ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 753/8874/18

провадження № 51-3495км21

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

потерпілої ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017100020010734, за обвинуваченням

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м.Шверін Німеччини, громадянки України, зареєстрованої в АДРЕСА_1 , жительки АДРЕСА_2 , раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 Кримінального кодексу України (далі КК),

за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанцій (далі прокурор), на ухвалу Київського апеляційного суду від15 червня 2021 року щодо ОСОБА_8 .

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Дарницького районного суду м.Києва від 11 вересня 2019 року ОСОБА_8 визнано невинуватою у пред`явленому обвинуваченні за ч.1 ст.125 КК та виправдано за відсутністю в її діях складу кримінального правопорушення.

Цивільний позов ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди залишено без розгляду.

Київський апеляційний суд ухвалою від 15 червня 2021 року вирок щодо ОСОБА_8 залишив без зміни.

Органами досудового розслідування ОСОБА_8 обвинувачувалася в такому. 5жовтня 2017 року близько 17:00 вона знаходилась за місцем свого проживання у квартирі АДРЕСА_3 . У цей час до загального коридору під`їзду прийшла ОСОБА_7 сусідка з квартири АДРЕСА_4 з метою з`ясування обставин затоплення її квартири.

Побачивши ОСОБА_7 на загальному коридорі десятого поверху біля квартири АДРЕСА_5 , ОСОБА_8 підійшла до неї поговорити, однак між ними виник словесний конфлікт на побутовому ґрунті, у ході якого в ОСОБА_8 раптово виник злочинний умисел, спрямований на нанесення ОСОБА_7 тілесних ушкоджень. Вона підійшла до ОСОБА_7 та завдала їй одного удару кулаком в обличчя, чим спричинила легкі тілесні ушкодження у вигляді синця в лівій виличній ділянці.

Таким чином, органом досудового розслідування ОСОБА_8 обвинувачувалася в заподіянні умисного легкого тілесного ушкодження, тобто у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення судом вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність (пункти 1,2 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК), просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 15 червня 2021року щодо ОСОБА_8 та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

На обґрунтування своїх доводів прокурор зазначає, що, не застосувавши до ОСОБА_8 ч.1 ст.125 КК, суд першої інстанціїнеправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність (п.1 ч.1 ст.413 КПК).

Крім того, прокурор вважає, що суд апеляційної інстанції істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону, а саме:

- усупереч статтям 86 94 КПК не надав належної оцінки доказам у їх сукупності та дійшов необґрунтованого висновку про недоведеність того, що ОСОБА_8 скоєно кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.125 КК, а обмежився лише загальними фразами про те, що ті чи інші докази не доводять вини ОСОБА_8 , чим порушив вимоги ст.23 КПК щодо безпосереднього дослідження доказів, та наперед надав їм оцінку без такого дослідження, що є, на його переконання, порушенням ч.2 ст.94 КПК;

- безпідставно відмовив у задоволенні клопотання прокурора про повторне дослідження доказів, а саме про виклик і допит свідка ОСОБА_9 , який був єдиним свідком подій скоєння злочину, та відмовив у дослідженні письмових доказів, при тому, що стосовно останнього розпочато досудове розслідування за ч.1 ст.384 КК;

- не надав оцінки наявності в ОСОБА_7 тілесних ушкоджень, не встановив підстав їх виникнення та ким вони спричинені, а також під час дослідження доказів не взяв до уваги й не надав оцінки постанові про закриття кримінального провадження, розпочатого за заявою ОСОБА_8 за фактом заподіяння їй тілесних ушкоджень з боку ОСОБА_7 , відповідно до якої надані слідчому медичні документи ОСОБА_8 медичними закладами не видавалися та мають ознаки підроблення;

- не перевірив доводів прокурора, зокрема щодо істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, а саме порушення ст.374 КПК та всупереч ст.419 КПК належним чином не мотивував рішення про відмову в задоволенні апеляційної скарги прокурора.

Позиції учасників судового провадження

На касаційну скаргу прокурора подано заперечення від захисника ОСОБА_6 .

У судовому засіданні:

-потерпіла підтримала касаційну скаргу;

- прокурор ОСОБА_5 касаційну скаргу не підтримала, мотивуючи тим, що в касаційній скарзі прокурора ставиться питання про скасування виключно ухвали апеляційного суду, при тому, що в апеляційній скарзі ставилося питання про скасування вироку суду першої інстанції з підстав невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи і не ставилося питання про неправильне застосування судом першої інстанції кримінального закону, а саме ст.36 КК, а тому на її думку суд апеляційної інстанції був позбавлений процесуальної можливості для постановлення вироку;

-захисник вважав судові рішення законними й обґрунтованими і просив відмовити у задоволенні касаційної скарги, а судові рішення залишити без зміни.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він уповноважений лише перевіряти правильність застосування судом норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з вимогами ст.370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

На підставі ст.62 Конституції України, положень ст.17 КПК обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно з вимогами ст.91 КПК доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК випадках, на потерпілого.

Винуватість особи має бути доведена стороною обвинувачення поза розумним сумнівом (ч.2 ст.17 КПК).

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції про недоведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК, ґрунтується на сукупності доказів, досліджених судом та викладених у вироку.

Ухвалюючи виправдувальний вирок, суд першої інстанції врахував показання обвинуваченої ОСОБА_8 , яка винуватою себе у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.125КК,не визнала та пояснила суду, що 5 жовтня 2017 року близько 17:00 в її квартиру АДРЕСА_3 , прийшов сантехнік для перевірки справності сантехнічного вузла на кухні, який засмітився. Йому відкрили вхідні двері, які не зачиняли, і обвинувачена супроводила сантехніка на кухню. Через декілька хвилин вона почула крики сусідки ОСОБА_7 , яка без її дозволу увійшла до квартири та почала висловлювати погрози на її адресу нецензурною лайкою. Обвинувачена вийшла з кухні, підійшла до ОСОБА_7 та попросила її залишити квартиру, оскільки крики і нецензурна лайка ОСОБА_7 налякали дітей обвинуваченої.Остання у свою чергу почала її бити, після чого вона виштовхнула ОСОБА_7 з квартири в тамбур, детапродовжила заподіювати їй тілесні ушкодження. У конфлікт також втрутилась дочка ОСОБА_7 , яка піднялась на поверх у той час, коли вона разом із ОСОБА_7 перебували в тамбурі. Після цього обвинувачена зайшла до себе у квартиру та викликала працівників поліції. Таким чином, ОСОБА_8 стверджувала, що наявні у потерпілої ОСОБА_7 тілесні ушкодження вона могла заподіяти в той час, коли захищалась віднеї, виштовхуючи потерпілу з квартири.

Ці показання обвинуваченої суд визнав такими, що повністю узгоджуються з показаннями допитаної під час судового розгляду свідка ОСОБА_10 (дочки обвинуваченої), яка пояснила, що 5 жовтня 2017 року близько 17:00 до квартири АДРЕСА_3 , де вона проживала разом із матір`ю ОСОБА_8 , подзвонив сантехнік. Свідок йому відчинила двері, після чого сантехнік зайшов у квартиру, а вона пішла до кімнати брата. Через деякий час вона почула крики і нецензурну лайку, та, вийшовши з кімнати, побачила сусідку ОСОБА_7 , яка стояла у квартирі в передпокої і голосно кричала, після чого почала бити її матір ОСОБА_8 ключами, а остання у свою чергу виштовхувала сусідку з квартири в тамбур та наказала їй разом із братом сховатись у кімнаті. Все це відбувалось також на очах її малолітнього брата, який був схвильований цим і почав плакати.

Суд першої інстанції також врахував, що наведені показання обвинуваченої та свідка ОСОБА_10 підтвердив свідок ОСОБА_9 , який працює слюсарем у ЖЕД-204 і того дня виїжджав на виклик. Згідно з аудіозаписом судових засідань суду першої інстанції свідок пояснив, що 5 жовтня 2017 року близько 17:00 він перебував в квартирі АДРЕСА_3 відповідно доофіційної заявки щодо перевірки та налагодження сантехнічного вузла в цій квартирі. Зайшовши всередину квартири, вхідні двері він прикрив, але не зачиняв. Після перевірки сантехнічного обладнання на кухні він спілкувався з ОСОБА_8 у приміщенні квартири. В цей час у квартиру зайшла сусідка з нижнього поверху ОСОБА_7 , висловлювала претензіїта розпочала бійку з обвинуваченою ОСОБА_8 , почавши заподіювати удари по обличчю ОСОБА_8 , після чого остання стала захищатись, та відбулась обопільна штовханина, в ході якої обвинувачена разом із потерпілою вийшли до тамбура, де продовжився конфлікт, у який також втрутилась дочка потерпілої.

Крім того, суд першої інстанції під час судового розгляду дослідив відеозапис слідчого експерименту за участю обвинуваченої ОСОБА_8 з іншого кримінального провадження №12018100020002986 від 2 квітня 2018 року. Згідно з відеозаписом обвинувачена на місці показала, що потерпіла без її відома зайшла до квартири, де першою почала заподіювати їй тілесні ушкодження.

Відповідно до ч.1 ст.125 КК відповідальність настає за умисне легке тілесне ушкодження. Суб`єктивна сторона вказаного кримінального правопорушення характеризується тільки умисною формою вини.

Оцінюючи дії ОСОБА_8 на предмет наявності у неї умислу на заподіяння ОСОБА_7 тілесних ушкоджень, суд першої інстанції врахував показання свідка ОСОБА_9 , який у судовому засіданні підтвердив, що ініціатором конфлікту була потерпіла, вона розпочала бійку з ОСОБА_8 , зайшовши без її дозволу до квартири. Показання цього свідка щодо протиправного вторгнення ОСОБА_7 до квартири, погроз на адресу ОСОБА_8 та намагання заподіяти останній тілесні ушкодження підтвердила також свідок ОСОБА_10 і сама обвинувачена, яка заперечувала наявність умислу на спричинення потерпілій тілесних ушкоджень, що могли утворитись внаслідок захисту від неправомірних дій останньої, які полягали в тому, що ОСОБА_7 без її дозволу увійшла до квартири, почала їй погрожувати на очах у неповнолітніх дітей та розпочала бійку.

Відповідно до ч.1 ст.36 ККнеобхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Під суспільно небезпечним посяганням слід розуміти спробу заподіяти шкоду охоронюваним законом правам та інтересам особи, яка захищається, або іншої особи, суспільним інтересам або інтересам держави. До таких інтересів належать: життя, здоров`я, особиста і статева свобода, честь і гідність особи, власність, недоторканність житла, а також інші права і законні інтереси особи, яка захищається, або іншої особи.

Кінцевою метою дій того, хто захищається, є захист вищезазначених цінностей. Ця мета досягається шляхом відвернення чи припинення посягання. Захист при необхідній обороні виявляється тільки в активних діях, які за зовнішніми ознаками можуть співпадати з ознаками тих діянь, які передбаченіКК(наприклад, заподіяння тілесних ушкоджень).

Визначення стану необхідної оборони в кожному конкретному випадку повинно оцінюватися судом з урахуванням усіх обставин вчиненого кримінального правопорушення, підтверджених належними та допустимими доказами.

Як установив суд першої інстанції, ОСОБА_7 без дозволу постійної мешканки квартири АДРЕСА_3 ОСОБА_8 зайшла в цю квартиру та, незважаючи на вимогу ОСОБА_8 залишити житло, не покинула його, а навпаки, перебуваючи там, почала висловлювати погрози життю та здоров`ю обвинуваченої, після чого стала вчиняти дії, спрямовані на заподіяння тілесних ушкоджень обвинуваченій ОСОБА_8 .

З урахуванням характеру дій ОСОБА_7 , яка без будь-якого дозволу мешканки зазначеної квартири ОСОБА_8 увійшла та продовжувала перебувати у цій квартирі, незважаючи на вимогу ОСОБА_8 покинути приміщення квартири, в сукупності з протиправними діями ОСОБА_7 , які виражались у словесних погрозах на адресу обвинуваченої та в активних діях, а саме намаганні заподіяти обвинуваченій ОСОБА_8 тілесні ушкодження, суд першої інстанції дійшов висновку, про наявність у обвинуваченої всіх підстав сприймати загрозу від дій ОСОБА_7 як реальну і таку, що могла мати вкрай негативні наслідки для неї та її наляканих дітей.

Таким чином, суд першої інстанції зробив висновок, що дії ОСОБА_8 у цій ситуації були правомірними і виправданими з огляду на положення ч.1 ст.36 КК, оскільки були співмірними та достатніми для негайного відвернення посягання й водночас відповідали небезпечності посягання та обстановці захисту від неправомірних дій потерпілої ОСОБА_7 , а наявність у останньої синця відповідає встановленим обставинам отримання вказаного тілесного ушкодження в ході відвернення обвинуваченою протиправних посягань потерпілої та не свідчить про перевищення обвинуваченою меж необхідної оборони.

За таких обставинмісцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про відсутність у діях ОСОБА_8 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК, оскільки в пред`явленому обвинуваченні відсутній умисел як обов`язкова ознака суб`єктивної сторони складу злочину, а заподіяння нею під час перебування у стані необхідної оборони легких тілесних ушкоджень не тягне за собою кримінальної відповідальності.

Водночас доводи прокурора в касаційній скарзі про те, що суд апеляційної інстанції не надав оцінки наявності у ОСОБА_7 тілесних ушкоджень, не встановив підстав їх виникнення і того, ким вони спричинені, а також під час дослідження доказів не взяв до уваги й не надав оцінки постанові про закриття кримінального провадження, розпочатого за заявою ОСОБА_8 за фактом заподіяння їй тілесних ушкоджень з боку ОСОБА_7 , відповідно до якої надані слідчому медичні документи ОСОБА_8 медичними закладами не видавалися та мають ознаки підроблення, не відповідають дійсності, оскільки в ухвалі апеляційний суд зробив висновок, що наявність у потерпілої ОСОБА_7 синця відповідає встановленим обставинам отримання вказаного тілесного ушкодження в ході відвернення обвинуваченою протиправних посягань потерпілої ОСОБА_7 , та не свідчить про наявність у її діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК, або перевищення обвинуваченою меж необхідної оборони. В оспорюваній прокурором ухвалі апеляційний суд визнав необґрунтованим твердження прокурора та потерпілої в апеляційних скаргах про те, що кримінальне провадження за № 12018100020002986 від 2 квітня 2018 року, в межах якого було отримано відеозапис слідчого експерименту, закрито у зв`язку з відсутністю події злочину, відповідно до постанови слідчого від28лютого 2019 року, яка, на думку прокурора не скасована, а на думку потерпілої у її скасуванні було відмовлено слідчим суддею. Крім того, апеляційний суд зауважив у своєму рішенні, що 8 квітня 2019 року ухвалою слідчий суддя Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_11 (справа № 753/5599/19) цю постанову слідчого скасувала і, крім іншого, в ухвалі вказала, що в мотивувальній частині постанови слідчий не навів відповідних фактичних даних, на підставі яких дійшов висновку, що ОСОБА_8 умисно надала йому завідомо підроблені медичні документи, на підставі яких було встановлено, що перераховані у постанові медичні документи є саме підробленими (оскільки здійснення лише одного тимчасового доступу до медичного закладу щодо отримання відомостей про достовірність медичних документів явно недостатньо для твердження про підробку цих документів, і мало би бути підтверджено іншими доказами, яких слідчий у цьому провадженні не збирав).

Твердження прокурора про те, що апеляційний суд, безпідставно відмовив у задоволенні його клопотання про повторне дослідження доказів, є неприйнятними з огляду на таке.

Відповідно до ч.3 ст.404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Тобто сама наявність клопотання про повторне дослідження того чи іншого доказу не зобов`язує суд апеляційної інстанції досліджувати всю сукупність доказів, оцінених у суді першої інстанції. У разі, коли суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засад безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, він не має потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції.

Згідно з технічним записом та журналом судового засідання суду апеляційної інстанції від 15 червня 2021 року апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні клопотання прокурора про виклик і допит свідка ОСОБА_9 , не знайшов передбачених ч.3 ст.404 КПК підстав, які би покладали на суд апеляційної інстанції такий обов`язок, апрокурором таких підстав не навів. Тому апеляційний суд обмежився аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих місцевим судом, та за результатами перегляду вироку погодився з їх оцінкою, даною судом першої інстанції, отже застосована ним процедура не суперечила встановленій у ст.23 КПК засаді безпосередності дослідження доказів.

Крім того, посилаючись у касаційній скарзі на те, що стосовно ОСОБА_9 розпочате досудове розслідування за ч.1 ст.384 КК, не зазначив жодних обґрунтувань того, чи визнано винуватим ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.384 КК, та як зазначене за вказаних обставин вплинуло на законність вироку.

Відповідно до ч.1 ст.412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Проте прокурор, посилаючись у касаційній скарзі на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону у зв`язку з відмовою у повторному дослідженні зазначених у касаційній скарзі доказів, не зазначив, які саме обставини досліджено судом неповністю та яким чином, за встановлених судом обставин вони могли вплинути на законність і обґрунтованість судових рішень.

Вимоги касаційної скарги прокурора фактично зводяться до переоцінки доказів, що не є підставами для перевірки провадження касаційним судом та за встановлених судом обставин уцілому не спростовують правильності висновків суду щодо виправдання ОСОБА_8 .

Апеляційний розгляд проведено з дотриманням вимог статей 404 405 КПК. При цьому, відмовляючи в задоволенні апеляційної скарги прокурора, суд апеляційної інстанції в ухвалі навів докладні мотиви прийнятого рішення та підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст.419 КПК.

Даних, які би свідчили, що судом неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність або допущено такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, Судом не виявлено.

Таким чином, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування судового рішення щодо ОСОБА_8 не вбачається.

Керуючись статтями 369 433 434 436 438 441 442 КПК, Суд

ухвалив:

Ухвалу Київського апеляційного суду від 15 червня 2021 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, касаційну скаргу прокурора без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3