Постанова

Іменем України

26 лютого 2020 року

м. Київ

справа №754/1188/17-ц

провадження № 61-36123св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач- Публічне акціонерне товариство «Ерде Банк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 26 грудня 2017 року в складі судді Лісовської О. В. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 03 квітня 2018 року в складі колегії суддів: Пікуль А. А., Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У січні 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Ерде Банк» (далі - ПАТ «Ерде Банк») про визнання незаконними вимог про усунення порушення за кредитним договором, припинення іпотечного договору та договору про задоволення вимог іпотекодержателя, зняття заборони відчуження.

Позов мотивували тим, що 12 вересня 2011 року між ПАТ «Ерде Банк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, згідно з умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику грошові кошти на споживчі цілі у розмірі 46 000,00 доларів США на термін до 11 вересня 2012 року, зі сплатою 17 % річних.

На забезпечення виконання ОСОБА_3 зобов`язань за зазначеним вище кредитним договором, 12 вересня 2011 року між ПАТ «Ерде Банк» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, за умовам якого останній передав в іпотеку банку належну йому на праві власності квартиру, яка розташована за адресою:

АДРЕСА_1 .

Крім того, 12 вересня 2011 року між ПАТ «Ерде Банк» та ОСОБА_1 укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, відповідно до умов якого звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснено шляхом переходу права власності до іпотекодержателя.

Звертали увагу на те, що 17 грудня 2016 року позивачами отримано вимоги відповідача від 06 грудня 2016 року про усунення порушення за кредитним договором.

Вважали такі вимоги банку безпідставними, оскільки вони не містять розрахунку заборгованості. Крім того, переконували, що у відповідача відсутні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки вимоги направлені у грудні

2016 року, тоді як термін дії кредитного договору визначений сторонами

до 11 вересня 2012 року, тобто банк звернувся з вимогами після спливу позовної давності.

Посилаючись на наведене, позивачі просили визнати незаконними вимоги

ПАТ «Ерде Банк» від 06 грудня 2016 року; визнати припиненим договір іпотеки

від 12 вересня 2011 року, укладений між ПАТ «Ерде Банк» та ОСОБА_1 ; визнати припиненим договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 12 вересня

2011 року, укладений між ПАТ «Ерде Банк» та ОСОБА_1 ; зняти заборону відчуження нерухомого майна, накладену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е. А., реєстраційний № 2762.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 26 грудня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позов в частині визнання незаконними вимог ПАТ «Ерде Банк» про усунення порушення за кредитним договором не підлягає задоволенню, оскільки вимоги банку про усунення порушень позивачами умов кредитного договору, забезпеченого іпотекою ОСОБА_4 відповідають положенням Закону України «Про іпотеку».

Посилання позивачів, що вимоги відповідача не містять розрахунку заборгованості були відхиленні судом першої інстанції, оскільки зміст вимог відповідач визначає на власний розсуд, при цьому розмір заборгованості не є предметом дослідження в зазначеному позивачами позові.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для визнання припиненими договору іпотеки та договору про задоволення вимог іпотекодержателя, оскільки позивачами не доведено позов в цій частині.

Також суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність вимоги позивачів щодо зняття заборони відчуження нерухомого майна, оскільки вона є похідною від вимоги про припинення зобов`язань за договором іпотеки.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 03 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 26 грудня 2017 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, погоджуючись з його висновками, виходив з того, що доводи апеляційної скарги не дають підстав вважати, що судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права чи порушено норми процесуального права. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відповідність оспорюваних позивачами вимог банку положенням Закону України «Про іпотеку», правильно вважав, що сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки сам по собі не припиняє основного зобов`язання за кредитним договором, а тому не може вважатися підставою для припинення іпотеки.

Апеляційний суд також погодився з судом першої інстанції щодо відсутності підстав визнавати вимоги банку незаконними через не зазначення в них розрахунку заборгованості, оскільки розмір заборгованості відповідачів за кредитним договором не є предметом оцінки у цій справі.

Судом апеляційної інстанції також зазначено, що районний суд правильно відмовив задоволенні вимоги позивачів щодо зняття заборони відчуження нерухомого майна, оскільки вона є похідною від вимоги щодо визнання договорів припиненими.

Протокольною ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 03 квітня 2018 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Паріс»

(далі - ТОВ «ФК «Паріс») про заміну відповідача правонаступником задоволено. Залучено до участі в справі правонаступника ПАТ «Ерде Банк» - ТОВ «ФК «Паріс».

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи

У травні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 надіслали засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Деснянського районного суду

м. Києва від 26 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва

від 03 квітня 2018 року, в якій просять скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Зазначають, що судами попередніх інстанцій не надано правової оцінки доводам позивачів щодо розміру заборгованості за кредитним договором, яка зазначена у вимогах банку від 06 грудня 2016 року, не звернуто уваги, що розмір заборгованості, який банк просив погасити становить 1 927 512,80 грн, тоді як до ліквідаційної маси ПАТ «Ерде Банк» було включено розмір заборгованості за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_3 та відповідачем, в розмірі 394 242,73 грн. Підстави збільшення такої заборгованості судами не встановлено, а тому висновки судів про правомірність вимог банку ґрунтуються на припущеннях.

Крім того, вказують на те, що строк дії кредитного договору закінчився 11 вересня 2015 року, а відповідно до пункту 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється звертатися вимогами повернення споживчого кредиту після закінчення позовної давності. Зазначені обставини також залишилися поза увагою судів попередніх інстанцій.

Звертають увагу на те, що пропуск ПАТ «Ерсте Банк» позовної давності для звернення з вимогами за кредитним договором є підставою припинення зобов`язань

ОСОБА_1 за договором іпотеки та договором про задоволення вимог іпотекодерджателя. На зазначене позивачі вказували в позовній заяві та апеляційній скарзі, проте суди не надали цим доводам належної правової оцінки.

Заявники також зазначають про порушення судами норм процесуального права, що полягало в не розгляді судом першої інстанції клопотання позивачів про постановлення окремої ухвали, оскільки відповідачем вчиненні дії щодо іпотечного майна за наявності ухвали суду про забезпечення позову та заборони вчинення будь-яких дій з продажу права вимоги за кредитним договором від 12 вересня 2011 року. Такі доводи містила й апеляційна скарга позивачів, проте їм апеляційний суд не надав правової оцінки.

Вважають безпідставним залучення апеляційним судом правонаступника ПАТ «Ерде Банк» - ТОВ «ФК «Паріс», оскільки відступлення права вимоги за кредитним договором на користь правонаступника відбулось всупереч ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 14 вересня 2017 року про забезпечення позову.

У листопаді 2018 року ТОВ «ФК «Паріс», яке є правонаступником ПАТ «Ерде Банк» подало до Верховного Суду клопотання, в якому зазначає про безпідставність доводів касаційної скарги та наявність підстав для закриття провадження в справі, оскільки відсутній предмет оскарження.

Так, 07 травня 2018 року за ТОВ «ФК «Паріс» було зареєстровано право власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

08 червня 2018 року ТОВ «ФК «Паріс» відступив право вимоги за кредитним договором від 12 вересня 2011 року ОСОБА_4 та у цей же день, між останнім та ТОВ «ФК «Паріс» було укладено договір купівлі-продажу зазначеної вище квартири.

Отже, ТОВ «ФК «Паріс» та ОСОБА_1 , шляхом досудового врегулювання спору уклали договір про відступлення права вимоги та договір купівлі-продажу спірної квартири, якими врегулювали спір, а тому через припинення зобов`язання шляхом поєднання боржника та кредитора в одній особі, предмет позову відсутній.

Рух справи у суді касаційної інстанції

У червні 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_3 передано судді Пророку В. В.

Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 26 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду

міста Києва від 03 квітня 2018 року, витребувано цивільну справу та надано учасникам справи строк на подання відзивів на касаційну скаргу.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ»

(далі - Закон № 460-ІХ).

Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону

№ 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що 12 вересня 2011 року між ПАТ «Ерде Банк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, згідно з умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику грошові кошти на споживчі цілі у розмірі 46 000,00 доларів США зі строком повернення до 11 вересня 2012 року та сплатою 17 % річних.

На забезпечення виконання ОСОБА_3 зобов`язань за зазначеним вище

кредитним договором, 12 вересня 2011 року між ПАТ «Ерде Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, за умовам якого останній передав в іпотеку

банку належну йому на праві власності квартиру, яка розташована за адресою:

АДРЕСА_1 .

Крім того, 12 вересня 2011 року між ПАТ «Ерде Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, відповідно до якого звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснено шляхом переходу права власності до іпотекодержателя.

17 грудня 2016 року позивачами отримано вимоги відповідача від 06 грудня

2016 року за № № 500 та 501 про усунення порушення за кредитним договором, відповідно до яких банк просив погасити позивачів заборгованість у розмірі

75 295,13 доларів США.

Звертаючись до суду з зазначеним вище позовом. ОСОБА_1 та ОСОБА_3 вказували на те, що вимоги банку від 06 грудня 2016 року за № № 500 та 501 є незаконними, оскільки не містять розрахунку заборгованості, а правовідносини між банком та ОСОБА_1 за договором іпотеки та договором про задоволення вимог іпотекодежателя є припиненими через пропуск відповідачем позовної давності для звернення з вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором, термін дії якого закінчився 11 вересня 2012 року. Просили визнати ці обставини в судовому порядку.

Нормативно-правове обґрунтування

Можливість і порядок звернення стягнення на предмет іпотеки передбачені, у тому числі, й статтями 35-37 Закону України «Про іпотеку».

Зокрема, частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).

Положення статей 526 599 ЦК України передбачають, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Правила припинення зобов`язання сформульовані в главі 50 «Припинення зобов`язання» розділу І книги п`ятої «Зобов`язальне право» ЦК України.

Норми цієї глави передбачають, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), переданням відступного (стаття 600 ЦК України), зарахуванням (стаття 601 ЦК України), за домовленістю сторін (стаття 604 ЦК України), прощенням боргу (стаття 605 ЦК України), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606 ЦК України), неможливістю виконання (стаття 607 ЦК України), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609 ЦК України).

Отже, сплив позовної давності як підставу для припинення зобов`язання норми глави 50 «Припинення зобов`язання» ЦК України не передбачають.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України.

Згідно зі статтею 267 ЦК України особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Таким чином, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи.

У зобов`язальних відносинах суб`єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов`язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов`язку. Так само боржник зі спливом строку позовної давності одержує вигоду - захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов`язку.

Однак за змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності само по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина третя статті 267 ЦК України).

У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними і прийняти рішення про задоволення позову (частина п`ята статті 267 ЦК України). Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов`язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина перша статті 267 ЦК України), установлюючи для особи, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного.

Отже ЦК України сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов`язання не визнає. Виконання боржником зобов`язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов`язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо.

Таким чином, за загальним правилом ЦК України зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов`язання не припиняється.

Відповідно до приписів статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Вона має похідний характер від основного зобов`язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята

статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Підстави припинення іпотеки окремо визначені в Закону України «Про іпотеку». Зміст цієї статті дає підстави для висновку, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені цим Законом.

Так, згідно з указаною нормою іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання (абзац другий частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку»). Натомість Законом України «Про іпотеку» не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов`язанням.

Таким чином, якщо інше не передбачене договором, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) само по собі не припиняє основного зобов`язання за кредитним договором і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення іпотеки за абзацом другим частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку».

Зазначений правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постанові

від 15 травня 2017 року у справі № 6-786цс17, підстав для відступу від якого колегія суддів не вбачає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши, що зміст вимог ПАТ «Ерде Банк» про усунення порушень умов кредитного договору, направленні позивачам 06 грудня 2016 року, відповідають положенням Закону України «Про іпотеку», суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання цих вимог незаконними, у зв`язку із чим правильно відмовили в задоволенні позову в цій частині.

Посилання в касаційній скарзі на те, що розмір заборгованості, який банк просив погасити, становив 1 927 512,80 грн, тоді як до ліквідаційної маси ПАТ «Ерде Банк» було включено розмір заборгованості за кредитним договором, укладеним з

ОСОБА_3 та відповідачем, в розмірі 394 242,73 грн, є безпідставними, оскільки розмір заборгованості за кредитним договором від 12 вересня 2011 року не є предметом розгляду в межах заявленого позову, про що правильно зазначено судами попередніх інстанцій.

Відмовляючи позивачам в задоволенні вимог про визнання припиненими договору іпотеки від 12 вересня 2011 року та договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 12 вересня 2011 року через відсутність підстав у кредитора вимагати виконання зобов`язань після закінчення строку позовної давності, суди правильно виходили з того, що сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки сам по собі не припиняє основного зобов`язання за кредитним договором і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення іпотеки за абзацом другим частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку».

Доводи касаційної скарги заявників про те, що суди не звернули уваги на припинення зобов`язань ОСОБА_4 за договором іпотеки та договором про задоволенні вимог іпотекодежателя, не заслуговують на увагу, з огляду на зазначене вище, при цьому матеріали справи не містять доказів, що на час розгляду справи судами попередніх інстанції, позивачі виконали належним чином основне зобов`язання.

Не заслуговують на увагу також доводи заявників щодо безпідставного залучення апеляційним судом правонаступника відповідача, оскільки ТОВ «ФК «Паріс» додало до заяви про заміну відповідача правонаступником документи, які підтверджують право вимоги товариства до позивачів, а отже усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для товариства так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив.

Аргументи касаційної скарги про те, що відступлення право вимоги відбулось всупереч ухвалі Деснянського районного суду м. Києва від 14 вересня 2017 року про забезпечення позову є безпідставними, оскільки договір про відступлення прав за договором іпотеки, за яким відбулась заміна кредитора у зобов`язанні за кредитним та іпотечним договорами від 12 вересня 2011 року з ПАТ «Ерде Банк» на ТОВ «ФК «Паріс», було укладено 16 лютого 2018 року, в той час коли були скасовані заходи забезпечення позову, вжитті ухвалі Деснянського районного суду м. Києва

від 14 вересня 2017 року.

Посилання позивачів у касаційній скарзі на порушення судами норм процесуального щодо не постановлення окремої ухвали у зв`язку із вчиненням відповідачем, дій, які були заборонені ухвалою про забезпечення позову, не заслуговують на увагу, оскільки на час розгляду справи судом першої інстанції заборонені ПАТ «Ерде Банк» дії з продажу права вимоги за кредитним договором від 12 вересня 2011 року останнім не вчинялися, адже договір про відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами від 12 вересня 2011 року було укладено між ПАТ «Ерде Банк» на ТОВ «ФК «Паріс» 16 лютого 2018 року, тоді як розгляд справи судом першої інстанції закінчено ухваленням рішення від 26 грудня 2017 року.

Інші доводи касаційної скарги були предметом оцінки судів попередніх інстанцій під час розгляду справи, зокрема, суду апеляційної інстанції, який за результатами апеляційного перегляду справи, виклав свої висновки щодо оцінки цих доводів у мотивувальній частині ухваленого судового рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Що стосується клопотання ТОВ «ФК «Паріс», яке є правонаступником ПАТ «Ерде Банк», про закриття провадження в справі через те, що спір між сторонами врегульований в позасудовому порядку, Верховний Суд вважає, що підстави для його задоволення відсутні, з огляду на положення статті 400 ЦПК України (в редакції чинній на час подання касаційної скарги) та наявність спору між сторонами на час розгляду справи судами попередніх інстанцій.

Керуючись статтями 400 409 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Паріс», яке є правонаступником Публічного акціонерного товариства «Ерде Банк», в задоволенні клопотання про закриття провадження в справі.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 26 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 03 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик