№ 753/7371/16-ц - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 753/7371/16-ц

провадження № 61-9472св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Годні Антона Алнуровича на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 28 липня 2021 року, ухвалене у складі судді Трусової Т. О., та постанову Київського апеляційного суду від 24 травня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Кулікової С. В., Музичко С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просила суд:

- зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у розпорядженні та користуванні земельною ділянкою, площею 0,0596 га, кадастровий номер 8000000000:90:874:0070, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , Садівничого товариство «Піон» (далі - СТ «Піон»), шляхом знесення за рахунок ОСОБА_2 самочинного будівництва та паркану на зазначеній земельній ділянці;

- заборонити ОСОБА_2 перешкоджати ОСОБА_1 здійснювати дії щодо знесення самочинного будівництва за рахунок ОСОБА_2 ;

- заборонити ОСОБА_2 здійснювати будь-які дії, які перешкоджають ОСОБА_1 користуватися та розпоряджатися земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати ОСОБА_2 протягом 30-ти календарних днів з моменту знесення самочинного будівництва за власний рахунок відновити межові знаки між суміжними земельними ділянками відповідно до правовстановлюючих документів на земельні ділянки.

Уточнена позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона є власником земельної ділянки, площею 0,0596 га, кадастровий номер 8000000000:90:874:0070, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 (мати позивачки) є власником суміжної земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .

У липні 2015 року вона дізналася, що на земельних ділянках встановлений суцільний паркан, що об`єднує дві земельні ділянки: її та ОСОБА_2 . Старий садовий будинок, який знаходився на території спірної земельної ділянки, знесений, а до будинку ОСОБА_2 здійснена прибудова, яка займає близько 2-х соток її земельної ділянки.

Отже, вчинені ОСОБА_2 дії, а саме: зміна меж спірної земельної ділянки та здійснене самочинне будівництво порушує її право власності на земельну ділянку, оскільки ці дії були здійсненні без її згоди та без законних на те підстав.

У травні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про набуття права власності на новостворене майно та визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю.

Уточнена зустрічна позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що земельною ділянкою № НОМЕР_1 в СТ «Піон», розташованою за адресою: в АДРЕСА_3 сім`я ОСОБА_3 почала користуватися з кінця 60-х на початку 70-х років, а у листопаді 1997 року вона купила садовий будинок із господарськими будівлями, що розташовувались на суміжній земельній ділянці АДРЕСА_4 , у зв`язку з чим у її користування перейшла і відповідна земельна ділянка.

Наприкінці 1997 року обидві земельні ділянки були огороджені суцільним парканом та стали використовуватись за цільовим призначенням на умовах і в порядку, визначених статутом СТ «Піон».

У подальшому вона та ОСОБА_1 (її дочка), реалізуючи своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки, набули земельні ділянки у власність, проте вона ( ОСОБА_2 ) продовжувала їх використовувати як єдиний і цілісний об`єкт, вважала себе власницею обох земельних ділянок, утримувала їх, сплачувала за неї внески до садового товариства, при цьому ОСОБА_1 не пред`являла до неї жодних претензій щодо володіння та користування ними.

Однак, у подальшому стосунки між сторонами зіпсувалися, а у серпні 2015 року ОСОБА_1 повідомила про свій намір відчужити належну їй земельну ділянку третім особам, з чим ОСОБА_2 не погодилася, оскільки такі дії порушать її особисті майнові права та унеможливлять заповісти належне їй майно онукам.

Протокольною ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 23 травня 2017 року зустрічний позов ОСОБА_2 прийнято до розгляду разом із первісним позовом ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 28 липня 2021 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 .

Відмовляючи у задоволенні первісного та зустрічного позовів, суд першої інстанції виходив із того, що протягом сімнадцяти років ОСОБА_2 за згодою ОСОБА_1 відкрито володіла та користувалась спірною земельною ділянкою на власний розсуд, несла тягар її утримання і здійснила на ній будівництво, при цьому ОСОБА_1 передала їй у володіння правовстановлюючий документ на спірне майно, зокрема державний акт на право приватної власності на землю, і до 2015 року будь-яких претензій щодо здійснення якихось дій щодо спірного майна ОСОБА_1 не заявляла.

Незважаючи на те, що садовий будинок є самочинним будівництвом, суд ураховує, що цей об`єкт фактично завершений будівництвом і використовується за призначенням, він має значну матеріальну цінність, розташований на земельних ділянках, що були відведені для цієї мети, а строк, який пройшов з моменту його будівництва, та родинні відносини сторін свідчать про наявність обґрунтованих сподівань з боку ОСОБА_2 щодо надання її дочкою ОСОБА_1 згоди на визнання за нею права власності на цей будинок.

Отже, ОСОБА_2 тривалий час відкрито володіла і користувалась спірною земельною ділянкою і здійснила її забудову за наявності фактичної згоди на це власника майна - її дочки ОСОБА_1 .

Зважаючи на викладене, суд не вбачає підстав для захисту порушеного права ОСОБА_1 в обраний нею спосіб, оскільки він призведе до завдання ОСОБА_2 збитків, розмір яких очевидно перевищує значущість вчиненого нею правопорушення.

Приймаючи таке рішення, суд також урахував наявність технічної можливості виділу ОСОБА_1 частини земельної ділянки № НОМЕР_1 , яка буде рівноцінною тій частині спірної земельної ділянки, яка зайнята самочинним будівництвом.

Впродовж розгляду справи ОСОБА_2 неодноразово заявляла про те, що з метою вирішення спору вона погодиться на будь-який із запропонованих експертом варіантів виділу земельної ділянки, проте таку пропозицію ОСОБА_1 відкинула.

Також ОСОБА_1 не погодилась на запропонований ОСОБА_2 обмін спірної земельної ділянки на частину квартири АДРЕСА_5 , яка належить сторонам на праві спільної часткової власності.

Щодо зустрічного позову ОСОБА_2 судом установлено, що спірна земельна ділянка належить ОСОБА_1 на підставі правовстановлюючих документів, її право власності зареєстроване у встановленому законом порядку, від права власності вона не відмовлялась і не була позбавлена права на неї, про що достовірно відомо ОСОБА_2 , а відтак відсутня обов`язкова умова для набуття права власності за набувальною давністю - добросовісність відповідача під час заволодіння нею спірною земельною ділянкою в розумінні статті 344 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Той факт, що ОСОБА_2 тривалий час володіла і користувалась спірною земельною ділянкою, несла тягар її утримання, сплачувала за неї земельний податок та внески до садового товариства, не має правового значення для вирішення вимог зустрічного позову, оскільки відповідно до положень цивільного законодавства вказані обставини не є підставою для позбавлення ОСОБА_1 права власності на неї.

Незважаючи на відсутність у зустрічному позові будь-яких обґрунтувань щодо правової кваліфікації вимог ОСОБА_2 про набуття права власності на новостворене майно, правовою підставою цих вимог є, зокрема, положення частини п`ятої статті 376 ЦК України, якою передбачено, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Відтак, обов`язковими умовами визнання судом права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на підставі цієї норми є належність позивачу земельної ділянки, на якій розташоване таке майно, та відсутність порушення прав інших осіб внаслідок такого визнання.

За обставинами справи установлено, що здійснене ОСОБА_2 самочинне будівництво частково розташоване на земельній ділянці, що належить ОСОБА_1 , а відтак вимоги зустрічного позову про набуття права власності на новостворене майно не ґрунтуються на законі і є безпідставними.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 24 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Дарницького районного суду міста Києва від 28 липня 2021 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині щодо відмови в задоволенні первісного позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що відповідно до висновку експерта від 07 березня 2018 року № СЕ-1201-1-918.17 знесення окремих конструктивних елементів самочинного будівництва, що здійснене ОСОБА_2 , вплине на міцність і безпечність будинку.

При цьому, ОСОБА_1 не обґрунтовано, а експертом не визначено, яка саме частина будинку ОСОБА_2 та в який саме спосіб має бути знесена для відновлення порушеного права ОСОБА_1 .

Натомість, згідно з висновком експерта, часткове знесення самочинного будівництва призведе до руйнування будинку. Будь-яких доказів можливості перебудови самочинного будівництва ОСОБА_1 не зазначила.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 є недоведеними, вони ґрунтуються на доказах, які є неповними та недостовірними для задоволення пред`явлених позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У червні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Годня А. А. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просив суд скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 28 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 травня 2023 року в частині відмови у задоволенні первісного позову і ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_1 .

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій позбавили ОСОБА_1 можливості користуватися всією належною їй земельною ділянкою, та навпаки схвалили протиправні дії ОСОБА_2 , пов`язані з самочинним будівництвом будинку на частині земельної ділянки ОСОБА_1 , самовільним зайняттям всієї площі земельної ділянки ОСОБА_1 та недопущення її до цієї земельної ділянки.

Також, суди попередніх інстанцій помилково застосували до спірних правовідносин вимоги статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), оскільки самочинне будівництво, що здійснене на чужій земельній ділянці, без дозвільної документації, яка надає право виконувати будівельні роботи, без належно затвердженого проекту, не може вважатися майном, яке підлягає захисту відповідно до вимог Конвенції.

Підставою касаційного оскарження рішення Дарницького районного суду м. Києва від 28 липня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 24 травня 2023 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 157/330/16-ц (провадження № 61-13244св18), від 29 січня 2020 року у справі № 822/2149/18 (провадження № К/9901/5732/19), 25 лютого 2020 року у справі № 755/16588/17-ц (провадження № 61-13563св19), від 20 травня 2020 року у справі № 621/755/13-ц (провадження № 61-36194св18), від 22 липня 2020 року у справі № 528/235/16 (провадження № 61-44434св18), від 21 жовтня 2020 року у справі № 496/484/16-ц (провадження № 61-5827св20), від 13 липня 2022 року у справі № 591/5429/18 (провадження № 61-11090св21), від 16 листопада 2022 року у справі № 592/4126/21 (провадження № 61-5763св22), від 24 травня 2023 року у справі № 726/695/21 (провадження № 61-3660св22), а також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, зокрема суди не дослідили зібрані у справі докази.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Чернецька Г. М. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 червня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

У липні 2023 року заявник у встановлений судом строк усунув недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 10 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У липні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 належить на праві особистої приватної власності земельна ділянка, площею 0,0596 га, кадастровий номер 8000000000:90:874:0070, для ведення садівництва, розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 належить на праві особистої приватної власності земельна ділянка, площею 0,0617 га, кадастровий номер 8000000000:90:874:0072, для ведення садівництва, розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до довідки СТ «Піон» від 23 вересня 2015 року ОСОБА_2 є його членом з 12 березня 1996 року та власником садового будинку АДРЕСА_6 , що був побудований господарським способом у 1998 році.

Згідно з даними технічного паспорта на будинок АДРЕСА_7 , виготовленого за замовленням ОСОБА_2 станом на 05 жовтня 2012 року, будинок складається з таких будівель та споруд: садового будинку з прибудовою та мансардою літ. «А», загальною площею 76,6 кв. м; гаража літ «Б»; сараю літ «В»; навісу літ «Г»; споруд - огорожі, хвіртки, колонки, вимощення, вигрібної ями.

Технічний паспорт містить відомості про те, що будинок не прийнято в експлуатацію, будівництво самого будинку з прибудовою та мансардою здійснене у 1998 році, а гаража, сараю та навісу в 2000 році.

У судовому засіданні були допитані свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які вказали, що паркан з металевої сітки, який розділяв земельні ділянки № НОМЕР_1 та АДРЕСА_4 , та старі будівлі на земельній ділянці АДРЕСА_4 були знесені ще у 1998 році, після чого обидві земельні ділянки були об`єднані в одну та на ній ОСОБА_2 побудувала двоповерховий будинок, останні будівельні роботи проводились на початку 2000-х років, при цьому жодних спорів щодо користування земельними ділянками та здійсненого на них будівництва до останнього часу між сторонами не виникало.

Також, свідок ОСОБА_4 зазначила, що в період 1997-2003 років садовий будинок ОСОБА_2 був її постійним місцем проживання, а з 2007 року вона проживає у ньому щоліта, у зв`язку з чим може впевнено стверджувати, що ОСОБА_1 , яка проживає за кордоном, майже кожного року приїжджала з дітьми до Києва і проживала у матері на дачі, бачила зміни, які там відбувалися, і схвалювала їх.

Свідок ОСОБА_5 додатково зазначила, що в період з 2003 року до 2015 року вона неодноразово бувала в будинку ОСОБА_2 , який розташований на цілісній земельній ділянці, при цьому будь-яких парканів всередині земельної ділянки на той час вже не було. Вона неодноразово бачила на дачі ОСОБА_1 , яка не заперечувала, що паркан, який колись розділяв земельні ділянки, було знесено за її згодою, також їй відомо, що ОСОБА_1 надавала ОСОБА_2 довіреність на право розпорядження своїм майном.

Голова правління СТ «Піон» Машков О. М. підтвердив, що станом на 2002 рік всередині земельної ділянки, на якій розташований належний ОСОБА_2 садовий будинок, не було жодних парканів, а членські внески до садівничого товариства за обидві земельні ділянки сплачуються ОСОБА_2 .

Відповідно до нотаріально посвідчених показань сина ОСОБА_1 та онука ОСОБА_2 , громадянина Нової Зеландії ОСОБА_6 , він проживає з матір`ю за кордоном та в період з 2000 року до 2016 року вони разом шість разів відвідували бабу ОСОБА_2 за місцем її проживання на території СТ «Піон». Під час їх перебування в помешканні баби він запам`ятав наявність суцільного паркану та розташування на огородженій території кількох дачних будівель, при цьому будь-яких спорів, вимог чи заперечень зі сторони матері щодо встановленого суцільного паркану чи робіт з перепланування садових будівель він не чув, а про те, що мати є власницею частини цієї території, не знав.

Згідно з висновком експерта від 20 лютого 2017 року № СЕ-1201-1-773.16, складеного за результатами комплексної судової земельно-технічної експертизи, фактичні зовнішні межі земельної ділянки АДРЕСА_7 не відповідають межам зазначеним в державному акті на право приватної власності на землю від 17 лютого 2000 року та документації із землеустрою, межа цієї ділянки зміщена углиб земельної ділянки АДРЕСА_4 на всю її ширину, внаслідок чого її розмір збільшено на 0,0599 га та на цій ділянці розташовані такі об`єкти: дерева; кущі; мостіння з ФЕМ; альтанка; вигрібні ями/каналізаційні колодязі; дві кам`яні будівлі повністю та більше половини житлового (садового) будинку, в тому числі вхід до нього; паркани з різних матеріалів; залізобетонні плити; сталеві листи; металопрофіль.

Відповідно до висновку судового експерта Клівак О. В. від 07 березня 2018 року № СЕ-1201-1-918.17, за результатами проведеної додаткової судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи, здійснене ОСОБА_2 самочинне будівництво займає 49,1 кв. м земельної ділянки ОСОБА_1 , що становить 60 % загальної площі забудови вказаного будинку (82,5 кв. м) та 8 % загальної площі земельної ділянки АДРЕСА_4 , знесення окремих конструктивних елементів самочинного будівництва вплине на міцність і безпечність будинку, проведення реконструкції самочинного будівництва з метою приведення земельної ділянки ОСОБА_1 у придатний для користування стан можливе шляхом демонтажу частини будинку, що знаходиться на земельній ділянці АДРЕСА_4 та на земельній ділянці № НОМЕР_1 на відстані, менше 1 м від межі, та здійснення прибудови або надбудови необхідних приміщень до існуючої частини будинку на земельній ділянці АДРЕСА_7 , при цьому існує технічна можливість виділити ОСОБА_1 частину земельної ділянки АДРЕСА_7 , яка буде рівноцінною (однаковою за площею) тій частині земельної ділянки АДРЕСА_4 , яка зайнята самочинним будівництвом. Знесення окремих конструктивних елементів самочинного будівництва, що здійснене ОСОБА_2 , вплине на міцність і безпечність будинку.

За цим висновком експерта існує чотири варіанти виділу ОСОБА_1 частини земельної ділянки № НОМЕР_1, яка буде рівноцінною тій частині належної їй земельної ділянки, яка зайнята самочинним будівництвом.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Годні А. А. не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції оскаржуються лише в частині первісного позову ОСОБА_1 , тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України в іншій частині не переглядаються в касаційному порядку.

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в їх оскаржуваній частині відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, в тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Статтею 91 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що власники земельних ділянок зобов`язані: забезпечувати використання їх за цільовим призначенням; додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; своєчасно сплачувати земельний податок; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем; за свій рахунок привести земельну ділянку у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком здійснення такої зміни не власником земельної ділянки, коли приведення у попередній стан здійснюється за рахунок особи, яка незаконно змінила рельєф.

Частинами другою, третьою статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду (стаття 212 ЗК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.

Згідно з частинами першою, четвертою та сьомою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), допустиме лише за умови, якщо неможливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.

У справі, що переглядається, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, не спростовано матеріалами справи та позивачем те, що відповідно до висновку судового експерта від 07 березня 2018 року № СЕ-1201-1-918.17 знесення окремих конструктивних елементів самочинного будівництва, що здійснене ОСОБА_2 , вплине на міцність і безпечність будинку ОСОБА_2 .

Також, впродовж щонайменше сімнадцяти років ОСОБА_2 за згодою ОСОБА_1 відкрито володіла та користувалась спірною земельною ділянкою на власний розсуд, несла тягар її утримання і здійснила на ній будівництво, при цьому ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 у володіння правовстановлюючий документ на спірне майно, зокрема державний акт на право приватної власності на

землю, і до 2015 року будь-яких претензій щодо здійснення ОСОБА_2 таких правомочностей щодо спірного майна ОСОБА_1 не заявляла.

Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про те, що незважаючи на те, що садовий будинок є самочинним будівництвом, суд ураховує, що цей об`єкт фактично завершений будівництвом і використовується за призначенням, він має значну матеріальну цінність, розташований на земельних ділянках, що були відведені для цієї мети, а строк, який пройшов з моменту його будівництва, та родинні відносини сторін свідчать про наявність обґрунтованих сподівань з боку ОСОБА_2 щодо надання її дочкою ОСОБА_1 згоди на визнання за нею права власності на цей будинок.

ОСОБА_2 тривалий час відкрито володіла і користувалась спірною земельною ділянкою і здійснила її забудову за наявності фактичної згоди на це власника майна - її дочки ОСОБА_1 .

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надали їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні первісного позову.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання в касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Годні Антона Алнуровича залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 28 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 травня 2023 року без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник