ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2024 року

м. Київ

справа № 755/17088/23

провадження № 61-2615св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Київська міська рада,

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуд Лариса Миколаївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуд Лариса Миколаївна, про встановлення факту спільного проживання, визнання спадкоємцем четвертої черги та визнання права власності на спадкове майно

за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Грищенка Олександра Миколайовича на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 06 листопада 2023 року у складі судді Галагана В. І. та постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2024 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Верланова С. М., Нежури В. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст вимог заяви

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, у якому просила встановити факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 14 грудня 2009 року до часу відкриття спадщини ОСОБА_2 - 17 травня 2018 року; визнати ОСОБА_1 , спадкоємцем за законом четвертої черги майна померлого ОСОБА_2 ; визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом як спадкоємцем четвертої черги після померлого ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що з 14 грудня 2009 року вона проживала з ОСОБА_2 як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу за адресою: АДРЕСА_2 , де вели спільне господарство, однак шлюб не зареєстрували.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

Після цього позивачка звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гуд Л. М. для прийняття спадщини та отримання свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 , однак постановою приватного нотаріуса від 30 листопада 2018 року їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки вона не подала документів, необхідних для вчинення нотаріальної дії, зокрема, доказів наявності родинних відносин із спадкодавцем, їй роз`яснено право звернення до суду.

Вказувала, що на час відкриття спадщини вона проживала спільно однією сім`єю разом із ОСОБА_2 сім років та є спадкоємцем за законом, який має право на спадкування у четверту чергу, оскільки її чоловік не склав заповіту, а спадкоємці першої, другої та третьої черг немає.

Вважає, що спадщина належить їй як спадкоємцю за законом, однак вона як власник спадщини, зокрема, нерухомого майна, не може реалізувати свої права власника через невизнання їх третіми особами: приватним нотаріусом, який не видає свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно, та територіальною громадою, яка може прийняти спадщину, що не прийнята спадкоємцем.

Також заначила, що судовими рішеннями у справі № 755/16466/19 їй відмовлено у задоволені аналогічного позову про встановлення факту спільного проживання та визнання спадкоємцем четвертої черги, однак вона звернулася до Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). У зв`язку з цим вона не позбавлена права на повторне звернення до суду з цим позовом.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Дніпровський районний суд міста Києва ухвалою від 06 листопада 2023 року відмовив у відкритті провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що існує таке, що набрало законної сили рішення суду, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Київський апеляційний суд постановою від 31 січня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Грищенка О. М. залишив без задоволення. Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 06 листопада 2023 року залишив без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі згідно з пунктом 2 частини першої статті 186 ЦПК України. При цьому апеляційний суд зазначив, що неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, ухваленого між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У листопаді 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Грищенко О. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 06 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2024 рокуі направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами того, що з розгляду цивільної справи № 755/16466/19 минуло понад 2 роки, а у справах про встановлення факту спільного проживання без реєстрації шлюбу та визнання спадкоємцем четвертої черги підстави позову можуть бути різні. За ці два роки ОСОБА_1 вдалося зібрати докази, які не були предметом дослідження у цивільній справі № 755/16466/19. Тобто такі докази є новими підстави для пред`явленого позову у цивільній справі № 755/17088/23. У цій справі предмет позову обґрунтований іншими підставами (обставинами), які не були предметом дослідження у цивільній справі № 755/16466/19.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

20 березня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 24 квітня 2024 року суддею-доповідачем визначено Зайцева А. Ю.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 16 липня 2020 року у справі № 755/16466/19 позов ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуд Л. М. задоволено. Встановлено факт проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 14 грудня 2009 року до часу відкриття спадщини ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визнано ОСОБА_1 спадкоємцем за законом четвертої черги майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом як спадкоємцем четвертої черги, після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Постановою Київського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року апеляційну скаргу Київської міської ради задоволено. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 16 липня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові.

Постановою Верховного Суду від 01 серпня 2021 року у справі № 755/16466/19 касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Постанову Київського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року залишено без змін.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.

Діяльність суду при здійсненні судочинства в цивільних справах відбувається у чіткій послідовності, визначеній нормами ЦПК України.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами.

Необхідність застосування пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили. За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. В розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір.

Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) вказано, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом із тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні у ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Повторне звернення з тими самим вимогами з тих самих підстав фактично свідчить про намагання домогтися нового слухання справи та нового її вирішення, що не відповідає принципу юридичної визначеності та суперечить положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні ЄСПЛ від 25 липня 2002 року у справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України», заява № 48553/99, а також у рішенні ЄСПЛ від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, зазначено, що існує усталена практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає, серед іншого, і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Постановою Київського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 01 серпня 2021 року, у справі № 755/16466/19 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання, визнання спадкоємцем четвертої черги та визнання права власності на спадкове майно.

Підставою для відмови в задоволенні позову у справі № 755/16466/19 вказано те, що позивачка не надала достатніх доказів на підтвердження з померлим ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 14 грудня 2009 року до часу відкриття спадщини ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Київської міської ради про встановлення факту спільного проживання, визнання спадкоємцем четвертої черги та визнання права власності на спадкове майно.

Предметом позову у цій справі є: встановлення факту проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 14 грудня 2009 року до часу відкриття спадщини ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнання ОСОБА_1 , спадкоємцем за законом четвертої черги майна померлого ОСОБА_2 ; визнання за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом як спадкоємцем четвертої черги після померлого ОСОБА_2 права власності на спірну квартиру.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на ті самі обставини, що й у справі № 755/16466/19, а також вказувала на наявність нових доказів, які підтверджують обставини спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю.

Встановивши, що підстави і предмет позову у справі № 755/16079/16-ц є ідентичними підставам та предмету позову у цій справі суди дійшли правильного висновку про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України.

Подання нових доказів чи інше перефразування підстав позову не буде свідчити про пред`явлення іншого позову, у будь-якому випадку це буде тотожний позов (див. постанову Верховного Суду від 07 червня 2023 року у справі № 204/7727/19, провадження № 61-1251св23).

Чинне процесуальне законодавство України не допускає подання позивачем нового позову про той самий предмет і з тих самих підстав, з яких вже є прийняте рішення, що фактично полягатиме у переоцінці обставин, встановлених рішенням суду, яке набрало законної сили.

Подання позивачкою нових доказів, які не були предметом дослідження у справі № 755/16466/19, не свідчить про пред`явлення нею іншого позову, а фактично свідчить про намагання домогтися переоцінки обставин, які встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили.

З огляду на вказане Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги (в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Грищенка Олександра Миколайовича залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 06 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. Ю. Тітов