Постанова

Іменем України

15 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 754/7936/18

провадження № 61-16403св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна»,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гарницький Павло Петрович, на постанову Київського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Оніщука М. І., Шебуєвої В. А., Крижанівської Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (далі - ПрАТ «СК «ПЗУ Україна», страхова компанія), третя особа - ОСОБА_2 , у якому просив стягнути із страхової компанії на його користь суму страхового відшкодування у розмірі 200 000,00 грн та моральну шкоду у розмірі 15 000,00 грн.

Позов мотивовано тим, що 05 грудня 2017 року приблизно о 17 год. 55 хв. на пішохідному переході на вул. Тампере у м. Києві ОСОБА_1 збив автомобіль марки «Nissan Qashqai», реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував водій ОСОБА_2 . Від зіткнення з автомобілем позивач отримав значні тілесні ушкодження та без свідомості був доставлений до медичного закладу, де йому було проведені хірургічні операції, серед яких і заміна тазостегнового суглоба. Загальна сума лікування позивача становить 200 000,00 грн.

Третя особа - ОСОБА_2 застрахував свою відповідальність шляхом укладання з відповідачем договору у формі поліса від 31 липня 2017 року, згідно із яким ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю, на одного потерпілого складає 200 000,00 грн.

За заявою позивача від 22 березня 2018 року, ПрАТ СК «ПЗУ Україна» була відкрита справа за страховим випадком. Наприкінці квітня 2018 року позивач отримав від відповідача лист-відповідь від 06 квітня 2018 року, з якого дізнався, що у виплаті страхового відшкодування йому відмовлено, від чого його стан здоров`я погіршився.

Діями відповідача позивачу завдано моральної шкоди, яка полягає у тому, що він пережив душевний стрес не тільки від отриманих травм під час ДТП, а й від ставлення відповідача і не бажання останнього виплатити кошти, які документально підтверджені. Несвоєчасне відшкодування відповідачем понесених матеріальних збитків викликало у нього відчуття незахищеності від протиправних дій з боку ОСОБА_2 , внаслідок чого у позивача погіршились стосунки у родині, знизився рівень достатку, виникла необхідність додаткового тривалого лікування.

Моральну шкоду позивач оцінив у розмірі 15 000,00 грн, які просив стягнути разом із сумою страхового відшкодування у розмірі 200 000,00 грн із ПрАТ СК «ПЗУ Україна».

Короткий зміст судових рішень, ухвалених у справі

Суди розглядали справу неодноразово.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 07 лютого 2019 року у складі судді Бабко В. В. позов задоволено.

Стягнуто з ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» на користь ОСОБА_1 суму страхового відшкодування у розмірі 200 000,00 грн та 15 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто з ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» на користь держави судовий збір у розмірі 3 225,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач довів заподіяння йому матеріальної шкоди та її розмір. Щодо стягнення моральної шкоди, то суд вважав обґрунтованим таке стягнення з огляду на глибину, тяжкість моральних страждань позивача, а також виходячи із засад розумності та справедливості.

Постановою Київського апеляційного суду від 20 червня 2019 року апеляційну скаргу ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.

Постановою Верховного Суду від 19 травня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 20 червня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (касаційне провадження № 61-17106св19).

За результатами нового розгляду справи, постановою Київського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року апеляційну скаргу ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції не надав належної оцінки наявній у матеріалах справи нотаріально посвідченій заяві ОСОБА_1 про повне відшкодування йому збитків та моральної шкоди від 03 березня 2018 року та дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки останній порушував у позові питання про відшкодування страховою компанією вже відшкодованої йому шкоди, а не різниці між відшкодованою шкодою та реальною шкодою.

Суд апеляційної інстанції зауважив, що законом на страховика покладено обов`язок з відшкодування заподіяної потерпілим шкоди, однак, у даному випадку, такий обов`язок добровільно взяв на себе винуватець і повністю відшкодував заподіяну на той момент майнову шкоду потерпілому, а отже, наразі у страховика відсутній обов`язок з відшкодування шкоди, яка вже відшкодована.

За умови якщо розмір відшкодованої шкоди є меншим аніж реальна шкода і потерпілий поніс більші витрати (додаткові витрати), останній не позбавлений можливості звернутися до страховика з відповідною заявою і порушити питання виплати різниці між відшкодованою шкодою і реальними (фактичними) витратами понесеними у зв`язку з лікуванням, у межах ліміту, надавши відповідні підтверджуючі документи таких витрат.

Разом з тим, у межах даного спору, суд позбавлений процесуальної можливості вирішити це питання, оскільки з таких підстав потерпілий не звертався до страховика, а даний позов пред`явлено з інших підстав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 не погодився з висновками апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати прийняту цим судом постанову із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що нотаріально посвідчена заява позивача про повне відшкодування збитків та моральної шкоди від 03 березня 2018 року, в якій позивач вказував, що усі збитки потерпілому від дорожньо-транспортної пригоди були відшкодовані третьою особою у справі в повному обсязі, не була досліджена судом першої інстанції при ухваленні рішення. Наявність цієї заяви не свідчить, що позивач дійсно отримував кошти на лікування від винної у ДТП особи, вказана обставина не підтверджена документами.

Ніяких коштів від відповідача чи третьої особи на своє лікування позивач не отримував. Реабілітація після ДТП та лікування триває й нині, тому щоб захистити свої права та отримати кошти на відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, позивач подав позов до суду.

Апеляційний суд не врахував, що позивачу були завдані матеріальні збитки, які складаються з витрат, пов`язаних з лікуванням, що підтверджується письмовими доказами, дослідженими судом першої інстанції, а саме: витрати на придбання ліків, що підтверджується відповідними чеками, та витрати, пов`язані із заміною суглоба, що підтверджується товарними чеками та рахунком-фактурою.

Потерпілому належить право вимоги в обох видах зобов`язань - деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд, обирає спосіб здійснення свого права: а) шляхом звернення вимог виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди; б) шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування; в) шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності підстав, передбачених статтею 1192 ЦК України.

Позивач не є стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, але наділяється правами за договором: на його користь страховик зобов`язаний виконати обов`язок зі здійснення страхового відшкодування.

ОСОБА_2 застрахував свою цивільно-правову відповідальність перед третіми особами, а отже, за спричинену забезпеченим транспортним засобом шкоду повинна відповідати в першу чергу страхова компанія, на чому наголошують Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц та Верховний Суд у постанові від 25 липня 2018 року у справі № 264/6326/15-ц.

Проте судом апеляційної інстанції не застосовані вищевказані норми, що вказує на порушення норм матеріального права при прийнятті оскаржуваної постанови.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-725цс16, від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-954цс16, у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 344/10730/15-ц (провадження № 61-5079св18), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18).

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У поданому до Верховного Суду відзиві ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» заперечує проти доводів касаційної скарги ОСОБА_1 та просить залишити постанову апеляційного суду без змін, посилаючись на її законність і обґрунтованість.

Фактичні обставини, встановлені судами

05 грудня 2017 року приблизно о 17 год. 55 хв. на пішохідному переході на

вул. Тампере у м. Києві ОСОБА_1 збив автомобіль марки «Nissan Qashqai», реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував водій ОСОБА_2 . Позивачу були завдані матеріальні збитки, що складаються з витрат на лікуванням.

Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля марки «Nissan Qashqai», реєстраційний номер НОМЕР_1 , застрахована у ПрАТ СК «ПЗУ Україна» згідно із полісом № АК/7351990 від 31 липня 2017 року.

Відповідно до вказаного полісу, страховий ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну життю і здоров?ю, становить 200 000,00 грн.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 05 лютого 2018 року звільнено ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 КК України на підставі статті 46 КК України у зв`язку із примиренням з потерпілим ОСОБА_1

03 березня 2018 року ОСОБА_1 складена заява про повне відшкодування збитків та моральної шкоди, яка посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленко С. А.

Вказана заява має такий зміст:

«Ми, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , заздалегідь добровільно узгодили розмір відшкодування всіх збитків потерпілого від ДТП ОСОБА_1 , в тому числі матеріальної та моральної шкоди, які визначені у наступному:

Загальна сума грошових виплат, які повністю покривають мої матеріальні та моральні збитки, складає 195 850,00 грн, з яких - 160 100,00 грн вже передані мені через ОСОБА_4 (мого сина), що підтверджується відповідними розписками, написаними ОСОБА_4 на суму 4 500,00 грн від 12 грудня 2017 року, на суму 135 000,00 грн від 15 грудня 2017 року, на суму 13 600,00 грн від 22 грудня 2017 року, на суму 7 000,00 грн від 06 лютого 2018 року та 35 750,00 грн передані ОСОБА_2 безпосередньо мені, ОСОБА_1 , під час складання цієї заяви в повному обсязі.

Одночасно, цією заявою, я - ОСОБА_1 підтверджую, що будь-які інші витрати, які можуть виникнути у мене в майбутньому і можуть на пряму або опосередковано бути пов`язані із відновленням укладу життя, відновленням стану здоров`я тощо (після вказаного ДТП), вважаються такими, що прощені мною ОСОБА_2 повністю.

Підписанням цієї заяви я, ОСОБА_1 , підтверджую що ОСОБА_2 повністю звільняється від будь-яких обов`язків та/або дій щодо сплати (виплати) мені або третім особам (в тому числі членам моєї родини) будь-яких компенсацій матеріальних та/або моральних збитків нанесених мені внаслідок ДТП, яка сталась за його участю 05 грудня 2017 року на вулиці Тампере в напрямку від вулиці Регенераторна пр. Соборності (в м. Києві)». (а. с. 111).

Вказана заява власноруч підписана ОСОБА_1 , що засвідчено приватним нотаріусом Михайленко С. А., підпис зроблено у присутності вказаного нотаріуса та встановлено особу ОСОБА_1 та його дієздатність.

22 березня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» із заявою про настання страхового відпадку по договору страхування на відшкодування шкоди, завданої здоров?ю та життю.

Листом від 06 квітня 2018 року вих. № 2441-31 ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» відмовило у виплаті страхового відшкодування за даним випадком.

Відмова мотивована тим, що ОСОБА_2 повністю відшкодував ОСОБА_1 шкоду, завдану внаслідок ДТП.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

За фактом завдання шкоди виникає деліктне зобов`язання, яке припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка її завдала. Сторонами деліктного зобов`язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Разом з тим правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.

Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов`язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV).

Метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон № 1961-IV (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону № 1961-IV).

Згідно зі статтею 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

За змістом Закону № 1961-IV (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на його отримання, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинне відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Відповідно до пункту 24.1 статті 24 Закону № 1961-IV, у зв`язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов`язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров`я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів.

Зазначені в цьому пункті витрати та необхідність їх здійснення мають бути підтверджені документально відповідним закладом охорони здоров`я.

Згідно зі статтею 26-1 Закону № 1961-IV страховиком (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.

Таким чином, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.

Деліктне зобов`язання - первісне, основне зобов`язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, внаслідок якої завдано шкоди, буде кваліфікована як страховий випадок.

При цьому потерпілий не є стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, але наділяється правами за договором: на його (третьої особи) користь страховик зобов`язаний виконати обов`язок зі здійснення страхового відшкодування, тобто відшкодовує шкоду замість її завдавача у межах обумовленої у договорі суми.

Відповідно до статті 511 ЦК України зобов`язання не створює обов`язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов`язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена в договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

Потерпілий може одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в межах деліктного зобов`язання незалежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди.

У такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором з відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов`язками страховика як сторони договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Якщо потерпілий одержав відшкодування від завдавача шкоди у розмірі, який у повному обсязі відшкодовує завдану шкоду, деліктне зобов`язання між потерпілим і особою, яка завдала шкоди, припиняється згідно зі статтею 599 ЦК України виконанням, проведеним належним чином.

З урахуванням установлених у цій справі обставин та оскільки законом на страховика покладено обов`язок по відшкодуванню заподіяної потерпілим шкоди, однак, у даному випадку, такий обов`язок добровільно взяв на себе винуватець і повністю відшкодував заподіяну на той момент майнову шкоду потерпілому, розмір якої останнім визначено в сумі 195 850,00 грн відповідно до складеної ним нотаріально посвідченої заяви про повне відшкодування збитків та моральної шкоди, то у страховика не виник обов`язок по відшкодуванню шкоди, яка вже відшкодована.

Суд апеляційної інстанції, виходячи із змісту заявлених у цій справі позовних вимог, дав належну оцінку зібраним у справі доказам та встановленим на їх підставі обставинам, зокрема, врахував зміст наявної в матеріалах справи нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_1 про повне відшкодування йому збитків та моральної шкоди від 03 березня 2018 року, та дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки у ньому позивач ставить питання про відшкодування страховою компанією вже відшкодованої йому шкоди.

При цьому апеляційний суд обґрунтовано зауважив, що за умов, якщо розмір відшкодованої шкоди є меншим аніж реальна шкода і потерпілий поніс більші витрати (додаткові витрати), останній не позбавлений можливості звернутися до страховика з відповідною заявою і порушити питання виплати різниці між відшкодованою шкодою і реальними (фактичними) витратами понесеними у зв`язку з лікуванням, в межах ліміту, надавши відповідні підтверджуючі документи таких витрат.

У межах даного спору з таких підстав потерпілий не звертався до страховика, а отже, в силу диспозитивності цивільного процесу апеляційний суд був позбавлений можливості вирішувати таке питання.

Колегія суддів не бере до уваги посилання заявника у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-725цс16, від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-954цс16, постанову Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 344/10730/15-ц (провадження № 61-5079св18), постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), оскільки висновки у цих справах не стосуються питання стягнення зі страховика страхового відшкодування в рахунок покриття завданої у ДТП шкоди, яка у повному обсязі добровільно відшкодована її завдавачем, що має місце у справі, яка переглядається.

У силу вимог статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не може вдаватись до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваних рішеннях, не вирішує питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк