ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 753/8526/17
провадження № 61-9140 св 19
Головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідачі - відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
треті особи - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року в складі колегії суддів Желепи О. В., Іванченка М. М., Рубан С. М.,
ВСТАНОВИВ :
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися в суд із позовом до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та просили:
- визнати незаконними й скасувати постанову та акт старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 23 вересня 2016 року про передачу ОСОБА_3 у рахунок погашення боргу квартири АДРЕСА_1 ;
- витребувати від ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 указану квартиру.
Свої вимоги обґрунтовують тим, що спірна квартира є їх спільною сумісною власністю, а тому незаконно передана ОСОБА_3 у рахунок погашення боргу за договором позики, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Крім цього, старший державний виконавець усупереч вимог частини шостої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» не звернувся до суду з поданням про визначення частки боржника у праві спільної сумісної власності, на яку можна звернути стягнення, хоча державний виконавець був обізнаний про те, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 11 жовтня 2018 року позов задоволено, визнано незаконними та скасовано постанову та акт старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві ВП №45982090 від 23 вересня 2016 року про передачу ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 в рахунок погашення боргу. Витребувано від ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 указану квартиру.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що стягнення за зобов`язаннями одного з подружжя може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у спільному майні, яка виділена йому в натурі. Оскільки державний виконавець не звертався з відповідним поданням про виділення частки боржника із спільної власності та безпідставно передав ОСОБА_3 у рахунок погашення боргу квартиру, що належить на праві спільної сумісної власності подружжю ОСОБА_2 , наявні підстави для задоволення позову.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року апеляційну скаргу відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві задоволено, рішення Дарницького районного суду міста Києва від 11 жовтня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, встановивши, що станом на день придбання спірної квартири позивачі ОСОБА_2 і ОСОБА_8 перебували у шлюбі, і квартира є їх спільною сумісною власністю, а також що ОСОБА_2 за договорами позики, укладеними 15 грудня 2008 року та 15 липня 2009 року, отримав у борг від ОСОБА_3 1 398 197,5 грн, які судовим рішенням стягнуті з боржника ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 , безпідставно виходив із того, що за зобов`язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у спільному майні, яка виділена йому в натурі, та визнав дії державного виконавця щодо звернення стягнення на всю квартиру неправомірними, оскільки державний виконавець не звертався з відповідним поданням про виділення частки боржника зі спільної власності.
Апеляцйний суд виходив із того, що суд першої інстанції безпідставно не застосував частину другу статті 73 СК України, відповідно до якої стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом установлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, і те, що було одержане за договором, використано на її потреби. Вважав, що суду необхідно було встановити, чи в інтересах сім`ї були укладені договори позики та чи були використані отримані за договорами кошти в інтересах сім`ї. Вказана обставина під час розгляду справи про стягнення боргу за договорами позики не встановлювалась.
У судовому засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_2 надав пояснення, що борг отримувався для вкладення коштів у розвиток бізнесу ОСОБА_2 , тобто в інтересах сім`ї. З часу отримання позики і до теперішнього часу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебувають у шлюбі. За Сімейним кодексом доходи від підприємницької діяльності (від бізнесу) є спільним майном подружжя, тобто доходи, які подружжя протягом 10 років отримувало від бізнесу, в який ОСОБА_2 вклав позичені кошти, використовувались в інтересах сім`ї, а тому стягнення за таких обставин може бути накладено і на спільне майно подружжя.
Апеляційний суд зробив висновок, що за встановлених обставин державний виконавець, звертаючи стягнення на всю квартиру, вимог Закону України «Про виконавче провадження» не порушив, підстави для задоволення позову відсутні.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
02 травня 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову апеляційного суду.
Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2019 року відкрито касаційне провадження в даній справі та зупинено дію постанови Київського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року до завершення розгляду касаційної скарги.
У пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що отримані в позику грошові кошти були використані ОСОБА_2 для своїх особистих цілей, згоду на укладення цього правочину дружина не надавала, оскільки не знала про позику. Суд апеляційної інстанції виходив виключно з пояснень представника позивачів, які не відповідають дійсності.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що у державній виконавчій службі, окрім виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованості за договором позики, наявні виконавчі провадження по стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 та ОСОБА_6 заборгованості, а тому за рахунок спірної квартири мали бути задоволені пропорційно вимоги трьох стягувачів.
Державний виконавець не звернувся до суду з поданням про визначення частки боржника, на яку може бути звернуто стягнення, та звернув стягнення на квартиру, яка є об'єктом права спільнї сумісної власністі подружжя, просили суд скасувати постанову апеляційного суду як таку, що прийнята з порушенням норм процесуального та матеріального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Відзив на касаційну скаргу
У липні 2019 року відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві до Верховного Суду надіслав відзив на касаційну скаргу, в якому просить суд відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити постанову апеляційного суду без змін, оскільки ОСОБА_1 була присутня при проведенні опису спірної квартири та не заявляла про те, що квартира перебуває в спільній сумісній власності. Крім цього, державним виконавцем було здійснено запит до Київського міського БТІ щодо уточнення інформації про належність ОСОБА_2 на праві власності спірної квартири.
Вважає правильним висновок апеляційного суду, що позичені ОСОБА_2 кошти були витрачені в інтересах сім`ї, оскільки ОСОБА_1 починаючи з 2008 року не працює.
У серпні 2019 року адвокат Дудник О. Є., яка діє в інтересах ОСОБА_3 , подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу та посилаючись на те, що позика ОСОБА_2 була використана в інтересах сім'ї, і ця обставина позивачами спростована не була, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги з таких підстав.
Суди встановили, що рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 15 січня 2014 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 стягнуто 1 398 197,5 грн, які ОСОБА_2 отримав та зобов`язався повернути ОСОБА_3 на підставі договорів позики від 15 грудня 2008 року та від 15 липня 2009 року.
Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції про відкриття виконавчого провадження ВП №45982090 від 16 січня 2016 року відкрито виконавче провадження за виконавчим листом № 753/20596/13, виданим Дарницьким районним судом міста Києва.
19 лютого 2016 року державним виконавцем у присутності ОСОБА_1 складено акт опису й арешту майна - квартири АДРЕСА_1 .
Квартира двічі виставлялася державним виконавцем на торги та не була реалізована через відсутність покупців. Після чого постановою та актом старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві ВП №45982090 від 23 вересня 2016 року квартиру АДРЕСА_1 передано ОСОБА_3 у рахунок погашення боргу.
ОСОБА_3 сплатив на рахунок державної виконавчої служби різницю між початковою вартістю нереалізованої квартири та розміром заборгованості, що підлягає стягненню з ОСОБА_2 на його користь за рішенням суду.
16 листопада 2016 року ОСОБА_3 подарував спірну квартиру ОСОБА_9 , яка в подальшому подарувала її ОСОБА_4 .
Указана квартира придбана ОСОБА_2 17 квітня 1996 року під час перебування у шлюбі з ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу та є спільною сумісною власністю подружжя.
У разі відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається на належне боржникові інше майно (частина п`ята статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній на день прийняття оскаржуваної постанови та акту державного виконавця).
Відповідно до частини шостої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на день прийняття оскаржуваної постанови та акту державного виконавця) у разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.
Державний виконавець перед вирішенням питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника повинен з`ясувати чи володіє боржник даним нерухомим майном спільно з іншими особами, після чого вирішувати питання про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами.
Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (частина третя статті 61 СК України).
Відповідно до частини другої статті 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.
Установивши, що:
- на момент отримання позики і до теперішнього часу позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебувають у шлюбі;
- борг отримувався для вкладення коштів у розвиток бізнесу ОСОБА_2 ;
- за Сімейним кодексом доходи від підприємницької діяльності (від бізнесу) є спільним майном подружжя, тобто доходи, отримані подружжям протягом 10 років від бізнесу, в який ОСОБА_2 вклав позичені кошти, використовувались в інтересах сім`ї, -
апеляційний суд зробив обгрунтований висновок про те, що за таких обставин стягнення може бути накладено і на спільне майно подружжя, державний виконавець, звертаючи стягнення на всю квартиру, діяв у відповідності з вимогами закону.
ОСОБА_1 була ознайомлена державним виконавцем з актом опису та арешту спірної квартири, право власності на яку було зареєстровано лише за її чоловіком. Разом з тим, остання не подавала ні скарг на дії державного виконавця з приводу арешту її майна, ні позову про звільнення її частки з під арешту та визнання за нею права особистої власності на спірну квартиру, ні заяв з приводу не проведення стягнення на майно, якщо вона вважала, що вона не повинна відповідати за боргами свого чоловіка своїм власним майном.
Саме позивачі зобов`язані надати докази про те, що позика була одержана та використана не в інтересах сім`ї, звертатись з позовом про виключення майна з під арешту, з заявами про зупинення виконавчих дій тощо, проте, жодних процесуальних дій на захист своїх прав у передбаченому законом порядку ОСОБА_1 не вчинила. Спірна квартира двічі виставлялась державним виконавцем на торги, під час проведення яких ОСОБА_1 знову не заявила про свої права, і лише після того, як квартира двіяі не була реалізована, державний виконавець, діючи в межах своїх повноважень та керуючись Законом України «Про виконавче провадження», здійснив дії щодо передачі її у власність стягувачу, який виявив таке бажання.
Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За таких обставин, апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.
Самі по собі посилання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на те, що позичені кошти були використані не в інтересах сім'ї, не беруться до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів.
Інші доводи та обставини, на які позивачі посилаються в касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки їм було надану відповідну правову оцінку.
Згідно частини другої статті 410 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржену постанову залишити без змін та поновити її дію, а тому судовий збір покладається на осіб, які подали касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400 та 410 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року залишити без змін.
Поновити дію постанови Київського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий: В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
В. І. Журавель
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук