Постанова
Іменем України
16 березня 2020 року
місто Київ
справа № 755/14119/16-ц
провадження № 61-849св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна», ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» на рішення Апеляційного суду міста Києва від 13 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Саліхова В. В., Прокопчук Н. О., Семенюк Т. А.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (далі - ТОВ «Порше Лізинг Україна»), ОСОБА_2 та з урахуванням збільшених позовних вимог просив встановити нікчемність договору про фінансовий лізинг від 03 червня 2014 року та застосувати наслідки нікчемного правочину. Стягнути з ТОВ «Порше Лізинг Україна» на користь позивача суму, еквівалентну 39 314, 06 дол. США, що за курсом НБУ станом на 15 лютого 2017 року становить 1 070 541, 51 грн.
Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 03 червня 2014 року між ОСОБА_1 , ТОВ «Порше Лізинг Україна» та ОСОБА_2 підписано договір про фінансовий лізинг, відповідно до умов якого ТОВ «Порше Лізинг Україна» зобов`язалось передати позивачеві автомобіль VW Passat В7, 2014 року виробництва, шасі № НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 (далі - Автомобіль), а позивач зобов`язався сплачувати лізингові платежі відповідно до загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу та графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів. Зазначений договір нотаріально посвідчений не був, отже є нікчемним. За умовами договору про фінансовий лізинг від 03 червня 2014 року передбачено сплату всіх платежів в грошовому еквіваленті в іноземній валюті. З моменту підписання договору позивач здійснював всі платежі згідно з графіком та станом на 15 лютого 2017 року сплатив на рахунок ТОВ «Порше Лізинг Україна» суму, еквівалентну 39 314, 06 дол. США, що за курсом НБУ становить 1 070 541, 51 грн, які позивач просить стягнути з відповідача на свою користь.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач поданий позов не визнав, вважав його необґрунтованим та таким, у задоволенні якого необхідно відмовити. Звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь кошти у розмірі 411 711, 13 грн у порядку реституції. Вимоги зустрічного позову обґрунтовані тим, що позивач повинен повернути ТОВ «Порше Лізинг Україна» новий Автомобіль, що є неможливим. Отже, ОСОБА_1 має відшкодувати вартість одержаного майна за цінами на момент відшкодування, з використанням еквіваленту долара США до національної валюти України - гривні. Об`єкт лізингу використовувався ОСОБА_1 з 03 червня 2014 року до 15 листопада 2016 року. За цей час вартість автомобіля значно знизилась у зв`язку з експлуатацією. Згідно зі звітом від 24 листопада 2016 року № 309 про оцінку транспортного засобу станом на 24 листопада 2016 року ринкова вартість Автомобіля становить 645 629, 72 грн, що за курсом НБУ становить 25 239, 63 дол. США. Отже, за час експлуатації автомобіля, його вартість зменшилась: 40 900, 00 - 25 239, 63 = 15 660, 37 дол. США, що станом на 15 грудня 2016 року становить 411 711, 13 грн, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Порше Лізинг Україна» для повернення останнього до первісного стану.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 13 вересня 2017 первісний позов задоволено частково. Застосовано наслідки недійсності нікчемного правочину, стягнуто з ТОВ «Порше Лізинг Україна» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 785 702, 36 грн. У задоволенні зустрічного позову ТОВ «Порше Лізинг Україна» про застосування наслідків недійсності правочину відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що спірний договір фінансового лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу. Під час укладення договору не дотримано положення законодавства щодо нотаріального посвідчення договору, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що укладений сторонами договір фінансового лізингу є нікчемним в силу закону. Платежі за договором лізингу здійснювалися ОСОБА_1 та одержувалися ТОВ «Порше Лізинг Україна» у відповідних сумах у національній валюті України - гривнях, з урахуванням чого поверненню/стягненню підлягають грошові кошти саме у сплаченому ОСОБА_1 розмірі. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції зазначив, що фактично ТОВ «Порше Лізинг Україна» просить стягнути з ОСОБА_1 різницю курсу національної валюти України, що не передбачено нормами діючого законодавства та не відповідає жодному способу захисту цивільного права.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 13 грудня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ «Порше Лізинг Україна» задоволено частково. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 13 вересня 2017 року в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог скасовано. Ухвалено у цій частині нове рішення про відмову у позові.
Суд апеляційної інстанції, переглянувши справу лише у частині відмови у зустрічному позові, зазначив, що відповідач послався на звіт від 24 листопада 2016 року № 309 про оцінку транспортного засобу. Відповідно до висновку з позивача підлягає стягненню сума в розмірі 411 711, 13 грн за курсом НБУ станом на 15 грудня 2016 року (40 900, 00 - 25 239, 63 = 15 660, 37 дол. США), яка розрахована фахівцем як зменшення вартості спірного автомобіля, а не як кошти за користування останнім, що передбачено статтею 216 ЦК України. Суд апеляційної інстанції визнав, що звіт від 24 листопада 2016 року № 309 про оцінку транспортного засобу, який визначає ринкову вартість автомобіля, а не вартість за користування автомобілем ОСОБА_1 протягом певного періоду, розрахованої в еквіваленті до долара США не є належним та допустимим доказом визначення розміру користування автомобілем позивачем в національній валюті, а тому не взятий до уваги. Інших розрахунків відповідачем на підтвердження своїх вимог не надано. Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції сторонам роз`яснено вимоги процесуального закону щодо надання суду доказів на підтвердження сторонами своїх вимог, однак відповідач інших доказів не надав.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у лютому 2018 року, ТОВ «Порше Лізинг Україна» просило скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Заявник зазначає, що судами неправильно застосовано положення статті 216 ЦК України, відповідно до якої позивач повинен був повернути відповідачу автомобіль у стані, що був переданий йому, тобто у новому стані. Позивач тривалий час користувався Автомобілем, внаслідок чого його вартість істотно знизилась, з огляду на що він повинен відшкодувати вартість отриманого ним майна. З урахуванням висновків звіту вартість автомобіля на момент його повернення у еквіваленті і становить 25 239, 63 дол. США, отже різниця вартості у розмірі 411 711, 13 грн підлягає поверненню позивачем.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У наданому відзиві позивач просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX
(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у лютому 2018 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 03 червня 2014 року між ТОВ «Порше Лізинг Україна» (лізингодавець), ОСОБА_1 (лізингоодержувач) та ОСОБА_2 (поручитель) укладений договір про фінансовий лізинг № НОМЕР_3 , згідно з умовами якого ТОВ «Порше Лізинг Україна» передало ОСОБА_1 об`єкт лізингу - транспортний засіб марки VW Passat В7 2.0 І TDI, 2014 року виробництва, шасі № НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_4 , на умовах лізингу: вартість об`єкта лізингу - еквівалент 40 900, 00 дол. США, що становить 489 164, 00 грн.
Невід`ємною частиною цього договору про фінансовий лізинг є також загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу, згідно з пунктом 4.1 яких відповідач зберігає за собою право власності на об`єкт лізингу, в той час як лізингоодержувач матиме право на експлуатацію об`єкта лізингу впродовж усього строку дії контракту (окрім випадків, коли ТОВ «Порше Лізинг Україна» матиме право розірвати цей контракт/відмовитися від контракту та вимагати повернення об`єкта лізингу).
Відповідно до акта прийому-передачі до договору від 03 червня 2014 року № 00009903 ОСОБА_1 12 червня 2014 року отримав предмет лізингу.
Факт знаходження Автомобіля на момент розгляду справи у фактичному володінні ТОВ «Порше Лізинг Україна» не заперечувався сторонами у справі.
Відповідно до зведеної облікової виписки з рахунку клієнта ОСОБА_1 за договором №00009903 від 03 червня 2014 року за період з 05 червня 2014 року до 17 березня 2017 року позивачем як виконання спірного договору сплачено 785 702, 36 грн.
Факт сплати ОСОБА_1 саме цієї суми не оспорюється сторонами та підтверджується також долученими до матеріалів справи квитанціями.
Відповідно до звіту від 24 листопада 2016 року № 309 про оцінку транспортного засобу, складеного оцінювачем ОСОБА_3 , ринкова вартість Автомобіля на дату оцінки складає 645 629, 72 грн.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у випадку неможливості такого повернення (зокрема, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі) необхідно відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Отже, у разі застосування реституції за нікчемним договором лізингу лізингодавець зобов`язаний повернути лізингоодержувачу сплачені ним платежі на виконання умов договору, а лізингоодержувач, у свою чергу, зобов`язаний повернути лізингодавцю передане за договором майно, а саме об`єкт лізингу, яким він користувався.
Згідно зі статтею 628 ЦК України до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченню дії договору. На правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання позивачем, як лізингодавцем, лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.
В частині положень щодо надання об`єкта лізингу у користування на правовідносини, зокрема щодо оплати за це, поширює свою дію параграф 5 «Найм (оренда) транспортного засобу» глави 58 «Найм (оренда)» ЦК України, що узгоджується з положеннями Закону України «Про фінансовий лізинг».
Правовідносини, які виникли між сторонами у справі на підставі нікчемного договору фінансового лізингу, мають певні особливості, а саме: з моменту виникнення між сторонами у справі спірних правовідносин ОСОБА_1 користувався предметом лізингу, який належить на праві власності ТОВ «Порше Лізинг Україна».
За змістом глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно (частина перша статті 1212 ЦК України).
Правовідносини за нікчемним договором фінансового лізингу, на підставі якого відбулося фактичне користування позивачем транспортним засобом відповідача, за своїм змістом є кондикційними.
Оскільки договір є нікчемним з моменту його укладення, то фактичний користувач предмета лізингу, який без достатньої правової підстави за рахунок власника предмета лізингу зберіг у себе кошти, які мав заплатити за весь час користування предметом лізингу, зобов`язаний повернути ці кошти власнику на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду дійшла таких правових висновків про застосування частини першої статті 1212 ЦК України до правовідносин щодо фактичного використання майна без достатньої підстави у постанові від 23 травня 2018 року (справа № 14-77цс18).
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції застосував наслідки нікчемності договору фінансового лізингу (двосторонню реституцію) шляхом повернення лізингоодержувачу сплаченої ним суми.
Водночас, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, зустрічні позовні вимоги ТОВ «Порше Лізинг Україна» про стягнення грошових коштів з ОСОБА_1 , стосувалися відшкодування різниці між вартістю нового автомобіля, який отримував ОСОБА_1 та дійсною вартістю цього транспортного засобу на момент відшкодування, після його тривалого використання.
У задоволенні зазначених вимог зустрічного позову, судом апеляційної інстанції обґрунтовано відмовлено в силу їх недоведеності і безпідставності, з урахуванням обставин і підстав, на які посилався позивач у контексті цієї справи, та з урахуванням дотримання принципу диспозитивності цивільного процесу.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 25 вересня 2019 року у справі № 750/11600/16-ц (провадження № 61-34771св18), підстав відступити від зазначеного висновку не встановлено.
Окрім цього, Верховним Судом враховано, що суд апеляційної інстанції роз`яснював сторонам вимоги процесуального закону щодо надання суду доказів на підтвердження сторонами своїх вимог, однак відповідач інших доказів не надав.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України
«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи («Проніна проти України», № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Верховний Суд встановив, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають.
Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
Суд касаційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог, викладених у касаційній скарзі, судом не встановлено достатніх підстав вийти за межі доводів скарги, визначених правилом статті 400 ЦПК України. Верховний Суд в оцінці обґрунтованості та правомірності оскаржуваного рішення, ухваленого у справі, виходить з оцінки тих доводів, що наведені сторонами під час розгляду справи, а також доводів касаційної скарги, не даючи оцінки іншим міркуванням, що не були предметом вивчення судом апеляційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду міста Києва від 13 грудня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді С. О. Погрібний
І. Ю. Гулейков
В. В. Яремко