№ 753/24459/18 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

28 квітня 2020 року

м. Київ

справа №753/24459/18

провадження №61-13799св19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Калараша А. А. (суддя-доповідач), Сімоненко В.М., Штелик С. П.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - Товаритство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ГРОВІНГ СТЕЙТ»,

заінтересована особа - Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський банк розвитку»,

приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Турчин Андрій Анатолійович,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 16 січня 2019 року, постановлену під головуванням судді Трусової Т.О., та постанову Київського апеляційного суду від 10 червня 2019 року, ухвалену в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Волошиної В.М., Слюсар Т.А., Панченка М.М.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на рішення приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Турчина А.А.

В обґрунтування скарги ОСОБА_1 посилався на те, що заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 17 листопада 2015 року з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «ВБР» стягнуто заборгованість за кредитним договором № IKIPG3.116751/003 від 08 квітня 2013 року. Вказане судове рішення набрало законної сили 26 лютого 2016 року.

03 грудня 2018 року приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Турчин А.А. за заявою ТОВ «ФК «ГРОВІНГ СТЕЙТ» відкрив виконавче провадження № 57831652 за вищевказаним рішенням.

Відкриваючи виконавче провадження, приватний виконавець не звернув увагу на те, що строк пред`явлення виконавчого листа закінчився 26 лютого 2017 року.

Приватний виконавець не мав право відкривати виконавче провадження на користь стягувача ТОВ «ФК «ГРОВІНГ СТЕЙТ», оскільки у виконавчому листі значиться стягувачем ПАТ «ВБР».

Окрім того, в судовому порядку оскаржується аукціон та договори про відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами, на підставі яких право вимоги перейшло до нового стягувача - ТОВ «ФК «ГРОВІНГ СТЕЙТ».

Постановою від 03 грудня 2018 року приватний виконавець наклав арешт на все майно боржника, окрім нерухомого майна, яке є предметом іпотеки

Враховуючи те, що вказаний кредитний договір було забезпечено іпотечним договором, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , тому при накладенні арешту приватному виконавцю требо було надати превагу накладенню арешту саме на предмет іпотеки, а не на інше майно боржника, а тому накладення арешту на інше майно боржника, окрім нерухомого майна на яке на даний момент є предметом іпотеки відповідно до договору іпотеки квартири від 08 квітня 2013 року є неправомірними.

Посилаючись на вищевикладене, ОСОБА_1 просив суд визнати неправомірною та скасувати:

- постанову приватного виконавця Турчина А.А. про відкриття виконавчого провадження № 57831652 від 03 грудня 2018 року;

- постанову приватного виконавця Турчина А.А. про арешт майна боржника № 57831652 від 03 грудня 2018 року;

- постанову приватного виконавця Турчина А.А. про стягнення з боржника основної винагороди № 57831652 від 03 грудня 2018 року.

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 16 січня 2019 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 на рішення приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Турчина А.А. у виконавчому провадженні №57831652 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що при винесенні оскаржуваних постанов приватний виконавець Турчин А.А. діяв правомірно, в межах своїх повноважень та у відповідності з вимогами Закону України «Про виконавче провадження», а тому підстави для задоволення вимог скарги відсутні.

Постановою Київського апеляційного суду від 10 червня 2019 року ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 16 січня 2019 року в частині вимог ОСОБА_1 про визнання неправомірною та скасування постанови приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Турчина А.А. про арешт майна боржника від 03 грудня 2018 року № 57831652 скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.

Визнано неправомірною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Турчина А.А. про арешт майна боржника від 03 грудня 2018 року № 57831652 в частині нерухомого майна, яке на даний момент є предметом іпотеки відповідно до договору іпотеки квартири № ZXR019521.116751.004, посвідчений Войнаровскою І.А. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, 08 квітня 2013 року, зареєстрованим № 545, а саме: квартира АДРЕСА_1 , що належить боржнику.

В іншій частині ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 16 січня 2019 року залишено без змін.

Скасовуючи та ухвалюючи нове судове рішення про задоволення скарги у частині визнання неправомірною та скасування постанови приватного виконавця про накладення арешту, суд апеляційної інстанції виходив з того, що накладаючи арешт на все майно боржника ОСОБА_1 , приватний виконавець у постанові про арешт майна від 03 грудня 2018 року виключив нерухоме майно, що є предметом іпотеки: квартиру АДРЕСА_1 , з числа майна, що належить боржнику для задоволення вимог стягувача в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя, тому оскаржувана постанова прийнята всупереч положенням Закону України «Про виконавче провадження».

Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції в частині визнання неправомірною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження та стягнення з боржника винагороди, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції в цій частині.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та рух справи у суді касаційної інстанції

У липні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 16 січня 2019 року та на постанову Київського апеляційного суду від 10 червня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано з Дарницького районного суду м. Києва матеріали цивільної справи №753/24459/18.

Відкриваючи касаційне провадження у даній справі, суд виходив з того, що судове рішення за наслідками розгляду такої скарги в касаційному порядку буде мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

У жовтні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Скаржник просив суд скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким задовольнити вимоги скарги ОСОБА_1 в повному обсязі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не звернули увагу на те, що право вимоги ТОВ «ФК «ГРОВІНГ СТЕЙТ» оспорюється у судовому порядку.

Окрім того, ТОВ «ФК «ГРОВІНГ СТЕЙТ» у виконавчому листі, як стягувач не значиться.

Суди не врахували те, що строк на пред`явлення виконавчого листа сплив 26 лютого 2017 року.

Судами не було враховано те, що ТОВ «ФК «ГРОВІНГ СТЕЙТ» має намір звернути стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку, а наявність на примусовому виконанні даного виконавчого провадження призведе до подвійного стягнення.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на відзив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 08 квітня 2013 року між Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський банк розвитку» ( по тексту ПАТ «ВБР») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № IKIPG3.116751.003, за умовами якого позичальник отримав кредит на купівлю нерухомості.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № IKIPG3.116751.003 від 08 квітня 2013 року, 08 квітня 2013 року між ПАТ «ВБР» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки квартири № ZXR019521.116751.004, згідно умов якого, в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № IKIPG3.116751.003 від 08 квітня 2013 року в іпотеку було передано квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 11-14).

Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 17 листопада 2015 року, з урахуванням виправленої описки у рішенні суду, задоволено позов ПАТ «ВБР». Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» заборгованість за кредитним договором від 08 квітня 2013 року в сумі 1 119 006,00 грн. (а.с. 34-36). Рішення набрало законної сили 26 лютого 2016 року.

З метою примусового виконання вказаного рішення 11 серпня 2016 року Дарницьким районним судом міста Києва видано виконавчий лист (а.с. 31).

22 вересня 2017 року між ПАТ «ВБР» та ТОВ «ФК «Ратіо Інвест» (Новий кредитор) укладено договір № 43 відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, згідно умов якого банк відступив шляхом продажу новому кредитору належні банку, а новий кредитор набув у обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги банку до позичальників та поручителів, зазначених у Додатку № 1 до цього договору. 22 вересня 2017 року між ПАТ «ВБР» (Первісний іпотекодержатель) та ТОВ «ФК «Ратіо Інвест» (Новий іпотекодержатель) було укладено договір про відступлення прав за договором іпотеки квартири № ZXR019521.116751.004.

Так, відповідно до умов вказаного договору ПАТ «ВБР» відступає, а ТОВ «ФК «Ратіо Інвест» набуває всіх прав первісного іпотекодержателя за договором іпотеки № ZXR019521.116751.004, укладеним між первісним іпотекодержателем та ОСОБА_1

02 листопада 2017 року між ТОВ «ФК «Ратіо Інвест» (первісний кредитор) та ТОВ «ФК «ГРОВІНГ СТЕЙТ» (новий кредитор) укладено договір № 43-1 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, згідно умов якого Первісний кредитор відступає шляхом продажу Новому кредитору належні Первісному кредитору, а Новий кредитор набуває у обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги Первісного кредитора до позичальників та поручителів, зазначених у Додатку № 1 до цього договору (а.с.33)

Згідно додатку № 1 до договору № 43-1 відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 02 листопада 2017 року, ТОВ «ФК «ГРОВІНГ СТЕЙТ» набуло права вимоги ТОВ «ФК «Ратіо Інвест», зокрема до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за кредитним договором № IKIPG3.116751.003 від 08 квітня 2013 року, договором іпотеки квартири № ZXR019521.116751.004 від 08 квітня 2013 року та договором поруки № PX029031.116755.002 від 08 квітня 2013 року.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 26 липня 2018 року замінено стягувача Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку» у виконавчому провадженні щодо виконання рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 листопада 2015 року в цивільній справі за позовом ПАТ «ВБР» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , його правонаступником - ТОВ «ФК «ГРОВІНГ СТЕЙТ» (а.с.33).

03 грудня 2018 року стягувач ТОВ «ФК «ГРОВІНГ СТЕЙТ» пред`явив виконавчий лист до виконання, подавши приватному виконавцю Турчину А.А. заяву про примусове виконання рішення суду. У поданій заяві просив накласти арешт на все майно боржника, окрім нерухомого майна яке на даний момент є предметом іпотеки відповідно до договору іпотеки квартири № ZXR019521.116751.004, посвідченого Войнаровскою І.А. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, 08 квітня 2013 року, зареєстрованим № 545, а саме: квартира АДРЕСА_1 , що належить боржнику (а.с. 30).

Постановою від 03 грудня 2018 року приватний виконавець Турчин А.А. відкрив виконавче провадження № 57831652 та зобов`язав боржника ОСОБА_1 подати декларацію про доходи і майно (а.с. 8).

Постановою від 03 грудня 2018 року приватний виконавець наклав арешт на все майно боржника, окрім нерухомого майна, яке є предметом іпотеки (а.с. 9).

Одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження приватним виконавцем винесено постанову про стягнення основної винагороди, в якій наведено розрахунок та зазначено порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця в сумі 111 900,60 грн. (а.с. 10).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Постановою Київського апеляційного суду від 10 червня 2019 року ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 16 січня 2019 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про визнання неправомірною та скасування постанови приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Турчина А.А. про арешт майна боржника від 03 грудня 2018 року № 57831652 скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої та апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Стосовно правомірності винесення постанови про відкриття виконавчого провадження №57831652 від 03 грудня 2018 року, колегія суддів зазначає наступне.

Доводи касаційної скарги відносно того, що суди не звернули увагу на те, що право вимоги ТОВ «ФК «ГРОВІНГ СТЕЙТ» оспорюється у судовому порядку а також те, що ТОВ «ФК «ГРОВІНГ СТЕЙТ» у виконавчому листі, як стягувач не значиться не заслуговують на увагу, оскільки приватний виконавець при відкритті правомірно керувався ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 26 липня 2018 року, якою замінено стягувача ПАТ «ВБР» у виконавчому провадженні щодо виконання рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 листопада 2015 року його правонаступником на ТОВ «ФК «ГРОВІНГ СТЕЙТ».

Законодавством не передбачено видача нового виконавчого листа із зазначенням стягувача відповідно до ухвали суду про заміну сторони виконавчого провадження, оскільки виконавчий лист видається із зазначенням сторін, вказаних у самому судовому рішенні (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 26 вересня 2018 року у справі № 712/14175/16-ц ).

Наявність вказаного судового спору щодо недійсності договору про відступлення права вимоги ТОВ «ФК «ГРОВІНГ СТРЕЙТ» за заявою учасників виконавчого провадження може бути підставою для зупинення виконання судового рішення, а не підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження.

Доводи касаційної скарги відносно того, що суди не врахували те, що строк на пред`явлення виконавчого листа сплив 26 лютого 2017 року не заслуговують на увагу, з огляду на наступне.

05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року.

Згідно пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Тлумачення пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року свідчить, що він застосовується тільки до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими не сплинув на час набрання чинності законом № 1404-VIII від 02 червня 2016 року. Для пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм закону № 1404-VIII від 02 червня 2016 року до виконавчих документів, пред`явлення до виконання за якими сплинув на час набрання ним чинності.

Аналогічний по суті висновок зроблений і в постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 905/6977/13 та від 02 травня 2018 року у справі № 5016/149/2011(17/6).

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закон України «Про виконавче провадження», у редакції від 02 червня 2016 року, виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Суди встановили, заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 17 листопада 2015 року, з урахуванням виправленої описки у рішенні суду, задоволено позов ПАТ «ВБР». Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «ВБР» заборгованість за кредитним договором від 08 квітня 2013 року в сумі 1 119 006,00 грн. Рішення набрало законної сили 26 лютого 2016 року.

11 серпня 2016 року на виконання вказаного рішення, Дарницьким районним судом міста Києва видано виконавчий лист, строк пред`явлення його до виконання визначений до 26 лютого 2017 року.

Враховуючи те, що станом на момент набрання чинності вказаної редакції Закону України «Про виконавче провадження» строк предявлення виконавчого провадження не закінчився, тобто правовідносини з приводу виконання судового рішення не були припинені, тому відповідно до п. 5 Розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» у редакції від 02 червня 2016 року, строк пред`явлення виконавчого листа становить три роки, тобто 26 лютого 2019 року, відповідно станом на момент винесення постанови про відкриття виконавчого провадження №57831652 від 03 грудня 2018 року строк пред`явлення виконавчого листа не сплинув.

Доводи касаційної скарги відносно того, що судами не було враховано те, що ТОВ «ФК «ГРОВІНГ СТЕЙТ» має намір звернути стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку, а наявність на примусовому виконанні даного виконавчого провадження призведе до подвійного стягнення не заслуговують на увагу, з огляду на наступне.

Не вважається подвійним стягненням звернення стягнення на предмет забезпечення за наявності невиконаного рішення суду про стягнення основної суми заборгованості (навіть якщо був отриманий, але не звернений до виконання виконавчий лист).

У постанові від 27 вересня 2018 року у справі №910/23408/17 Верховний Суд зазначив, що задля уникнення подвійного стягнення боржник, який погасив заборгованість за основним зобов`язанням (за яким видано виконавчий лист), має право звернутися до суду із заявою в порядку, передбаченому ст. 432 ЦПК України - визнати інший виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.

Таким чином, у разі задоволення вимог кредитодавця у позасудовому порядку, ОСОБА_1 не позбавлений можливості визнати виконавчий лист за спірним виконавчим провадженням таким, що не підлягає виконанню.

Стосовно правомірності винесення постанови про арешт майна боржника № 52831652 від 03 грудня 2018 року, колегія суддів зазначає наступне.

Положеннями статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» визначено особливості процедури звернення стягнення на заставлене майно. Зокрема, згідно із частиною восьмою цієї статті примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

Отже, за змістом цієї статті підставою для застосування положень Закону України «Про іпотеку» до спірних правовідносин є звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто його арешт, вилучення та примусова реалізація в розумінні частини першої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження».

Таким чином, норми Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя.

Якщо за судовим рішенням з відповідача стягнуто кредитну заборгованість, то суд не може змінити спосіб виконання такого судового рішення на звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки рішення суду про стягнення заборгованості має виконуватися за рахунок усього майна, що належить боржнику.

Відповідно до порядку примусового звернення стягнення коштів з боржника, врегульованого Законом України «Про виконавче провадження», першочергово звертається стягнення на відповідні кошти боржника, рухоме майно, а за його відсутності - на об`єкти нерухомості.

Статтею 54 цього Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача - заставодержателя.

Оскільки статтею 575 ЦК України іпотеку визначено як окремий вид застави, норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють звернути стягнення на іпотечне майно для задоволення вимог іпотекодержателя.

Таким чином, норми Закону дозволяють державному (приватному) виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання судових рішень про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов`язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Закону України «Про іпотеку».

Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 405/2299/15-ц.

Встановлені судом фактичні обставини у справі свідчать про те, що приймаючи рішення про накладення арешту на все майно боржника ОСОБА_1 , приватний виконавець у постанові про арешт майна від 03 грудня 2018 року передчасно виключив нерухоме майно, що є предметом іпотеки: квартиру АДРЕСА_1 , з числа майна, що належить боржнику для задоволення вимог стягувача в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя.

Таким чином, скасовуючи та ухвалюючи нове судове рішення про задоволення скарги у частині визнання неправомірною та скасування постанови приватного виконавця про накладення арешту, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що накладаючи арешт на все майно боржника ОСОБА_1 , приватний виконавець у постанові про арешт майна від 03 грудня 2018 року виключив нерухоме майно, що є предметом іпотеки: квартиру АДРЕСА_1 , з числа майна, що належить боржнику для задоволення вимог стягувача в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя, тому оскаржувана постанова прийнята всупереч положенням Закону України «Про виконавче провадження» та визначеною Законом України «Про іпотеку» процедури задоволення вимог іпотекодержателя.

Стосовно правомірності винесення постанови приватного виконавця про стягнення з боржника винагороди № 5781652 від 03 грудня 2018 року, колегія суддів зазначає наступне.

Приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) - частина 7 статті 31 Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до частини другої статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Враховуючи наведене, крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного нормами процесуального законодавства, Закон України «Про виконавче провадження» встановлює спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

До відповідних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 та у постанові від 06 червня 2018 року у справі № 127/9816-ц.

Таким чином, скарга у частині визнання неправомірною та скасування постанови приватного виконавця про стягнення з боржника винагороди № 5781652 від 03 грудня 2018 року помилково було розглянуто судами за правилами цивільного судочинства, тому рішення в цій частині підлягають скасуванню з закриттям провадження у цій частині.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до ч. 4 ст. 401 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов`язкове скасування судового рішення.

Відповідно до ст. 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

У разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків закриття провадження щодо кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, чи передачі справи частково на новий розгляд або для продовження розгляду. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, постанову Київського апеляційного суду від 10 червня 2019 року та ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 16 січня 2019 року в незміненій частині, в частині скарги про визнання неправомірними та скасування постанов приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на майно боржника - залишити без змін.

Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 16 січня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 червня 2019 року в частині вимог скарги про визнання неправомірними та скасування постанови приватного виконавця про стягнення з боржника основної винагороди скасувати та закрити провадження в цій частині.

Керуючись статтями 255, 400, 401 414 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 10 червня 2019 року та ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 16 січня 2019 року в незміненій частині, в частині скарги про визнання неправомірними та скасування постанов приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на майно боржника - залишити без змін.

Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 16 січня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 червня 2019 року в частині скарги про визнання неправомірними та скасування постанови приватного виконавця про стягнення з боржника основної винагороди скасувати та закрити провадження в цій частині.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду і протягом десяти днів з дня отримання даної постанови він може звернутись до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. А. Калараш

В. М. Сімоненко

С. П. Штелик