Постанова
Іменем України
18 березня 2020 року
м. Київ
справа № 755/15687/18
провадження № 61-23174св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «СЗ Холдинг»,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Гаращенко Д. Р., Пікуль А. А.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства
з обмеженою відповідальністю «СЗ Холдинг» (далі - ТОВ «СЗ Холдинг»)
про виплату всіх належних працівникові сум при звільненні та виплату заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні.
Позовна заява мотивована тим, що вона з 01 вересня 2008 року до 18 червня 2018 року працювала на посаді менеджера із зовнішньоекономічної діяльності
у ТОВ «СЗ Холдинг», наказом від 18 червня 2018 року № Сз-9-У00003-23
її звільнено із займаної посади на підставі частини четвертої статті 40 КЗпП України. При звільненні їй не було нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки.
З банківської виписки за період з 01 січня 2018 року до 27 серпня 2018 року відомо, що, хоча розмір її середньомісячної заробітної плати становив
3 059,00 грн, 15 червня 2018 року їй виплачено лише 917,70 грн.
Будь-яких інших виплат у день звільнення та в подальшому на її користь
ТОВ «СЗ Холдинг» не здійснювало. Кількість невикористаних днів щорічної відпустки становить близько 40 (з розрахунку 24 дні за 1 рік), оскільки вона декілька років поспіль відпустку не використовувала. Точної кількості
не використаних нею днів щорічної відпустки вона не має можливості встановити, оскільки ТОВ «СЗ Холдинг» не надало запитуваної інформації, в тому числі і щодо кількості днів невикористаної щорічної відпустки за весь період роботи на підприємстві.
Просила суд стягнути з ТОВ «СЗ Холдинг» на її користь не нараховану
та не виплачену їй при звільненні грошову компенсацію за всі невикористані нею дні щорічної відпустки за період роботи на підприємстві з 01 вересня 2008 року до 18 червня 2018 року; стягнути з ТОВ «СЗ Холдинг» на її користь середній заробіток за весь час затримки виплати належних їй при звільненні сум
з 19 червня 2018 року до дня постановлення рішення.
У листопаді 2018 року до суду надійшла зустрічна позовна заява
ТОВ «СЗ Холдинг» до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів, у якій ТОВ «СЗ Холдинг» просило стягнути з ОСОБА_1 безпідставно отримані кошти в розмірі 3 976,70 грн, посилаючись
на те, що відповідачці безпідставно виплачувалась заробітна плата, оскільки
на роботу вона не з`являлась, своїх обов`язків не виконувала, трудова книжка
на підприємстві зберігалась формально, тільки для збереження стажу роботи ОСОБА_1 , а тому формально виплачувалась і заробітна плата
у мінімальному розмірі.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 20 червня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ТОВ «СЗ Холдинг» на користь ОСОБА_1 невиплачену
при звільненні грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки за час роботи на підприємстві у розмірі 19 116,64 грн, з урахуванням обов`язкових податків і зборів.
Стягнуто з ТОВ «СЗ Холдинг» на користь ОСОБА_1 середній заробіток
за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 47 690,00 грн, з урахуванням обов`язкових податків і зборів.
У задоволенні зустрічного позову ТОВ «СЗ Холдинг» відмовлено.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, всупереч вимогам частини першої статті 116 КЗпП України, звільняючи позивача, не виплатив
їй компенсацію за невикористані дні відпустки, а тому позовні вимоги
про стягнення компенсації та середнього заробітку за час затримки розрахунку
відповідно до статті 117 КЗпП України є обґрунтованими.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив
з того, що ТОВ «СЗ Холдинг» не надало належних, достатніх та достовірних доказів того, що ОСОБА_1 не виходила на роботу і, як наслідок - безпідставно отримала заробітну плату в сумі 3 976,70 грн.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2019 рокурішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20 червня 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «СЗ «Холдинг» про виплату всіх належних працівникові сум при звільненні та виплату заробітної плати
за час затримки розрахунку при звільненні змінено.
Зменшено суми, які підлягають стягненню із ТОВ «СЗ «Холдинг» на користь ОСОБА_1 , у зв`язку з чим абзаци два, три, п`ять резолютивної частини рішення викладено в новій редакції.
Стягнуто з ТОВ «СЗ «Холдинг» на користь ОСОБА_1 невиплачену при звільненні грошову компенсацію за дні невикористаної відпустки у розмірі
2 814,72 грн, з урахуванням обов`язкових податків та зборів.
Стягнуто з ТОВ «СЗ «Холдинг» на користь ОСОБА_1 середній заробіток
за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 7 153,50 грн, з урахуванням обов`язкових податків та зборів.
Стягнуто з ТОВ «СЗ «Холдинг» на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, у розмірі 1 050,00 грн.
У решті рішення залишено без змін.
Змінюючи рішення та зменшуючи суми, які підлягають стягненню, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що компенсація за невикористані дні щорічної відпустки стягується лише за рік, який передує звільненню, вказуючи при цьому, що ОСОБА_1 не довела суду, що не використовувала щорічні відпустки за попередні роки з не залежних від неї причин, а також вважав,
що в цьому випадку підлягає застосуванню принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні і розмір відшкодування підлягає зменшенню.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи касаційної скарги
У грудні 2019 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку щодо вини ОСОБА_1 в частині не використання нею щорічних відпусток за попередні роки, у результаті чого суд помилково застосував принцип співмірності, оскільки висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 461/6803/16-ц, де зазначено, що суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи, не може бути застосовано під час розгляду справи за її позовом, оскільки у заявлених вимогах вона жодних сум не зазначала.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу
не направили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 755/15687/18, витребувано її з Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області.
Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2019 року справу за позовом
ОСОБА_1 до ТОВ «СЗ Холдинг» про виплату всіх належних працівнику сум при звільненні та виплату заробітної плати за час затримки розрахунку
при звільненні, а також за зустрічним позовом ТОВ «СЗ Холдинг»
до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що 01 вересня 2008 року ОСОБА_1 була прийнята
до ТОВ «СХ Холдинг» на посаду менеджера із зовнішньоекономічної діяльності. 18 червня 2018 року її було звільнено із займаної посади за прогул без поважних причин згідно з частиною четвертою статті 40 КЗпП України.
23 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до ТОВ «СЗ Холдинг» і просила надати їй довідку про середню заробітну плату за перше півріччя 2018 року, а також інформацію за червень, травень, квітень 2018 року про загальну суму заробітної плати з розшифровкою за видами виплат, розмірами і підставами відрахувань та утримань із заробітної плати, про суму заробітної плати,
що належить до виплати, а також кількість днів невикористаної відпустки
за весь період її роботи в ТОВ «СЗ Холдинг». Вказану вимогу ТОВ «СЗ Холдинг» отримало 29 серпня 2018 року (копію рекомендованого повідомлення
про вручення поштового відправлення позивач додала до позовної заяви).
ОСОБА_1 з 11 до 15 червня 2018 року була відсутня на роботі, причина відсутності невідома, на телефонні дзвінки на її мобільний не відповідала (доповідні бухгалтера ОСОБА_2 , адресовані тимчасово виконуючому обов`язки директора ТОВ «СЗ Холдинг» ОСОБА_3 від 11, 12, 13, 14 та
15 червня 2018 року).
Останнім робочим днем ОСОБА_1 було 18 червня 2018 року, в цей день її на роботі не було.
За квітень 2018 року ОСОБА_1 нараховано 3 800,00 грн, виплачено
3 059,00 грн; за травень 2018 року нараховано 3 800,00 грн, виплачено
3 059,00 грн; за червень 2018 року нараховано 1 140,00 грн, виплачено 917,70 грн (довідка ТОВ «СЗ Холдинг» від 09 листопада 2018 року про нарахування заробітної плати ОСОБА_1 )
Щорічні відпустки ОСОБА_1 надавались: з 01 до 24 листопада 2010 року
на 24 календарні дні (копія наказу від 01 листопада 2010 року
№ СЗ-00000051); з 06 до 29 жовтня 2010 року, на 24 календарні дні (копія наказу від 05 жовтня 2010 року № СЗ-00000050); з 01 до 25 червня
2012 року на 24 календарні дні (копія наказу від 01 червня 2012 року
№ СЗ-00000032). Накази не містять інформації про періоди роботи позивача,
за які надавались відпустки.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України (в редакції, чинній на дату подання касаційних скарг) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». У частині другій розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього закону установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких
не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку,
що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року Верховний Суд здійснює у порядку та за правилами ЦПК України в редакції, що діяла до 08 лютого
2020 року.
Відповідно до частини другої статі 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права
чи порушення норм процесуального права.
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати
або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20 червня 2019 року
та постанова Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року рішення в частині вирішення зустрічних позовних вимог ТОВ «СЗ Холдинг»
до ОСОБА_1 в апеляційному порядку не переглядалось, а тому відповідно до статті 400 ЦПК України не є предметом касаційного перегляду.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 83 КЗпП України та статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.
Згідно зі статтею 6 Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні
за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
Визначаючи кількість днів невикористаної ОСОБА_1 основної щорічної відпустки, суд першої інстанції виходив із загального правила та вважав,
що основна відпустка позивача за кожний відпрацьований робочий рік становить 24 календарні дні, оскільки іншого встановлено не було, та з того,
що ОСОБА_1 працювала у ТОВ «СЗ Холдинг» з 01 вересня 2008 року
до 18 червня 2018 року, тобто 9 років 9 місяців і 18 днів, при цьому позивачеві тричі надавалась щорічна відпустка тривалістю по 24 календарні дні. Отже, суд вирахував із вказаного періоду роботи три роки та дійшов висновку, що кількість днів невикористаної відпустки має бути розрахована за 6 років 9 місяців 18 днів, що становить 163 календарні дні.
Відповідно до пункту 7 розділу ІV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого
1995 року № 100 (далі - Порядок), нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях, провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки
12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки. Святкові та неробочі дні (стаття 73 Кодексу законів про працю України),
які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки
не включаються і не оплачуються.
Отже, встановивши, що загальний розмір доходу ОСОБА_1 з червня
2017 до травня 2018 року становив 41 400,00 грн з урахуванням обов`язкових податків та зборів, суд першої інстанції, розділивши вказаний розмір доходу
на відповідну кількість календарних днів року, за винятком святкових
і неробочих днів, встановлених законодавством, за формулою: 41 400,00 грн : (365 - 12) = 117,28 грн, визначив розмір заробітної плати позивача за один робочий день та загальну суму компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за період роботи ОСОБА_1 у ТОВ «СЗ Холдинг» в сумі 19 116,64 грн (117,28 грн х 163 дні) і дійшов висновку, що вказана сума підлягає стягненню з ТОВ «СЗ Холдинг» на користь позивача.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться
в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник
або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений
у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу,
при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша статті 117 КЗпП України).
За наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в статті
117 КЗпП України відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
У разі непроведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що на користь позивача підлягає стягненню й середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 47 690 грн.
Згідно з пунктом 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів,
які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Обраховуючи суму середнього заробітку за час затримки розрахунку
при звільненні, суд першої інстанції виходив із того, що розрахунок з позивачем затримано на 251 робочий день починаючи з 19 червня 2018 року (наступний день після звільнення) до дня ухвалення рішення судом першої інстанції, а середньоденна заробітна плата становить 190 грн (7 600,0 грн (сума заробітної плати за травень і квітень 2018 року) : 40 (кількість робочих днів у травні
та квітні 2018 року відповідно до даних розрахункових листів працівника).
Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції та зменшуючи суми, які підлягають стягненню з ТОВ «СЗ Холдинг» на користь ОСОБА_1 , погодився з розрахунками суду першої інстанції, однак дійшов висновку,
що компенсація за невикористані дні щорічної відпустки підлягає стягненню лише за рік, що передує звільненню.
Такий висновок апеляційний суд обґрунтував тим, що, заявляючи вимогу
про стягнення компенсації за попередні роки, позивач не довела суду,
що не використовувала щорічні відпустки за попередні роки з не залежних
від неї причин, та вважав, що позивач, діючи на власний розсуд,
не використовувала належне їй право на відпустку. Також апеляційний суд вказував, що вини підприємства у ненаданні ОСОБА_1 щорічних відпусток за попередні роки не встановлено.
При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми,
на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником
та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум
за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми
за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.
Таким чином, застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду, але винятково за таких умов: наявність
чи виникнення спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплат працівникові сум за трудовим договором на день звільнення, або коли вони (ці суми) повинні бути сплачені роботодавцем
та прийняття судом відповідного рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні (цих) сум.
При цьому принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні полягає у пропорційності частки суми, на яку той мав право (задоволеної судом або визнаної позивачем), порівняно саме із середнім заробітком.
Виходячи з викладеного, а також ураховуючи, що позовні вимоги про стягнення компенсації за невикористані дні відпустки задовольняються судом частково,
на суму 2 814,72 грн (компенсація за 24 календарних днів невикористаної відпустки), що становить 15 % від 19 116,64 грн (сума компенсації за попередні роки, яка підлягала до стягнення у разі доведеності позовних вимог), апеляційний суд вважав, що застосуванню при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає принцип співмірності, та дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні пропорційно
до вище розрахованого розміру компенсації за невикористану відпустку,
яка підлягає стягненню з ТОВ «СЗ Холдинг» на користь ОСОБА_1 ,
із 47 690,00 грн до 7 153,50 грн.
Однак з такими висновками апеляційного суду колегія суддів Верховного Суду погодитись не може, виходячи з того, що законодавством не передбачено строку давності, після якого працівник може втратити право на відпустки,
не використані за минулі роки, як не передбачено і причин для втрати такого права, отже, не може бути позбавлено працівника й права на компенсацію
за невикористані дні відпустки при звільненні, а посилання апеляційного суду
на те, що компенсація за невикористані дні щорічної відпустки підлягає стягненню тільки за рік, що передує звільненню, без належного обґрунтування такого висновку та без посилання на норму закону, колегія суддів до уваги
не бере.
Ураховуючи викладене, Верховний Суд не погоджується і з висновками апеляційного суду щодо застосування принципу співмірності у бік зменшення розміру відшкодування середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з огляду на таке.
У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) Велика Палата Верховного Суду, відступивши від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, дійшла висновку, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: 1) розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених
на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3) ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок
при звільненні.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції викладене врахував, зокрема, взяв до уваги розмір простроченої заборгованості (19 116,64 грн).
При цьому інший розмір середньої заробітної плати позивача, а також іншу кількість днів невикористаної відпустки відповідач не довів. Період затримки виплати такої заборгованості, інші обставини справи також були предметом дослідження в суді першої інстанції і були враховані судом під час ухвалення рішення.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції належним чином оцінив подані сторонами докази, правильно встановив обставини справи та правильно застосував норми матеріального й процесуального права, а апеляційний суд помилково скасував законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції в частині вирішення позову ОСОБА_1 до ТОВ «СЗ Холдинг» про виплату всіх належних працівникові сум при звільненні та виплату заробітної плати за час затримки розрахунку
при звільненні.
Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
З огляду на зазначене постанову апеляційного суду в частині вирішення позову ОСОБА_1 до ТОВ «СЗ Холдинг» про виплату всіх належних працівникові сум при звільненні та виплату заробітної плати за час затримки розрахунку
при звільненні не можна вважати законною та обґрунтованою, тому вона підлягає скасуванню із залишенням в цій частині в силі рішення суду першої інстанції.
Оскільки, обґрунтовуючи касаційну скаргу, ОСОБА_1 доводів щодо скасування постанови апеляційного суду в частині вирішення зустрічних позовних вимог ТОВ «СЗ Холдинг» до неї про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів не наводить, постанова суду апеляційної інстанції в цій частині судом касаційної інстанції не переглядається (частина перша статті 400 ЦПК України).
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу задоволено, постанову апеляційного суду в частині скасовано із залишенням в силі в цій частині рішення суду першої інстанції, а особа, яка подала касаційну скаргу - ОСОБА_1 , від сплати судового збору звільнена в силу закону та при поданні касаційної скарги його не сплачувала, судовий збір у розмірі, визначеному законом за подання цієї касаційної скарги, підлягає стягненню із ТОВ «СЗ Холдинг» на користь держави Україна.
Керуючись статтями 400 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СЗ Холдинг» про виплату всіх належних працівникові сум при звільненні та виплату заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні скасувати і залишити в цій частині в силі рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20 червня 2019 року.
Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «СЗ Холдинг» на користь держави Україна судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1 409,60 грн, зарахувавши його за наступними реквізитами: отримувач коштів -
ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача -
UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету - 22030106.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:М. Є. Червинська С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун