Постанова

Іменем України

15 січня 2025 року

м. Київ

справа № 755/15383/23

провадження № 61-14116св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє представник - адвокат Тільний Анатолій Олексійович, на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11 червня 2024 року у складі судді Арапіної Н. Є. та постанову Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2023 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання малолітньої дитини.

В обґрунтування позову посилався на те, що 05 жовтня 2013 року між ним та ОСОБА_2 було укладено шлюб, зареєстрований у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану по м. Умані реєстраційної служби Уманського міськрайонного управління юстиції у Черкаській області, актовий запис № 536.

Від шлюбу у сторін є малолітня дитина - донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Фактично шлюбні відносини між сторонами припинено через відсутність взаєморозуміння, починаючи з грудня 2022 року.

Позивач вказує, що дитина добровільно пішла проживати до батька.

Зазначає, що має на праві власності житло, а саме: двокімнатну квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у якій створено всі необхідні умови для проживання, виховання та розвитку дитини.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просив суд:

- шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Умань реєстраційної служби Уманського міськрайонного управління юстиції у Черкаській області, актовий запис № 536, розірвати.

- визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем проживання батька ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 .

09 квітня 2024 року Дніпровський районний суд м. Києва в порядку, передбаченому частиною третьою статті 259 ЦПК України, ухвалив часткове рішення в частині вирішення вимог про розірвання шлюбу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 11 червня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що на час звернення до суду та під час судового розгляду за домовленістю батьків дитина проживає з позивачем. Відповідачка під час судового розгляду не заперечувала проти задоволення позовних вимог, просила їх задовольнити. Суд дійшов висновку, що беззаперечне визнання відповідачкою позову у цій справі, її процесуальна поведінка під час судового розгляду, а також встановлені судом у справі обставини свідчать про те, що сторони між собою дійшли згоди відносно того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, а тому задоволення матеріально-правової вимоги позивача у такій ситуації є недоцільним та таким, що не призведе до виникнення бажаних позивачем наслідків, оскільки такі вже досягнуті сторонами з урахуванням їх домовленості між собою.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_3 в особі представника - адвоката Тільного А. О. звернувся до суду з апеляційною скаргою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану адвокатом Тільним А. О., залишено без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11 червня 2024 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

23 жовтня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє його представник - адвокат Тільний А. О., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11 червня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2024 року.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким позов про визначення місця проживання малолітньої дитини задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 29 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

20 листопада 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Встановлено, що у період з 05 жовтня 2013 року по 09 квітня 2024 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.

Від шлюбу у сторін є малолітня дитина - донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири від 02 листопада 2022 року ОСОБА_3 придбав у власність двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 .

Згідно з актом обстеження умов проживання № 112 від 05 жовтня 2023 року, складеним відділом соціально-правового захисту дітей Служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, за адресою: АДРЕСА_1 проживають ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та його донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Для виховання та розвитку дитини створено такі умови: для дитини відведено окрему кімнату, наявна шафа з одягом, ліжко для сну, стіл для навчання, іграшки, книжки та інші особисті речі.

Згідно з Інформацією про задеклароване/зареєстроване місце проживання особи № 100641047 від 12 жовтня 2023 року ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 з 08 травня 2015 року по теперішній час.

Згідно довідки № 253 від 28 вересня 2023 року, ОСОБА_4 є учнем 4А класу Навчально-виховного комплексу № 167 з поглибленим вивченням німецької мови (спеціалізована школа Iступеня-гімназія) м.Києва.

З копії посвідчення Серії НОМЕР_1 , виданого УПСЗН м. Умань 15 листопада 2023 року, вбачається, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримує державну соціальну допомогу як особа з інвалідністю з дитинства.

Відповідно до копії Довідки ІНФОРМАЦІЯ_3 № 4/1109 від 28 березня 2024 року, ОСОБА_3 не підлягає призову на військову службу під час мобілізації з 25 березня 2024 року, як такий, що виховує дитину з інвалідністю віком до 18 років (термін дії відстрочки: до 25 вересня 2024 року).

ОСОБА_3 з 02 червня 2015 року працює в ТОВ «Молочна компанія «Галичина» на посаді торгівельного представника.

Згідно з висновком органу опіки та піклування Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини № 103/8505/41/3 від 21 листопада 2023 року орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_3 .

Висновок органу опіки та піклування обґрунтований тим, що малолітня дитина постійно проживає разом із батьком, який самостійно займається її вихованням та утриманням, працює, має стабільний дохід та можливість створити всі умови для фізичного, духовного та розумового розвитку дитини. Мати дитини в телефонному режимі повідомила, що не заперечує, щоб малолітня дитина проживала разом з батьком.

Згідно з висновком про результати психологічного дослідження дитини ОСОБА_4 від 22 грудня 2023 року, складеним психологом ОСОБА_6 , відповідно до проведеного дослідження психоемоційний стан дитини добрий, дитина у стосунках більш прихильна до батька.

Встановлено, що на час звернення до суду з цим позовом та під час судового розгляду за домовленістю батьків між собою дитина проживає з позивачем.

11 жовтня 2023 року відповідачка ОСОБА_2 подала до Дніпровського районного суду м.Києва заяву, в якій визнала позов ОСОБА_3 про визначення визначення місця проживання малолітньої дитини (а. с. 44-45).

Ухвалою Дніпровського районного суду м.Києва від 09 квітня 2024 року відмовлено у прийнятті визнання відповідачем ОСОБА_2 позову ОСОБА_3 про визначення визначення місця проживання малолітньої дитини.

Відмовляючи у прийнятті заяви ОСОБА_2 про визнання позову, суд першої інстанції виходив з того, що визнання відповідачкою позову про визначення місця проживання дитини у таких чутливих правовідносинах суперечить закону та може порушувати права, свободи чи інтереси малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визнання відповідачкою позову не сприятиме виконанню завдань цивільного судочинства, тому суд не вбачав підстав для його прийняття.

Під час розгляду справи судом першої інстанції було з`ясовано думку дитини - малолітньої ОСОБА_4 з приводу місця її проживання, яка повідомила, що проживає за адресою: АДРЕСА_4 та виявила бажання надалі проживати разом з батьком, оскільки він про неї піклується та матеріально її забезпечує.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

У відповідності до положень частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

У справі, яка переглядається, предметом спору є визначення місця проживання малолітньої дитини.

У статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (стаття 7 Сімейного кодексу України (далі- СК України)).

У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що за час перебування у шлюбі у ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .ІНФОРМАЦІЯ_4 народилася донька ОСОБА_4 .

Малолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом із батьком, а мати дитини як на час подання позову, так і під час розгляду справи в суді не заперечувала проти цього, підтвердивши тим самим, що сторони дійшли домовленості щодо проживання доньки саме з позивачем.

З урахуванням наведеного, приймаючи до уваги, що мати та батько (сторони у справі), які проживають окремо, дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина ОСОБА_4 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивач не довів, що його права порушені, не визнані або оспорюються відповідачкою.

Схожих висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23 (провадження № 61-1964св24), від 10 грудня2024 року у справі №299/8679/23 (провадження № 61-14033св24).

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначились з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судове рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи заявника про неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у вказаних постановах, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.

Інші наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального

і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє його представник - адвокат Тільний Анатолій Олексійович, залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11 червня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов