Постанова

Іменем України

23 березня 2023 року

м. Київ

справа № 754/3307/21

провадження № 61-4476св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачка - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кирилюк Олена Юріївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргуОСОБА_1 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 12 жовтня 2021 року у складі судді Соловей Г. В. та постанову Київського апеляційного суду від 03 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Махлай Л. Д., Ящук Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Кирилюк О. Ю., просив визнати недійсною його відмову від спадщини після смерті ОСОБА_3 на користь своєї дочки ОСОБА_2 , посилаючись на те, що правочин був вчинений 19 червня 2020 року під впливом помилки.

На обґрунтування позову посилався на те, що він та його матір ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності у рівних частках у порядку приватизації набули у власність квартиру АДРЕСА_1 .

Після смерті ОСОБА_3 01 червня 2020 року приватний нотаріус Кирилюк О. Ю. 19 червня 2020 року відкрила спадкову справу. Того ж дня він подав нотаріусу заяву про відмову від прийняття спадщини на користь своєї дочки ОСОБА_2 .

Вказану відмову просив визнати недійсною, оскільки він помилився щодо обставин, які мають істотне значення, зокрема укладений правочин не відповідав його волі, дійсному стану речей, заява суперечить статті 27 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та обмежує його можливості мати цивільні права на житло. Він вважав, що дарує лише 1/2 частини квартири своїй дочці, не розумів, що позбавляє себе всього житла, нотаріус не роз`яснила його право відкликати вказану заяву протягом всього строку, встановленого для її прийняття.

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 12 жовтня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не довів, що оспорюваний правочин вчинений ним внаслідок помилки, що має істотне значення, а саме щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін. Позивач правом на відкликання заяви про відмову від прийняття спадщини не скористався.

Постановою Київського апеляційного суду від 03 лютого 2022 року рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 12 жовтня 2021 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач не надав належних доказів на підтвердження його позовних вимог. Посилання позивача не те, що він під час укладення правочину допустив помилку внаслідок збігу несприятливих обставин, оскільки перебував у важкому психоемоційному стані через кілька днів після поховання матері не може бути підставою для визнання правочину недійсним. Доводи позивача щодо неусвідомлення ним значення його дій є взаємовиключними із доводами про вчинення правочину під впливом помилки.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що він надав належні та допустимі докази на підтвердження того, що, підписуючи заяву про відмову від спадщини, він помилився щодо обставин, які мають істотне значення. Позивач помилився щодо правової природи правочину та не вчиняв би його, якби усвідомлював, що він позбавляється свого житла.

Звертаючись 19 червня 2020 року до нотаріуса, він вважав, що дарує дочці лише 1/2 частини спірної квартири. Зазначене підтверджується тим, що він через деякий час звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті його матері. І лише тоді він дізнався, що вже відкрита спадкова справа щодо спірного майна.

Він не мав наміру позбутися його єдиного житла, в якому проживає разом зі своєю співмешканкою. Суди не врахували, що сам по собі факт прочитання позивачем тексту оспорюваного правочину та записаного там твердження, що він усвідомлює свою дію не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про визнання цього правочину недійсним.

Під час підписання оспорюваного правочину було порушено статтю 8 Закону України «Про нотаріат» щодо таємниці вчинення нотаріальних дій, оскільки позивач підписував заяву у вестибюлі, а не в кабінеті нотаріуса. Суди не врахували, що на час підписання оспорюваного правочину позивач перебував у пригніченому стані через смерть його матері, також він є особою з інвалідністю другої групи та потребує реабілітації.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 334/1221/16-ц, від 28 лютого 2018 року у справі № 273/175/16-ц, Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-202цс15; недослідження зібраних у справі доказів.

У липні 2022 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_2 просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

На обґрунтування відзиву посилається на те, що позивач особисто надав нотаріусу оригінали документів, які необхідні для вчинення оспорюваного правочину. Посилання позивача не те, що він не розумів юридичних термінів не є підставою для визнання правочину недійсним. Нотаріус Кирилюк О. Ю. роз`яснила ОСОБА_1 , що його відмова від прийняття спадщини є безумовною та беззастережною, але може бути відкликана у строк, встановлений для її прийняття. Твердження позивача, що він втратив житло є безпідставними, оскільки він зареєстрований та проживає у спірній квартирі, а відповідачка не вчиняла дій щодо його виселення із квартири.

У липні 2022 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому приватний нотаріус Кирилюк О. Ю. просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

На обґрунтування відзиву посилається на те, що ОСОБА_1 було роз`яснено, що його заява про відмову від прийняття спадщини може бути ним відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття, про що зазначено в тексті самої заяви про відмову.

ОСОБА_1 самостійно прочитав текст заяви та підписав її. На момент вчинення правочину він був дієздатним, усвідомлював значення своїх дій, його волевиявлення було вільним. Правочин був підписаний у окремій переговорній кімнаті нотаріуса, тому посилання на порушення статті 8 Закону України «Про нотаріат» є безпідставними.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2022 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною ОСОБА_1 на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзивів на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , про що зроблено відповідний актовий запис № 718 та видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 .

За життя ОСОБА_3 28 травня 2010 року склала заповіт, згідно з яким все належне їй майно заповіла ОСОБА_5 та ОСОБА_1 у рівних частинах.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, до складу якої, в тому числі увійшли 1/2 частка у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 , та 1/4 частка у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_2 , грошові кошти на рахунках в Акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України».

19 червня 2020 року щодо майна ОСОБА_3 приватний нотаріус Кирилюк О. Ю. відкрила спадкову справу № 10/2020 за зверненням ОСОБА_1 .

У заяві, поданій нотаріусу, ОСОБА_1 відмовився від спадщини на користь своєї дочки ОСОБА_2 , а ОСОБА_2 одночасно подала заяву про прийняття спадщини.

У заяві від імені ОСОБА_1 було зазначено, що йому роз`яснено право відкликати цю заяву протягом строку, встановленого для прийняття спадщини.

Того ж дня приватний нотаріус Кирилюк О. Ю. посвідчила договір дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , реєстровий номер 747, згідно з яким ОСОБА_1 подарував, а ОСОБА_2 прийняла у дар вказану частину квартири.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до статей 1216 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини першої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Відповідно до частин першої, п`ятої, шостої статті 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною. Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.

Відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229-231 і 233 цього Кодексу (частина п`ята статті 1274 ЦК України).

Звернувшись до суду з позовом, ОСОБА_1 , посилаючись на вчинення 19 червня 2020 року відмови від прийняття спадщини під впливом помилки, визначив правовою підставою позову правила статті 229 ЦК України.

Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (стаття 203 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 216 ЦПК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Відповідно до частини першої статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

За змістом наведеної норми обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також, що вона має істотне значення.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі.

Сам по собі факт прочитання сторонами тексту оспорюваного правочину та роз`яснення нотаріусом суті правочину не може бути підставою для відмови в задоволенні позову про визнання цього правочину недійсним.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, відповідно до заяви ОСОБА_1 від 19 червня 2020 року, поданої приватному нотаріусу Кирилюк О. Ю., він відмовився від прийняття спадщини відповідно до частини другої статті 1274 ЦК України на користь спадкоємця за законом іншої черги - онуки померлої ОСОБА_3 - ОСОБА_2 та йому було роз`яснено право відкликати цю заяву у строк, встановлений статтею 1273 ЦК України.

При прийнятті заяви ОСОБА_1 приватний нотаріус Кирилюк О. Ю. роз`яснила йому юридичні наслідки такої відмови.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що позивач у розумінні положень статті 229 ЦК України не довів належними та допустимими доказами наявність у його діях помилки при вчиненні правочину у вигляді відмови від прийняття спадщини, оскільки нотаріус роз`яснив суть її дії та зміст статей ЦК України, які регламентують право спадкоємця на відмову від спадщини, що серед іншого свідчить про його обізнаність, розуміння та усвідомлення значення своїх дій, природи оспорюваного правочину і його правових наслідків.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 334/1221/16-ц, від 28 лютого 2018 року у справі № 273/175/16-ц, Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-202цс15.

Відповідно до постанови Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-202цс15 сам по собі факт прочитання сторонами тексту оспорюваного правочину та роз`яснення нотаріусом суті правочину не може бути підставою для відмови в задоволенні позову про визнання цього правочину недійсним.

У постанові Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 334/1221/16-ц зазначено, що особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України). Сам по собі факт прочитання сторонами тексту оспорюваного правочину та роз`яснення нотаріусом суті правочину не може бути підставою для відмови в задоволенні позову про визнання цього правочину недійсним. Задовольняючи позов, суди на підставі належно оцінених доказів про те, що позивач на час укладення оспорюваного одностороннього правочину мав хвороби очей і вух, був особою похилого віку, після відмови від спадкового майна, а саме будинку, продовжував проживати у ньому, дійшли правильного висновку про те, що позивачем доведено наявність правових підстав, передбачених статтею 229 ЦК України, для визнання недійсною відмови від прийняття спадщини у зв`язку з вчиненням такого правочину внаслідок помилки щодо його природи.

У постанові Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 273/175/16 зазначено, що наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття ОСОБА_6 фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення останньої під час подання заяви про відмову від обов`язкової частки у спадщині після смерті чоловіка, суд повинен був визначити не тільки за фактом прочитання позивачем заяви, підготовленої нотаріусом, а й з урахуванням дійсних обставин справи, а саме: причин подання такої заяви позивачем з огляду на те, що позивач є людиною похилого віку (ІНФОРМАЦІЯ_2), інвалідом І групи, у зв`язку із цим має потреби у догляді й сторонній допомозі; відмовившись від права на обов`язкову частку у спадщині, позивач продовжує проживати одна в спірному будинку; відповідач, отримавши свідоцтво про право на спадщину, виїхала з України та проживає за кордоном. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, ні місцевий, ні апеляційний суд не перевірили належним чином зазначеної позивачем підстави недійсності правочину, як написання заяви про відмову від права на обов`язкову частку у спадщині внаслідок помилки, яка вплинула на її волевиявлення, оскільки позивач при її написанні вважала, що при відмові від права на спадщину відповідач, отримавши всю спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 , буде її доглядати.

Водночас Верховний Суд відхиляє доводи заявники про неврахування судами висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у зазначених постановах Верховного Суду, оскільки висновки у вказаних справах та встановлені судами фактичні обставини є відмінними у порівнянні зі справою, яка переглядається. У кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Однак питання щодо визнання недійсним відмови від прийняття спадщини вирішується у кожному конкретному випадку, з урахуванням встановлених обставин справи та поданих сторонами доказів.

У цій справі суди першої та апеляційної інстанцій дали оцінку наявним у матеріалах справи доказам та дійшов обґрунтованого висновку, що позивач не довів, що вчинив оспорюваний правочин під впливом помилки.

Щодо доводів заявника про недослідження зібраних у справі доказів, то вони по суті зводяться до непогодження зі встановленими обставинами справи та необхідністю переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 12 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 лютого 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

О. В. Ступак