Постанова
Іменем України
09 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 753/22049/16-ц
провадження № 61-10820св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Усика Г. І.,
Яремка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач- Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Кругленко Микола Сергійович, на заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 15 лютого 2017 року у складі судді Кириченко Н. О. та постанову Київського апеляційного суду від 12 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Мостової Г. І., Сержанюка А. С., Сушко Л. П.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , просило стягнути солідарно заборгованість за відсотками у розмірі 3 282 680,08 грн.
На обґрунтування позову посилалося на таке.
28 листопада 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ПАТ «Сведбанк), який є правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Сведбанк» (далі - ВАТ «Сведбанк»), який у свою чергу є правонаступником Акціонерного комерційного банку «ТАС-Комерцбанк», та Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі - ТОВ «ФК «Вектор Плюс») укладено договір факторингу.
28 листопада 2012 року між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір факторингу. Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 зазначеного договору ТОВ «ФК «Вектор Плюс» відступило фактору ТОВ «Кредитні ініціативи» свої права вимоги за кредитними договорами, укладеними з боржниками.
Отже, внаслідок укладених договорів відбулася заміна кредитора, а саме ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло статусу нового кредитора/стягувача за договором від 02 жовтня 2008 року № 2706/1008/71-605, який укладений між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 , та за договором поруки від 02 жовтня 2008 року № 2706/1008/71-605-Р-І, який укладений між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 .
Відповідно до умов зазначеного кредитного договору банк надав позичальнику кредит у сумі 156 000,00 дол. США, а відповідач зобов`язувався повернути наданий кредит і сплатити відсотки за користування у сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором.
Банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав, проте ОСОБА_1 неналежно виконує взяті на себе зобов`язання, що призвело до виникнення заборгованості.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 07 вересня 2012 року, яке набрало законної сили, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Сведбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 938 548,82 грн.
Позивач вважав, що судове рішення про задоволення вимог кредитора станом на жовтень 2011 року не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін договору і не звільняє боржників від подальшого виконання передбачених договором зобов`язань, тому просив стягнути з відповідачів солідарно заборгованість за відсотками за період з 28 листопада 2012 року до 01 серпня 2016 року у розмірі 3 282 680,08 грн.
Короткий зміст рішень судів
Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 15 лютого 2017 року позов ТОВ «Кредитні ініціативи» задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованість за відсотками у розмірі 3 282 680,08 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що між сторонами існують не припинені кредитні правовідносини, тому оскільки відповідачі не здійснюють платежів на погашення суми заборгованості за кредитом та нарахованими відсотками, то позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 24 вересня 2019 року залишено без задоволення заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 звернулася до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою на заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 15 лютого 2017 року.
Постановою Київського апеляційного суду від 12 квітня 2021 року заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 15 лютого 2017 року в частині задоволення позову ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2 та в частині стягнення судового збору з неї на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» у розмірі 24 620,10 грн скасовано.
Ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову ТОВ «Кредитні ініціативи» про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за відсотками у розмірі 3 282 680,08 грн.
Заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 15 лютого 2017 року про задоволення позову ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 та стягнення судового збору з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» у розмірі 24 620,10 грн залишено без змін. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що із апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції звернулася лише поручитель ОСОБА_2 , а позичальник ОСОБА_1 рішення суду першої інстанції не оскаржував, тому оскаржуване рішення підлягає перегляду лише в частині вимог до ОСОБА_2 .
Суд апеляційної інстанції зазначив, що кредитодавець у 2012 році звернувся з вимогою про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 07 вересня 2012 року у справі № 2-5537/12 з відповідачів стягнуто заборгованість за кредитним договором, а тому вимоги позивача до ОСОБА_2 про стягнення відсотків у розмірі 3 282 680,08 грн, нарахованих після пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У липні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволення вимог до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за відсотками скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що часткове задоволення позову про стягнення кредитної заборгованості за відсотками з одного із відповідачів, які мають статус колишнього подружжя, не звільнятиме другого з подружжя від відповідальності зі сплати безпідставно нарахованих відсотків за кредитом солідарно із відповідачем, щодо якого ухвалено рішення про задоволення позову. У разі наявності підстави для відмови у задоволенні позову, яка є однаковою як для боржника, так і для поручителя, суд апеляційної інстанції мав скасувати рішення суду першої інстанції повністю та відмовити у задоволенні вимог до двох відповідачів.
Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування висновків, викладених у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 14-712цс19, від 09 вересня 2020 року у справі № 14-127цс20; Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 205/5882/18, від 17 червня 2020 року у справі № 490/10838/16-ц, від 25 листопада 2020 року у справі № 452/926/16-ц;
відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 2 ЦПК України у подібних правовідносинах про стягнення кредитної заборгованості з одного із солідарних боржників (подружжя) за наявності встановлених судом підстав для відмови у задоволенні у позову в повному обсязі, за умови, коли апеляційну скаргу подано одним із солідарних боржників (подружжя).
Постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення вимог до ОСОБА_2 заявницею не оскаржується, а тому в цій частині відповідно до статті 400 ЦПК України Верховним Судом не переглядається.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Кругленко М. С., на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України,
Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2022 року справу призначено до розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині не відповідає.
Суди встановили, що між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір від 02 жовтня 2008 року № 2706/1008/71-605.
Відповідно до умов зазначеного договору ОСОБА_1 отримав у банку кредит у розмірі 156 000,00 дол. США з метою придбання нерухомого майна, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,5 % річних за весь строк фактичного користування кредитом, на строк з 02 жовтня 2008 року до 02 жовтня 2034 року включно.
На забезпечення виконання умов кредитного договору 02 жовтня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 укладений договір поруки
№ 2706/1008/71-605-Р-І, відповідно до умов якого ОСОБА_2 як поручитель зобов`язалась солідарно відповідати за невиконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором.
Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 07 вересня 2012 року у справі № 2-5537/12 стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Сведбанк» заборгованість за кредитним договором станом на 18 жовтня 2011 року у розмірі 1 938 548,82 грн.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 вересня 2012 року у справі №2-5537/12 набрало законної сили 16 жовтня 2012 року (т. 1, а. с. 4-7).
28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» укладений договір факторингу № 15.
28 листопада 2012 року між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» (клієнт) та ТОВ «Кредитні ініціативи» (фактор) укладено договір факторингу.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 20 травня 2014 року у справі № 757/20544/13 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Вектор Плюс», ТОВ «Кредитні ініціативи», ПАТ «Омега Банк», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання недійсними договорів відступлення права вимоги (факторингу) апеляційні скарги задоволено. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 лютого 2014 року, яким позов було задоволено, скасовано. Ухвалено нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Вектор Плюс», ТОВ «Кредитні ініціативи», ПАТ «Омега Банк», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання недійсними договорів відступлення права вимоги (факторингу) відмовлено.
ТОВ «Кредитні ініціативи» надіслало відповідачам вимогу про досудове врегулювання спору від 09 вересня 2016 року, з якої випливає, що позивач вимагав від відповідачів протягом 30 днів з моменту надіслання вимоги сплатити всю наявну заборгованість, у томі числі заборгованість за відсотками у сумі 3 282 680,08 грн.
ТОВ «Кредитні ініціативи» надало розрахунок заборгованості за відсотками позичальника ОСОБА_1 , яка за період з 28 листопада 2012 року до 01 серпня 2016 року за кредитним договором від 02 жовтня 2008 року № 2706/1008/71-605 становить3 282 680,08 грн.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Звертаючись до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, ОСОБА_2 оскаржувала заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 15 лютого 2017 року у повному обсязі.
Водночас суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції лише в частині вимог до ОСОБА_2 , зазначив, що оскаржуване рішення в частині вимог до ОСОБА_1 не переглядається, оскільки він до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на зазначене рішення не звертався.
Верховний Суд з вказаними висновками не погоджується з огляду на таке.
Згідно з частинами першою, другою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно з частиною третьою якої, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Положення частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.
При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).
За нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.
Отже, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність.
При вирішенні спору про порядок виконання подружжям зобов`язань, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, суди повинні керуватися тим, що подружжя має відповідати за такими зобов`язаннями солідарно усім своїм майном.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19), постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 205/5882/18 (провадження № 61-1436св20), від 17 червня 2020 року у справі 490/10838/16 (провадження № 61-43824св18), від 25 листопада 2020 року у справі № 452/926/16 (провадження № 61-45315св18), на які посилається заявниця у касаційній скарзі.
Відповідно до частини другої статті 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.
Таким чином, за спільними зобов`язаннями подружжя останнє відповідає усім своїм майном.
Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (частина перша статті 68 СК України).
Таким чином, правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї.
Суд апеляційної інстанції зазначеного не врахував та помилково переглянув рішення суду першої інстанції лише в частині вимог до ОСОБА_2 . Не звернув уваги, що заявниця оскаржила рішення суду першої інстанції в повному обсязі, а наявність в ОСОБА_1 заборгованості зі сплати відсотків, нарахованих після пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, впливає також і на права та інтереси ОСОБА_2 , яка нестиме солідарну із ОСОБА_1 відповідальність зі сплати відповідної заборгованості.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції не встановив обставин справи, переглянув рішення суду першої інстанції лише в частині, не дослідив та не надав належної правової оцінки доказам у справі, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, що є підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду суд апеляційної інстанції має врахувати викладене, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, переглянути по суті рішення суду першої інстанції в частині вимог до ОСОБА_1 , надати оцінку наявним у матеріалах справи доказам та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки за результатами касаційного перегляду постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Кругленко Микола Сергійович, задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 12 квітня 2021 року в частині вирішення вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за відсотками скасувати.
Справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
А. С. Олійник
Г. І. Усик
В. В. Яремко