№ 754/4245/18 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

28 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 754/4245/18

провадження № 61-6177св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - державний виконавець Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Пічкур Юлія Анатоліївна,

заінтересована особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва, у складі судді Галась І. А.,

від 10 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Суханової Є. М., Сліпченка О. І., від 07 червня

2022 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог скарги

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргою на рішення, дії, бездіяльність державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Деснянський РВ ДВС

у м. Києві ЦМРУ Міністерства юстиції (м. Київ)) Пічкур Ю. А.

Скарга мотивована тим, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 17 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 14 березня 2019 року та постановою Верховного Суду від 10 червня 2020 року, задоволено її позов до ОСОБА_2 про витребування майна та скасування рішення про державну реєстрацію прав. Витребувано від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28 листопада 2015 року № 26563472 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ковальчука С. П.

26 січня 2021 року державний виконавець Деснянського РВ ДВС у м. Києві ЦМРУ Міністерства юстиції (м. Київ) Федорченко Р. А. прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження № 64192014.

19 травня 2021 року державний виконавець Деснянського РВ ДВС у м. Києві ЦМРУ Міністерства юстиції (м. Київ) Пічкур Ю. А. прийняла постанову закінчення виконавчого провадження № 64192014. Підставою для закінчення виконавчого провадження зазначено, що згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23 березня

2021 року державний реєстратор 20 жовтня 2020 року та 16 листопада

2015 року квартиру АДРЕСА_1 зареєстрував за ОСОБА_1 , а отже, стягувач фактично володіє вказаною квартирою і рішення суду виконано.

ОСОБА_1 вказувала, що державний виконавець не вчинив жодних дій, спрямованих на виконання рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 грудня 2018 року, спірна квартира фактично їй передана не була, що унеможливлює здійснення нею прав власника нерухомості, а тому відсутні підстави вважати, що рішення Деснянського районного суду м. Києва

від 17 грудня 2018 року виконане в повному обсязі і виконавче провадження № 64192014 може бути закінчене з цих підстав.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати неправомірними дії державного виконавця Деснянського РВ ДВС у м. Києві ЦМРУ Міністерства юстиції (м. Київ) Пічкур Ю. А. щодо прийняття постанови від 19 травня 2021 року про закінчення виконавчого провадження

№ 64192014 та скасувати вказану постанову.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 10 грудня 2021 року скаргу задоволено частково. Скасовано постанову державного виконавця Деснянського РВ ДВС у м. Києві ЦМРУ Міністерства юстиції (м. Київ)

Пічкур Ю. А. від 19 травня 2021 року про закінчення виконавчого провадження № 64192014.

Судове рішення мотивоване тим, що належну ОСОБА_1 квартиру фактично їй передано не було, що унеможливлює здійснення останньою усіх прав власника квартири, у зв`язку з чим відсутні підстави вважати, що рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 грудня 2018 рокудержавним виконавцем Деснянського РВ ДВС у м. Києві ЦМРУ Міністерства юстиції (м. Київ) Пічкур Ю. А. виконане і виконавче провадження

№ 64192014 підлягає закінченню.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 07 червня 2022 року апеляційну скаргу державного виконавця Деснянського РВ ДВС у м. Києві ЦМРУ Міністерства юстиції (м. Київ) Пічкур Ю. А. та апеляційну скаргу

ОСОБА_2 задоволено частково. Ухвалу Деснянського районного суду

м. Києва від 10 грудня 2021 року скасовано в частині відмови в задоволенні скарги ОСОБА_1 про визнання неправомірними дії державного виконавця Деснянського РВ ДВС у м. Києві ЦМРУ Міністерства юстиції

(м. Київ) Пічкур Ю. А. та ухвалено в цій частині нове рішення. Визнано неправомірними дії державного виконавця Деснянського РВ ДВС у м. Києві ЦМРУ Міністерства юстиції (м. Київ) Пічкур Ю. А. щодо винесення постанови від 19 травня 2021 року про закінчення виконавчого провадження

№ 64192014. В іншій частині ухвалу сулу першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення мотивоване тим, що рішення про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння підлягає примусовому виконанню у порядку, передбаченому статтею 60 Закону України «Про виконавче провадження», шляхом вилучення майна у боржника і передачі стягувачу предметів, зазначених у рішенні. Крім того, обов`язком державного чи приватного виконавця є вжиття всіх передбачених законом заходів для виконання судового рішення.

Задовольняючи скаргу ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходив з того, що дії державного виконавця щодо прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження порушують право стягувача на справедливий судовий захист, невід`ємною складовою якого є право на виконання судового рішення, та призводить до безпідставного невиконання судового рішення протягом тривалого часу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні скарги.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

05 липня 2022 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 10 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 червня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 01 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження і витребувано матеріали справи № 754/4245/18 з суду першої інстанції.

У вересні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставами касаційного оскарження ОСОБА_2 зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вказує, що суд першої інстанції у порушення вимог статті 451 ЦПК України ухвалив рішення про скасування рішення (постанови) державного виконавця.

Звертає увагу, що виконавче провадження не стосується питання користування ОСОБА_1 спірною квартирою, а дії державного виконавця повністю відповідають вимогам діючого законодавства, у зв`язку з чим скарга ОСОБА_1 є необґрунтованою та відсутні підстави для її задоволення.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У відзиві, поданому до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 17 грудня 2018 року у цивільній справі № 754/4245/18, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 14 березня 2019 року та постановою Верховного Суду від 10 червня 2020 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ковальчука С. П., третя особа - ОСОБА_4 , про витребування майна та скасування рішення про державну реєстрацію прав задоволено. Витребувано від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 . Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень

від 28 листопада 2015 року № 26563472 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ковальчука С. П. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку із тим, що згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23 березня 2021 року державний реєстратор 20 жовтня 2020 року та 16 листопада 2015 року квартиру АДРЕСА_1 зареєстрував за ОСОБА_1 . Отже, стягувач фактично володіє вказаною квартирою, рішення виконано.

Позиція Верховного Суду

За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження ухвали суду першої інстанції, постановленої за результатами розгляду скарги на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця, після її перегляду в апеляційному порядку є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно із частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтями 129, 1291 Конституції України передбачено, що обов`язковість судового рішення належить до основних засад судочинства.

Вказані конституційні положення знайшли свою реалізацію у ЦПК України, а також Законі України «Про судоустрій і статус суддів». Так, частиною першою статті 18 ЦПК України та частинами другою, четвертою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зокрема передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Суди, здійснюючи відповідний контроль та застосовуючи інші процесуальні засоби, сприяють реалізації принципу обов`язковості судового рішення.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій, визначених у цьому Законі, органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Положеннями статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що заходами примусового виконання рішень, серед іншого, є вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні.

В силу частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частини першої статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» під час виконання рішень про передачу стягувачу предметів, зазначених у виконавчому документі, виконавець вилучає такі предмети у боржника і передає їх стягувачу, про що складає акт передачі. У разі знищення предмета, що мав бути переданий стягувачу в натурі, виконавець складає акт про неможливість виконання рішення, що є підставою для закінчення виконавчого провадження, а в разі встановлення факту відсутності предмета, що мав бути переданий стягувачу, повертає виконавчий документ стягувачу.

За встановленими у справі обставинами на примусовому виконанні перебував виконавчий документ із виконання судового рішення про витребування у боржника нерухомого майна (квартири).

У спорах про витребування й повернення майна, якщо за результатами вирішення спору шляхом задоволення позову відбувається зміна належності спірного майна (зміна власника), то ці вимоги мають вартісний, грошовий вираз і носять характер майнового спору (постанова Верховного Суду від

21 грудня 2020 року у справі № 905/98/20).

У разі задоволення позову про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові (пункт 116 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі

№ 183/1617/16).

У постановах від 30 травня 2018 року та від 14 січня 2020 року у справі

№ 2-690/11, від 13 листопада 2019 року у справі № 314/738/15-ц, Верховний Суд дійшов висновку, що судове рішення про витребування нерухомого майна повинно виконуватись державним виконавцем в порядку пункту 3 частини першої статті 10 та статті 60 Закону України «Про виконавче провадження». При цьому поняття «витребування» відповідає поняттю «вилучення та передача предметів», вказаному у пункті 3 частини першої статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» у переліку заходів примусового виконання рішення.

Згідно із висновками Верховного Суду у постанові від 08 червня 2022 року в справі № 369/13690/20 рішення про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння підлягає примусовому виконанню у порядку, передбаченому статтею 60 Закону України «Про виконавче провадження», шляхом вилучення майна у боржника і передачі стягувачу предметів, вказаних у рішенні. Зазначення у судовому рішенні (виконавчому листі) про витребування майна та зобов`язання передати його власнику, не може свідчити що таке рішення підлягає виконанню як рішення немайнового характеру, оскільки його виконання передбачає вчинення виконавцем дій щодо вилучення майна у боржника і передачі його стягувачу, а не обмежується лише діями виконавця щодо перевірки виконання рішення боржником.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 17 грудня 2018 року, яке набрало законної сили, витребувано у ОСОБА_2 на користь

ОСОБА_1 квартиру, у зв`язку з чим виконання такого рішення, згідно із вищенаведеними висновками Верховного Суду, передбачало вчинення державним виконавцем дій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 10 та статті 60 Закону України «Про виконавче провадження», а не обмежувалось лише перевіркою виконання рішення боржником, що спростовує доводи наведені у касаційній скарзі.

Таким чином, правильним є висновок апеляційного суду про те, що рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 грудня 2018 року підлягало примусовому виконанню у порядку, передбаченому статтею

60 Закону України «Про виконавче провадження», шляхом вилучення майна у боржника, передачі його стягувачу та складення відповідного акту, а за відсутності таких дій закінчення виконавчого провадження у зв`язку із фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом (пункт 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження») будепередчасним.

В контексті розглядуваної справи, у зв`язку із визнанням апеляційним судом неправомірними дій державного виконавця щодо прийняття постанови

від 19 травня 2021 року про закінчення виконавчого провадження, саме

по собі скасування при цьому судом першої інстанції постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження не свідчить про порушення прав ОСОБА_2 , як боржника у виконавчому провадженні.

Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення ЄСПЛ у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, ухвалили судові рішення із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права (районний суд в частині не скасованій під час апеляційного перегляду), що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду - без змін.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 10 грудня 2021 року, в частині, яка не була скасована під час апеляційного перегляду, та постанову Київського апеляційного суду від 07 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта