ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 753/14744/23
провадження № 61-9571св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Осіяна О. М., Синельникова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Василишин Костянтин Вікторович, на рішення Дарницького районного суду м. Києва, в складі судді Гусак О. С., від 05 грудня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду, в складі колегії суддів Таргоній Д. О., Голуб С. А., Слюсар Т. А., від 22 травня 2024 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
2. Позов ОСОБА_1 мотивований тим, що 28 листопада 2011 року він та ОСОБА_2 уклали договір позики у формі розписки, відповідно до якого він надав відповідачу грошові кошти у розмірі 30 000 дол. США, а в розписці суму позики зазначено у гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на
25 серпня 2011 року в розмірі 240 000 грн.
3. Відповідач зобов`язався повернути позику до 31 грудня 2011 року, однак у встановлений договором строк не виконав взятих на себе зобов'язань, у зв`язку із чим сторони усно домовились про продовження строку погашення заборгованості, що підтверджено оплатами, здійсненими впродовж
2012-2020 років.
4. У серпні 2023 року він звернувся до ОСОБА_2 з претензією про повернення невиплаченої частини боргу, однак відповіді не отримав.
5. Станом на 03 вересня 2023 року у відповідача перед ним існує заборгованість в розмірі 26 255 дол. США, яку він просить стягнути в судовому порядку.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
6. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 05 грудня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 травня 2024 року, в задоволенні позову відмовлено.
7. Суди встановили, що за умовами укладеного між сторонами договору позики відповідач зобов`язався повернути борг до 31 грудня 2011 року, у зв`язку з чим із 01 січня 2012 року почався перебіг строку позовної давності.
8. 02 березня 2014 року, в межах строку позовної давності,
ОСОБА_2 здійснив останній платіж на погашення боргу, однак до суду з цим позовом ОСОБА_1 звернувся лише 23 серпня 2023 року, що є підставою для відмову в позові через пропуск строку позовної давності.
9. Апеляційний суд критично оцінив доводи позивача про те, що відповідач здійснював погашення заборгованості за договором позики банківським переказом від 03 вересня 2020 року, оскільки здійснення платежу
від 03 вересня 2020 року на рахунок дружини позивача ФОП ОСОБА_3 , яка не є стороною спірних правовідносин, не може свідчити про внесення коштів на погашення заборгованості за договором позики від 15 серпня 2011 року, а відтак, не є доказом переривання позовної давності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
10. У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Василишин К. В., просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухваливши нове судове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
11. У липні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат
Василишин К. В. подав касаційну скаргу на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 05 грудня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 травня 2024 року.
12. Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2024 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи, які у серпні 2024 року надійшли до Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
13. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявникзазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, у постановах Верховного Суду
від 01 лютого 2023 року у справі № 202/7130/20, від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
14. Касаційна скарга мотивована тим, що позивач долучив до матеріалів справи лист від 11 січня 2016 року, в якому відповідач просив його надати банківський рахунок для повернення коштів для погашення боргу. У вказаному листі сторони погодили можливість сплати заборгованості на банківський рахунок дружини позикодавця.
15. Вказує, що відповідач здійснював регулярні банківські перекази протягом 04 лютого 2016 року - 14 жовтня 2017 року, а останній платіж, спрямований на погашення боргового зобов`язання, мав місце 03 вересня
2020 року.
16. Під час здійснення вказаних платежів у призначенні платежу відповідач вказував «переказ особистих коштів», тобто, ОСОБА_2 не ідентифікував здійснені ним операції, як пов`язані з виконанням господарського правочину.
17. Наголошує, що поведінка ОСОБА_2 суперечить добросовісності та чесній діловій практиці.
Доводи особи, яка подала відзив касаційну скаргу
18. У серпні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Голуб О. О. подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
19. Відзив мотивований тим, що всі платежі, включно з платежем
від 03 вересня 2020 року, які були здійснені відповідачем на рахунки дружини позивача - ОСОБА_3 , пов`язані виключно зі сплатою вартості отриманих відповідачем від неї товарів.
20. Наголошує, що ОСОБА_2 заперечує існування домовленостей з ОСОБА_1 про можливість здійснення платежів для виплати боргу за договором позики від 15 серпня 2011 року шляхом переказів на банківський рахунок ОСОБА_3 , а платіжні взаємовідносини відповідача з дружиною позивача не пов`язані з договором позики від 15 серпня 2011 року.
Обставини справи, встановлені судами
21. Згідно з розпискою від 15 серпня 2011 року ОСОБА_2 засвідчив, що 15 серпня 2011 року отримав від ОСОБА_1 240 000 грн, які зобов`язався повернути до 31 грудня 2011 року.
22. Суди встановили, що останній платіж на погашення боргу за договором позики від 15 серпня 2011 року ОСОБА_2 здійснив 02 березня 2014 року.
23. У судовому засіданні в суді першої інстанції представник відповідача Голуб О. О. наполягала на відмові в позові через сплив строку позовної давності, оскільки останній платіж за договором проведено у березні 2014 року, а позивач звернувся до суду у серпні 2023 року.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
24. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, та відзиву на неї та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
25. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
26. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
27. Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
28. Згідно із частинами першою, другою статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
29. Відповідно до частини першої статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
30. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).
31. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
32. Такі правові висновки щодо застосування статей 1046 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 і підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц.
33. Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
34. Згідно з вимогами статей 525 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
35. Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
36. Відповідно до частини першої статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.
37. Частиною третьою статті 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.
38. Прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов`язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора (частини перша, четверта статті 545 ЦК України).
39. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
40. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
41. Суди встановили існування у ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 невиконаного на підставі договору позики від 15 серпня 2011 року грошового зобов`язання.
42. В суді першої інстанції представник відповідача заявила про застосування позовної давності.
43. Відповідно до вимог статті 256 ЦК України позовна давність - це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
44. Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки.
45. Початок перебігу позовної давності визначається в статті 261 ЦК України.
46. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
47. Отже, за загальним правилом, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
48. Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи є порушеним право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Отже, відмова в задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності без встановлення порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача не відповідає вимогам закону.
49. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).
50. Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій встановили, що:
- за умовами укладеного між сторонами договору позики від 15 серпня 2011 року сума боргу мала бути повернута до 31 грудня 2011 року;
- 02 березня 2014 року ОСОБА_2 здійснив останній платіж на погашення заборгованості за договором позики від 15 серпня 2011 року;
- ОСОБА_1 звернувся до суду із розглядуваним позовом у серпні
2023 року;
- представником відповідача в суді першої інстанції заявлено про застосування позовної давності;
51. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (стаття 264 ЦК України).
52. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, врахував наведені норми права та встановлені обставини і дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові через сплив позовної давності. Під час розгляду справи позивачем не доведено, а судами не встановлено наявності поважних причин пропуску строку позовної давності.
53. Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд критично оцінив доводи позивача про те, що останнє погашення заборгованості за договором позики відповідач здійснив банківським переказом від 03 вересня 2020 року на рахунок ФОП ОСОБА_3 (дружини позивача). При цьому апеляційний суд правильно врахував, що переказ ОСОБА_2 03 вересня 2020 року
2 000 грн на рахунок ОСОБА_3 із призначенням платежу «переказ особистих коштів» не підтверджує сплату боргу за договором позики
від 15 серпня 2011 року,укладеним між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 .
54. Доводи касаційної скарги переважно спрямовані на необхідність переоцінки доказів Верховним Судом, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
55. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
56. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду
від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц).
57. З урахуванням обставин, встановлених у розглядуваній справі, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі
№ 464/3790/16-ц, у постановах Верховного Суду від 01 лютого 2023 року у справі № 202/7130/20, від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, на які заявник посилався у касаційній скарзі.
58. Оскаржені судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки судів щодо питань, які мають значення для вирішення справи.
59. В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржені судові рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Василишин Костянтин Вікторович, залишити без задоволення.
2. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 05 грудня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 травня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Шипович О. М. Осіян Є. В. Синельников