Постанова

Іменем України

12 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 754/15625/16-ц

провадження № 61-12574св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23 січня 2019 року у складі судді Клочко І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2019 року у складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Приходька К. П., Журби С. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу і поділ спільного сумісного майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що з 2008 року вона і ОСОБА_2 перебували у фактичних шлюбних відносинах, а у 2011 році між ними було зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про одруження від 14 травня 2011 року, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 432.

За час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ними було придбано 1/2 частини трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 69,5 кв. м. За її згодою право власності на вказане майно було оформлено на ім`я ОСОБА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 21 квітня 2011 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коптєловою О. Р. і зареєстрованим у реєстрі за № 1773. В указаному договорі було визначено, що придбання ОСОБА_2 майна здійснюється за згоди фактичної дружини - ОСОБА_1 , викладеної у виді заяви, засвідченої у реєстрі за № 1772, яка знаходиться в архівних справах нотаріуса.

Крім того, сторонами за час шлюбу було придбано автомобіль Volkswagen Caddy, номерний знак НОМЕР_1 .

На підставі вказаного ОСОБА_1 просила суд: встановити факт, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у період з 2008 року до травня 2011 року проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу; визнати за нею право власності на 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 та на 1/2 частини автомобіля марки Volkswagen Caddy, номерний знак НОМЕР_1 .

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 23 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 28 травня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у період з 24 січня 2008 року до 13 травня 2011 року.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини автомобіля Volkswagen Caddy, номерний знак НОМЕР_1 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини автомобіля Volkswagen Caddy, номерний знак НОМЕР_1 .

Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що на підставі належних і допустимих доказів було встановлено, що з 24 січня 2008 року до 13 травня 2011 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вели спільний побут, мали взаємні права і обов`язки, тому наявні правові підстави для задоволення вимог ОСОБА_1 про встановлення факту проживання сторін у цей період однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Встановивши, що у цей період сторонами було придбано 1/2 частини спірної квартири та легковий автомобіль, суд дійшов висновку, що це майно відповідно до статей 60 74 СК України є їх спільною сумісною власністю, а згідно зі статтею 70 СК України їх частки у цьому майні є рівними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 20 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2019 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не враховано, що позивачем у порушення вимог статей 10 60 ЦПК України 2004 року не було надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах та визнання майна, зазначеного у позові, спільною сумісною власністю подружжя. Позивачем не доведено, що між ними були усталені відносини, що притаманні подружжю. Відсутні підстави вважати, що сторони спільно проживали, пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки. Відносини сторін не мають ознак подружніх відносин, а саме не підтверджено наявність факту ведення спільного господарства, прийняття участі у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім`ї. Крім того, суди не звернули увагу на те, що здійснення поділу майна, придбаного до реєстрації шлюбу, можливе лише за умови визнання його об`єктом спільної сумісної власності подружжя, однак, такої вимоги ОСОБА_1 заявлено не було.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2019 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують і не свідчать про неправильне застосування судами норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з договором купівлі-продажу частини квартири від 21 квітня 2011 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коптєловою О. Р. і зареєстрованого у реєстрі за № 1773, ОСОБА_2 придбав уОСОБА_3 , ОСОБА_4 у власність 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .

У пункті 8 вищевказаного договору визначено, що цей договір укладається за згодою фактичної дружини покупця - ОСОБА_1 , викладеною у вигляді заяви від 21 квітня 2011 року, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округуКоптєвою О. Р. та зареєстрованої у реєстрі за № 1772, яка зберігається в архівних справах нотаріуса.

14 травня 2011 року у відділі реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції у м. Києві було зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 про, що у Книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний запис № 432.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу 23 червня 2011 року за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на автомобіль Volkswagen Caddy, номерний знак НОМЕР_1 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23 січня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

У частині третій статті 400 ЦПК України визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону ухвалені у справі судові рішення у повній мірі не відповідають.

Відповідно до статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Ураховуючи викладене особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте),а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Рішення обґрунтовують належними і допустимими доказами, про що зазначають у мотивах прийнятого рішення з посиланням на конкретні факти.

Судом установлено, що позивач на виконання вимог статей 10 60 ЦПК України 2004 року надала суду належні і допустимі докази,на підтвердження того, що між нею і відповідачем у період з 24 січня 2008 року до 13 травня 2011 року були усталені відносини, притаманні подружжю, пов`язаності сторін спільним побутом, наявності взаємних прав та обов`язків та спільного проживання. Вказані обставини підтверджені, зокрема, показаннями свідків, та іншими письмовими і речовими доказами.

Разом з тим, не можна погодитися із висновками судів першої та апеляційної інстанції в частині визначення періоду перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах.

Так, судом установлено та вбачається із матеріалів справи, що 30 вересня 2008 року відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві було розірвано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , яка після реєстрації розірвання шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_1 , про що зроблено відповідний актовий запис № 907.

Так, статтею 74 СК України визначається правовий режим майна, придбаного жінкою і чоловіком, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі.

З аналізу цієї статті випливає, що майно, набуте жінкою та чоловіком, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, належить їм на праві спільної сумісної власності подружжя. Таким чином, вищезазначене майно є спільною сумісною власністю внаслідок прямої вказівки в законі й суд не повинен додатково визнавати за ним такий статус.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що при застосуванні статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

У частині другій статті 114 СК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що у разі розірвання шлюбу державним органом реєстрації актів цивільного стану шлюб припиняється у день реєстрації розірвання шлюбу.

З урахуванням вказаного наявні правові підстави для встановлення факту проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 однією сім`єю у період з 01 жовтня 2008 року до 13 травня 2011 року. Отже, оскаржувані судові рішення відповідно до статті 412 ЦПК України підлягають зміні в частині визначення періоду перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах.

Судом установлено, що у цей період сторонами було придбано 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 . Крім того, сторонами, після реєстрації шлюбу, було придбано автомобіль Volkswagen Caddy, номерний знак НОМЕР_1 .

З урахуванням положень статті 74 СК України суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для поділу цього майна між подружжям.

Доводи касаційної скарги у цій частині на правильність висновків суду не впливають, оскільки зводяться виключно до необхідності переоцінки доказів, які, на його думку, підтверджують факт придбання спірної квартири за особисті кошти. Разом з тим, усі докази, на які посилається заявник, були предметом дослідження та оцінки судами під час розгляду справи.

З урахуванням того, що вказані доводи касаційної скарги є ідентичними доводам, яким судами була надана належна оцінка, Верховний Суд приходить до висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Твердження заявника про те, що суди не врахували, що здійснення поділу майна, придбаного до реєстрації шлюбу, можливе лише за умови визнання його об`єктом спільної сумісної власності подружжя, є безпідставним, оскільки це майно є об`єктом спільної сумісної власності у силу закону (стаття 60 СК України) та не потребує встановлення цієї обставини судом.

Таким чином, оскаржувані судові рішення в частині вирішення питання про поділ майна подружжя ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України у цій частині необхідно залишити без змін, змінивши судові рішення в частині визначення періоду проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Підстав для зміни розподілу судових витрат немає, оскільки судові рішення підлягають зміні лише в частині визначення періоду проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Керуючись статтями 402 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23 січня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2019 року змінити в частині визначення періоду проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Встановити факт того, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у період з 01 жовтня 2008 року до 13 травня 2011 рокупроживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

В іншій частині рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23 січня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович