ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2020 року

м. Київ

справа № 754/2785/17

провадження № 61-2410 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи - Служба в справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, Служба в справах дітей та сім`ї Броварської районної державної адміністрації, ОСОБА_3 ,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу адвоката Кондратенко Тетяни Миколаївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 24 травня 2019 року в складі судді Таран Н. Г. та на постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року в складі колегії суддів Гаращенка Д. Р., Невідомої Т.О., Левенця Б. Б.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 і просив визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком.

В обґрунтування позову зазначав, що з 25 червня 2008 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , у якому в них ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Л`Успіталет-да-Любрагат, Барселона, Королівство Іспанія, народився син ОСОБА_5 .

Після народження сина стосунки між сторонами погіршились через постійні сварки та вибухи агресії з боку відповідача, в тому числі і до дітей. Не знайшовши порозуміння з відповідачем, ОСОБА_1 вимушений в 2012 році переїхати за іншою адресою та проживати окремо. З цього часу сторони спільно не проживають, спільного господарства не ведуть.

Син ОСОБА_5 залишився проживати з матір`ю, яка в 2016 році привезла його в Україну погостювати до матері позивача ОСОБА_3 .

Виявилося, що за малолітнім ОСОБА_5 належного догляду не має, вдягнений він був не за погодою у легеньку куртку, штани та взуття для теплої погоди, речі на ньому брудні, харчується він нерегулярно та шкідливою їжею. Вказані обставини змусили позивача забрати ОСОБА_5 до сина в с. Погреби Броварського р-ну Київської обл., про що позивач повідомив відповідача. В Чернігівській обласній дитячій лікарні ОСОБА_5 було проведено повне обстеження.

На даний час ОСОБА_5 доглянутий, навчається у школі № 306 Деснянської районної ради м. Києва має товаришів серед однолітків та має позитивні відгуки у навчанні. Також ОСОБА_5 займається плаванням, та з репетитором після занять у школі вивчає англійську мову.

Позивач повністю забезпечує виховання та утримання сина ОСОБА_5 .

Відповідач в Україні роботи та доходу не має, а умови проживання її матері в АДРЕСА_4 є неналежними.

Крім того зазначив, що ОСОБА_2 постійно на території України не проживає, натомість має дозвіл на проживання в Королівстві Іспанія, де переважно проживає.

Постійного місця роботи та доходу в Іспанії відповідач також не має та не здатна в повній мірі забезпечити виховання та утримання дитини. Крім того, дозволу на вивезення до Іспанії малолітнього сина у супроводі матері позивач відповідачу не надавав та надавати не планує, оскільки дитина належного виховання в Іспанії не отримує.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 24 травня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не було доведено порушення прав дитини, необхідність захисту її прав, наявність негативного впливу внаслідок виїзду його до матері в Іспанію, не забезпечення йому стабільних умов життя.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, рішення Деснянського районного суду міста Києва від 24 травня 2019 року - без змін.

Апеляційний суд виходив із того, що питання щодо місця проживання дитини вже вирішено належним судом Королівства Іспанія.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

31 січня 2020 року представник позивача подала до Верховного Суду касаційну скаргу на на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 24 травня 2019 року та на постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Указує, що мати не піклується про дитину, не забезпечує синові умови для розвитку, а з батьком йому жити краще.

Відзив на касаційну скаргу

У березні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на дану касаційну скаргу, в якому позивач просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що з 25 липня 2008 року ОСОБА_2 і ОСОБА_1 перебували в зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

07 червня 2013 року рішенням суду по розгляду справ жорсткого поводження з жінками № 1 м. Оспіталет-де-Льобрегат, Барселона, Королівство Іспанія № 44/2013 у справі № 7/13-І:

- шлюб між сторонами розірвано;

- опіку над малолітнім сином ОСОБА_5 надано матері ОСОБА_2 , при цьому зазначено, що батьківські права здійснюються обома батьками;

- місце проживання матері з сином визначено за адресою: АДРЕСА_1

- установлено батькові режим відвідувань, спілкування та перебування з малолітнім ОСОБА_5 кожні 1 та 3 вихідні (чи в кожні 2 та 4 вихідні) з 10 до 20 години в суботу та з 10 до 20 години в неділю без ночівлі. Під час дії наказу про захист передача дитини буде здійснюватись третьою особою. Передачі будуть здійснюватись за місцем проживання матері;

- у Різдвяні та Пасхальні канікули батько буде перебувати зі своїм сином ОСОБА_5 половину канікул з 10 по 20 години без ночівлі;

- у літні канікули батько буде перебувати зі своїм малолітнім сином ОСОБА_5 протягом п`ятнадцятиденних періодів, а саме: в парні роки - з 1 липня по 15 липня, з 01 серпня по 15 серпня;

- у непарні роки мати буде перебувати з дитиною з 15 липня по 1 серпня і з 15 серпня по 1 вересня;

- після періоду канікул режим відвідування буде поновлений на користь того батька, який не перебував зі своїми дітьми в останні вихідні напередодні початку періоду канікул;

- зазначено, що батько не зможе подорожувати зі своїм малолітнім сином ОСОБА_5 поза межами Іспанії без дозволу матері чи судового дозволу;

- установлено суму аліментів, яка підлягає стягненню з батька на користь матері на утримання дитини в розмірі 250 євро, а також половина додаткових витрат;

- сума аліментів актуалізовується щорічно згідно індексу роздрібних цін, визначених Національним інститутом статистики чи органом, який в майбутньому буде здійснювати його функції.

Із січня 2017 року малолітній ОСОБА_5 проживав із батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 без згоди матері ОСОБА_2 .

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 02 лютого 2018 року в справі № 755/12339/17, залишеним без змін постановою Апеляційного суду міста Києва від 21 травня 2018 року та постановою Верховного Суду від 25 липня 2018 року, задоволено позов ОСОБА_2 , поданий у її інтересах Головним територіальним управлінням юстиції в Київській області до ОСОБА_1 , третя особа Орган опіки та піклування Броварської районної державної адміністрації Київської області про забезпечення повернення дитини.

Визнано незаконним утримання ОСОБА_1 на території України малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалено повернути ОСОБА_5 на територію Королівства Іспанія за адресою: АДРЕСА_1 .

Зобов`язано ОСОБА_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , передати малолітнього ОСОБА_5 його матері - ОСОБА_2

Витрати, пов`язані із поверненням дитини ОСОБА_5 до Королівства Іспанія, покладено на ОСОБА_2 .

Ухвалено допустити негайне виконання рішення суду в частині повернення дитини ОСОБА_5 його матері - ОСОБА_2 .

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 29 серпня 2018 року подання головного державного виконавця Броварського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Турчиної О. С. про оголошення розшуку дитини задоволено.

Згідно з висновком органу опіки та піклування Броварської районної державної адміністрації від 16 січня 2018 року щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлена недоцільність визначення місця проживання дитини з батьком ОСОБА_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.

Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Оскаржувані судові рішення відповідають зазначеним вимогам закону.

Згідно зі статями 18, 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікаваної Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, чинної для України з 27 вересня 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання та розвиток дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Пунктом 1 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону та процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо та необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень ЄСПЛ, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР.

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Ця стаття охоплює, зокрема, втручання держави в такі аспекти життя, як опіка над дитиною, право батьків на спілкування з дитиною, визначення місця її проживання.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага та, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, в якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Статтями 157 і 160 Сімейного кодексу України передбачено, що питання виховання дитини, а також визначення місця проживання дитини вирішуються батьками спільно та за згодою. При цьому відповідно до статті 162 Сімейного кодексу України в разі, якщо один з батьків самочинно, без згоди другого з батьків, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, змінить її місце проживання, в тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини та повернення її за попереднім місцем проживання.

Розглядаючи питання щодо повернення дитини до держави постійного проживання, суд не може вирішувати по суті питання щодо піклування про дитину та визначення її місця проживання, оскільки це питання, виходячи зі змісту статті 16 Конвенції, належать до виключної компетенції держави постійного проживання дитини.

Установивши, що місце проживання малолітньої дитини визначене рішенням суду Королівства Іспанія, а також те, що позивач незаконно утримує дитину в себе, й питання про визначення місця проживання дитини може бути предметом судового розгляду після повернення дитини до Королівства Іспанія, апеляційний суд зробив правильний висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову в даній справі.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судами обставин і незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться за межами повноважень касаційного суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу адвоката Кондратенко Тетяни Миколаївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 24 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

М. М. Русинчук