Постанова

Іменем України

19 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 755/12409/15-ц

провадження № 61-22566св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - орган опіки та піклування Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 13 вересня 2019 року в складі судді Катющенко В. П. та присяжних: Блащука В. Ю., Слободенко Ж. М., та постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року в складі колегії суддів: Соколової В. В., Андрієнко А. М., Поліщук Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог заяви

У червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду м. Києва із заявою про визнання особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна.

Свої вимоги заявник обґрунтовував тим, що він є сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , та здійснює за нею постійний догляд. З 12 квітня 2007 року на довічний строк його матері встановлено першу групу інвалідності у зв`язку з загальним захворюванням. Внаслідок хвороби їй притаманна характерна стійка розумова відсталість з вираженими емоційно-вольовими розладами, вона втратила орієнтацію у часі та просторі, має провали в пам`яті та викривлене сприйняття реальності. У зв`язку з погіршенням стану здоров`я ОСОБА_2 потребує постійного догляду та турботи, оскільки не здатна до самообслуговування, контролю власної поведінки та повністю залежить від інших осіб, неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність. Він повністю утримує свою матір, бажає встановити опіку над нею для захисту її особистих і майнових прав, оскільки за станом здоров`я вона не може їх реалізовувати у повному обсязі.

Враховуючи викладене, заявник просив суд визнати недієздатною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , опікуном якої призначити ОСОБА_1 ; призначити у справі судово-психіатричну експертизу з метою визначення психічного стану ОСОБА_2 , її здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Як вбачається з ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 13 вересня 2019 року, якою відмовлено у задоволенні заяви про зміну предмету позову, 09 серпня 2018 року до суду від представника заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 надійшла заява про зміну предмету позову, в якій він просив визнати ОСОБА_2 обмежено дієздатною; призначити піклувальника ОСОБА_2 - ОСОБА_1 .

Підставою відмови у задоволенні вказаної заяви суд вказав те, що цивільно-процесуальним законодавством не передбачена можливість зміни предмета позову у справах про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи та визнання її недієздатною, які суд розглядає у порядку окремого провадження.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 13 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року, в задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що заявником не надано належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_2 внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, що також спростовується висновком експерта № 458 від 14 червня 2016 року, яким установлено, що ОСОБА_2 має порушення психічної діяльності, які суттєво впливають на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, але за своїм психічним станом вона потребує не опіки, а піклування. Таким чином, підстави для визнання ОСОБА_2 недієздатною та встановлення над нею опіки відсутні.

Крім того, у провадженні Дніпровського районного суду м. Києва перебуває цивільна справа № 755/12515/16-ц за заявою ОСОБА_1 про визнання особи обмежено дієздатною, встановлення піклування та призначення піклувальника, в межах розгляду якої 02 лютого 2018 року призначена судово-психіатрична експертиза.

04 серпня 2018 року заявником через засоби поштового зв`язку була направлена заява про зміни предмету і підстав звернення, в якій він просив визнати ОСОБА_2 обмежено дієздатною, проте вказана заява була залишена без розгляду судом першої інстанції.

В матеріалах справи відсутнє подання органу опіку та піклування про призначення заявника опікуном чи піклувальником, що унеможливлює вирішення судом вказаного питання, так як саме орган опіки та піклування досліджує обставини щодо можливості особи виконувати обов`язки піклувальника чи опікуна.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про часткове задоволення його заяви та визнати ОСОБА_2 обмежено дієздатною, встановити над нею піклування та призначити його піклувальником обмежено дієздатної ОСОБА_2 .

Касаційна скарга мотивована тим, що подаючи до суду заяву про визнання особи недієздатною, ОСОБА_1 на мав можливості установити ступінь ураження її психічного здоров`я, а тому змінив позовні вимоги лише після проведення у справі судово-психіатричної експертизи. При цьому заявник вважає, що суд мав процесуальну можливість частково задовольнити його заяву та визнати ОСОБА_2 обмежено дієздатною, встановити над нею піклування та призначити його піклувальником обмежено дієздатної ОСОБА_2 .

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 18 грудня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є матір`ю ОСОБА_1 .

Згідно з медичною документацією у 2007 році ОСОБА_2 встановлений діагноз: «Гостре порушення мозкового кровообігу - ішемічний інсульт - в лівій середньо-мозковій артерії з моторною афазією, глибоким правобічним геміпарезом. Дисциркулярна енцелопатія ІІІ ст. зі зниженням мнестичних функцій, помірним цефалічним синдромом. Церебральний атеросклероз. Гіпертонічна хвороба ІІІ ст. ІХС: атеросклеротичний кардіосклероз, атеросклероз аорти, вінцевих артерій». У зв`язку з цим з 12 квітня 2007 року їй встановлена перша група інвалідності. Аналогічний діагноз зазначений у медичній документації 2008 року.

За змістом висновку експерта № 458 від 14 червня 2016 року, складеного Київським міським центром судово-психіатричної експертизи, ОСОБА_2 страждає на органічне ураження головного мозку поєднаного (судинно-атрофічного) ґенезу з помірно вираженим психоорганічним синдромом (F07/9 - згідно з МКХ- 10); наявні в теперішній час у ОСОБА_2 порушення психічної діяльності суттєво впливають на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними; за своїми психічним станом у теперішній час ОСОБА_2 потребує не опіки, а піклування.

Органом опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації не вирішувалось питання щодо доцільності призначення ОСОБА_1 опікуном над його матір`ю ОСОБА_2 .

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 36 ЦК України суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Порядок обмеження цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України. Цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.

Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними; фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це (частина перша статті 39, частина перша статті 40 ЦК України).

Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка; недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину; правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун (частини перша-третя статті 41 ЦК України).

Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки (стаття 55 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 67 ЦК України опікун зобов`язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням.

Тлумачення зазначених норм права дає підстави стверджувати, що недієздатні особи є особливою категорією людей (фізичних осіб), які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу тимчасово або постійно не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов`язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння.

Відповідно до частини третьої статті 296 ЦПК України заяву про визнання фізичної особи недієздатною може бути подано членами її сім`ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, закладом з надання психіатричної допомоги.

Частиною третьою статті 297 ЦПК України передбачено, що у заяві про визнання фізичної особи недієздатною мають бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров'я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу. У виняткових випадках, коли особа, щодо якої відкрито провадження у справі про обмеження її у цивільній дієздатності чи визнання її недієздатною, явно ухиляється від проходження експертизи, суд у судовому засіданні за участю лікаря-психіатра може постановити ухвалу про примусове направлення фізичної особи на судово-психіатричну експертизу (стаття 298 ЦПК України).

Опіка встановлюється над малолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними (стаття 58 ЦК України).

Піклування встановлюється над неповнолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена (стаття 59 ЦК України).

Таким чином, цивільним законодавством диференційовані як суб'єкти так і правові наслідки встановлення над особою опіки або піклування.

Визнання особи недієздатною та обмежено дієздатною відрізняється як за вимогами, про які просить заявник, так і за правовими наслідками: за підставами. Разом із тим їх одночасна зміна не допускається. Тому особа не може бути визнана обмежено дієздатною, якщо наявна лише частина обставин, які є підставою для визнання її недієздатною.

При цьому суд не наділений повноваженнями на власний розсуд змінювати підстави заяви у випадку зміни її вимог. Крім того, чинний ЦПК не передбачає можливості часткового задоволення заяви про визнання особи недієздатною.

Звертаючись до суду із цією заявою ОСОБА_1 в порядку статті 60 ЦК України просив суд визнати недієздатною ОСОБА_2 та призначити себе її опікуном.

Вирішуючи спір у цій справі, суди попередніх інстанцій, врахувавши відмінність між встановленням над особою опіки чи піклування, виходили із відсутності у суду можливості самостійно визначати підстави та предмет заяви в рамках принципу диспозитивності. При цьому ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 13 вересня 2019 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зміну предмету позову.

Установивши на підставі доказів, що належним чином оцінені, що ОСОБА_2 за своїм психічним станом потребує не опіки, а піклування, суди дійшли правильного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_1 . При цьому судами було враховано, що у провадженні Дніпровського районного суду м. Києва перебуває цивільна справа № 755/12515/16-ц за заявою ОСОБА_1 про визнання особи обмежено дієздатною, встановлення піклування та призначення піклувальника, в межах розгляду якої 02 лютого 2018 року призначена судово-психіатрична експертиза.

Згідно із відомостями із Єдиного державного реєстру судових рішень розгляд цієї справи не закінчено, у справі проведена судово-психіатрична експертиза.

Враховуючи зазначене, заявник матиме процесуальну можливість у рамках вказаної справи довести наявність підстав для визнання ОСОБА_2 обмежено дієздатною, встановлення піклування та призначення піклувальника.

Згідно з частиною другою статті 60 ЦК України суд встановлює піклування над фізичною особою у разі обмеження її цивільної дієздатності і призначає піклувальника за поданням органу опіки та піклування.

Статтею 300 ЦПК України визначено, що суд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна.

Враховуючи зазначене, суди попередніх інстанцій обґрунтовано вказали про відсутність у матеріалах справи подання та/або висновку органу опіки та піклування з приводу призначення заявника опікуном чи піклувальником, та підставно констатували, що відсутність цього подання унеможливлює вирішення судом вказаного питання, так як саме орган опіки та піклування досліджує обставини щодо можливості особи виконувати обов`язки піклувальника чи опікуна.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 13 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара