Постанова

Іменем України

08 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 754/12170/16-ц

провадження № 61-7595св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокат Панчоха Олександр Степанович,

відповідач-1 - ОСОБА_2 ,

відповідач-2 - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гембарська Світлана Іванівна,

відповідач-3 - ОСОБА_3 ,

відповідач-4 - ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_5 на постанову Апеляційного суду м. Києва у складі колегії суддів: Українець Л. Д., Оніщука М. І., Шебуєвої В. А. від 19 вересня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гембарської С. І., ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , у якому просив визнати неправомірними дії ОСОБА_2 щодо звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_1 відповідно до умов договору іпотеки від 05 лютого 2007 року, який було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановим П. Ю., зареєстровано в реєстрі за № 384, шляхом звернення до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гембарської С. І. як державного реєстратора прав на нерухоме майно про державну реєстрацію прав власності на підставі зазначеного договору іпотеки; скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гембарської С. І. як державного реєстратора прав на нерухоме майно про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

У листопаді 2016 року представник ОСОБА_1 подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій, посилаючись на існування обставин, які можуть утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, просив суд накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 .

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 21 березня 2017 року заяву задоволено.

Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 33,8 кв. м, жилою площею 12,5 кв. м, запис про право власності на яку на ОСОБА_2 внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гембарської С. І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, заборонивши до зняття арешту з квартири укладати відносно цієї квартири будь-які правочини по відчуженню чи передачі в заставу або іпотеку.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з наявності достатніх підстав, які дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. При цьому, суд виходив, що спірна квартира належала на праві власності ОСОБА_2 , який був відповідачем у справі і до якого заявлені позовні вимоги.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 19 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено. Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 21 березня 2017 року скасовано та відмовлено в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що накладенням арешту на спірну квартиру, власником якої на час постановлення судом першої інстанції ухвали про забезпечення позову, була ОСОБА_4 , порушуються права та законні інтереси останньої, проте заявник не була залучена до участі в справі в якості співвідповідача на момент постановлення судом першої інстанції ухвали про забезпечення позову.

Узагальнені доводи касаційної скарги

ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_5 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована відсутністю підстав для поновлення ОСОБА_4 строку апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову та зловживання процесуальними правами останньою. Крім того, протокольною ухвалою суду першої інстанції від 13 липня 2017 року ОСОБА_4 була залучена до участі у справі в якості співвідповідача. Тобто, на момент постановлення судом першої інстанції ухвали від 01 листопада 2017 року у справі № 754/13350/16-ц ОСОБА_4 приймала участь у справі як співвідповідач, відтак підстав для скасування заходів забезпечення позову в суді апеляційної інстанції не було. Крім того, заявники просили передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на те, що вказана справа містить виключну правову проблему та має значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 19 квітня 2019 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Апеляційного суду м. Києва від 19 вересня 2018 року; відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано справу № 754/12170/16-ц з Деснянського районного суду м. Києва.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 30 березня 2020 року вказану справу призначено до судового розгляду.

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_5 на постанову Апеляційного суду м. Києва від 19 вересня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

За змістом статті 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містить, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову.

Положеннями статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову. Одним із видів такого забезпечення є накладення арешту на майно, заборона вчиняти певні дії, тощо.

Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. (пункт 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»).

Суд першої інстанції, задовольняючи заяву про забезпечення позову ОСОБА_1 , та накладаючи арешт на квартиру АДРЕСА_1 , обґрунтовано виходив із того, що заявлений спосіб забезпечення позову є таким, що відповідає позовним вимогам, враховує права та інтереси учасників справи та буде достатнім для забезпечення виконання судового рішення у майбутньому, а невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог.

Той факт, що на час розгляду заяви про забезпечення позову ОСОБА_2 не був власником спірної квартири, а на підставі договору купівлі-продажу від 15 лютого 2017 року її власником стала ОСОБА_4 , не впливає на правильність вирішення заяви по суті, оскільки метою забезпечення позову є забезпечення позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення, які можуть виникнути за обставин неодноразового відчуження спірного майна іншим особам.

Суд першої інстанції здійснив оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, з`ясував співмірність виду забезпечення позову, який просила застосувати особа, яка звернулась з такою заявою, позовним вимогам, оцінив рівноцінність заходів забезпечення позову змісту заявлених позовних вимог та дійшов обґрунтованого висновку про те, що вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну квартиру передбачатиме у майбутньому виконання судового рішення.

Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своїй ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

Наведені ОСОБА_1 та його представником ОСОБА_5 аргументи для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, в розумінні приписів частини п`ятої статті 403 ЦПК України, не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему та мають значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а тому в задоволенні клопотання заявників про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду слід відмовити.

Керуючись статтями 400 403 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_5 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_5 задовольнити.

Постанову Апеляційного суду м. Києва від 19 вересня 2018 року скасувати, залишити в силі ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 21 березня 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

В. П. Курило