Постанова

Іменем України

22 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 753/17615/14

провадження № 61-23132св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради,

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Регурецька Олександра Вадимівна,

особи, які подали апеляційні скарги: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Кулікової С. В., Желепи О. В., Олійника В. І.,

ВСТАНОВИВ:

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин, розгляд касаційної скарги ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Регурецька О. В., про часткове припинення договору довічного утримання та визнання права власності на частину квартири, в якому просила: визнати договір довічного утримання від 18 жовтня 2012 року, укладений між ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Регурецькою О. В., реєстраційний номер 1666, в частині його укладення між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , припиненим; визнати за нею право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 18 жовтня 2012 року ОСОБА_5 та її син ОСОБА_6 уклали з нею договір довічного утримання (догляду), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Регурецькою О. В., яким передали у власність їй, як набувачу, належну їм на праві спільної часткової власності квартиру АДРЕСА_1 . Зазначена квартира належала на праві власності ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у розмірі по Ѕ частині кожному на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 11 березня 1997 року ВО «Київський радіозавод», згідно з розпорядженням № 105 від 11 березня 1997 року, зареєстрованого Бюро технічної інвентаризації м. Києва 18 березня 1997 року (реєстровий запис № 2691).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, а отже, договір довічного утримання від 18 жовтня 2012 року у частині його укладення між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 припинив свою дію, тому виконання зобов`язань набувачем ОСОБА_1 за цим договором припинилися по відношенню до відчужувача ОСОБА_6 .

Позивачка вказувала на те, що, звернувшись до державного реєстратора прав на нерухоме майно з приводу реєстрації права власності на частку майна, вона отримала відмову у державній реєстрації права власності, оскільки подані нею документи не надають реєстратору встановити таке право, тобто необхідне чітке визначення її права власності, її частки на вказану квартиру.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила задовольнити позов у повному обсязі.

З вказаним позовом ОСОБА_1 звернулася до Територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради у зв`язку зі смертю у листопаді 2015 року ОСОБА_5 та відсутністю спадкоємців.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 07 серпня 2018 року позов задоволено.

Визнано договір довічного утримання від 18 жовтня 2012 року, укладений між ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Регурецькою О. В., зареєстрований в реєстрі за № 1667, в частині його укладення між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , припиненим.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 .

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку зі смертю відчужувача, договір довічного утримання від 18 жовтня 2012 року, укладений між ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , в частині його укладення між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , є припиненим, тому позивачка стала власником Ѕ частини квартири, переданої їй за договором довічного утримання (догляду). Суд виходив з того, що вимоги позивача є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню, а обставин, що спростовують позовні вимоги, не встановлено.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, особи, які не брали участі у справі, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали до суду апеляційні скарги.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 07 серпня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення у справі, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Регурецька О. В., про часткове припинення договору довічного утримання та визнання права власності на частину квартири відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що позивач пред`явив позов до неналежного відповідача, клопотань про заміну відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи, як співвідповідача, не заявляв.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У грудні 2019 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_7 звернулась до Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив усіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Доводи інших учасників справи

У лютому 2020 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_8 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

У березні 2020 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від ОСОБА_3 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Інші учасники справи своєї позиції щодо касаційної скарги не висловили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

18 лютого 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди попередніх інстанцій установили, що 18 жовтня 2012 року ОСОБА_5 та її син ОСОБА_6 спільно уклали з ОСОБА_1 договір довічного утримання (догляду), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Регурецькою О. В., за яким ОСОБА_5 та ОСОБА_6 передали у власність ОСОБА_1 належну їм на праві спільної часткової власності квартиру АДРЕСА_1 .

Зазначена квартира належала ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на праві спільної часткової власності - у розмірі Ѕ частини кожному на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 11 березня 1997 року ВО «Київський радіозавод» згідно з розпорядженням № 105 від 11 березня 1997 року, зареєстрованого в Бюро технічної інвентаризації м. Києва 18 березня 1997 року, реєстраційний запис № 2691.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, що підтверджується свідоцтвом про його смерть.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть від 09 березня 2016 року, № витягу 00016406637.

Апеляційним судом також встановлено, що згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 18 вересня 2017 року, квартира АДРЕСА_1 на праві приватної власності належала ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 15 жовтня 2015 року.

21 вересня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири, згідно пункту 1 якого, ОСОБА_3 передав у власність (продав) ОСОБА_2 , а ОСОБА_2 прийняла від ОСОБА_3 (купує) квартиру за АДРЕСА_1 , і оплачує її вартість за ціною та у порядку, передбаченому договором.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, квартира АДРЕСА_1 на праві приватної власності належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 21 вересня 2017 року.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, а підстав для його скасування немає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 48 ЦПК України).

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача порушила, не визнала чи оспорила його суб`єктивні права, свободи чи інтереси. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 2 і 4 частини третьої статті 175 ЦПК України).

Статтею 50 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, визначено, що позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права і обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки.

Позивач має право об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов`язаних між собою (частина перша статті 188 ЦПК України).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача (стаття 51 ЦПК України).

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача (або непред`явлення позову до належного відповідача (співвідповідача)) не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. Вказане може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог по суті заявлених вимог.

Зазначене відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).

Із змісту позовних вимог ОСОБА_1 убачається, що вона просила суд визнати за нею право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 .

Разом із тим, апеляційним судом встановлено, що згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 18 вересня 2017 року, квартира АДРЕСА_1 на праві приватної власності належала ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 15 жовтня 2015 року.

21 вересня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири, згідно якого ОСОБА_3 передав у власність (продав) ОСОБА_2 , а ОСОБА_2 прийняла від ОСОБА_3 (купує) квартиру за АДРЕСА_1 , і оплачує її вартість за ціною та у порядку, передбаченому договором.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, квартира АДРЕСА_1 на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій належала на праві приватної власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 21 вересня 2017 року.

При таких обставинах існує спір між позивачкою, як особою, яка вимагає визнати за нею право власності на Ѕ частку спірної квартири, та ОСОБА_3 і ОСОБА_2 - колишнім та теперішнім власниками вказаного об`єкта нерухомого майна відповідно.

Проте, позов у цьому спорі до ОСОБА_3 і ОСОБА_2 пред`явлено не було, залучені до участі у розгляді справи в якості відповідачів (співвідповідачів) вказані особи не були.

Разом із тим, суд першої інстанції, в порушення норм процесуального права, ухвалив рішення, яким вирішив питання про права та обов`язки вказаних осіб.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов правильного висновку про скасування рішення суду першої інстанції та відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що постанова апеляційного суду прийнята без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до незгоди заявника з висновком суду і переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_9 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев