ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2025 року

м. Київ

справа № 755/1391/24

провадження № 51-569 км 25

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 12 листопада 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023105040001950, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 26 червня 2024 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України та призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34 000 (тридцять чотири тисячі) гривень.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України до призначеного за цим вироком покарання повністю приєднано невідбуту частину покарання за вироком Деснянського районного суду м. Києва від 31 травня 2023 року та призначено остаточне покарання у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік та штраф у в розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34 000 (тридцять чотири тисячі) гривень.

Згідно з ч. 3 ст. 72 КК України покарання у виді штрафу ухвалено виконувати самостійно.

Вирішено питання речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 12 листопада 2024 року вирок суду першої інстанції залишено без змін.

За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку суду ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено за те, що будучи раніше судимим за ч. 1 ст. 309 КК України вироком Деснянського районного суду м. Києва від 31 травня 2023 року до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік, на підставі ст. 75 КК України звільненим від відбування покарання з випробування з іспитовим строком 1 рік, на шлях виправлення не став та протягом року після засудження вчинив ті самі дії, передбачені ч. 1 ст. 309 КК України, за наступних обставин.

22 грудня 2023 року, ОСОБА_6 , близько 12 години використовуючи власний мобільний телефон марки Xiaomi Redmi 9, через невстановлений телеграм-канал домовився з невстановленою досудовим слідством особою про придбання у неї психотропної речовини, обіг якої обмежено - амфетамін, за грошові кошти в сумі 430 грн. В подальшому, використовуючи надані невстановленою особою невстановлені реквізити рахунку, через невстановлений платіжний термінал за адресою: м. Київ, вул. Будівельників 40, перерахував грошові кошти у сумі 430 грн, після чого отримав координати, де приблизно о 14 годині цього ж дня забрав у визначеному місці за адресою: м. Київ, пр-т Каденюка 7, біля будинку в трубі, згорток з прозорим поліетиленовим зіп пакетом з порошкоподібною речовиною білого кольору, що містила в своєму складі психотропну речовину, обіг якої обмежено - амфетамін, масою 0,212 г та тим самим придбав і почав незаконно зберігати при собі з метою подальшого особистого вживання без мети збуту психотропну речовину, обіг якої обмежено - амфетамін, яку цього ж дня, о 14:05 годині було виявлено працівниками поліції за адресою: м. Київ, б-р Верховної Ради, 14 та добровільно видано ОСОБА_6 .

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у вказаному суді з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотного порушення вимог кримінального процесуального закону. Обґрунтовуючи вимоги скарги прокурор зазначає, що апеляційний суд, переглядаючи апеляційну скаргу прокурора про м`якість призначеного ОСОБА_6 покарання у виді штрафу, всупереч вимогам ст. 419 КПК України, не перевірив належним чином її доводів та безпідставно залишив вирок суду першої інстанції без змін. Прокурор стверджує, що без належної оцінки залишились посилання на те, що ОСОБА_6 вже засуджувався за скоєння злочину, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України проте належних висновків для себе не зробив та повторно вчинив злочин, передбачений ст. 309 КК України, що свідчить про те, що він на шлях виправлення не став. Звертає увагу на те, що остаточне покарання ОСОБА_6 призначено з порушенням вимог ч. 4 ст. 71 КК України.

Під час касаційного розгляду прокурор частково підтримав касаційну скаргу сторони обвинувачення та просив її задовольнити лише в частині невідповідності призначеного покарання у виді штрафу даним про особу засудженого та тяжкості кримінального правопорушення внаслідок м`якості. Доводи касаційної скарги в частині порушення вимог ч. 4 ст. 71 КК України при призначенні остаточного покарання ОСОБА_6 - не підтримав.

Позиції інших учасників судового провадження

Захисник ОСОБА_7 , яка діє в інтересах засудженого ОСОБА_6 надіслала заперечення на касаційну скаргу в яких, посилаючись на безпідставність наведених прокурором доводів, просила оскаржуване судове рішення залишити без зміни.

Засуджений ОСОБА_6 під час касаційного розгляду також просив залишити без задоволення касаційну скаргу прокурора та оскаржуване судове рішення без зміни. Висловив щире каяття у скоєному, пояснив, що пройшов курс лікування, влаштувався на роботу та уже сплатив частину штрафу.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Винуватість ОСОБА_6 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, доведеність цього обвинувачення та кваліфікація діяння за ч. 2 ст. 309 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд при виборі покарання зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації це покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують та обтяжують.

За вимогами ст. 419 КПК України, в ухвалі апеляційного суду має бути зазначено, зокрема, суть апеляційної скарги та докладні мотиви прийнятого рішення, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких її визнано необґрунтованою.

Зважаючи на законодавчі приписи, а також положення ст. 419 КПК України, суд апеляційної інстанції зобов`язаний проаналізувати й зіставити з наявними у кримінальному провадженні та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. При залишенні заявлених вимог без задоволення, в ухвалі має бути зазначено підстави на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Так, у касаційній скарзі прокурор не погоджується з ухвалою апеляційного суду, постановленою за результатом розгляду апеляційної скарги сторони обвинувачення, посилаючись на її невідповідність вимогам ст. 419 КПК України.

Проте колегія суддів вважає такі доводи прокурора безпідставними та констатує, що апеляційний суд дотримався наведених вимог кримінального процесуального закону. Переглядаючи вирок суду першої інстанції за апеляційною скаргою прокурора, в якій він ставив питання про його скасування та ухвалення нового, в зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і особі засудженого ОСОБА_6 , дав належні та обґрунтовані відповіді на всі її доводи.

Приймаючи рішення про залишення вироку суду першої інстанції без зміни, апеляційний суд виходив з того, що при призначенні ОСОБА_6 покарання, суд першої інстанції в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке, відповідно до ст. 12 КК України, класифікується як нетяжке, дані про особу засудженого, який на спеціальних обліках не перебуває, проте проходив психо-соціальну реабілітацію в умовах стаціонару у КНП «КНКЛ «Соціотерапія» з 06 травня 2024 року з діагнозом: «Психічні та поведінкові розлади внаслідок поєднання вживання наркотиків та використання інших психоактивних речовин. Синдром залежності». Суд урахував, що ОСОБА_6 хоча і був судимим та нове кримінальне правопорушення вчинив під час іспитового строку, однак щиро розкаявся та активно сприяв розкриттю злочину, що суд визнав обставиною, яка пом`якшує покарання, а тому дійшов висновку про призначення ОСОБА_6 покарання у виді штрафу. Суд апеляційної інстанції погодився також з рішенням місцевого суду про те, що на підставі ст. 71, ч. 3 ст. 72 КК України покарання у виді штрафу виконується самостійно та залишив вирок суду першої інстанції без змін.

З наведеним висновком суду та призначеним ОСОБА_6 покаранням погоджується також колегія суддів та вважає, що доводи касаційної скарги прокурора про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і особі засудженого внаслідок м`якості є безпідставними.

Як убачається з оскаржуваної ухвали, всі наведені судом першої інстанції дані про особу засудженого та обставини, які визнані такими, що пом`якшують покарання були враховані при обранні покарання у виді штрафу. Надано належну оцінку в ухвалі апеляційним судом також і твердженню прокурора про те, що ОСОБА_6 вже засуджувався за скоєння злочину, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України та обґрунтовано визнано їх безпідставними, а тому посилання в касаційній скарзі про залишення без належних відповідей доводів сторони обвинувачення свого підтвердження не знайшли.

Зважаючи на те, що згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також з огляду на висловлену засудженим ОСОБА_6 в суді касаційної інстанції позицію про його щире каяття у скоєному та часткове виконання покарання у виді штрафу, сплату якого ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 04 березня 2025 року було розстрочено, колегія суддів вважає, що призначене судом першої інстанції покарання, залишене без змін судом апеляційної інстанції, є достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Переконливих доводів про необхідність призначення останньому більш суворого покарання у касаційній скарзі прокурора не наведено, в зв`язку з чим вважати його таким, що не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, підстав не вбачається.

Неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, таких порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б істотними та підставами, передбаченими ст. 438 КПК України, для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення у цій справі не встановлено, а тому в задоволенні касаційних вимог прокурора слід відмовити.

Керуючись статтями 433 434 436 - 438 441 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Ухвалу Київського апеляційного суду від 12 листопада 2024 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3