Постанова

Іменем України

08 травня 2023 року

м. Київ

справа № 754/12354/21

провадження № 61-2828св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Радонь»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Радонь» на постанову Київського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Голуб С. А., Писаної Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Радонь» (далі - ТОВ «Радонь») про оформлення трудових відносин без укладення трудового договору та стягнення заробітної плати.

Позовну заяву мотивовано тим, що позивач з 01 жовтня 2020 року постійно працював водієм у ТОВ «Радонь».

Позивач зазначав, що для оформлення трудових відносин ним була написана заява на ім`я директора товариства про прийняття на роботу, надано копії документів та трудову книжку. Він належним чином виконував свої обов`язки, проте відповідач не нараховував та не виплачував заробітну плату.

З 01 жовтня 2020 року по 20 травня 2021 року існує заборгованість відповідача перед позивачем з виплати заробітної плати за фактично виконану роботу. У зв`язку із чим позивач з 20 травня 2021 року вимушений був розірвати трудові відносини із відповідачем.

Після розірвання трудових відносин позивачу стало відомо, що відповідач належним чином не оформив трудові відносини з ним, при цьому на його вимогу відмовлявся передати трудову книжку.

Відносини, що склалися між сторонами, позивач вважав трудовими, оскільки ним були надані всі необхідні документи для укладення трудового договору, трудову книжку, сторони узгодили розмір та порядок виплати заробітної плати, фактично позивач був допущений до роботи водієм, підлягав внутрішньому трудовому розпорядку, йому був наданий для роботи автобус Богдан, реєстраційний номер НОМЕР_1 , на його ім`я виписувалися дорожні листи.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд:

встановити факт перебування у трудових відносинах з ТОВ «Радонь» на посаді водія з 01 жовтня 2020 року по 20 травня 2021 року;

зобов`язати ТОВ «Радонь» видати наказ про прийняття на роботу та звільнення, а також внести відповідні записи до трудової книжки;

стягнути з ТОВ «Радонь» на його користь заробітну плату у розмірі 94 765,80 грн, а також моральну шкоду - 20 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 17 травня 2022 року у складі судді Лісовської О. В. у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що судом не встановлено виконання ОСОБА_1 трудових функцій, його підпорядковування правилам внутрішнього трудового розпорядку відповідача, забезпечення останнім йому умов праці та виплати винагороди за виконану роботу, а також не встановлено, що за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу позивачем проводилась робота на підприємстві.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволено. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 17 травня 2022 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Встановлено факт перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з ТОВ «Радонь» на посаді водія з 01 жовтня 2020 року по 20 травня 2021 року та зобов`язано ТОВ «Радонь» видати наказ про прийняття ОСОБА_1 на роботу та звільнення з роботи, внести відповідні записи до трудової книжки.

Стягнути з ТОВ «Радонь» на користь ОСОБА_1 заробітну плату за період з 01 жовтня 2020 року по 20 травня 2021 року в загальному розмірі 87 496,40 грн, моральну шкоду - 10 000,00 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що надаючи оцінку наданим позивачем доказам, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про те, що вони не доводять факт виконання позивачем роботи на посаді водія ТОВ «Радонь».

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку доказам у їх сукупності, враховуючи наявність у позивача тимчасового реєстраційного талону на транспортний засіб підприємства, подорожніх листів, а також обставини, встановлені в адміністративних матеріалах, вважав, що ОСОБА_1 у період з жовтня 2020 року був допущений ТОВ «Радонь» до роботи водієм автобусу Богдан-09202, реєстраційний номер НОМЕР_1 та по травень 2021 року фактично здійснював роботу з перевезення пасажирів на міському автобусному маршруті № 530 загального користування.

Розмір заробітної плати позивачем розрахований згідно із відомостями про середню заробітну плату штатних працівників за видами економічної діяльності у 2020 році, про кількість робочих днів у місяці у співвідношенні з кількістю відпрацьованих позивачем днів.

Оскільки зазначений розрахунок відповідачем не спростований, іншого розрахунку відповідачем не надано, а тому, на думку суду апеляційної інстанції, такий розрахунок має бути прийнятий, оскільки він узгоджується із положеннями частини шостої статті 235 КЗпП України.

Разом із цим, суд апеляційної інстанції вважав, що оскільки відповідачем було допущено порушення його трудових прав у зв`язку із не оформленням трудових відносин та невиплатою заробітної плати, наявні підстави для компенсації позивачу моральної шкоди.

При цьому ураховуючи встановлені судом обставини, характер правопорушення, тривалість та глибину душевних страждань, враховуючи вимоги розумності і справедливості, а також ураховуючи докази про те, що у позивача на утриманні перебуває дитина-інвалід, суд апеляційної інстанції вважав, що доведеним є розмір відшкодування моральної шкоди, який підлягає стягненню на користь позивача у розмірі 10 000,00 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2023 року до Верховного Суду, ТОВ «Радонь», посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, зокрема в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 522/4807/15-ц, від 07 вересня 2019 року у справі № 511/4807/15-ц та від 13 квітня 2020 року у справі № 344/2293/19, а також на те, що судом апеляційної інстанції не досліджено зібрані у справі докази та встановлено обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункти 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункти 1 та 4 частини третьої статті 411 ЦПК України), просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції є незаконним, необґрунтованим й таким, що ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права.

На думку ТОВ «Радонь», не дослідження зібраних у справі доказів призвело до неправильного застосування судом апеляційної інстанції статей 2 21 24 94 КЗпП України та статті 21 Закону України «Про оплату праці».

Вважає, що суд апеляційної інстанції не встановив, що позивач у встановленому законом порядку подав до ТОВ «Радонь» заяву про прийняття його на роботу, паспорт, медичну довідку щодо придатності керування транспортним засобом, водійське посвідчення саме 01 жовтня 2020 року або в будь-який інший день. Крім того на час звернення позивачем до суду першої інстанції із цим позовом оригінал трудової книжки перебував у нього. Судом апеляційної інстанції не встановлено виконання позивачем обов`язків водія у ТОВ «Радонь» саме з 01 жовтня 2020 року по 20 травня 2021 року.

Разом із цим, на думку ТОВ «Радонь», адміністративні матеріали щодо дорожньо-транспортної пригоди, що сталась 14 березня 2021 року та порушення позивачем 25 березня 2021 року правил дорожнього руху, зокрема перевищення допустимої норми перевезення пасажирів є неналежними доказами, оскільки їх було подано позивачем до суду не одночасно із позовної заявою, а через три місяці після звернення з позовом.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2023 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи із Деснянського районного суду міста Києва.

У квітні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 з 02 серпня 2018 року по 29 вересня 2020 року працював на посаді водія ПП «Універсал Транс», що підтверджується відповідними наказами та трудовою книжкою (а. с. 7-12, т. 1).

Основним видом діяльності ТОВ «Радонь» є інший пасажирський наземний транспорт (КВЕД49.39). Підприємство орендує офісне приміщення у ТОВ «Універсал Транс» за договором оренди від 04 березня 2019 року № 04/03/19/1. Підприємство орендує площадку для стоянки транспортних засобів, кімнату для медпрацівника та механіка з випуску АТЗ у ТОВ «Універсал Транс», договір оренди від 04 березня 2019 року № 04/03/19/2.

На підтвердження обставин, покладених в обґрунтування позову, ОСОБА_1 надав суду копію тимчасового реєстраційного талону НОМЕР_2 на транспортний засіб - автобус «Богдан» А-09202, реєстраційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований за ТОВ «Радонь»; копію свідоцтва про реєстрацію зазначеного транспортного засобу від 04 липня 2007 року, власник ОСОБА_3 ; дорожні листи пасажирського автобуса «Богдан» НОМЕР_1 маршрут № 530 із відмітками про проходження технічного та медичного контролю за період з жовтня 2020 року по травень 2021 року та печатками ТОВ «Радонь» (а. с. 13-52, т. 1).

Згідно довідки Управління патрульної поліції в місті Києві Національної поліції України від 14 березня 2021 року № 3021075523930910 про дорожньо-транспортну пригоду Управління патрульної поліції у місті Києві, 14 березня 2021 року о 14 год 35 хв по вул. Героїв Дніпра, № 73 у місті Києві сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Volkswagen Jetta», реєстраційний номер НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_4 та автобусом Богдан-09202, реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_1 . Вказана дорожньо-транспортна пригода сталась внаслідок порушення ОСОБА_4 пунктів 10.4 та 10.11 Правил дорожнього руху України, про що складено адміністративний протокол за статтею 124 КУпАП (а. с. 39, т. 2).

На вимогу патрульної поліції водієм ОСОБА_1 було надано письмові пояснення щодо обставин вказаної дорожньо-транспортної пригоди, в яких останній зазначив місце роботи - ТОВ «Радонь», водій (а. с. 40, т. 2)

Відповідно до матеріалів справи про адміністративне правопорушення № 756/5158/21, 25 березня 2021 року відносно водія маршрутного таксі № 530 ОСОБА_1 складено адміністративний протокол ВАБ № 333059 за частиною першою статті 44-3 КУпАП. Згідно даних протоколу, 25 березня 2021 року о 09:11 за адресою: вул. Тимошенка, № 14, м. Київ, станція метро «Мінська», водій маршрутного таксі № 530 ОСОБА_1 перевищив допустиму норму перевезення пасажирів, чим порушив постанову Кабінету Міністрів України від 12 вересня 2020 року № 1236 зі змінами до постанови 104 протоколу № 20 ТЕБ та НС КМДА (а. с. 44, т. 2).

Постановою Оболонського районного суду міста Києва від 21 квітня 2021 року провадження у справі № 756/5158/21 про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 44-3 КУпАП відносно ОСОБА_1 закрито за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення, оскільки ОСОБА_1 не є суб`єктом адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 44-3 КУпАП (а. с. 45, т. 2).

При розгляді справи про адміністративне правопорушення № 756/5158/21 у Оболонському районному суді міста Києва інтереси ОСОБА_1 представляла адвокат Шерстюк О. Г., яка у справі № 754/12354/21 діє як представник ТОВ «Радонь». В письмових поясненнях, наданих у справі про адміністративне правопорушення № 756/5158/21 Шерстюк Р. Ю. , як захисник ОСОБА_1, зазначала: « ОСОБА_1 , керуючи автобусом, який належить автопідприємству, виконував перевезення пасажирів на міському автобусному маршруті загального користування, був зупинений працівниками патрульної поліції перед зупинкою громадського транспорту. На момент зупинки автобусу в салоні перебували пасажири в кількості 18 осіб. Деякі пасажири, готуючись до виходу на зупинці, стояли біля дверей автобусу. Загальна кількість місць в автобусі згідно з технічною документацією становить 43…».

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга ТОВ «Радонь» задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статей 77 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України, що містяться у пункті 7 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилася за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу.

Встановлення факту наявності трудових відносин між робітником і роботодавцем можливе при встановленні виконання робітником трудових функцій, підпорядкування робітника правилам внутрішнього трудового розпорядку, забезпечення робітнику умов праці та виплати винагороди за виконану роботу.

За умови, що ці відносини мають ознаки трудових, то відповідно до імперативних положень частини третьої статті 24 КЗпП України роботодавцю забороняється залучати працівника до роботи без укладення трудового договору в усній або письмовій формі.

Положення частини третьої статті 24 КЗпП України повинні застосовуватися роботодавцями, які бажають використовувати найману оплачувану працю незалежно від того, чи наполягає на такому оформленні працівник чи ні.

Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, залучаючи працівників до найманої оплачуваної праці без видання відповідного наказу та розпорядження фактично позбавляють останніх основних прав та гарантій, встановлених статтями 43-46 Конституції України та законами України, а саме: на оплату праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, права на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня, на щорічні і додаткові оплачувані відпустки, права на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади тощо.

Скасовуючи рішення та ухвалюючи нове судове рішення, суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку доказам у їх сукупності, враховуючи наявність у позивача тимчасового реєстраційного талону на транспортний засіб підприємства, подорожніх листів, а також обставини, встановлені у адміністративних матеріалах, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 у період з жовтня 2020 року був допущений ТОВ «Радонь» до роботи водієм автобусу Богдан-09202, реєстраційний номер НОМЕР_1 та по травень 2021 року фактично здійснював роботу з перевезення пасажирів на міському автобусному маршруті № 530 загального користування.

Встановивши факт виконання позивачем з жовтня 2020 року по травень 2021 року роботи водієм автобусу Богдан-09202, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з перевезення пасажирів на міському автобусному маршруті № 530, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог щодо встановлення факту перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з ТОВ «Радонь».

При цьому суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що період перебування позивача у трудових відносинах із ТОВ «Радонь» з 01 жовтня 2020 року по 20 травня 2021 року підтверджується наявними в матеріалах справи подорожніми листами та не спростовано відповідачем.

Згідно зі статтею 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату працю» та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною першою статті 21 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до статті 29 Закону України «Про оплату праці» при укладанні працівником трудового договору (контракту) роботодавець доводить до його відома умови оплати праці, розміри, порядок і строки виплати заробітної плати, підстави, згідно з якими можуть провадитися відрахування у випадках, передбачених законодавством.

Згідно із частиною шостою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про оформлення трудових відносин з працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу, у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про нарахування та виплату такому працівникові заробітної плати у розмірі не нижче середньої заробітної плати за відповідним видом економічної діяльності у регіоні у відповідному періоді без урахування фактично виплаченої заробітної плати, про нарахування та сплату відповідно до законодавства податку на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за встановлений період роботи.

Нарахування та виплата заробітної плати виходячи із розміру не нижче середньої заробітної плати за відповідним видом економічної діяльності у регіоні у відповідному періоді без урахування фактично виплаченої заробітної плати повністю узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 16 січня 2018 року у справі № 127/1309/16-ц.

Суд апеляційної інстанції, встановивши, що розмір заробітної плати позивачем розрахований згідно з відомостями про середню заробітну плату штатних працівників за видами економічної діяльності у 2020 році, про кількість робочих днів у місяці у співвідношенні з кількістю відпрацьованих позивачем днів та становить у жовтні 2020 року - 11 040,00 грн, у листопаді 2020 року - 11 067,00 грн, у грудні 2020 року - 11 288,00 грн, у січні 2021 року - 11 766,00 грн, у лютому 2021 року - 11 356,00 грн, у березні 2021 року - 11 419,00 грн, у квітні 2021 року - 11 836,00 грн, у травні 2021 року - 7 724,40 грн (з 01 травня по 20 травня 2021 року), що в загальній сумі складає 87 496,40 грн, а також ураховуючи те, що зазначений розрахунок відповідачем не спростований, іншого розрахунку відповідачем не надано, дійшов правильного висновку про те, що цей розрахунок узгоджується з положеннями частини шостої статті 235 КЗпП України.

Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм матеріального й процесуального права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 522/4807/15-ц, від 07 вересня 2019 року у справі № 511/4807/15-ц та від 13 квітня 2020 року у справі № 344/2293/19, на які заявник посилається у касаційній скарзі, є необґрунтованими, а висновки суду не суперечать зазначеному висновку Верховного Суду.

Аргументи заявника, які спрямовані на необхідність переоцінки доказів у справі та незгоду із обставинами встановленими судами попередніх інстанцій, підлягають відхиленню з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені статтею 400 ЦПК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справах «Пономарьов проти України» повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Радонь» залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ф. Хопта

Є. В. Синельников

В. В. Шипович