Постанова

Іменем України

09 березня 2021 року

м. Київ

справа № 753/598/17

провадження № 61-21220св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у місті Києві,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у місті Києві на постанову Київського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Саліхова В. В., Вербової І. М., Шахової О. В.,

у справі за позовом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у місті Києві до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві (далі - ГУ ДСНС України у м. Києві) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Позов обґрунтований тим, що на балансі ГУ ДСНС України у м. Києві перебуває гуртожиток сімейного типу, який розташований в комплексі державної пожежно-рятувальної частини 40 СПДЧ (зараз - 24 державна пожежно-рятувальна частина - далі 24 ДПРЧ) Дарницького районного управління ГУ ДСНС України у м. Києві за адресою: АДРЕСА_1. У 2008 році житловою комісією ГУ МНС України у м. Києві було ухвалене рішення про надання ОСОБА_1 на сім`ю з трьох осіб двокімнатного жилого АДРЕСА_1 у вищевказаному гуртожитку та видано ордер. У вищевказаному приміщенні зареєстровані дві особи: ОСОБА_1 та його дочка ОСОБА_2 . Проте фактично відповідачі у гуртожитку не проживають, а здають спірне житлове приміщення у найм стороннім особам. ОСОБА_1 на теперішній час не є працівником позивача, у контрольних списках працівників ГУ ДСНС України у м. Києві, які потребують поліпшення житлових умов, він не значиться. Його дочка у трудових відносинах з позивачем ніколи не перебувала, і її право на користування цим приміщенням є похідним від права наймача. Відповідачі порушили не лише порядок користування житловим приміщенням, але і створюють перешкоди щодо використання його за призначенням, чим порушують права позивача і шкодять інтересам суспільства.

Позивач просив визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 17 січня 2019 року у складі судді Трусової Т. О. позов задоволено.

Визнано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 такими, що втратили право користування житловим приміщенням АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ГУ ДСНС України у м. Києві судові витрати по 689,00 грн з кожного.

Рішення місцевого суду мотивоване доведеністю і обґрунтованістю вимог ГУ ДСНС України у м. Києві про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням гуртожитку через непроживання у ньому без поважних причин понад шість місяців поспіль.

Постановою Київського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 січня 2019 року скасовано.

Ухвалено нове рішення.

У задоволенні позову ГУ ДСНС України у м. Києві до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням відмовлено.

Стягнуто з ГУ ДСНС України у м. Києві на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 2 067,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що особа яка тривалий час проходила службу в органах та підрозділах цивільного захисту, постійного житла, крім спірної кімнати не має, не може вважатися такою, що втратила право користування спірним житловим приміщенням, оскільки у разі позбавлення вказаного житла відповідачі стануть безхатченками.

Тимчасова відсутність відповідачів за місцем їх постійного проживання пов`язана з об`єктивними обставинами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2019 року до Верховного Суду, ГУ ДСНС України у м. Києві, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Дарницького районного суду м. Києва.

14 січня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що підставою для виселення відповідачів без надання іншого житлового приміщення є використання його не за призначенням.

У касаційній скарзі зазначається, що відповідачі не є працівниками ГУ ДСНС України у м. Києві, не проживають у спірному приміщені, а також певний час здавали жиле приміщення в найм сторонній особі.

Доводи інших учасників справи

У грудні 2019 року відповідачі надіслали відзив на касаційну скаргу, у якому зазначають, що постанова суду апеляційної інстанції відповідає вимогам закону, а тому підстави для її скасування відсутні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що ГУ ДСНС України у м. Києві створене на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 21 січня 2013 року № 33 «Про утворення територіальних органів Державної служби з надзвичайних ситуацій та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України», є юридичною особою публічного права (т. 1 а. с. 9 - 11).

На балансі ГУ ДСНС України у м. Києві перебуває будівля 24 державної пожежно-рятувальної частини (колишня 40 СДРЧ), розташована за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 14).

Вказана будівля була прийнята в експлуатацію розпорядженням Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації від 25 січня 2008 року № 47, як пожежне депо загальною площею 4 441 кв. м, в тому числі: нежитлові вбудовані приміщення площею 2 627 кв. м, квартири в кількості 22 шт, загальною площею 1 086 кв. м, житловою площею 598 кв. м, місця загального користування площею 728 кв. м (т. 1 а. с. 12, 13).

Частина будівлі 24 ДПРЧ, у якій розташовані квартири, використовується як гуртожиток сімейного типу.

З 15 жовтня 1986 року по 05 грудня 2009 року ОСОБА_1 проходив службу в органах та підрозділах цивільного захисту (т. 4 а. с. 119 - 121).

З 16 лютого 1994 року ОСОБА_1 у складі сім`ї з двох осіб - він та дочка ОСОБА_2 , перебуває на квартирному обліку у Дарницькій районній у м. Києві державній адміністрації в порядку першочергового забезпечення житлом (т. 4 а. с. 136, 137).

Станом на 29 грудня 2016 року відповідачі не включені до контрольних списків працівників ГУ ДСНС України у м. Києві, які потребують забезпечення житлом (т. 1 а. с. 26).

09 квітня 2008 року на спільному засіданні керівництва та житлової комісії ГУ МНС України в м. Києві було прийнято рішення про надання начальнику 9-СДПЧ Святошинського РУ ГУ МНС України в м. Києві капітану служби цивільного захисту ОСОБА_1 на сім`ю з трьох осіб двокімнатного житлового АДРЕСА_1 в гуртожитку при 40 СДПЧ (зараз 24 ДПРЧ) на АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 16 - 21).

На підставі ордера від 17 квітня 2008 року № 97 ОСОБА_1 , його дружина ОСОБА_5 та дочка ОСОБА_2 набули право користування вищевказаним жилим приміщенням в гуртожитку (т. 1 а. с. 22).

Згідно з даними довідки з місця проживання сім`ї та прописки на даний час у двокімнатному жилому АДРЕСА_1 житловою площею 30 кв. м, розташованому на 3 поверсі 5 поверхового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстроване місце проживання відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 23).

ОСОБА_1 з 2010 року має статус ветерана служби цивільного захисту, а з 2014 року отримує пенсію за вислугу років (т. 4 а. с. 25).

Відповідач ОСОБА_2 14 травня 2016 року вступила у шлюб з ОСОБА_6 та змінила прізвище на ОСОБА_7 , а 24 лютого 2018 року їх шлюб було розірвано, у зв`язку з чим вона відновила своє дошлюбне прізвище ОСОБА_2 (т. 4 а. с. 33, т. 6 а. с. 297).

Позивач вказує, що в період часу з 28 червня 2016 року по 19 червня 2017 року, двічі на день о 07:30 год та о 21:30 год, проводились перевірки раціонального використання житлових приміщень в гуртожитку, зокрема спірного АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 27 - 250; т. 2 а. с. 1 - 133, 149 - 250; т. 3 а. с. 1 - 187, 203 - 250).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 47 Конституції України, держава гарантує кожному право на житло. Ніхто не може бути позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно з частиною другою статті 810 ЦК України передбачено, що підстави, умови, порядок укладення та припинення договору найму житла, що є об`єктом права державної або комунальної власності, встановлюється законом.

Відповідно до статті 61 ЖК Української PCP користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а у разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Статтею 64 ЖК Української PCP визначено, що члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Відповідно до статті 127 ЖК Української PCP для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки.

Пунктом 1 Розділу ІІ Положення про гуртожитки, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 27 квітня 2015 року № 84 (яке було чинним на час виникнення спірних правовідносин), передбачено, що вселення до гуртожитків проводиться власником гуртожитку або уповноваженою ним особою на підставі ордера, форма якого наведена в додатку до цього Положення, виданого відповідно до статті 129 ЖК Української РСР, з одночасним укладенням договору найму жилого приміщення в гуртожитку.

На підставі ордера від 17 квітня 2008 року № 97 ОСОБА_1 , його дружина ОСОБА_5 та дочка ОСОБА_2 набули право користування вищевказаним жилим приміщенням в гуртожитку (т. 1 а. с. 22).

Реалізація встановлених конституційних гарантій, поряд з іншими, відображається в збереженні житла за його власниками без обмежень, та в гарантії збереження житла в державному та комунальному житловому фонді за тимчасово відсутніми громадянами протягом шести місяців (стаття 71 ЖК Української РСР), членів сім`ї власника жилого приміщення протягом року (статті 405 ЦК України). Непроживання у жилому приміщенні понад встановлений строк без поважних причин, дають підстави для визнання цих осіб в судовому порядку такими, що втратили права користування ним (стаття 72 ЖК Української РСР, стаття 405 ЦК України).

Відповідно до статті 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Для визнання особи такою, що втратила право на проживання в квартирі, необхідно довести в суді, що остання відсутня протягом шести місяців, при цьому відлік цього строку починається з часу, коли особа залишила приміщення.

Тимчасова відсутність особи може бути безперервною, але не повинна перевищувати шести місяців. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до житлового приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності.

Тобто, встановлення судом факту лише тимчасової відсутності наймача за місцем мешкання, строк якого не перевищує шести місяців, підстав для визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням не створює.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що починаючи з часу заселення, і станом по теперішній час, відповідачі вчасно та в повному обсязі сплачують житлово-комунальні та інші послуги, здійснюють оплату за спожиту електроенергію (т. 4 а. с. 36 - 78).

Крім того, при розгляді справи в суді апеляційної інстанції встановлено, що відповідачі іншого місця проживання (крім гуртожитку) не мають.

Також при розгляді справи в суді апеляційної інстанції встановлено, що тимчасова відсутність відповідачів у вказаній кімнаті гуртожитку з поважних причин підтверджується наданими відповідачами письмовими доказами (т. 4 а. с. 32, 34, 35, 117, 118, 123, 125, 293, 294, 296).

Також, матеріали справи містять данні про те, що відповідачі за місцем проживання отримували кореспонденцію.

Крім того, у спірному приміщенні залишаються особисті речі та меблі відповідачів.

Враховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції обґрунтовано дійшов до висновку, що тимчасова відсутність відповідачів за місцем їх постійного проживання пов`язана з об`єктивними обставинами, вони не втратили інтерес до спірного житлового приміщення.

Доводи про те, що відповідачі здавали жиле приміщення в найм без згоди на те позивача є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Колегія суддів враховує рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року відповідно до якого « … Втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у місті Києві залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький В. С. Висоцька І. В. Литвиненко