ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 753/3407/17

адміністративне провадження № К/9901/43605/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т. М.,

суддів: Бившевої Л. І., Ханової Р. Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дарницького районного суду м. Києва (суддя Комаревцева Л. В.) від 08 червня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду (головуючий суддя - Мельничук В. П., судді: Лічевецький І. О., Мацедонська В. Е.) від 03 серпня 2017 року у справі № 753/3407/17 за позовом ОСОБА_1 до Волинської митниці Державної фіскальної служби України про скасування постанови,

УСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з адміністративним позовом до Волинської митниці Державної фіскальної служби України (далі - Волинська митниця ДФС), у якому просив визнати протиправними та скасувати постанову від 01 лютого 2017 року № 0152/205020100/17, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 470 Митного кодексу України (далі - МК України).

Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 08 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

Приймаючи такі рішення суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що під час складання оскаржуваної постанови митний орган діяв в межах своїх повноважень та у спосіб, визначений діючим законодавством.

Не погодившись із вказаними вище судовими рішеннями, ОСОБА_2 подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Дарницького районного суду м. Києва від 08 червня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2017 року, і прийняти нове судове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_2 посилається на те, що митним органом під час прийняття спірної постанови не було дотримано процедури притягнення його до адміністративної відповідальності, а саме не забезпечено йому можливості особистої участі у розгляді справи про порушення митних правил.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 11 жовтня 2017 року відкрив провадження у цій справі за вказаною касаційною скаргою.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 05 жовтня 2020 року цю справу призначив до розгляду в порядку письмового провадження.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів встановила таке.

Як убачається з матеріалів справи, 01 лютого 2017 року Волинською митниця ДФС прийняла постанову № 0152/205020100/17, якою позивача притягнула до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 470 МК України у вигляді штрафу у розмірі 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян на суму 8 500,00 грн. Підставою для прийняття спірної постанови слугувало перевищення встановленого ст. 95 МК України строку доставки транспортного засобу марки «AUDI А4», реєстраційний номер НОМЕР_1 , кузов номер НОМЕР_2 , який перебуває під митним контролем, до митного органу призначення більше, ніж на десять діб.

Вважаючи таку постанову про адміністративне правопорушення протиправною, ОСОБА_2 звернувся до суду з цим адміністративним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 90 МК України транзит - це митний режим, відповідно до якого товари та/або транспортні засоби комерційного призначення переміщуються під митним контролем між двома органами доходів і зборів України або в межах зони діяльності одного органу доходів і зборів без будь-якого використання цих товарів, без сплати митних платежів та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

За приписами п. 2, 3 ч. 1 ст. 93 МК України товари, транспортні засоби комерційного призначення, що переміщуються у митному режимі транзиту, повинні не використовуватися з жодною іншою метою, крім транзиту, а також повинні бути доставленими у орган доходів і зборів призначення до закінчення строку, визначеного ст. 95 цього Кодексу.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 95 МК України строки транзитних перевезень для автомобільного транспорту - 10 діб (у разі переміщення в зоні діяльності одного митного органу - 5 діб).

Згідно з ч. 2 ст. 95 МК України до строків, зазначених у частині першій цієї статті, не включається: 1) час дії обставин, зазначених у ст. 192 цього Кодексу; 2) час зберігання товарів під митним контролем (за умови інформування органу доходів і зборів, який контролює їх переміщення); 3) час, необхідний для здійснення інших операцій з товарами, у випадках, передбачених цим розділом (за умови інформування органу доходів і зборів, який контролює переміщення цих товарів).

Митний режим транзиту завершується вивезенням товарів, транспортних засобів комерційного призначення, поміщених у цей митний режим, за межі митної території України. Таке вивезення здійснюється під контролем митного органу (ч. 1 ст. 102 МК України).

Поряд з цим, відповідно до положень ч. 3 ст. 470 МК України перевищення встановленого ст. 95 цього Кодексу строку доставки товарів, транспортних засобів комерційного призначення, митних або інших документів на ці товари більше ніж на десять діб, а так само втрата цих товарів, транспортних засобів, документів чи видача їх без дозволу органу доходів і зборів - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, спірною постановою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 470 МК України, у зв`язку з перевищенням встановленого ст. 95 МК України строку доставки транспортного засобу, який перебуває під митним контролем, до митного органу призначення більше, ніж на десять діб.

При цьому, сам факт такого порушення позивачем не заперечується, будь-яких доводів щодо відсутності у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 470 МК України, а також щодо існування обставин, які б перешкоджали вивезти автомобіль за межі митної території України у встановлений МК України строк, останнім не наведено та відповідних доказів не надано.

Обґрунтовуючи свою позицію скаржник посилається виключно на недотримання митним органом процедури притягнення його до адміністративної відповідальності, а саме, не забезпечення можливості його особистої участі у розгляді справи про порушення митних правил.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про безпідставність вказаних доводів позивача з огляду на таке.

Згідно з ст. 498 МК України особи, які притягуються до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, та власники товарів, транспортних засобів, зазначених у п. 3 ст. 461 цього Кодексу (заінтересовані особи), під час розгляду справи про порушення митних правил у органі доходів і зборів або суді мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, одержувати копії рішень, постанов та інших документів, що є у справі, бути присутніми під час розгляду справи у органі доходів і зборів та брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у їх дослідженні, заявляти клопотання та відводи, під час розгляду справи користуватися юридичною допомогою захисника, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, давати усні і письмові пояснення, подавати свої доводи, міркування та заперечення, оскаржувати постанови органу доходів і зборів, суду (судді), а також користуватися іншими правами, наданими їм законом. Зазначені в цій статті особи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами.

Частини 1 та 4 ст. 526 МК України установлюють, що справа про порушення митних правил розглядається в присутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності за це правопорушення, та/або її представника. Справа про порушення митних правил може бути розглянута за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності за це правопорушення, лише у випадках, якщо є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про перенесення розгляду справи.

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 було повідомлено про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення. Позивач володів інформацією про складення відносно нього протоколу про порушення митних правил від 18 січня 2017 року, проте кожного разу просив відкласти розгляд справи у зв`язку із неможливістю його особистої присутності в силу різних причин.

Зокрема, листом від 25 серпня 2016 року Волинською митницею ДФС було повідомлено позивача про можливість його прибути для розгляду справи у будь який день та зручний для нього час до 10 жовтня 2016 року. Проте, поважність своєї неможливості прибути у встановлений термін позивач не надав, також не зазначив дату та час, зручні для розгляду справи.

В подальшому, відповідач надіслав ОСОБА_1 лист від 05 листопада 2016 року з проханням з`явитися останнього 09 грудня 2016 року на митний пост «Яготин» для складання протоколу про порушення митних правил. Однак, 02 грудня 2016 року позивач направив до митного органу повідомлення про те, що він знаходиться на лікуванні і немає можливості прибути на митний пост. Доказів на підтвердження вказаного ОСОБА_1 надано не було. У зв`язку з такими обставинами, розгляд справи про адміністративне правопорушення було перенесено на 18 січня 2017 року.

04 січня 2017 року позивач знову звернувся до відповідача з повідомленням, у якому наголошував на тому, що він перебуває на лікування, що підтверджується довідкою Комунального некомерційного підприємства центру первинної медико-санітарної допомоги № 2 Дарницького району від 03 січня 2017 року № 28, у зв`язку з цим просив перенести розгляд справи про притягнення його до адміністративної відповідальності.

Водночас, як убачається з матеріалів справи, у згаданій довідці вказано, що ОСОБА_1 перебуває на амбулаторному лікуванні з 03 січня по 06 січня 2017 року. Поряд з цим, колегія суддів звертає увагу, що розгляд справи про адміністративне правопорушення було призначено на 18 січня 2017 року. Доказів неможливості прибуття до митного посту «Яготин» саме 18 січня 2017 року позивачем не надано.

Таким чином, колегія суддів вважає, що посилання ОСОБА_1 на вказану довідку є безпідставними.

Крім того, скаржник наголошує, що нормами МК України не обмежено кількості перенесень розгляду справи, тому, розглянувши справу за його відсутності, без врахування клопотання про перенесення, відповідач допустив грубе порушення вимог українського та міжнародного законодавства, обмеживши його в праві на захист.

Колегія суддів погоджується з твердженнями судів першої та апеляційної інстанцій про помилковість таких аргументів позивача, оскільки норми МК України й зобов`язують особу добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами. Проте, ОСОБА_1 такою пропозицією не скористався.

Крім того, чинним законодавством, в тому числі положеннями ст. 499 та 500 МК України, закріплено інститут представництва. Отже, позивач, як особа, яка притягується до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, не був позбавлений можливості забезпечити явку свого представника або захисника для розгляду справи, проте цим правом також не скористався.

Поряд із цим, суди попередніх інстанцій цілком обґрунтовано було враховано ту обставину, що позивач не направляв до митного органу будь-яких пояснень з приводу причин порушення ним вимог ст. 95 МК України, а так само будь-яких доказів на підтвердження поважності причин неявки до митного органу для розгляду справи.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що під час складання спірної постанови, відповідач діяв у межах, своїх повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством України.

Ураховуючи зазначене, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду знаходить, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Суд також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява № 303-A, п. 29).

Відповідно до ст.350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись ч. 2 розд. ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, ст. 341 344 349 350 355 356 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, постанову Дарницького районного суду м. Києва від 08 червня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Т. М. Шипуліна

Л. І. Бившева

Р. Ф. Ханова