ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 754/11899/19

провадження № 61-5004св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Альфа-Банк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Савченка С. І., Ігнатченко Н. В., Мережко М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - АТ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»), про визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів.

Позовну заяву ОСОБА_1 мотивував тим, що 26 лютого 2008 року між ним і банком укладений договір кредиту № 40.29-48/122, згідно з яким банк зобов`язався надати йому як позичальнику кредит для придбання квартири у розмірі 143 650 доларів США зі сплатою 11,75 % річних терміном до 25 лютого 2022 року. У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 26 лютого 2008 року між ним та банком укладений іпотечний договір № 013/116-I, за яким він передав в іпотеку банку належну йому квартиру АДРЕСА_1 .

Позивач заперечував отримання ним кредиту в іноземній готівковій валюті, вказував, що отримав грошові кошти в національній валюті у розмірі 725 432,50 грн, унаслідок чого були порушені його права. Вказував, що укладений кредитний договір містить умови, які є несправедливими в цілому, суперечать принципу сумлінності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на погіршення його становища як споживача, що у свою чергу, є підставою для визнання такого договору недійсним.

Зокрема, договором не передбачено покладання на позивача валютних ризиків (курсові різниці), і він навіть не був попереджений про них, як цього вимагала постанова Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Порушуючи указані правила, відповідач не надав йому у письмовому вигляді інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка повинна бути затверджена рішенням уповноваженого органу банку та доведена до відома його відповідних структурних підрозділів, чим порушено Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту та статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, до діяла на момент виникнення кредитних правовідносин).

Розрахунок платежів споживача за кредитним договором проведений поверхово, оскільки у ньому зазначено тільки два показники: дату платежу та суму, що підлягає сплаті; є незрозумілою для споживача, оскільки не зазначено, із чого складаються вказані суми та на момент укладення договору взагалі відсутня інформація щодо кінцевих сум. Графік погашення платежів відсутній, а пункт 1.1.1 кредитного договору передбачає тільки щомісячні суми мінімально необхідного платежу - 855 доларів США без розподілу його на «тіло» кредиту та проценти (без інших платежів). На момент укладення договору йому не було надано інформації про збільшення його витрат на суму пенсійних зборів до Пенсійного фонду та біржових комісій під час купівлі продажу іноземної валюти (наявні на той час платежі). Згідно з пунктом 3.8. постанови Національного банку України № 168 у разі надання кредиту в іноземній валюті, банки зобов`язані під час укладення кредитного договору: попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов`язань за кредитним договором несе споживач; надати інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов`язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов`язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним.

Зазначав, що про вказані обставини щодо ненадання повної інформації про реальну вартість кредиту за кредитним договором № 40.29-48/122 зазначено у висновку проведеної судово-економічної експертизи від 11 серпня 2017 року № 20986/16-45, яка була проведена у рамках судової справи № 754/17520/15-ц за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до нього про стягнення заборгованості. Експертом зроблено висновок про те, що банк не зміг підтвердити документально чи спростувати надання кредитних коштів у вигляді готівкової іноземної валюти за кредитним договором від 26 лютого 2008 року № 40.29-48/122, а тому за результатами дослідження наявних у матеріалах справи документів провести розрахунок відсотків за користування кредитними коштами також було неможливим, наслідком чого стала відмова у позові про стягнення грошових коштів.

Надаючи йому кредит в іноземній валюті на придбання нерухомого майна - квартири, банк не виконав функції агента валютного контролю, оскільки він відповідно до наданого дозволу про перелік операцій, які мав право здійснювати, мав право лише на залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України (без індивідуальної ліцензії). Надаючи йому кредит в іноземній валюті, банк, як агент валютного контролю, знав, що, позичальник ці кредитні кошти буде використовувати для розрахунків готівкою, а значить використає їх як засіб платежу в готівковому грошовому обігу, що заборонено статтею 99 Конституції України, статтею 3 Декрету Кабміну України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», статтею 32 Закону України «Про Національний банк» та постановою Національного банку України від 30 травня 2007 року № 200 «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України та внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України», таким чином ввівши в оману Позивача.

Дії банку порушували вимоги статті 230 ЦК України, статті 1, 2, 4, 6 Закону України «Про захист прав споживачів», мають місце несправедливі умови та нечесна підприємницька практика. Окрім того, відповідно до частини другої статті 230 ЦК України сторона, яка застосувала обман, повинна відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину. Враховуючи, що він сплатив банку 159 183,93 доларів США, банк повинен повернути йому зазначену суму у подвійному розмірі за мінусом отриманої, а саме: (159 183,93 (фактично сплачені кошти) х 2) - 14 3650,00 = 174 717,86 доларів США).

ОСОБА_1 просив суд:

- визнати недійсним договір кредиту від 26 лютого 2008 року № 40.29-48/122;

- визнати недійсним іпотечний договір від 26 лютого 2008 року № 013/116-I;

- зобов`язати відповідача скасувати обтяження на предмет іпотеки - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 ;

- на підставі частини другої статті 230 ЦК України стягнути з відповідача завдані збитки у сумі 174 717,86 доларів США.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 24 грудня 2021 року, ухваленим у складі судді Галась І. А., позов ОСОБА_1 до АТ «Альфа-банк» задоволено частково.

Визнано недійсним договір кредиту від 26 лютого 2008 року № 40.29-48/122.

Визнано недійсним іпотечний договір від 26 лютого 2008 року № 013/116-I посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І. С. (зареєстрований у реєстрі за № 954).

Скасовано обтяження за іпотечним договором від 26 лютого 2008 року № 013/116-I, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І. С. (зареєстрований у реєстрі за № 954), на предмет іпотеки - трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .

Стягнуто з АТ «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 збитки у сумі 13 413,63 доларів США.

Частково задовольняючи позов у частині визнання недійсним договору кредиту № 40.29-48/122, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки наступним:

- відсутністю відомостей щодо детального розпису загальної вартості кредиту та відсутністю умов, які визнані обов`язковими пунктами 3.2, 3.4 розділу 3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168;

- банк не надавав окремі письмові документи з детальним розписом загальної вартості кредиту для споживача;

- договір кредиту не відповідає вимогам статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами надання позичальнику як споживачу фінансових послуг банку повної інформації про кредитні умови, а саме: орієнтовну сукупну вартість кредиту (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням процентної ставки за кредитом і вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних із одержанням кредиту та укладанням договору про надання споживчого кредиту; податковий режим сплати процентів та державні субсидії або інформацію про те, від кого споживач може одержати такі відомості; не роз`яснено позивачу, що валютні ризики під час виконання взятих на себе зобов`язань за кредитним договором покладено на споживача й не надано інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов`язаних із конвертацією валюти платежу у валюту зобов`язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним, що передбачено правилами;

- графік погашення платежів відсутній, а в договорі кредиту (пункт 1.1.1) передбачена тільки щомісячна сума мінімально необхідного платежу 855 доларів США без розподілу його на «тіло» кредиту та проценти, не говорячи вже про інші платежі.

Залишаючи без задоволення заяву відповідача про застосування позовної давності, суд виходив з того, що позивач дізнався про порушення своїх прав після того, як ознайомився з висновком експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи № 20986/16-45 від 11 серпня 2017 року.

Відмовляючи у стягненні на підставі частини другої статті 230 ЦК України подвійного розміру сплаченої позивачем суми, суд вважав за доцільне повернути позивачу надмірно сплачені грошові кошти у розмірі 13 414,63 доларів США.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року апеляційну скаргу АТ «Сенс-Банк» задоволено частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 24 грудня 2021 року скасовано і ухвалено нове, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «Сенс-Банк» (назву змінено з АТ «Альфа-Банк») про визнання недійсним кредитного та іпотечного договорів.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» судовий збір у розмірі 10 000,00 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції встановив, що укладений 26 лютого 2008 року між банком і ОСОБА_1 як позичальником договір кредиту № 40.29-48/122 та інші документи в кредитній справі містять повну і детальну інформацію про права і обов`язки його учасників, передбачену статтями 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (тут і надалі - у редакції, чинній на час укладання кредитного договору).

Також суд апеляційної інстанції встановив, що при укладанні оспорюваного кредитного договору сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору: мети, суми та строків кредиту, умов та порядку його видачі та погашення, видів забезпечення зобов`язань позичальника, процентних ставок, порядку оплати за кредит, порядку зміни та припинення дії договору, відповідальності сторін за невиконання або неналежне виконання договору. Спірний договір укладений у письмовій формі, сторони договору мали необхідний обсяг цивільної дієздатності. Кредитний договір містить графік погашення кредиту. Зміст договору відповідає діючому цивільному законодавству, містить всі суттєві умови, порядок отримання і повернення кредиту, його вартість та розмір платежів. Сторони договору без будь-яких застережень підписали договір, обумовивши відповідальність за його невиконання. Кредитний договір передбачає лише ті види відповідальності позичальника за його невиконання, які передбачені ЦК України. Враховуючи особливості кредитного договору, встановлені ним види відповідальності позичальника за невиконання договору є адекватними і такими, що покликані забезпечити добровільне гарантоване повернення позичальником отриманих грошових коштів і спонукати останнього до їх повернення у встановлені договором строки. При цьому при укладанні кредитного договору позичальник знав про вищезазначені договірні умови і свідомо погоджувався з ними, про що свідчить підпис на договорі без будь-яких зауважень чи застережень щодо його умов. Позивач також погодився з його умовами та не заперечував проти надання кредиту в іноземній валюті - доларах США, сплати процентів та інших платежів в іноземній валюті. Вказаний договір не містить дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позивачу, а види відповідальності позичальника покликані забезпечити своєчасне виконання позивачем кредитних зобов`язань, а отже, не є непропорційно великою сумою компенсації в контексті положень законодавства про захист прав споживачів. Кредитний договір укладено на принципах добросовісної конкуренції, адже позивач самостійно та добровільно обрав АКБ «Укрсоцбанк» для укладення з ним кредитного договору.

З огляду на те, що кредитний договір відповідає актам цивільного законодавства, в тому числі щодо захисту прав споживачів, а банк мав право видавати кредит в іноземній валюті, суд відмовив у визнанні його недійсним.

З огляду на відсутність підстав для визнання кредитного договору недійсним, суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні решти вимог, які є похідними від основної вимоги.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

10 квітня 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

12 квітня 2023 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Деснянського районного суду м. Києва, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

У травні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) та у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 752/4256/17 (провадження № 61-12120св19).

Заявник вказує, що суд апеляційної інстанції упереджено ставився до нього, проігнорував всі докази, які були встановлені рішеннями судів першої інстанції у цій справі та у справі за позовом банку до нього про стягнення боргу.

Крім того, вважає, що суд апеляційної інстанції проігнорував вимогу про необхідність банку мати індивідуальну ліцензію на використання іноземної валюти як засобу платежу, але не для надання кредиту в іноземній валюті.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції не врахував положення підзаконних нормативних актів, що регулюють правовідносини, що склалися.

Відзив на касаційну скаргу у визначений строк не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

26 лютого 2008 року між АКБ «Укрсоцбанк» і ОСОБА_1 як позичальником укладений договір кредиту № 40.29-48/122, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику кредит на придбання нерухомості у розмірі 143 650 доларів США зі сплатою 11,75 % річних терміном до 25 лютого 2022 року, а позичальник зобов`язався повернути отриманий кредит та сплатити проценти за користування грошовими коштами.

При укладанні оспорюваного договору кредиту сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору: мети, суми та строків кредиту, умов та порядку його видачі та погашення, видів забезпечення зобов`язань позичальника, процентних ставок, порядку оплати за кредит, порядку зміни та припинення дії договору, відповідальності сторін за невиконання або неналежне виконання договору.

Спірний договір укладений у письмовій формі, сторони договору мали необхідний обсяг цивільної дієздатності. Кредитний договір містить графік погашення кредиту (пункт 1.1.1 договору).

Згідно із заявою про видачу готівки від 26 лютого 2008 року № ав/8927657 ОСОБА_1 отримав з його рахунку, вказаного у договорі кредиту, грошові кошти у розмірі 143 650 доларів США, що еквівалентно 725 432,50 грн.

26 лютого 2008 року між АКБ «Укрсоцбанк» і ОСОБА_1 укладений іпотечний договір № 013/116-I, за яким позичальник передав в іпотеку банку належну йому квартиру АДРЕСА_1 .

21 жовтня 2008 року та 02 березня 2009 року АКБ «Укрсоцбанк» і ОСОБА_1 уклали додаткові угоди до договору кредиту № 40.29-48/122 щодо збільшення процентної ставки за користування коштами до 14 % річних.

Із копії кредитної справи ОСОБА_1 встановлено, що 20 лютого 2008 року банк надав позивачу попередню інформацію про умови кредитування фізичних осіб на придбання нерухомості на вторинному ринку на 4 аркушах, в якій міститься повна та вичерпна інформація щодо умов кредитування, зокрема щодо типу нерухомості, строку кредитування, валюти кредиту, процентної ставки, комісій банку, розміру авансового внеску, додаткових платежів, графіків погашення (стандартний і ануїтетний), їх переваги та недоліки, документів, необхідних для оформлення кредиту, в тому числі з урахуванням статусу позичальника - громадянина чи фізичної особ-підприємця.

Вказане підтверджується підписом ОСОБА_1 про ознайомлення з умовами кредитування.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вказаним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині відповідає, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною першою статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України)

Згідно з частинами першою, другою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України необхідно розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

У постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15 Верховний Суд України наголосив, що Закон застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов`язання.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).

Виходячи із презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України, частина третя статті 215 ЦК України) обов`язок доказування недійсності правочину покладається на сторону, яка його оспорює.

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо відсутності правових підстав для визнання недійсним оспорюваного кредитного договору з підстав не врахування при його укладенні положень Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Оспорюваний договір кредиту містить статтю 4, яка визначає відповідальність сторін, зокрема і відповідальність кредитора (пункт 4.6 договору кредиту).

Згідно з положеннями частини першої статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 сформульовано висновок, що недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Встановивши, що спірний кредитний договір містить інформацію щодо умов кредитування, підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі, ОСОБА_1 на час укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо його умов, не відкликав своєї згоди на укладення кредитного договору, за додатковою інформацією щодо умов кредитування, а також з пропозицією про внесення будь-яких змін до запропонованої редакції договору до кредитора не звертався, натомість двічі укладав із банком додаткові угоди, у яких погоджував зміну процентної ставки з певного періоду, а також виконував умови договору, суд апеляційної інстанції дійшов загалом правильного висновку про відсутність підстав для визнання недійсним спірного кредитного договору, а також укладеного на забезпечення його виконання іпотечного договору.

Підпис ОСОБА_1 про ознайомлення з умовами кредитування свідчить про повне дотримання банком Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, та у свою чергу спростовує висновки суду першої інстанції про порушення прав позивача як споживача з боку банку в цьому контексті, на що вірно вказав суд апеляційної інстанції.

Також судом апеляційної інстанції вірно спростовані висновки суду першої інстанції про те, що банком не надавались окремі письмові документи з детальним розписом загальної вартості кредиту для споживача, оскільки з матеріалів кредитної справи ОСОБА_1 вбачається, що 26 лютого 2008 року йому як позичальнику додатково було надано банком детальний розпис сукупної вартості кредиту, значення реальної процентної ставки та абсолютне значення здорожчання кредиту, що підтверджується підписом позичальника про ознайомлення.

Суд апеляційної інстанції надав належну правову оцінку доводам позивача щодо несправедливих умов кредитного договору та обману позичальника щодо дійсних умов укладеного договору. Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків суду, зводяться до переоцінки доказів, яким суд, відповідно до покладених на нього процесуальних повноважень, надав обґрунтовану оцінку.

Встановивши дійсну сутність спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав, передбачених статями 203 215 230 ЦК України, для визнання оспорюваних договорів недійсними та правильно зазначив, що позивачем не доведено, що при укладенні оспорюваного кредитного договору дії відповідача суперечили його волевиявленню, як іншої сторони договору, а також наявності умислу у діях банку щодо введення його в оману відносно обставин, які мали істотне значення при укладенні договору.

Оскільки суд апеляційної інстанції не встановив обставин, які б давали підстави для визнання недійсним договору кредиту, тому відсутні підстави для задоволення похідних вимог про визнання недійсним договору іпотеки від 26 лютого 2008 року № 013/116-1 та зобов`язання банку скасувати обтяження на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 та відшкодування збитків.

Доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм процесуального права щодо недослідження доказів, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки судом апеляційної інстанції надано оцінку доказів відповідно до положень статті 89 ЦПК України.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що всупереч нормам законодавства України зобов`язання у спірному кредитному договорі виражене в іноземній валюті - доларах США.

На час укладення оспорюваного кредитного договору, нормативним актом, який регулював правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю, був, зокрема, Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет КМУ).

Відповідно до статті 5 вказаного Декрету КМУ, операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту другого статті 5 Декрету КМУ.

За змістом статей 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній на час укладення оспорюваного кредитного договору) операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик визначались як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується.

Порядок надання дозволу Національного банку України на банківські операції та генеральних ліцензій встановлювався також Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року № 275, у пункті 5.3 якого зазначено, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, що перераховані в цьому Положенні, є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом КМУ.

Аналізуючи вказані норми, можна дійти висновку, що на час укладення оспорюваного кредитного договору від 26 лютого 2008 року, банк як фінансова установа, отримавши в установленому законом порядку банківську ліцензію та відповідний письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, який є генеральною ліцензією на валютні операції, мав право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Відповідно до вимог підпункту «в» пункту четвертого статті 5 Декрету КМУ індивідуальної ліцензії потребують операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують установлені законодавством межі, які законодавством не встановлені.

Отже, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій достатньою правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету КМУ була наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

Тобто надання кредитів у іноземній валюті за наявності в банку відповідної генеральної ліцензії не суперечило вимогам законодавства України, чинного на час укладення оспорюваного кредитного договору.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), на який як на підставу касаційного оскарження посилається заявник, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Посилання ОСОБА_1 як на підставу касаційного оскарження на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) та у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 752/4256/17 (провадження № 61-12120св19) на увагу не заслуговують, оскільки не спростовують висновків суду апеляційної інстанції про відсутність підстав, передбачених статями 203 215 230 ЦК України, для визнання оспорюваних договорів недійсними.

Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження.

Верховний Суд розглянув справу у межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та не встановив підстав вийти за межі розгляду касаційної скарги.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник