Постанова

Іменем України

27 червня 2022 року

м. Київ

справа № 754/6831/17

провадження № 61-685 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ;

заінтересовані особи: орган опіки та піклування Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 22 лютого 2021 року у складі судді Лісовської О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Борисової О. В., Ратнікової В. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, заінтересовані особи: орган опіки та піклування Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна.

Заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 - батько заявника та старший син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 помер другий син ОСОБА_2 - ОСОБА_6 , який проживав з останнім за адресою: АДРЕСА_1 .

Після смерті своїх синів ОСОБА_2 став більш замкнутим, почав зловживати алкогольними напоями та протягом декількох днів міг не повертатися до себе додому.

Вказував, що згідно з висновком лікаря судово-психіатричного експерта від 12 грудня 2015 року № 17 ОСОБА_2 , починаючи з 28 січня 2014 року виявляє ознаки органічного ураження головного мозку з інтелектуально-мнестичним зниженням, що досягає деменції. Зазначений психічний розлад є тяжким психічним розладом, ступінь виразності порушень пам`яті та інтелекту, що йому властиві є такими, що позбавляють особу можливості усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Ураховуючи викладене, уточнивши вимоги заяви, ОСОБА_1 просив суд визнати недієздатним його діда - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 28 січня 2014 року та встановити опіку над недієздатним ОСОБА_2 , призначивши опікуном ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 22 лютого 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заявником не надано доказів того, що ОСОБА_2 не здатен усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Суд зазначив, що ОСОБА_2 приймав участь у судових засіданнях, надавав свої пояснення, в яких зазначав, що вважає себе абсолютно нормальною людиною, не потребує встановлення над ним опіки та не погоджується з поданою заявою. З огляду на положення частини шостої статті 300 ЦПК України, суд першої інстанції дійшов висновку, що наявний в матеріалах справи експертний висновок від 15 березня 2018 року був складений майже 3 роки тому, а отже не може бути покладений в основу висновку суду про визнання ОСОБА_2 недієздатним, тому вимоги в частині про визнання ОСОБА_2 недієздатним є недоведеними та задоволенню не підлягають.

Також суд зазначив, що відповідно до положень статті 65 ЦК України до встановлення опіки або піклування і призначення опікуна чи піклувальника опіку або піклування над фізичною особою здійснює відповідний орган опіки та піклування. Ураховуючи те, що відповідного рішення про призначення ОСОБА_1 опікуном ОСОБА_2 органом опіки та піклування прийнято не було, а також відсутність підстав для визнання ОСОБА_2 недієздатним, суд дійшов висновку, що вимоги заявника ОСОБА_1 у частині призначення його опікуном задоволенню також не підлягають.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 22 лютого 2021 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_2 недієздатною особою. Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

В частині відмови в задоволенні заяви про призначення ОСОБА_1 опікуном рішення суду першої інстанції не оскаржувалось, а тому, з огляду на положення частини першої статті 367 ЦПК України, в цій частині апеляційним судом не переглядалось.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Деснянського районного суду міста Києва від 22 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначав неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 753/18618/18, що передбачають вимоги пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також заявник вказував на порушення судами норм процесуального права, що позбавило заявника права заявити клопотання про проведення експертизи за рахунок держави, оскільки суд провів судове засідання за відсутності учасника справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 травня 2022 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 754/6831/17 із Деснянського районного суду м. Києва.

У червні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалено без проведення експертизи, яка є обов`язковою в даній категорії справ.

Вказував, що в суді першої інстанції неодноразово призначалися судові експертизи для визначення психічного стану ОСОБА_2 , які не були проведені з підстав ухилення сторони заінтересованої особи від їх проведення.

Призначаючи повторну судово-психіатричну експертизу, апеляційний суд не звернув увагу на частину другу статті 299 ЦПК України, відповідно до якої судові витрати, пов`язані з провадженням справи про визнання фізичної особи недієздатною або обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, відносяться на рахунок держави.

Крім того, справа розглянута апеляційним судом 02 грудня 2021 року за відсутності представника заявника, у зв`язку з чим останній був позбавлений можливості заявити клопотання про проведення експертизи в Київському міському центрі судово-психіатричної експертизи, який проводить дані експертизи за рахунок держави.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 (а. с. 120, т. 1).

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 19 грудня 2014 року задоволено заяву ОСОБА_1 і встановлено факт батьківства ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносно ОСОБА_1 , останньому повторно видано свідоцтво про народження (а. с. 3-6, 9, т. 1).

Згідно з висновком спеціаліста лікаря судово-психіатричного експерта Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології від 02 грудня 2015 року № 17, починаючи з 28 січня 2014 року ОСОБА_2 виявляє ознаки органічного ураження головного мозку з інтелектуально-мнестичним зниженням, що досягає деменції (F 07.9). Зазначений психічний розлад є тяжким психічним розладом, ступінь виразності порушень пам`яті та інтелекту, що йому властиві, є такими, що позбавляють особу можливості усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (а. с. 7-8, т. 1).

Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта Київського міського центру судово-психіатричної допомоги від 15 березня 2018 року № 176 ОСОБА_2 страждає стійким хронічним психічним розладом у вигляді органічного ураження головного мозку судинного ґенезу з вираженим психоорганічним синдромом (F 01.8) і за своїм психічним станом у даний час він не здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (а. с. 82-84, т. 1).

Згідно з консультативним висновком професора ОСОБА_7 від 01 грудня 2018 року у ОСОБА_2 свідомість ясна (а. с. 173-174, т. 1).

13 лютого 2020 року заступник голови Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації Алєксєєнко І. зверталась до Київського управління поліції та Київської міської прокурати про вжиття заходів правоохоронним органами через наявність, на її думку, небезпеки заволодіння квартирою ОСОБА_2 сторонніми особами (а. с. 167-169, т. 2).

Судами також встановлено, що ОСОБА_2 приймав активну участь у судових засіданнях в суді першої та апеляційної інстанцій, неодноразово надавав суду докладні і послідовні усні і письмові пояснення, в яких зазначав, що вважає себе нормальною людиною, не потребує встановлення над ним опіки та не погоджується з поданою заявою, оскільки вважає, що заявник має на меті заволодіння його квартирою. У зв`язку з цим ОСОБА_2 звертав увагу суду, що протягом тривалого часу змушений захищати своє право на приватне життя, у тому числі, звертаючись до суду, правоохоронних органів та Президента України із відповідними заявами. Також ОСОБА_2 були надані до суду докази його власноруч написаних звернень до державних органів за захистом права приватного життя і письмові пояснення щодо обставин, викладених у заяві ОСОБА_1 (а. с.59, 108-109, 118-119, 154-156, 227-228, т. 1; а. с. 15-27, 54-56, 65-67, 74-78, 87-91, 181-186, 205-207, т. 2; а. с. 18-24, т. 3).

В суді першої інстанції ОСОБА_2 та його представник - адвокат Стужук Н. В. неодноразово заявляли клопотання про призначення повторної судово-психіатричної експертизи, проведення якої просили доручити Українському науково-дослідному інституту соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України. При цьому, ОСОБА_2 зазначав, що не довіряє експертам Київського міського центру судово-психіатричної експертизи через допущені експертами цієї установи порушення і випадки нахабного поводження одного із експертів із самим ОСОБА_2 (а. с. 185-187, 215-217, т. 1; а. с. 15, 110-113, 205-207, т. 2).

Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 липня 2021 року було задоволено клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Махініча Р. В. і призначено по справі повторну судову-психіатричну експертизу, проведення якої було доручено Державній установі «Науково-дослідний інститут психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» з огляду на наявну у матеріалах справи згоду ОСОБА_2 на проведення експертизи саме в цій установі. При цьому, разом із зобов`язанням ОСОБА_2 з`явитись до експертної установи було запропоновано особі, яка заявила клопотання, протягом трьох діб з дня отримання рахунку сплатити витрати за проведення експертизи (а. с. 185-187, т. 1; а. с.112-117, т. 3).

Повідомлення директора Державної установи «Науково-дослідний інститут психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» від 10 вересня 2021 року № 04-05/146, від 19 жовтня 2021 року № 04-05/176 про необхідність оплати за проведення експертизи були направлені і доведені до представника ОСОБА_1 - адвоката Махініча Р. В. про що у справі наявні докази (а. с. 137-144, т. 3).

29 жовтня і 02 листопада 2021 року до апеляційного суду надійшли повідомлення представника ОСОБА_1 - адвоката Махініча Р. В. про неможливість проведення ОСОБА_1 оплати призначеної судом експертизи (а. с. 145-148, т. 3).

15 листопада 2021 року матеріали цивільної справи були повернуті експертною установою без проведення експертизи (а. с. 128, т. 3).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.

Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (стаття 32 Конституції України).

Статтею 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

У відповідних положеннях підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції зазначено, що кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг.

Згідно із статтею 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Частиною першою статті 30 ЦК України визначено, що цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Відповідно до статі 36 ЦК України суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це (частина перша статті 39, частина перша статті 40 ЦК України).

Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка; недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину; правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун (частини перша-третя статті 41 ЦК України).

Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки (стаття 55 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 67 ЦК України опікун зобов`язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням.

Системний аналіз законодавства України дає підстави стверджувати, що недієздатні особи є особливою категорією людей (фізичних осіб), які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу тимчасово або постійно не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов`язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння. Недієздатним особам мають надаватися правові можливості для задоволення індивідуальних потреб, реалізації та захисту їх прав і свобод.

Хоча за станом здоров`я недієздатні особи не спроможні особисто реалізовувати окремі конституційні права і свободи, вони не можуть бути повністю позбавлені цих прав і свобод, тому держава зобов`язана створити ефективні законодавчі механізми та гарантії для їх максимальної реалізації.

Відповідно до частини третьої статті 296 ЦПК України заяву про визнання фізичної особи недієздатною може бути подано членами її сім`ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, закладом з надання психіатричної допомоги.

Частиною третьою статті 297 ЦПК України передбачено, що у заяві про визнання фізичної особи недієздатною мають бути викладені обставини, що свідчать про стійкий психічний розлад, внаслідок якого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров`я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу. У виняткових випадках, коли особа, щодо якої відкрито провадження у справі про обмеження її у цивільній дієздатності чи визнання її недієздатною, явно ухиляється від проходження експертизи, суд у судовому засіданні за участю лікаря-психіатра може постановити ухвалу про примусове направлення фізичної особи на судово-психіатричну експертизу (стаття 298 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-384цс16 викладено правову позицію про те, що за положеннями частини першої статті 39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Зміст цієї норми слід тлумачити таким чином, що суд має право, але не зобов`язаний визнати фізичну особу недієздатною.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 «Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним» від 28 березня 1972 року роз`яснено, що даними про психічну хворобу можуть бути довідки про стан здоров`я, виписка з історії хвороби й інші документи, видані лікувально-профілактичними закладами.

Діагноз психічного розладу не може базуватися на незгоді особи з існуючими в суспільстві політичними, моральними, правовими, релігійними, культурними цінностями або на будь-яких інших підставах, безпосередньо не пов`язаних зі станом її психічного здоров`я (частина перша статті 7 Закону України «Про психіатричну допомогу»).

Відповідно до положень статті 299 ЦПК України справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною суд розглядає за участю заявника, особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, та представника органу опіки та піклування.

За положеннями частини шостої статті 300 ЦПК України визначено, що строк дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною визначається судом, але не може перевищувати двох років.

Відповідно до частини третьої статті 25 Закону України «Про психіатричну допомогу» (в редакції, чинній на час подання заяви та розгляду справи судом першої інстанції) особи, яким надається психіатрична допомога, мають право на особисту участь у судових засіданнях, висловлення своєї думки щодо висновків лікарів-психіатрів у судовому засіданні при вирішенні питань, пов`язаних із наданням їм психіатричної допомоги та обмеженням у зв`язку з цим їх прав.

Таким чином, особа, щодо якої розглядається справа окремого провадження про визнання її недієздатною, має право на участь у слуханні справи та на справедливий розгляд своєї справи. Зокрема, така особа повинна бути повідомлена про розгляд справи, їй має бути роз`яснено її права, вона повинна мати можливість за бажання скористатися безоплатною правовою допомогою і брати участь у судових засіданнях. Навіть у разі наявності реальних, доведених застережень щодо небезпеки безпосередньої участі цієї особи у розгляді справи для інших осіб або для неї самої суд повинен, принаймні, мати візуальний контакт із такою особою, а краще опитати її (за необхідності - дистанційно, у режимі відеоконференції). Якщо на момент розгляду справи особа позбавлена волі як психічно хвора, суд має перевірити законність підстав позбавлення волі такої особи, щоб гарантувати права людини на свободу та справедливий суд.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 27 березня 2008 року у справі «Штукатуров проти Росії» (заява № 44009/05) зазначив, що, вирішуючи справу про визнання особи недієздатною виключно на підставі письмових доказів, не побачивши і не почувши особу, суд порушив її право на справедливий судовий розгляд, передбачене частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи питання щодо визнання особи недієздатною, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, встановив фактичні обставини справи, що мають істотне значення для її вирішення, з урахуванням наданих сторонами доказів у сукупності, і дійшов обґрунтованого висновку про відмову у визнанні ОСОБА_2 недієздатною особою, оскільки заявником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності хронічного, стійкого психічного розладу, внаслідок чого він не здатний усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Судом першої та апеляційної інстанцій був допитаний ОСОБА_2 , якого заявник ОСОБА_1 просив визнати недієздатною особою, який самостійно надавав суду вичерпні за своїм змістом та зрозумілі відповідіна поставлені учасниками справи та судом запитання. ОСОБА_2 приймав активну участь у судових засіданнях судів обох інстанцій, неодноразово надавав суду докладні і послідовні усні і письмові пояснення, зокрема щодо обставин, викладених у заяві ОСОБА_1 , в яких зазначав, що вважає себе нормальною людиною, не потребує встановлення над ним опіки та не погоджується з поданою заявою.

Судами також враховано, що наданий заявником висновок судово-психіатричного експерта Київського міського центру судово-психіатричної допомоги від 15 березня 2018 року № 176 за своїм змістом не містить обставин і доказів, які б свідчили про хворобливу поведінку ОСОБА_2 та (або) не здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

З огляду на положення частини шостої статті 300 ЦПК України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що наявний в матеріалах справи експертний висновок від 15 березня 2018 року № 176, був складений майже за 3 роки до ухвалення рішення судом першої інстанції, а тому не може бути покладений в основу висновку суду про визнання ОСОБА_2 недієздатним. З цих же підстав суд апеляційної інстанції відхилив посилання апелянта на висновок лікаря судово-психіатричного експерта від 12 грудня 2015 року № 17.

При цьому, за наявними у справі доказами судами не встановлено обставин і підстав, передбачених положеннями частини другої статті 298 ЦПК України, які б свідчили про необхідність за участі лікаря-психіатра вирішувати питання про примусове направлення ОСОБА_2 на судово-психіатричну експертизу.

Разом із цим, з огляду на положення статтей 12 13 ЦПК України та з метою забезпечення реалізації прав заявника ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , як особи щодо якої заявлено про визнання його недієздатним, ухвалою Київського апеляційного суду від 20 липня 2021 року було задоволено клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Махініча Р. В. про призначення у справі повторної судово-психіатричної експертизи, проведення якої не відбулось у зв`язку з несплатою заявником ОСОБА_1 покладених на нього витрат, пов`язаних з проведенням експертизи.

Колегія суддів звертає увагу, що у судовому засіданні при постановленні апеляційним судом ухвали від 20 липня 2021 року про призначення повторної судово-психіатричної експертизи був присутній представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , який підтримав клопотання про призначення експертизи, заперечень проти покладення витрат, повязаних з її проведенням на ОСОБА_1 , не висловлював, тому колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги в цій частині.

Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що справу було розглянуто апеляційним судом за відсутності представника ОСОБА_1 , у зв`язку з чим останній був позбавлений можливості заявити клопотання про проведення експертизи за рахунок держави, є безпідставним, оскільки у поданій 02 грудня 2021 року заяві про відкладення розгляду справи представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 не зазначав, що відкладення справи пов`язано з необхідністю надання часу для подання клопотання для призначення відповідної експертизи. Крім того, як встановлено апеляційним судом, у заяві про відкладення справи представник заявника посилався на те, що судове засідання, призначене об 12 год. 30 хв. 02 грудня 2021 року не було розпочато своєчасно, а також на зайнятість в інших справах. Доводи представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 суд апеляційної інстанції визнав неспроможними і відхилив, посилаючись на те, що ухвалою Київського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року було поновлено провадження у справі і розгляд справи було призначено на 02 грудня 2021 року об 15 год. 30 хв., про що завчасно було повідомлено осіб, які беруть участь у справі, із забезпеченням технічної фіксації таких повідомлень. Доказів поважності причин неявки до суду не надано і судом таких не встановлено.

За таких обставин колегія суддів вважає, що при розгляді справи в суді апеляційної інстанції права заявника у доступі до суду не були порушені або обмежені.

Посилання касаційної скарги на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 753/18618/18, є безпідставним, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначеній постанові.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, судами першої та апеляційної інстанцій зроблена належна правова оцінка доказів.

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 22 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара