№ 753/4566/15-ц - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

29 січня 2020 року

м. Київ

справа № 753/4566/15-ц

провадження № 61-29133 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Універсал Банк»;

представник позивача - Дудник Олег Сергійович;

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги публічного акціонерного товариства комерційний банк «Універсал Банк», представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 - на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 11 лютого 2016 року у складі судді Коренюк А. М. та рішення апеляційного суду м. Києва від 17 липня 2017 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Кравець В. А., Мазурик О. Ф.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2015 року публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк»), який є правонаступником відкритого акціонерного товариства «Банк Універсальний» (далі - ВАТ «Банк Універсальний»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 05 вересня 2007 року між ВАТ «Банк Універсальний» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 003-2914/840-0122 (на придбання майна), та в подальшому додаткові угоди до нього, якими змінювалась процентна ставка, щодо надання кредитних коштів в сумі 70 тис. дол. США під 11,95 % річних з кінцевим терміном повернення до 01 вересня 2037 року, на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кредитних ресурсів.

У забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 05 вересня 2007 року та 16 вересня 2010 року між банком та ОСОБА_2 , а також 16 січня 2012 року між банком та ОСОБА_3 було укладено договори поруки, за умовами яких останні зобов`язалися солідарно із позичальником відповідати за виконання зобов`язань за кредитним договором.

Банк свої зобов`язання виконав, надавши відповідачу кредитні кошти в повному обсязі, проте, позичальник та поручителі умови кредитного договору належним чином не виконували, у зв`язку з чим станом на 21 серпня 2015 року виникла заборгованість по кредитному договору у сумі 73 302,16 дол. США, яка складається з: 58 338,29 дол. США - заборгованості по кредиту, 14 081,77 дол. США - заборгованості по відсоткам, 882,10 дол. США -заборгованості за підвищеними відсотками.

Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ПАТ «Універсал Банк» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором від 05 вересня 2007 року на загальну суму 73 302,16 дол. США; стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором від 05 вересня 2007 року на загальну суму 73 302,16 дол. США; стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором від 05 вересня 2007 року на загальну суму 73 302,16 дол. США, а також понесені судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 11 лютого 2016 року позов ПАТ «Універсал Банк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» 73 302,16 дол. США - заборгованість за кредитним договором та 3 654 грн судового збору. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» 73 302,16 дол. США - заборгованість за кредитним договором та 3 654 грн судового збору. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» 73 302,16 дол. США - заборгованість за кредитним договором та 3 654 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позичальник ОСОБА_1 умови кредитного договору належним чином не виконувала, унаслідок чого утворилась заборгованість, розмір якої визначено відповідно до вимог закону та умов договору, яка підлягає стягненню з позичальника та поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , як солідарних боржників за кредитним договором, у відповідності до вимог частин першої, другої статті 554 ЦК України.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 17 липня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_4 відхилено. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 11 лютого 2016 року в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_1 залишено без змін. Апеляційні скарги представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 та ОСОБА_2 задоволено. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 11 лютого 2016 року в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 скасовано, ухвалено нове рішення в цій частині про відмову у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції в частині стягнення кредитної заборгованості з позичальника ОСОБА_5 у зв`язку з неналежним виконанням останньою взятих зобов`язань по кредитному договору. Разом з тим, посилаючись на частину першу статті 651 ЦК України, за якою зміна умов договору допускається лише за згодою сторін,та частину першу статті 559 ЦК України, згідно з якою порука припиняється також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, враховуючи те, що відповідно до укладеної між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 додаткової угоди від 16 січня 2012 року змінено розмір процентної ставки без згоди поручителя ОСОБА_2 на такі зміни, внаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності як поручителя, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення заборгованості по кредитному договору з ОСОБА_2 . Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_3 , як поручителя, суд апеляційної інстанції, посилаючись на частину четверту статті 559 ЦК України, виходив з того, що вимогу до поручителя повинно бути пред`явлено протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу. Враховуючи те, що останній платіж внесено позичальником 07 березня 2014 року, то з 01 квітня 2014 року виникло прострочення заборгованості, а з 01 жовтня 2014 року порука припинилась. Разом з тим, з вимогою до поручителя ОСОБА_3 банк звернувся лише 17 січня 2015 року, а до суду - 25 лютого 2015 року. Отже, банком пропущено строк звернення з вимогою про стягнення заборгованості з ОСОБА_3 як поручителя.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2017 року ПАТ «Універсал Банк» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просило скасувати рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У серпні 2017 року представник ОСОБА_5 - ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й передати справу на розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 серпня 2017 року касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ «Універсал Банк» у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 753/4566/17 із Дарницького районного суду м. Києва.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_5 - ОСОБА_4 у вказаній справі.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 червня 2019 року справу передано судді-доповідачеві Осіяну О. М.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи ПАТ «Універсал Банк», яке подало касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що умовами договору поруки, укладеного між банком та ОСОБА_2 , не встановлено спеціального порядку щодо підписання додаткових угод до договору поруки у разі зміни умов кредитного договору, а тому підписанням договір поруки поручитель ОСОБА_2 надав свою згоду на зміни умов основного договору, а отже, надав свою згоду на підвищення його відповідальності. Також судом апеляційної інстанції не враховано, що відповідно до пункту 5.2.5. кредитного договору сторони домовилися вважати прострочення сплати чергового платежу за кредитом та/або процентів за користування кредитом понад двох місяців. Оскільки останній платіж було зроблено позичальником 07 березня 2014 року, за умовами кредитного договору прострочення за кредитом виникло лише 01 травня 2014 року. Отже, пред`явивши вимоги до позичальника та поручителів 16 жовтня 2014 року та 17 січня 2015 року про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків за користування кредитом та пені, кредитор, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, змінив строк виконання основного зобов`язання, а тому передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячний строк підлягає обрахуванню від цієї дати. З позовом до відповідачів банк звернувся 25 лютого 2015 року, тобто, протягом шести місяців з моменту зміни строку виконання основного зобов`язання.

Доводи представника ОСОБА_5 - ОСОБА_4 , який подав касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що у запереченнях на позовну заяву, поданих до суду першої інстанції, звертав увагу на те, що пунктом 8.1. додаткової угоди від 16 січня 2012 року до кредитного договору сторони погодили, що всі вимоги, які виникають при виконання даного договору або у зв`язку з ним, або випливають з нього, підлягають розгляду у постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків. Разом з тим, за наявності заперечень проти розгляду справи у суді та наявності третейської угоди між сторонами кредитного договору, суд першої інстанції у порушення вимог пункту 6 частини першої статті 207 ЦПК України, не залишив позовні вимоги до ОСОБА_1 без розгляду, і при розгляді справи у суді апеляційної інстанції вказані порушення вимог закону також не усунуто.

Відзиви на касаційні скарги не надходили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що05 вересня 2007 року ВАТ «Банк Універсальний», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 003-2914/840-0122 (на придбання майна), за умовами якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 70 тис. дол. США під 11,95 % річних на строк до 01 вересня 2037 року.

У забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором 05 вересня 2007 року та 16 вересня 2010 року з ОСОБА_2 , а 16 січня 2012 року - з ОСОБА_3 ПАТ «Універсал Банк» уклав договори поруки.

01 вересня 2010 року ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду до кредитного договору від 05 вересня 2007 року, якою змінено процентну ставку на 7,51 % річних з 01 вересня 2010 року по 15 вересня 2010 року та з 16 вересня 2010 року по 31 серпня 2011 року на 13,17 %.

16 вересня 2010 року ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду до кредитного договору від 05 вересня 2007 року, якою змінено процентну ставку на 7,51 % річних з 16 вересня 2010 року по 31 серпня 2011 року, а, починаючи з 01 вересня 2011 року, - на 13,17 %.

01 січня 2012 року ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду до кредитного договору від 05 вересня 2007 року, якою змінено процентну ставку на 10,4 % з 01 січня 2012 року по 15 січня 2012 року та з 16 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року на 13,17 %.

16 січня 2012 року ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду до кредитного договору від 05 вересня 2007 року, якою змінено процентну ставку на 10,4 % з 16 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року, а, починаючи з 01 січня 2013 року, - на 13,55 %.

Пунктом 8.1. додаткової угоди від 16 січня 2012 року передбачено, що всі вимоги, які виникають при виконання даного договору або у зв`язку з ним, або випливають з нього, підлягають розгляду у постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків.

Згідно з пунктом 2.2 додаткової угоди від 16 січня 2012 року сторони підтвердили, що станом на дату укладення цієї додаткової угоди заборгованість позичальника за договором становить 60 208,64 дол. США.

Відповідач ОСОБА_1 належним чином не виконала зобов`язання за кредитним договором, внаслідок чого станом на21 серпня 2015 року виникла заборгованість по кредитному договору у сумі 73 302,16 дол. США, яка складається з: 58 338,29 дол. США - заборгованості по кредиту, 14 081,77 дол. США - заборгованості по відсоткам, 882,10 дол. США -заборгованості за підвищеними відсотками. Сума заборгованості за кредитним договором підтверджується наданим банком розрахунком.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги ПАТ «Універсал Банк» та представника ОСОБА_5 - ОСОБА_4 підлягають частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з вимогами частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду відповідає не в повній мірі.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статями 526, 530, 610 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, із урахуванням вказаних норм матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення вимог кредитора про стягнення з відповідача ОСОБА_1 отриманих у кредит грошових коштів, відсотків за користування коштами. Правильність розрахунку заборгованості у цій частині відповідачем не оспорюється.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

Статтею 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Обсяг зобов`язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 651 ЦК України зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо (частина перша статті 653 ЦК України).

За змістом частини першої статті 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту.

Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов`язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього.

Таке збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає в разі: збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом; установлення нових умов порядку зміни процентної ставки в бік збільшення; розширення змісту основного зобов`язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення) розміру неустойкитощо.

У зобов`язаннях, у яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або без відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав для покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань перед банком.

Отже, з огляду на положення частини першої статті 559 ЦК України, внесення змін додатковою угодою до кредитного договору щодо збільшення розміру процентної ставки без згоди поручителя на такі зміни призводить до збільшення обсягу відповідальності останнього.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 16 січня 2012 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду, пунктом 1.1.2 якої визначено, що, починаючи з 01 січня 2013 року, за користування кредитними коштами нараховується процентна ставка у розмірі визначеної процентної ставки, збільшеної на 3,15 % річних, аналогічне збільшення і за користування кредитними коштами понад встановлені строки.

Враховуючи те, що після укладання додаткової угоди від 16 січня 2012 року до кредитного договору загальна сума основного зобов`язання збільшилася з 173 751,77 дол. США до 176 483,17 дол. США, внаслідок чого збільшився й обсяг відповідальності поручителя ОСОБА_2 , доказів належного повідомлення поручителя про зміну процентної ставки по кредитному договору позивачем не надано, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 , як поручителя, суми кредитної заборгованості.

Такі висновки апеляційного суду узгоджуються з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1161цс15.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення з ОСОБА_3 , суми заборгованості по кредитному договору, апеляційний суд виходив з того, що банком пропущено строк пред`явлення вимоги до поручителя.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції з таких підстав.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу).

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України (тут і далі у редакції на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу за основним зобов`язанням.

Такі висновки щодо застосування вказаних норм права відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18).

У частині четвертій статті 263 ЦПК України вказано про те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Пунктом 2.4. кредитного договору передбачено, що погашення основної суми кредиту та процентів здійснюється шляхом сплати позичальником щомісячних платежів.

Відповідно до пункту 2.5. кредитного договору розмір щомісячного платежу встановлений в графіку погашення кредиту, що викладений у додатку № 2 до даного договору.

Судом установлено, що ОСОБА_1 зобов`язалася перед банком повернути суму кредиту з процентами до 01 вересня 2037 року, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами) згідно з графіком платежів.

Отже, разом із установленням строку дії кредитного договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов`язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Відповідно до пункту 2.4. кредитного договору позичальник зобов`язується щомісячно в дату погашення щомісячних платежів здійснювати погашення щомісячних платежів, шляхом зарахування до такої дати (включно) відповідної суми коштів на поточний рахунок, відкритий згідно пункту 2.1.3. даного договору позичальник доручає кредитору самостійно направляти кошти на погашення заборгованості позивальника у порядку та черговості, визначених пунктом 2.8. цього договору та іншими умовами цього договору.

Тобто умовами кредитного договору передбачені окремі самостійні зобов`язання боржника по поверненню боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов`язку.

Дата остаточного повернення кредиту - не пізніше 01 вересня 2037 року (пункт 2.6. кредитного договору).

Судом апеляційної інстанції установлено, що чергові платежі позичальник повинен був здійснювати кожного місяця, а останній платіж боржник повинен був здійснити не пізніше 01 вересня 2037 року, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до позичальника та обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред`явлення вимог до поручителя щодо щомісячних платежів.

Отже, унаслідок вказаних умов договору та у зв`язку з неналежним виконанням цих зобов`язань позичальником ОСОБА_1 позовна давність за вимогами банку, як кредитора, до ОСОБА_3 , як поручителя, оскільки поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу окремо.

Таким чином, у разі неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначене періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Відтак, саме з часу прострочення несплаченої заборгованості відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника та обчислення встановленого частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячного строку для пред`явлення вимог до поручителя щодо окремих зобов`язань за кредитом.

Тобто банк мав протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання (виникнення простроченої заборгованості за кредитним договором з квітня 2014 року) пред`явити вимоги до поручителя.

У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

У справі, яка переглядається, апеляційний суд не врахував, що кредитним договором передбачено виконання грошових зобов`язань шляхом здійснення щомісячних платежів (згідно з графіком), а за договором поруки відповідальність поручителя настає з наступного дня за датою платежу, яка передбачена кредитним договором. Крім того, апеляційний суд не з`ясував, чи пред`явив банк вимогу до поручителя в межах шести місяців за кожним щомісячним платежем, та чи припинилась порука за окремими платежами.

Отже, апеляційний суд у порушення вимог статей 212-214 315 ЦПК України 2004 року не врахував вимог закону, який регулює спірні правовідносини, не перевірив належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених позовних вимог до поручителя ОСОБА_3 .

За таких обставин, рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором не може вважатись законним й обґрунтованим, тому відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Враховуючи наведене, суду апеляційної інстанції необхідно перевірити наявні у даній справі докази та обставини справи, необхідні для правильного вирішення спору, врахувати зазначені вище норми матеріального права та вимоги закону, який регулює спірні правовідносини.

Доводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 про те, що умовами додаткової угоди від 16 січня 2012 року до кредитного договору сторони погодили, що всі вимоги, які виникають при виконання даного договору або у зв`язку з ним, або випливають з нього, підлягають розгляду у постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків, а тому позовні вимоги про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 підлягали залишенню без розгляду на підставі пункту 6 частини першої статті 207 ЦПК України, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.

Так, відповідно до пункту 6 частини першої статті 207 ЦПК України, 2004 року, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, зокрема, якщо між сторонами укладено договір про передачу спору на вирішення до третейського суду і від відповідача надійшло до початку з`ясування обставин у справі та перевірки їх доказами заперечення проти вирішення спору в суді.

Судами встановлено, що з запереченнями проти вирішення спору в суді ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції 11 січня 2016 року (а.с. 169, т. 1), тобто після початку з`ясування обставин у справі та розгляду справи по суті у відповідності до вимог статті 173 ЦПК України, 2004 року, що підтверджується записом у журналі судового засідання від 02 грудня 2015 року (а.с. 161-163, т. 1). У зв`язку з цим у суду першої інстанції були відсутні підстави для застосування пункту 6 частини першої статті 207 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 - задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 17 липня 2017 року скасувати в частині вирішення позовних вимог про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 73 302,16 доларів США та судового збору у розмірі 3 564 гривні, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В іншій частині рішення Дарницького районного суду м. Києва від 11 лютого 2016 року, в незміненій після апеляційного перегляду, та рішення апеляційного суду м. Києва від 17 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта