ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 754/510/23

провадження № 61-5667св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк»;

відповідач - ОСОБА_1 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» нарішення Деснянського районного суду міста Києва від 25 травня 2023 року у складі судді Бабко В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 14 березня 2024 року у складі колегії суддів: Мережко М. В., Нежури В. А., Соколової В. В.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2023 року публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ПАТ АБ «Укргазбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позов мотивований тим, що 21 серпня 2008 року між відкритим акціонерним товариством акціонерний банк «Укгразбанк» (далі - ВАТ АБ «Укгразбанк»), правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 50-Ф/08-38 (далі - Кредитний договір), за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 132 000 доларів США зі сплатою процентів у розмірі 13,8 % річних строком до 20 серпня 2039 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 21 серпня 2008 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 05 липня 2011 року у справі № 2-144/2011 було задоволено позов ПАТ АБ «Укргазбанк» та стягнуто з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за Кредитним договором в розмірі 153 216,56 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на 05 липня 2011 року складає 1 221 365,80 грн, заборгованість по пені в сумі 64 133,49 грн, штраф за невиконання умов договору іпотеки щодо обов`язку страхування предмета іпотеки в розмірі 38 100 грн, судовий збір в розмірі 1 700 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн.

Однак на час подання позову вказане рішення суду не виконане і заборгованість за Кредитним договором не погашена, у зв`язку з чим банк має право вимагати від позичальника сплатити три проценти річних від простроченої суми за період з 12 березня 2017 року по 23 лютого 2022 року в сумі 22 780,99 доларів США.

Загальна заборгованість позичальника ОСОБА_1 перед банком складає 175 997,55 доларів США та 104 053,49 грн (непогашена заборгованість за судовим рішенням та три проценти річних). Тому позивач має право на захист свого порушеного права за рахунок майна, яке перебуває в іпотеці.

Враховуючи викладене, ПАТ АБ «Укргазбанк»просило в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за Кредитним договором у розмірі 175 997,55 доларів США та 104 053,49 грн звернути стягнення на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, а саме - квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 та стягнути з відповідача судовий збір.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 25 травня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 14 березня 2024 року, у задоволенні позову ПАТ АБ «Укргазбанк» відмовлено.

Рішення місцевого суду, з яким погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що в пункті 6 договору іпотеки від 21 серпня 2007 року сторони передбачили, що звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізація здійснюється або за рішенням суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або згідно з домовленістю сторін. Договір містить вичерпний перелік дій щодо можливості іпотекодержателем набуття права звернення стягнення та реалізацію предмета іпотеки.

Однак, заявивши вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки, позивач не вказав будь-якого способу реалізації іпотечного майна, тому такий спосіб захисту не є належним.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє позичальника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки зобов`язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526 599 ЦК України.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. При обрахунку трьох процентів річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні.

Отже, позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки на нараховані три проценти річних від простроченої суми, які не відноситься до процентів передбачених прямо в договорі, а є компенсаційними виплатами, не підлягають задоволенню у зв`язку з неналежним способом захисту.

Крім того, суди врахували, що ухвалою Деснянського районного суду міста Києві від 18 січня 2023 року було відкрито провадження у справі за позовом ПАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів, тобто позивач скористався своїм правом на звернення до суду щодо свого права на отримання компенсаційних виплат на підставі частини другої статті 625 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2024 року ПАТ АБ «Укргазбанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 25 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 березня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18, постановах Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі № 759/4755/19, від 21 січня 2021 року у справі № 522/1528/15, а також - не дослідили зібрані у справі докази.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 травня 2024 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Деснянського районного суду міста Києва.

15 травня 2024 року справа № 754/510/23 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 лютого 2025 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ПАТ АБ «Укргазбанк» мотивована тим, що в пункті 6.1 договору іпотеки сторони передбачили, що іпотекодержатель набуває права звернути стягнення та реалізувати предмет іпотеки у випадках, якщо у момент настання строку виконання зобов`язання за Кредитним договором воно не буде виконано належним чином, а саме при повному або частковому неповерненні кредиту та/або при несплаті або частковій несплаті процентів та/або при несплаті або частковій несплаті штрафних санкцій, комісій або інших платежів у встановлені кредитним договором строки.

Оскільки Кредитним договором передбачено стягнення трьох процентів річних, то звернення стягнення на предмет іпотеки є правомірним.

Верховний Суд у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц здійснив тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України та дійшов висновку про те, що: 1) натуральним є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном; 2) конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку; 3) кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

В даній справі основна вимога кредитора вже захищена рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 05 липня 2011 року у справі № 2-144/2011, яким з відповідача стягнуто суму заборгованості, а отже зобов`язання не можна вважати натуральним.

Та обставина, що виконавчий лист не перебуває на виконанні не має правового значення, оскільки чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18).

Відзив на касаційну скаргу не надійшов

Фактичні обставини справи

21 серпня 2008 року між ВАТ АБ «Укгразбанк», правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк», та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір, за умовами якого, банк надав ОСОБА_1 кредит в сумі 132 000 доларів США на строк з 21 серпня 2008 року по 20 серпня 2039 року зі сплатою 13,8 % річних за користування кредитними коштами.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором 21 серпня 2008 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов`язань банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та стягнення заборгованості за Кредитним договором.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 15 березня 2011 року у справі № 2-144/2011 позовні вимоги ПАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором залишено без розгляду.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 05 липня 2011 року у справі № 2-144/2011 позов ПАТ АБ «Укргазбанк» задоволено тастягнуто на його користь з ОСОБА_1 заборгованість за Кредитним договором в розмірі 153 216,56 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на 05 липня 2011 року складає 1 221 365,80 грн, заборгованість по пені в сумі 64 133,49 грн, штраф за невиконання умов договору іпотеки щодо обов`язку страхування предмета іпотеки в розмірі 38 100 грн, судовий збір в розмірі 1 700 грн та 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

У 2022 році ПАТ АБ «Укргазбанк» звернулося до суду із заявою про поновлення строкудля пред`явлення виконавчого листа до виконаннята видачу його дубліката.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 28 червня 2022 року у справі № 2-144/2011 ПАТ АБ «Укргазбанк» було відмовлено у поновленні строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання та видачу його дубліката.

У січні 2023 року ПАТ АБ «Укргазбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів, в якому просило стягнути з відповідача три проценти річних від простроченої суми за період з 12 березня 2017 року до 23 лютого 2022 року в розмірі 22 780,99 доларів США та судовий збір.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 18 січня 2023 року у справі № 754/511/23 відкрито провадження за позовом ПАТ АБ«Укргазбанк» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Касаційна скарга ПАТ АБ «Укргазбанк» підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що в договорі іпотеки сторони передбачили, що звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізація здійснюється або за рішенням суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або згідно з домовленістю сторін, однак в позовній заяві ПАТ АБ «Укргазбанк» не вказав будь-якого способу реалізації іпотечного майна, тому його вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки є неналежним способом захисту.

Однак вказані висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права та зроблені з порушенням норм процесуального права з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Отже, законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки належить іпотекодержателю.

Згідно з частиною першою статті 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації (у разі необхідності); спосіб реалізації предмета іпотеки; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки.

Відповідно до частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» у разі визначення судом способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення електронного аукціону ціна предмета іпотеки у рішенні суду не зазначається та визначається при його примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 235/3619/15 (провадження № 14-11цс18) зазначено, що виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» можна зробити висновок, що у розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

Разом з тим відповідно до статей 19, 57 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження не позбавлені можливості заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж буде зазначена в резолютивній частині рішення суду, якщо наприклад, така вартість майна змінилася.

З урахуванням наведеного, Велика Палата Верхового Суду дійшла висновку про те, що у спорах цієї категорії, лише не зазначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні не має вирішального значення, та не тягне за собою безумовного скасування судових рішень.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження №14-10цс18) відступлено від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, та зроблено висновок, що за змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-г/16 (провадження № 12-117гс18) зазначено, що наявність самого судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором за наведеними вище положеннями законодавства не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством.

Подібний правовий висновок зроблено також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, на яку послався заявник в касаційній скарзі.

Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19), визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19 вказано, що суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року в справі № 755/13805/16-ц (провадження № 14-208цс21) зазначено, що наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством (див постанови від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-г/16 (пункт 8.6), від 19 травня 2020 року у справі № 361/7543/17 (пункт 40)).

За змістом частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку» визначена у частині першій цієї статті процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору (яка передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору) не є перешкодою для реалізації іпотекодержателем права звернутись у будь-який час за захистом його порушених прав до суду з вимогами: 1) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб його реалізації шляхом проведення прилюдних торгів (статті 41-47 Закону України «Про іпотеку») - незалежно від того, які способи задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили у відповідному договорі (в іпотечному застереженні); 2) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб продажу предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону № 898-IV), - якщо у відповідному договорі (в іпотечному застереженні) сторони цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя, встановлений статтею 38 Закону України «Про іпотеку», не погодили, а передбачили тільки можливість передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку» (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 63), від 12 червня 2019 року у справі № 205/578/14-ц (пункт 36)).

Отже, недотримання позивачем передбаченої статтею 35 Закону України «Про іпотеку» процедури подання вимоги про усунення порушень умов кредитного договору та договору іпотеки не є перешкодою для звернення до суду з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема шляхом проведення прилюдних торгів. Тому з моменту настання строку виконання основного зобов`язання у кредитора виникло право на звернення до суду із таким позовом.

Однак суди попередніх інстанцій наведеного не врахували, не встановили, коли настав строк виконання зобов`язання, з урахуванням рішення Деснянського районного суду міста Києва від 05 липня 2011 року у справі № 2-144/2011, не дослідили наданий банком розрахунок заборгованості та наведений позивачем період нарахування трьох процентів річних від простроченої суми.

За таких обставин суди зробили передчасний висновок про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78 81 83 84 87 89 228 235 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти російської федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суди попередніх інстанцій не виклали в судових рішеннях в достатній мірі мотиви, на яких вони базуються, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).

В силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення в цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів судами не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалені ними судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

В оцінці спірних правовідносин в цій справі також необхідно звернути увагу на те, що згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 17 серпня 2023 року у справі № 754/511/23 було відмовлено у задоволенні позовних вимог ПАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів, а саме трьох процентів річних від простроченої суми за період з 12 березня 2017 року до 23 лютого 2022 року в розмірі 22 780,99 доларів США (джерело посилання: https://reyestr.court.gov.ua/Review/113188980).

Постановою Київського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року апеляційну скаргу ПАТ АБ «Укргазбанк» залишено без задоволення, а рішення Деснянського районного суду міста Києва від 17 серпня 2023 року - без змін (джерело посилання: https://reyestr.court.gov.ua/Review/115281209).

04 січня 2024 року ПАТ АБ «Укргазбанк» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 серпня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 754/511/23 (джерело посилання: https://reyestr.court.gov.ua/Review/117111068).

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 25 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 березня 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович