ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 січня 2025 року
м. Київ
справа № 754/5666/22
провадження № 61-4108св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах якого діє законний представник - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, Орган опіки та піклування Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації,
розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , яка подана представником - адвокатом Проскуріним Володимиром Геннадійовичем, на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2023 року у складі судді Грегуля О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Желепи О. В., Мазурик О. Ф., Немировської О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2022 року ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , звернулась до суду з позовом до Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, Органу опіки та піклування Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання бездіяльності неправомірною та відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позову посилалась на те, що вона є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якого виховує самостійно. Батько дитини - ОСОБА_1 жодним чином не піклується про сина, не цікавиться його життям, станом здоров`я, успіхами, не дбає про його фізичний і духовний розвиток та не бере участі у підготовці до самостійного життя. Вважає, що наявні підстави для позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відносно сина, у зв`язку з чим вона звернулась з відповідним позовом до суду. При розгляді цієї справи є обов`язковим висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення особи батьківських прав, однак відповідач більше року не надавав такий висновок, чим порушив її права та права її малолітнього сина. Крім цього, вона зверталась до Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації із заявою про надання дозволу на укладення договору дарування частки квартири АДРЕСА_1 , однак службою у справах дітей указану заяву розглянуто без дотримання встановлених законодавством строків. Таким чином, вважає, що відповідачі вчинили бездіяльність, яка виражається в тривалому ненаданні висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 та в затягуванні розгляду заяви про надання дозволу на укладення договору дарування частини квартири, при вирішенні якої відповідачі діяли з порушенням своїх зобов`язань захищати права дитини. Указаними діями їй та її малолітньому сину заподіяно моральну шкоду, яка виражається у втраті немайнового характеру внаслідок перенесених моральних страждань, переживань через дії відповідачів, загостренні хронічних хвороб, вимушеності купувати дороговартісні ліки та перебуванні в стресовому стані.
Посилаючись на викладені обставини, уточнивши в подальшому позовні вимоги, ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , просила суд:
визнати бездіяльність відповідачів неправомірною;
стягнути солідарно з обох відповідачів на користь ОСОБА_1 1 грн моральної шкоди;
стягнути солідарно з обох відповідачів на користь ОСОБА_2 50 000 000 грн моральної шкоди.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2023 року позов задоволено частково.
Визнано бездіяльність органу опіки та піклування Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації.
Стягнуто з держави на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , інтереси якого представляє ОСОБА_1 , 25 000 грн моральної шкоди.
Стягнуто з держави на користь ОСОБА_1 1 грн моральної шкоди.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що жодних конкретних правових і беззаперечних доказів, які б свідчили про поважність причин ненадання висновку про доцільність позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, а також дозволу на отримання неповнолітньою дитиною в дар частини квартири в строк, що перевищував один рік, суду не надано, як не надано і доказів, що затягування у наданні висновку сталося виключно з вини батьків дитини або самої дитини чи за наявності інших обставин, які не залежали від органу опіки та піклування та служби у справах дітей.
Суд встановив, що такою бездіяльністю була завдана моральна шкода позивачці ОСОБА_1 , яка була змушена повторно звертатись з аналогічними зверненнями, витрачала додатковий час на відвідування державних служб та органів.
На підставі викладеного, суд зобов`язав відшкодувати завдану позивачці ОСОБА_1 шкоду за рахунок коштів державного бюджету у заявленому нею розмірі (1 грн).
Крім цього, урахувавши засади розумності та справедливості, характер порушеного права, глибину душевних страждань, ступінь вини органу опіки та піклування, обставини заподіяння шкоди, тривалість страждань та негативних наслідків, які настали у зв`язку із бездіяльністю органу опіки та піклування, суд вважав, що розмір моральної шкоди у сумі 25 000 грн у цьому конкретному випадку є достатнім для відшкодування заподіяної моральної шкоди малолітньому ОСОБА_2 , законним представником якого є ОСОБА_1 .
При цьому суд зазначив, що вирішення питань про доцільність/недоцільність позбавлення батьківських прав, надання/ненадання дозволу на дарування/прийняття в дар чинним законодавством покладено саме на орган опіки та піклування, а не на службу у справах дітей та сім`ї (крім випадків покладення у передбаченому законодавством порядку на службу у справах дітей та сім`ї функцій органу опіки та піклування).
Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації не є органом опіки та піклування, а тому позовні вимоги до Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації є безпідставними, а цивільно-правову відповідальність перед обома позивачами має нести саме орган опіки та піклування Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , а також Орган опіки та піклування Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації звернулись до суду з апеляційними скаргами.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року рішення Деснянського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2023 року в частині стягнення з держави у відшкодування моральної шкоди 25 000 грн на користь ОСОБА_2 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні вказаних позовних вимог відмовлено.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо встановлення бездіяльності органу опіки та піклування, порушення прав заявниката наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 у розмірі 1 грн, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду в цій частині при апеляційному розгляді не встановлено.
Разом із цим, апеляційний суд вважав помилковими висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_2 , оскільки в позовній заяві не було наведено належних доводів, а суду не надано доказів спричинення такої шкоди вказаній малолітній особі.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
21 березня 2024 року представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокат Проскурін В. Г. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року.
В касаційній скарзі заявник просить постанову Київського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року скасувати, рішення Деснянського районного суду м.Києва від 18 жовтня 2023 року змінити, стягнувши з Органу опіки та піклування Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації на користь ОСОБА_2 50 000 000 грн моральної шкоди.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та відсутністю правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
03 травня 2024 року від Органу опіки та піклування Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації до Верховного Суду надійшов відзив, у якому відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
30 квітня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , його батьками є: ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
ОСОБА_1 і ОСОБА_1 з 01 листопада 2008 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 22 липня 2016 року у справі № 754/5883/16-ц розірвано.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 20 липня 2021 року у справі № 754/10439/21 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав. У цій же ухвалі зазначено про необхідність надання висновку про доцільність позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 02 серпня 2022 року у справі № 754/10439/21 ОСОБА_1 позбавлено батьківських прав відносно дитини ОСОБА_2 .
Під час розгляду справи у судовому засіданні представник органу опіки та піклування Кваснюк Н. В. повідомила суду про те, що ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 20 липня 2021 року у справі № 754/10439/21 про відкриття провадження відповідачем отримано 29 липня 2021 року.
Висновок про доцільність позбавлення батьківських прав № 102/02/38-2284 органом опіки та піклування надано 01 серпня 2022 року.
ОСОБА_5 є бабою малолітнього ОСОБА_2 , ця обставина учасниками справи не заперечувалась.
17 травня 2021 року ОСОБА_1 звернулась із заявою про надання дозволу на дарування ОСОБА_2 , а по суті отримання в дар від ОСОБА_5 частини квартири АДРЕСА_1 .
Згідно з розпорядженням Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 03 серпня 2022 року № 275 «Про відмову у наданні дозволу громадянам на відчуження майна та вирішення інших питань від імені дитини» відмовлено у наданні дозволу ОСОБА_1 , яка діє від імені малолітнього сина ОСОБА_2 на прийняття в дар від імені ОСОБА_5 належної їй частини кв. АДРЕСА_1 , оскільки батько дитини заперечує та між батьками дитини немає згоди стосовно вчинення правочину.
09 червня 2022 року ОСОБА_1 повторно письмово звернулась за наданням дозволу на дарування квартири дитині.
Згідно з витягом з розпорядження Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 23 вересня 2022 року № 402 надано дозвіл ОСОБА_1 , яка діє від імені малолітнього сина ОСОБА_2 , на прийняття в дар від імені ОСОБА_5 належної їй частини квартири АДРЕСА_1 з метою покращення майнових та житлових прав дитини.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Із змісту касаційної скарги вбачається, що рішення Деснянського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2023 року та постанова Київського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року оскаржуються позивачами лише в частині вирішення позовних вимог до Органу опіки та піклування Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_2 , а тому в іншій частині вимог вказані судові рішення, в силу приписів статті 400 ЦПК України, не є предметом касаційного розгляду.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування
за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної
та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових
і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.
У відповідності до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди; протиправність діяння
її заподіювача; наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіяювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з`ясувати, зокрема, чим підтверджується факт завдання позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони завдані, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює завдану йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Згідно з положенням статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Статті 1173 1174 ЦК України передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади
до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про відшкодування шкоди на підставі
Зазначений висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18).
У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц (провадження № 61-21956св19) вказано, що «причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади,
є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із цих складових є підставою для відмови у задоволенні позову».
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу службовими особами органів державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Установивши, що суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження спричинення бездіяльністю органу опіки та піклування моральної шкоди малолітньому ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_2 моральної шкоди.
При цьому апеляційний суд обґрунтовано відхилив посилання позивачки ОСОБА_1 на те, що її пригнічений стан відображався і на моральному стані її дитини, оскільки такі посилання не є доведеними та є припущеннями, на яких доказування не може ґрунтуватися. Крім того, слід ураховувати, що позовні вимоги позивачки ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди на її користь задоволено судами у повному обсязі.
З огляду на викладені обставини, апеляційний суд дійшов правильного висновку про скасування рішення Деснянського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2023 року в частині відшкодування моральної шкоди у розмірі 25 000 грн на користь ОСОБА_2 та про відмову у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_2 у повному обсязі.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судом попередньої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Посилання заявника, як на підставу касаційного оскарження, на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання питання застосування норми права у подібних правовідносинах є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки Верховний Суд неодноразово висловлював подібні за змістом висновки, зокрема у вказаних вище постановах.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині - без змін, оскільки підстави для її скасування в цій частині відсутні.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2 ,яка подана представником - адвокатом Проскуріним Володимиром Геннадійовичем, залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року в оскаржуваній частині залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Коротенко
А. Ю. Зайцев
М. Ю. Тітов