ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2025 року

м. Київ

справа № 753/9988/22

провадження № 51- 5414 км 24

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 23 жовтня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022100020002180, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України такого, що судимостей не має,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 296 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 23 жовтня 2023 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 3 ст. 296 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

Вирішено питання речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Згідно з вироком суду ОСОБА_7 засуджено за те, що він, 28 липня 2022 року, приблизно о 10 год. 00 хв., перебуваючи за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 26А, припаркував власний автомобіль марки «Nissan» неподалік блокпосту, на якому облаштовуються місця для перевірки осіб, транспортних засобів, багажу та вантажів, позиції вогневих засобів та бойової техніки, місця для відпочинку та забезпечення життєдіяльності особового складу, який виконує завдання на такому пункті, до складу якого можуть входити службові особи військових формувань та правоохоронних органів, які відповідно до закону залучені до здійснення заходів правового режиму воєнного стану, де проводиться контроль пересування транспортних засобів та розташований охоронний об`єкт, паркування поблизу якого заборонено.

На вказані дії ОСОБА_8 здійснив усне зауваження ОСОБА_7 та попросив перемістити автомобіль до паркувального майданчику, що розташований неподалік. У відповідь на вказане прохання, ОСОБА_7 , керуючись раптово виниклим умислом, на грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю, ігноруючи існуючі в суспільстві загальноприйняті правила поведінки, моральності та добропристойності, усвідомлюючи те, що він знаходиться у людному громадському місці, де перебувають сторонні громадяни з малолітніми дітьми, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, став висловлювати представникові влади, який виконує обов`язки з охорони громадського порядку, численні погрози фізичною розправою та нецензурну лайку стосовно ОСОБА_8 на що, останній висловив вимогу припинити вчиняти хуліганські дії, перепаркувати автомобіль та заспокоїтись. Після чого, ОСОБА_7 повернувся до автомобіля та переїхав на місце, де здійснюється паркування транспортних засобів.

Одразу після переміщення транспортного засобу, ОСОБА_7 повернувся до ОСОБА_8 , який знаходився на блокпосту, продовжуючи при цьому висловлювати погрози останньому. У цей час, з метою припинення протиправних дій, ОСОБА_8 став робити зауваження ОСОБА_7 . На зауваження у свою адресу, ОСОБА_7 не припиняючи вчиняти хуліганські дії, наблизився до ОСОБА_8 та керуючись раптово виниклим умислом, на грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, ігноруючи існуючі у суспільстві загальноприйняті правила поведінки, моральності та добропристойності, усвідомлюючи те, що він знаходиться у людному громадському місці, де перебувають сторонні громадяни з малолітніми дітьми, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, розуміючи, що спілкується з особою, яка перебуває на військовій службі у Збройних Силах України, а отже є представником влади, який виконує обов`язки з охорони громадського порядку наніс ОСОБА_8 удар правим кулаком у ліву частину обличчя. Після завданого удару, потерпілий ОСОБА_8 втратив рівновагу та відійшов від правопорушника.

Вказаними протиправними діями ОСОБА_7 завдав ОСОБА_8 легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я у вигляді закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку. Після цього ОСОБА_7 з місця вчинення кримінального правопорушення зник.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У аналогічних за змістом та вимогами касаційних скаргах засуджений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_6 просять скасувати вирок та ухвалу судів попередніх інстанцій і призначити новий розгляд у суді першої інстанції з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого внаслідок суворості.

Обґрунтовуючи вимоги скарг наводять доводи щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, не погоджуються з оцінкою судами доказів. Вважають, що в цій справі не встановлено та не доведено наявності в діях ОСОБА_7 хуліганських мотивів, тобто об`єктивної сторони злочину - хуліганство, натомість з матеріалів кримінального провадження вбачається, що останній виконав вимогу потерпілого та перепаркував автомобіль, тобто не знехтував встановленими правилами поведінки військових об`єктів.

Звертають увагу на те, що призначене судом покарання не відповідає ступеню тяжкості скоєного та особі засудженого через суворість і вважають, що з огляду на всі наявні в справі дані про особу ОСОБА_7 у суду є достатньо підстав для застосування ст. 75 КК України.

Вказують, що при перевірці доводів апеляційної скарги сторони захисту апеляційний суд, всупереч вимогам ст. 419 КПК України, не дав належних відповідей на них та необґрунтовано залишив вирок в силі.

Під час касаційного розгляду захисник ОСОБА_9 підтримав касаційні скарги сторони захисту та просив їх задовольнити.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 під час касаційного розгляду вважала, що підстав для задоволення касаційних вимог захисника та засудженого немає, а тому просила оскаржувані судові рішення залишити без зміни.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Згідно зі ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Отже, касаційний суд не перевіряє вироки щодо неповноти та однобічності судового слідства, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи. Натомість, зазначене є предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Зі змісту касаційної скарги засудженого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 убачається, що вони наводять доводи про невідповідність висновків суду викладених у вироку фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду, просять доказам по справі дати іншу оцінку, ніж її дали суди першої і апеляційної інстанцій, тоді як перевірка цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесена.

Водночас, як убачається зі справи, аналогічні за змістом доводи наводив захисник в своїй апеляційній скарзі, які апеляційний суд ретельно перевірив та визнав необґрунтованими, залишивши вирок суду першої інстанції без зміни.

Так, суд першої інстанції за наслідком розгляду даного провадження дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення і правильності кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 296 КК України. При цьому, перевірив всі версії та твердження сторони захисту, зокрема, про відсутність, на їх думку, об`єктивної сторони складу інкримінованого ОСОБА_7 злочину, посилання на те, що останній наніс лише тілесні ушкодження потерпілому та не порушував громадського порядку, не проявляв особливої зухвалості, явної неповаги до суспільства і обґрунтовано визнав їх неспроможними.

Суд першої інстанції у вироку навів переконливі мотиви, з яких підстав він не прийняв до уваги показання засудженого щодо його версії розвитку подій, з огляду на те, що вони спростовуються показаннями самого потерпілого, свідків та письмовими доказами у справі, які узгоджуються між собою і суперечать показанням засудженого та, враховуючи обставини вчинення ним кримінального правопорушення, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 296 КК України.

Не погодившись з вироком суду, захисник ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій ставив питання про його скасування і закриття кримінального провадження, оскільки вважав, що в діях ОСОБА_7 відсутній склад умисного злочину, за який його засуджено. Крім того, захисник наводив доводи щодо необхідності звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, у разі відмови в скасуванні вироку в зв`язку з відсутністю складу злочину. При цьому, захисник наводив доводи про те, що ОСОБА_7 щиро розкаявся у скоєному та вибачився перед потерпілим, направивши відповідний лист на поштову адресу ОСОБА_8 , а тому вважав, що суд має визнати обставиною, яка пом`якшує покарання - щире каяття.

Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості й умотивованості судового рішення, убачається, що: законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ст. 404 КПК України апеляційна процедура передбачає оцінку оскаржуваного вироку щодо його відповідності нормам кримінального та процесуального законів, фактичним обставинам кримінального провадження, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.

За вимогами ст. 419 КПК України, в ухвалі апеляційного суду має бути зазначено, зокрема, суть апеляційної скарги та докладні мотиви прийнятого рішення, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких її визнано необґрунтованою.

Перевіривши вирок в порядку апеляційної процедури, апеляційний суд, у відповідності з наведеними вимогами ст. 419 КПК України, обґрунтовано залишив його без зміни, визнавши безпідставними посилання захисника ОСОБА_7 про відсутність в діях останнього складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 296 КК України, оскільки обставин, які б свідчили про це, судом в ході розгляду справи встановлено не було.

За результатом апеляційного розгляду суд не встановив порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які б давали підстави для зміни чи скасування вироку суду першої інстанції.

Проаналізувавши всі наявні докази в цій справі з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 саме у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 296 КК України.

Апеляційний суд також дав належну оцінку доводам сторони захисту про наявність достатніх підстав для визнання обставиною, яка пом`якшує покарання - щире каяття та, з урахуванням всіх інших даних про особу засудженого, які захисник вважав достатніми для застосування ст. 75 КК України, обґрунтовано визнав їх безпідставними, оскільки з урахуванням наведених захисником обставин, ОСОБА_7 судом обрано покарання в мінімальних межах санкції ч. 3 ст. 296 КК України.

Постановлена за результатами апеляційного розгляду ухвала відповідає вимогам ст. 419 КПК України. З наведеними в ухвалі апеляційного суду мотивами визнання доводів сторони захисту безпідставними погоджується і колегія суддів, а нових доводів, які б свідчили, що цю справу розглянуто з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням Закону України про кримінальну відповідальність, у касаційних скаргах засудженого та захисника не наведено.

Колегія суддів також погоджується з призначеним ОСОБА_7 покаранням та вважає, що переконливих доводів про наявність достатніх підстав для застосування ст. 75 КК України у касаційній скарзі захисника не наведено. При цьому, необґрунтованими вважає посилання захисника про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно не визнав обставиною, яка пом`якшує покарання - щире каяття, з огляду на направлений ОСОБА_7 лист на поштову адресу потерпілого, оскільки сам факт наявності копії такого листа в матеріалах справи, не свідчить про те, що потерпілий його отримав, а засуджений щиро розкаявся. Обраний стороною захисту спосіб вибачення свідчить про його формальний характер, а тому правильно не визнаний апеляційним судом як обставина, яка пом`якшує покарання.

Отже, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, таких порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б істотними та підставами, передбаченими ст. 438 КПК України, для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення у цій справі не встановлено, а тому в задоволенні касаційних вимог засудженого та захисника слід відмовити.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Дарницького районного суду м. Києва від 23 жовтня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3