№ 753/4424/17 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

27 січня 2021 року

м. Київ

справа № 753/4424/17

провадження № 61-26981св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» на постанову Апеляційного суду міста Києва від 27 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Музичко С. Г., Кирилюк Г. М., Слюсар Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - ПАТ «Альфа-Банк»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В. А. (далі - приватний нотаріус), про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Позов обґрунтований тим, що 14 серпня 2008 року між Відкритим акціонерними товариством «Сведбанк» (далі - ВАТ «Сведбанк») і ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 2606/0808/88-010, відповідно до якого банк надав позичальнику грошові кошти в розмірі 87 514,00 дол. США строком користування до 14 серпня 2018 року зі сплатою 12,5 % (далі - кредитний договір).

На забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором позивач передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується іпотечним договором.

За кредитним договором утворилася заборгованість, 28 листопада 2016 року приватний нотаріус вчинив виконавчий напис, зареєстрований у реєстрі за № 20729, згідно з яким запропоновано звернути стягнення на предмет іпотеки у зв`язку із заборгованістю ОСОБА_1 перед ПАТ «Альфа-Банк» на загальну суму 86 604,21 дол. США.

06 лютого 2017 року старший державний виконавець Дарницького районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Єрмакова О. А. винесла постанову про відкриття виконавчого провадження № 53339676 з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса.

Під час вчинення оспорюваного виконавчого напису приватний нотаріус не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом, а також законності переходу права вимоги від кредитодавця (ВАТ «Сведбанк») до відповідача, чим порушив норми Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, згідно з якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Просила визнати виконавчий напис від 28 листопада 2016 року, виданий приватним нотаріусом, зареєстрований в реєстрі за № 20729, таким, що не підлягає виконанню.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 08 грудня 2017 року в позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскаржуваний виконавчий напис вчинено відповідно до Закону України «Про нотаріат» та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 27 лютого 2018 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 08 грудня 2017 року скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визнано виконавчий напис від 28 листопада 2016 року, виданий приватним нотаріусом, зареєстрований в реєстрі № 20729, таким, що не підлягає виконанню. Проведено розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що для правильного застосування статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі, установити та зазначити в рішенні, чи мав боржник на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що під час вирішення спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, судне повинен обмежуватися лише перевіркою додержання формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з переліком документів.

Згідно з матеріалами нотаріальної справи, наданими приватним нотаріусом, до заяви про вчинення виконавчого напису представник банку долучив оригінал кредитного договору, виписку з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості, документи стягувача, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання, а саме копію вимоги про усунення порушень з доказами направлення, витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, та документи представника стягувача за довіреністю.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що на момент вчинення виконавчого напису не було доказів правомірності вимог стягувача за кредитним договором, оскільки відповідач не надав приватному нотаріусу документів, що підтверджують право вимоги ПАТ «Альфа-Банк» за кредитним договором, укладеним між ПАТ «Сведбанк» і ОСОБА_1 14 серпня 2008 року, що спростовує безспірність заборгованості боржника і той факт, що на час вчинення нотаріусом виконавчого напису в суді розглядається по суті спір щодо розміру цієї заборгованості.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2018 року представник ПАТ «Альфа-Банк» - Біллеріс Ю. О. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Апеляційного суду міста Києва від 27 лютого 2018 року, у якій просив скасувати вказане судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що заява про вчинення виконавчого напису нотаріусом оформлена згідно з вимогами законодавства, містила усі обов`язкові відомості про боржника та стягувача, а також щодо розміру заборгованості і строків стягнення.

Приватний нотаріус не звертався до стягувача за наданням додаткової інформації, оскільки йому надано всі необхідні і достатні документи для вчинення виконавчого напису. Приватний нотаріус перевірив належне повідомлення боржника про заборгованість та відповідність документів, поданих на обґрунтування стягнення, переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів.

Виконавчий напис вчинено в межах трирічного строку позовної давності, з дотриманням 30-денного терміну з моменту повідомлення боржника про заборгованість згідно зі статтею 1050 ЦК України.

Вказані дії банку та приватного нотаріуса узгоджуються з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 20 травня 2015 року у справі № 6-158цс15.

Виконавчий напис приватний нотаріус вчинив 28 листопада 2016 року, тому на момент його вчинення жодного спору у суді не було, оскільки судові рішення про відмову в позові банку про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , на які здійснив посилання суд апеляційної інстанції, ухвалено 23 жовтня 2015 року та 16 травня 2016 року.

Суд апеляційної інстанції суб`єктивно та формально поставився до розгляду цієї справи, порушуючи основні засади цивільного судочинства на справедливий та об`єктивний розгляд справи.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою та витребувано справу.

У липні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно з розпорядженням Верховного Суду від 16 квітня 2020 року № 1123/0/226-20 «Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи», відповідно до пунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 (зі змінами та доповненнями), та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 «Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя» доповідачем у справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Олійник А. С.

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у травні 2018 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення частково касаційної скарги з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 14 серпня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2606/0808/88-010, відповідно до якого банк надав позичальнику грошові кошти в розмірі 87 514,00 доларів США строком користування до 14 серпня 2018 року (зі змінами відповідно до договору про внесення змін та доповнень від 08 лютого 2010 року № 1) зі сплатою за користування 12,5 % (т. 1, а. с. 14-20, 171-182).

На забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором позивач передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується іпотечним договором (т.1, а. с. 11-12).

25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» і ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги (т. 1, а. с. 30).

15 червня 2012 року між ПАТ «Дельта Банк» і ПАТ «Альфа-Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги (т. 1, а. с. 31).

ОСОБА_1 порушила зобов`язання за кредитним договором. ПАТ «Альфа-Банк» звернулося до суду з позовом до неї про стягнення заборгованості за цим договором.

Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 23 жовтня 2015 року в позові ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що належних та допустимих доказів переходу права вимоги до ПАТ «Альфа-Банк» не надано.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 16 травня 2016 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ПАТ «Альфа-Банк» на заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 жовтня 2015 року відмовлено.

28 листопада 2016 року ПАТ «Альфа-Банк» звернулося до приватного нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису (т. 1, а. с. 95).

28 листопада 2016 року приватний нотаріус вчинив виконавчий напис, зареєстрований у реєстрі за № 20729, згідно з яким запропоновано стягнути на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість, що виникла за кредитним договором від 16 серпня 2008 року № 2606/0808/88-010, право вимоги за яким відступлено ПАТ «Дельта Банк» на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги від 15 червня 2012 року, посвідченого Мироник О. В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, за реєстровим номером 937, якому, у свою чергу, право вимоги відступлено ПАТ «Сведбанк», на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги від 25 травня 2012 року, посвідченого Шевченко Д. Г., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, за реєстровими номерами 1306, 1307.

Боржником за кредитним договором є ОСОБА_1 .

Строк платежу за кредитним договором настав, боржник допустила прострочення платежів. Стягнення заборгованості проводиться за період з 10 січня 2014 року до 10 жовтня 2016 року. Загальна сума заборгованості становить 86 604,21 дол. США та сума плати, що здійснена стягувачем за вчинення виконавчого напису (т. 1, а. с. 94).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статей 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один зі способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування визначено Законом України «Про нотаріат» (тут і далі Закон в редакції на час вчинення нотаріальної дії) та іншими актами законодавства. Таким актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 частини першої статті 34 Закону).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц, провадження № 14-84цс19).

Правове регулювання процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів здійснюється згідно з главою 14 Закону та главою 16 розділу ІІ Порядку.

Згідно зі статтею 87 Закону для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до цієї статті нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.

Для одержання виконавчого напису нотаріуса за нотаріально посвідченими договорами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно (крім випадку, передбаченого пунктом 1-1 цього Переліку), подаються: оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання (пункт 1 Переліку).

Для одержання виконавчого напису за іпотечними договорами, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов`язанням до закінчення строку виконання основного зобов`язання, подаються: оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов`язання; засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв`язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання; довідка фінансової установи про ненадходження платежу (пункт 1-1 Переліку).

Верховний Суд зазначає, що перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання арреllatio - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція по суті є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.

Перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції, в межах своїх повноважень, повинен з`ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.

Переглядаючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що, вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком. Для правильного застосування статей 87, 88 Закону у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що є обгрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що приватному нотаріусу не було надано документів на підтвердження факту переходу прав вимоги за кредитним договором від ПАТ «Сведбанк» до ПАТ «Альфа-Банк», оскільки на момент вчинення виконавчого напису відсутні докази правомірності вимог стягувача за кредитним договором, приватному нотаріусу відповідач не надав документів, що підтверджують вказане право вимоги. Така обставина була також підставою для відмови в задоволенні позову ПАТ «Альфа-Банк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором.

Суд апеляційної інстанції обгрунтовано вказав, що мають бути докази про перехід права вимоги за кредитним договором від ПАТ «Сведбанк» до ПАТ «Альфа-Банк», проте його висновок не відповідає матеріалам справи.

Із матеріалів справи відомо, що суд першої інстанції задовольнив клопотання представника позивача та витребував матеріали, на підставі яких було вчинено виконавчий напис ( а. с. 87 - 88).

Згідно зі статею 204 ЦПК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У надісланих на запит суду матеріалах наявний договір про внесення змін і доповнень № 3 до кредитного договору від 14 серпня 2008 року, який укладено 06 грудня 2013 року між ПАТ «Альфа-Банк» і ОСОБА_1 ( а .с. 171). Цей договір ПАТ «Альфа-Банк» уклало на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги від 15 червня 2012 року, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа-Банк». ОСОБА_1 погодилися з переходом права вимоги, 06 грудня 2013 року підписала договір про внесення змін і доповнень № 3 до кредитного договору від 14 серпня 2008 року.

Такій обставині суд апеляційної інстанції оцінки не надав.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відсутність доказів переходу права вимоги ПАТ «Альфа-Банк» за кредитним договором, укладеним між ПАТ «Сведбанк» і ОСОБА_1 14 серпня 2008 року, також стала підставою для відмови в позові ПАТ «Альфа-Банк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором.

Верховний Суд виходить з того, що посилання у рішенні Дарницького районного суду м. Києва від 23 жовтня 2015 року, яке не було переглянуте в апеляційному порядку, оскільки суд апеляційної інстанції відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ПАТ «Альфа-Банк», на відсутність належних і допустимих доказів переходу права вимоги, не є преюдиційною обставиною у справі. Суду необхідно оцінити всі обставини справи з урахуванням норм матеріального права, які регулюють правовідносини.

Крім того, посилання суду апеляційної інстанції на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, якою визнано незаконною та нечинною з моменту прийняття Постанову Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 « Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» без викладення мотивів в контексті цієї справи є непереконливим аргументом як однієї із підстави відмови в позові.

Враховуючи підстави відмови в позові, які зазначив суд апеляційної інстанції у рішенні, а також наведене вище судом касаційної інстанції постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, оскільки не є законною і обгрунтованою.

Суду апеляційної інстанції необхідно надати належну оцінку тій обставині, що ОСОБА_1 погодилася, що до ПАТ «Альфа-Банк» перейшло право вимоги, таку обставину вона не оспорювала, а також встановити, чи на момент вчинення приватним нотаріусом виконавчого напису є безспірною заборгованість боржника перед стягувачем.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої і частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд бере до уваги, що справа розглядається у суді з березня 2017 року, проте з урахуванням завдань судочинства (стаття 2 ЦПК України), меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 400 ЦПК України) та викладених мотивів вважає необхідним скасувати оскаржуване судове рішення та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд надає перевагу праву позивача на доступ до суду у порівнянні з тривалістю розгляду справи (строками її розгляду).

Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, постанову Апеляційного суду міста Києва від 27 лютого 2018 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду міста Києва від 27 лютого 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко