Постанова

Іменем України

01 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 753/7032/19

провадження № 61-21331св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач (відповідач) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач) - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року в складі колегії суддів: Кулікової С. В., Заришняк Г. М., Рубан С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна подружжя, визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу недійсним.

На обґрунтування позову вказала, що з 31 серпня 2002 року до 26 грудня 2016 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.

Мають неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які проживають з нею.

У період шлюбу за спільні кошти сторони придбали майно, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, а саме трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (далі - трикімнатна квартира), та однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 (далі - однокімнатна квартира), а також автомобіль марки BMW X1, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2011 року випуску.

До розірвання шлюбу (10 лютого 2016 року) відповідач незаконно відчужив згаданий транспортний засіб без її згоди.

Враховуючи зазначене, позивач просила визнати договір купівлі-продажу зазначеного автомобіля № 8047/16/1090, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 10 лютого 2016 року, недійсним.

Крім того, позивач просила визнати придбане у період зареєстрованого шлюбу майно спільним сумісним майном подружжя, поділити його між сторонами, виділивши у власність ОСОБА_1 вказані трикімнатну квартиру та автомобіль, а однокімнатну квартиру виділити у власність ОСОБА_2 . Просила врахувати, що відповідач приховав від неї факт продажу вказаного транспортного засобу а також те, що з нею залишаються проживати двоє неповнолітніх дітей, аліменти на утримання яких вона не отримує.

У грудні 2019 року ОСОБА_2 подав до суду позов до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна подружжя.

Позовну заяву мотивовано тим, що зазначене спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки придбане за їх спільні кошти і у період зареєстрованого між ними шлюбу.

Протягом тривалого часу ОСОБА_1 з дітьми проживає у трикімнатній квартирі та користується спірним автомобілем, а у однокімнатній квартирі мешкає ОСОБА_2 .

В порядку поділу спільного майна подружжя просив суд виділити у власність ОСОБА_1 спірний автомобіль, а однокімнатну квартиру виділити йому у власність.

Також позивач вважає, що трикімнатна квартира підлягає поділу в частках між подружжям, зокрема, ОСОБА_1 - 55/100 часток, а йому - 45/100 часток квартири, з огляду на вартість усього виділеного кожному з них майна.

Просив врахувати, що він часто приходить до місця проживання дітей, проводить з ними час, займається їх вихованням та утриманням, надає достатню кількість грошових коштів для їхнього повноцінного життя, тому позивач не пред`являла позов до нього про стягнення аліментів на їх утримання.

Продаж автомобіля він від дружини не приховував, оскільки цей автомобіль знаходиться у власності подружжя і саме вона ним користується. Підстав для визнання недійсним вказаного договору купівлі-продажу спірного автомобіля немає, так як ОСОБА_1 надала йому усну згоду на вчинення цього правочину, після якого він передав половину грошей дружині.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 24 лютого 2020 року вказані позови об`єднано в одне провадження.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 08 липня 2021 року в складі судді Колесника О. М. позов ОСОБА_1 задоволено частково, позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано квартири за адресами: АДРЕСА_1 та по АДРЕСА_2 , а також автомобіль BMW X1, 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , вартістю 1 263 800 грн, за ОСОБА_1 - на автомобіль BMW X1, 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю 435 660,00 грн, в порядку поділу майна подружжя.

У задоволенні частини позову ОСОБА_1 про визнання права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу відмовлено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 55/100 частин, за ОСОБА_2 - на 45/100 частин квартири за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 2 107 200,00 грн, в порядку поділу майна подружжя.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги обох позовів про поділ майна подружжя шляхом виділення у власність ОСОБА_1 автомобіля, а ОСОБА_2 - однокімнатної квартири підлягають задоволенню, так як сторони погодились з таким поділом.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу від 10 лютого 2016 року недійсним, суд виходив із того, що на час вирішення цієї справи спірний автомобіль зареєстрований за відповідачем, який не заперечує проти визнання за позивачем права власності на нього в порядку поділу майна подружжя.

Оскільки трикімнатна квартира придбана у період шлюбу, тому є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, при цьому частки подружжя у цьому майні є рівними і підстав для відступлення від засад рівності часток при поділі майна подружжя немає.

При визначенні часток кожного із подружжя у цій квартирі суд врахував вартість вже розподіленого між сторонами майна (однокімнатної квартири та автомобіля), узявши до уваги висновки експерта про дійсну ринкову вартість спірного майна.

Також суд виходив із недоведеності факту приховання відповідачем продажу автомобіля та врахував відсутність доказів, що отримані від продажу автомобіля кошти були використані не в інтересах сім`ї, та те, що з позивачем проживають двоє неповнолітніх різностатевих дітей.

Постановою Київського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року змінено рішення Дарницького районного суду міста Києва від 08 липня 2021 року в частині поділу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , визнано за ОСОБА_1 право власності на 3/4 частин, за ОСОБА_2 - на 1/4 частину цієї квартири, вартістю 2 107 200,00 грн. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3 036,33 грн.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що вимоги про виділення у власність ОСОБА_1 автомобіля, а ОСОБА_2 - однокімнатної квартири є обґрунтованими, так як сторони погодились з таким розподілом.

Сам по собі факт укладення договору купівлі-продажу спірного автомобіля, враховуючи встановлені судом обставини про реєстрацію права власності на цей автомобіль на час розгляду справи за відповідачем, фактичне користування позивачем автомобілем та відсутність заперечень ОСОБА_2 щодо виділення у власність ОСОБА_1 цього майна, не свідчить про порушення прав останньої укладенням відповідачем договору купівлі-продажу автомобіля.

В частині поділу трикімнатної квартири шляхом виділення у власність ОСОБА_2 45/100 частин, а ОСОБА_1 - 55/100 частин, суд зазначив, що у грошовому еквіваленті усього майна, що підлягає поділу, частка ОСОБА_1 є на 617 420 грн є меншою. Застосований судом першої інстанції підхід є безпідставним та невмотивованим відступом від принципу рівності часток подружжя на користь ОСОБА_2 .

Суд апеляційної інстанції вважав, що суд першої інстанції не з`ясував обставини щодо приховання ОСОБА_2 спільного майна подружжя - автомобіля марки BMW X1, вартістю 435 660,00 грн, шляхом продажу цього автомобіля без згоди дружини.

Апеляційний суд встановив, що матеріалами справи доведено приховання ОСОБА_2 автомобіля, який є спільним майном подружжя, відсутність доказів того, що отримані від продажу автомобіля кошти були використані в інтересах сім`ї, а також, що відповідач не спростував посилання позивача щодо проживання із нею двох неповнолітніх різностатевих дітей.

За таких обставин суд апеляційної інстанції вважав за можливе відступити від засад рівності часток у спільному майні подружжя на користь ОСОБА_1 та визнати за нею право власності на ѕ частини спірної трикімнатної квартири, а за ОСОБА_2 - ј частину цієї квартири, змінивши у відповідній частині рішення суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У грудні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції, у якій просив скасувати оскаржуване судове рішення в частині зміни рішення суду першої інстанції та в частині розподілу судових витрат та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 15 листопада 2018 року у справі № 128/1761/15-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 756/11750/15-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 456/828/17, від 27 грудня 2019 року у справі № 297/2837/17, від 02 березня 2020 року у справі № 448/1722/16-ц.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що позивач не виконала свій процесуальний обов'язок, передбачений статтею 81 ЦПК України, та належними доказами не довела наявності обставин, за яких можливе відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі спірної трикімнатної квартири. Факт проживання дітей з одним із подружжя сам по собі не є підставою для збільшення частки одного з подружжя у спільному сумісному майні. Суд апеляційної інстанції безпідставно поклав тягар доказування на відповідача, не врахувавши, що саме позивач ОСОБА_1 є особою, що ініціює питання про збільшення частки у спільному сумісному майні подружжя, а тому саме вона повинна була довести наявність обставин, які б вказували на наявність підстав, передбачених частиною другою статті 70 СК України.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 31 серпня 2002 року до 26 грудня 2016 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, у якому у них народилися діти: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після припинення шлюбних відносин діти проживають разом з позивачем ОСОБА_1 у кв. АДРЕСА_3 .

У період шлюбу сторони придбали за спільні кошти таке майно: трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , а також автомобіль марки BMW X1, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2011 року випуску.

Вартість спірного автомобіля становить 435 660 грн.

Згідно із звітом про оцінку майна від 10 вересня 2019 року вартість однокімнатної квартири загальною площею 43,2 кв. м, становить 756 480,00 грн, трикімнатної загальною площею 97,7 кв. м, - 3 208 815,00 грн.

Відповідно до звіту про оцінку майна від 30 грудня 2019 року, проведеного ФОП ОСОБА_8 , вартість однокімнатної квартири загальною площею 43,2 кв. м становить 1 263 800,00 грн, трикімнатної квартири загальною площею 97,7 кв. м - 2 107 200 ,00 грн.

10 лютого 2016 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу автомобіля № 8047/16/1090 відчужив вказаний транспортний засіб ОСОБА_5 без письмової згоди дружини ОСОБА_1 .

На час розгляду справи в суді спірний автомобіль зареєстрований за ОСОБА_2 , фактично ним користується ОСОБА_1 .

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга містить доводи лише щодо вирішення судом апеляційної інстанції позовних вимог в частині поділу між сторонами спірної трикімнатної квартири, тому відповідно до вимог статті 400 ЦПК України законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення переглядається судом касаційної інстанції лише у цій частині.

Вивчивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (частина перша статті 68 СК України).

Відповідно до статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

При вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами другою, третьою статті 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але і інші обставини.

Згідно з положеннями частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 88 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Установивши, що трикімнатна квартира кв. АДРЕСА_3 є спільною сумісною власністю подружжя, яке не домовилось щодо порядку її поділу, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про її поділ між сторонами шляхом визнання за кожним права власності на її частину.

Визначаючи частки кожного з подружжя у спірній квартирі, суд вірно врахував, що позивач надала належні докази на підтвердження того, що відповідач приховав від неї спільний автомобіль шляхом його продажу без її згоди, внаслідок чого вона змушена була у судовому порядку оспорювати договір купівлі-продажу автомобіля.

Суд апеляційної інстанції підставно виходив також із того, що відповідач не надав жодного доказу на спростування доводів позивача про те, що вона не отримує аліменти на утримання дітей, не надав доказів і на підтвердження виконання свого обов`язку щодо утримання дітей.

З огляду на зазначене, а також з урахуванням інтересів різностатевих неповнолітніх дітей, які проживають із матір`ю у спірній трикімнатній квартирі, суд апеляційної інстанції правильно застосував наведені норми СК України та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя та визнання за позивачем права власності на ѕ частини спірної трикімнатної квартири, а за відповідачем - ј частин цієї квартири.

Крім того, Верховний Суд зауважує, при визначенні сукупної вартості спільного нерухомого майна подружжя, суди попередніх інстанцій обґрунтовано узяли до уваги звіт про оцінку майна від 30 грудня 2019 року як такий, що проведений пізніше та більш точно відображає дійсну ринкову вартість спірного майна.

При цьому застосований судом першої інстанції варіант поділу спірної трикімнатної квартири призвів до безпідставного відступу від принципу рівності часток подружжя, внаслідок чого частка ОСОБА_2 збільшилась на 617 420, 21 грн. Натомість, застосований судом апеляційної інстанції варіант поділу передбачає збільшення частки ОСОБА_1 на меншу суму - 225 460, 00 грн. та мотивує наявність передбачених частинами другою, третьою статті 70 СК України підстав для відступу від принципу рівності часток подружжя.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про недоведеність ОСОБА_1 обставин, з якими закон пов`язує можливість відступу від засад рівності часток подружжя, оскільки, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про доведеність позивачем підстав, необхідних для задоволення її позовних вимог.

Безпідставними є доводи відповідача про покладення на нього, а не на позивача у справі обов'язку доведення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Передбаченому статтею 81 ЦПК України обов' язку доказування позивачем своїх позовних вимог кореспондується відповідний обов`язок відповідача довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. І такий обов'язок відповідач, на переконання суду апеляційної інстанції, не виконав.

При цьому суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Окрім цього, безпідставними є також посилання заявника у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без врахування висновків, викладених у наведених у касаційній скарзі постановах Верховного Суду. У справах, на які посилається заявник, судом не встановлено приховання майна одним із подружжя, отже, встановлені судами фактичні обставини є різними у порівнянні зі справою, яка є предметом перегляду.

Таким чином, доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права під час вирішення цієї справи є необґрунтованими. Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду суду та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскарженого судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Верховний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Оскільки матеріали справи містять докази сплати ОСОБА_1 судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 12 145,26 грн (а.с.135,т.2) часткове задоволення її апеляційної скарги має наслідком часткове стягнення витрат по сплаті судового збору у розмірі 3 036,33 грн з ОСОБА_2 .

Зазначене відповідає вимогам частини першої статті 141 ЦПК України про покладення судового збору на сторони пропорційно до розміру задоволених вимог, тому відповідні доводи касаційної скарги Верховний Суд відхиляє як необґрунтовані.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара