Постанова

Іменем України

14 липня 2021 року

м. Київ

справа № 754/6921/18

провадження № 61-7300св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація,

треті особи: ОСОБА_2 , комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 24 вересня 2019 року у складі судді Таран Н. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 05 березня 2020 року у складі колегії суддів: Коцюрби О. П., Нежури В. А., Суханової Є. М.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, треті особи: ОСОБА_2 , комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва», про визнання недійсним розпорядження та ордера.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, треті особи: ОСОБА_2 , КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва», про визнання недійсним розпорядження та ордера.

Позовні вимоги мотивує тим, що на підставі рішення виконавчого комітету Подільської районної ради народних депутатів м. Києва від 30 грудня 1983 року та ордера від 17 січня 1984 року № 36178 серія Б в постійне користування на сім`ю у складі трьох осіб: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - дружина та ОСОБА_5 - дочка (після реєстрації шлюбу прізвище змінено на ОСОБА_6 ) було надано дві кімнати у двохкімнатній квартирі АДРЕСА_1 .

Спірна квартира складається з двох жилих кімнат, житловою площею 29,3 кв. м, у тому числі: кімнати площею 17,8 кв. м, кімнати площею 11,5 кв. м, кухні площею 7,3 кв. м, ванної кімнати - 2,6 кв. м, вбиральні - 1,0 кв. м, коридору - 9,0 кв. м, балкону - 1,2 кв. м. Загальна площа квартири складає 50,4 кв. м.

На ОСОБА_7 (дівоче прізвище - ОСОБА_7 ) було відкрито окремий особовий рахунок та закріплено за нею кімнату площею 11,5 кв. м в квартирі АДРЕСА_1 . Вказані дії були вчинені з метою подальшої приватизації кімнати, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 30 вересня 2002 року.

Починаючи з 30 вересня 2002 року одна кімната площею 11,5 кв. м знаходиться у приватній власності ОСОБА_7 , а інша кімната перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, наймачем якої була ОСОБА_4 .

У ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась дочка ОСОБА_1 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася дочка ОСОБА_9 .

З 2002 року ОСОБА_1 проживала в кімнаті зі своєю матір`ю, а в подальшому, у зв`язку з народженням її сестри ОСОБА_9 , в 2006 році зі згоди ОСОБА_4 вона вселилась в її кімнату, площею 17,8 кв. м, у квартирі АДРЕСА_1 .

З зазначеного часу ОСОБА_1 проживала однією сім`єю з ОСОБА_10 , вели домашнє господарство, здійснювали спільні покупки, доглядали один за одним. Єдиним житловим приміщенням, яке було і залишається постійним місцем проживання ОСОБА_1 , є спірна кімната, в якій вона проживає і по даний час, без реєстрації місця проживання.

ОСОБА_4 , померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що Деснянським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві зроблено відповідний актовий запис № 814 та видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 від 22 червня 2017 року № НОМЕР_2 .

На теперішній час особовий рахунок не переоформлено, кімната площею 17,8 кв. м у квартирі АДРЕСА_1 не приватизована. У зв`язку зі смертю ОСОБА_4 , яка була наймачем кімнати площею 17,8 кв. м, виникла необхідність в укладенні договору найму кімнати з іншим членом сім`ї наймача, який постійно там проживає, а саме з ОСОБА_1 .

Для вирішення вказаного питання, 31 липня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації із заявою про визнання її наймачем та укладення з нею договору найму на кімнату площею 17,8 кв. м, в задоволенні якої 02 жовтня 2017 року Деснянська районна в м. Києві державна адміністраціяїй безпідставно відмовила. Відмову у визнанні її наймачем, з подальшим укладенням договору найму, позивач вважає необґрунтованою та такою що суперечить статтям 64 65 106 ЖК Української РСР.

В обґрунтування вказаної відмови, Деснянською районною в м. Києві державною адміністрацією наведено положення статті 54 ЖК Української РСР, які регулюють порядок надання звільненого жилого приміщення наймачеві сусіднього приміщення в цій квартирі. Враховуючи вказану норму, Деснянська районна в м. Києві адміністрація робить висновок, що кімнати в квартирі АДРЕСА_1 належать до різних форм власності, тому їх приєднання не відповідатиме нормам чинного законодавства.

На підтвердження свого звернення ОСОБА_1 вказала, що вона проживала з квартиронаймачем в житловому приміщенні з 2006 року і є членом сім`ї наймача в розумінні частини другої статті 64 та частини другої статті 65 ЖК Української РСР, а тому має право на підставі частини першої статті 106 ЖК Української РСР вимагати визнання її наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таким чином, як вказує ОСОБА_1 , відповідач необґрунтовано відмовив їй у визнанні наймачем кімнати та в укладенні з нею договору найму замість попереднього наймача, чим фактично оспорює її право користування житловим приміщенням, не визнає її, як члена сім`ї наймача та теперішнього наймача житлового приміщення.

Так як вона постійно проживала разом з ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , у період з 2006 року, вони вели разом спільне господарство та надавали взаємну допомогу, мали спільний бюджет та спільний побут, взаємні права та обов`язки, в зв`язку з чим, вона, як член сім`ї наймача, має право користування кімнатою площею 17,8 кв. м у квартирі АДРЕСА_1 , тому вважає, що розпорядження Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 24 квітня 2018 року № 208 та ордер про право зайняття службового приміщення від 02 травня 2018 року № 000744, який виданий на ім`я ОСОБА_2 на підставі вищезазначеного розпорядження, прийняті з порушенням статей 58 59 ЖК Української РСР, оскільки в кімнаті, площею 17,8 кв. м квартири АДРЕСА_1 вона проживає та нею користується на законних підставах.

Позивач просила визнати розпорядження Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 24 квітня 2018 року № 208 в частині видачі ордера № 000744 ОСОБА_2 та ордер № 000744 від 02 травня 2018 року недійсним.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 24 вересня 2019 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 05 березня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що матеріали справи не містять відомостей про те, що ОСОБА_1 перебуває на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов в Деснянському районі м. Києва. В судовому засіданні встановлено, що черга позивача на отримання житлового приміщення по даті прийняття на облік не надійшла та не могла надійти. При наданні спірного житлового приміщення ОСОБА_2 була врахована черговість надання житлових приміщень у відповідності до частини четвертої статті 43 ЖК Української РСР. Крім того, при прийнятті розпорядження та видачі ордера Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація діяла в межах наданих повноважень та в порядку визначеному чинним законодавством. Задоволення позовних вимог позивача порушить встановлений порядок надання житла і призведе до порушення прав відповідача.

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що надані позивачем докази не підтверджують факт незаконності розпорядження та видачі ордера на право зайняття спірного житлового приміщення у розумінні статті 13 ЦПК України, так як вказаний спір не відноситься до спору про визнання особи членом сім`ї наймача житлового приміщення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Деснянського районного суду м. Києва.

19 травня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.

На підставі ухвали Верховного Суду від 30 червня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 05 липня 2021 року визначено наступний склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Висоцька В. С., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Ткачук О. С.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1835цс15.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали оцінку тому факту, що на момент прийняття відповідачем розпорядження щодо спірної кімнати у провадженні Деснянського районного суду м. Києва знаходилася цивільна справа № 754/14628/17 за позовом ОСОБА_1 до Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання права користування жилим приміщенням. Суди не належним чином дослідили докази у справі, не перевірили порядок обліку і розподілу службових житлових приміщень.

Доводи інших учасників справи

У червні 2020 року Деснянська районна в м. Києві державна адміністраціянадіслала відзив на касаційну скаргу у якому зазначає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції є законними та обґрунтованими і прийнятими відповідно до норм чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що на підставі рішення виконавчого комітету Подільської районної ради народних депутатів м. Києва від 30 грудня 1983 року та на підставі ордера від 17 січня 1984 року № 36178 серія Б у постійне користування на сім`ю у складі трьох осіб: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 було надано дві кімнати у двокімнатній квартирі АДРЕСА_1 .

Вказана квартира складається з двох кімнат, площею 17,8 кв. м та 11,5 кв. м відповідно.

Особовий рахунок було відкрито на ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , а після його смерті переоформлено на ОСОБА_4 , яка є бабою позивача.

У подальшому на ОСОБА_7 (мати позивача) було відкрито окремий особовий рахунок на кімнату площею 11,5 кв. м у квартирі АДРЕСА_1 .

Вказана кімната була приватизована і власником кімнати на даний час є ОСОБА_7 згідно свідоцтва про право власності від 30 вересня 2002 року (т. 1 а. с. 34).

З 30 вересня 2002 року одна кімната у квартирі, площею 11,5 кв. м, перебуває у власності ОСОБА_7 , а інша кімната, площею 17,8 кв. м, у комунальній власності територіальної громади м. Києва.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_7 народилась дочка ОСОБА_1 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 - дочка ОСОБА_9 , що підтверджується відповідними свідоцтвами про народження.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 померла (т. 1 а. с. 27).

Після смерті баби позивач 31 липня 2017 року звернулась до Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації із заявою про визнання її наймачем спірної кімнати та укладення з нею договору найму.

Листом від 02 жовтня 2017 року позивачу було відмовлено в укладенні договору найму.

Крім того, згідно з актом прийому-передачі житлової площі від 22 березня 2018 року № 27, одну кімнату, площею 17,8 кв. м, у загальній квартирі АДРЕСА_1 , як житло поточного звільнення, було передано від Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації під службове житло з метою вирішення житлових питань працівників житлово-комунального господарства та побутового обслуговування населення.

Відповідно до клопотання КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» розпорядженням Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 29 березня 2018 року № 160 «Про включення до числа службових житлових приміщень» одну кімнату, площею 17,8 кв. м, у загальній квартирі АДРЕСА_1 було включено до числа службових житлових приміщень КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва».

Розпорядженням Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 24 квітня 2018 року № 208 «Про затвердження спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» про надання службового житла» кімнату, площею 17,8 кв. м, у загальній квартирі АДРЕСА_1 було надано двірнику підприємства ОСОБА_2

02 травня 2018 року ОСОБА_2 на сім`ю, яка складається з однієї особи, було видано ордер № 000744 на службове приміщення з однієї кімнати жилою площею 17,80 кв. м у квартирі АДРЕСА_1 .

Вказаний ордер виданий на підставі розпорядження Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 24 квітня 2018 року № 208.

Відповідно до вищевказаного розпорядження на квартирному обліку ОСОБА_2 перебуває з 24 лютого 2012 року на загальних підставах. Крім того, він перебуває у списках на отримання службового житла за місцем роботи.

Згідно із актом обстеження комунальної квартири АДРЕСА_1 від 26 лютого 2018 року вбачається, що двері кімнати ніхто не відчинив.

Відповідно до акту обстеження комунальної квартири АДРЕСА_1 від 05 березня 2018 року вбачається, що обстежити кімнату не виявилося можливим, так як при неодноразовому обстеженні двері ніхто не відчиняє.

Згідно витягу з реєстру територіальної громади м. Києва станом на 10 серпня 2018 року за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані: ОСОБА_7 та ОСОБА_2 .

Відповідно до паспортних даних позивача вбачається, що вона зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 . Вказана квартира придбана за договором купівлі-продажу батьком позивача в період перебування в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 (матір`ю позивача).

Відміток щодо зняття позивача з реєстрації за вказаною адресою матеріали справи не містять, як і відомостей про те, що позивач перебуває на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов в Деснянському районі м. Києва.

Відповідно до листа комунального концерну «Центр комунального сервісу» від 30 серпня 2018 року та довідки комунального концерну «Центр комунального сервісу» від 28 серпня 2018 року за адресою: АДРЕСА_2 боргу з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій станом на 01 серпня 2018 року немає.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За змістом статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

За приписами статті 64 ЖК Української РСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» (Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine, заява № 30856/03) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

Звертаючись до суду з вказаним позовом, ОСОБА_1 посилалась на ті обставини, що вона була вселена наймачем в кімнату площею 17,80 кв. м у квартирі АДРЕСА_1 як член сім`ї наймача без жодних застережень та на законних підставах, протягом одинадцяти років проживала разом з наймачем у вказаній кімнаті, вони вели спільне господарство та утримували спірну кімнату.

Зазначала, що як член сім`ї наймача на підставі частини другої статті 64 та частини другої статті 65 ЖК Української РСР набула права користування кімнатою площею 17,80 кв. м у вказаній квартирі з 2006 року та не втратила право користування по сьогоднішній день, спірне житлове приміщення є її постійним місцем проживання, вона виконувала і продовжує виконувати обов`язки наймача житлового приміщення, у тому числі, сплачувати квартирну плату та комунальні послуги.

Судами встановлено, що одна кімната, площею 17,8 кв. м, у квартирі АДРЕСА_1 включена до числа службових житлових приміщень КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва».

З матеріалів справи вбачається, щоспірну кімнату, площею 17,8 кв. м, у квартирі АДРЕСА_1 надано двірнику підприємства ОСОБА_2 та 02 травня 2018 року йому, на сім`ю, яка складається з однієї особи, видано ордер № 000744 на службове жиле приміщення.

Відмовляючи в позові, суди виходили з того, що відсутні підстави для надання звільненого жилого приміщення наймачеві сусіднього приміщення в цій квартирі. Проте свій позов ОСОБА_1 обґрунтовувала не тим, що має право на забезпечення додатковою жилою площею в порядку статті 54 ЖК УРСР, а вказувала, що була членом сім`ї наймача в розумінні частини другої статті 64 та частини другої статті 65 ЖК Української РСР, а тому має право на підставі частини першої статті 106 ЖК Української РСР вимагати визнання її наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції не зробив висновок щодо наявності чи відсутності у позивача права користування спірним жилим приміщенням, хоча позивач звертала увагу суду на те, що у провадженні Деснянського районного суду м. Києва знаходилася цивільна справа № 754/14628/17 за позовом ОСОБА_1 до Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання права користування жилим приміщенням.

Згідно з частиною другою статті 58 ЖК Української РСР ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.

Ордер на житлове приміщення може бути визнаний недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень (частина перша статті 59 ЖК Української РСР).

Суди попередніх інстанцій не встановили чи було вільним спірне жиле приміщення на момент прийняття оскаржуваного розпорядження Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 24 квітня 2018 року № 208, а також видачі ОСОБА_2 ордера на службове жиле приміщення.

Таким чином, вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій не встановили фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим дійшли передчасного висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову.

Під час нового розгляду справи належить врахувати викладене, надати оцінку всім обставинам справи, з урахуванням висновків, викладених в цій постанові, а також визначити належне коло осіб, що мають відповідати за заявленими позивачем вимогами.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, або необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, або встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 24 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 березня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко Є. В. Петров О. С. Ткачук