Постанова

Іменем України

08 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 755/18368/16-ц

провадження № 61-15462св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кістанов Сергій Миколайович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Галущенко Наталія Миколаївна, Головне територіальне управління юстиції у місті Києві,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 16 січня 2019 року у складі судді Виниченко Л. М. та постанову Київського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року у складі колегії суддів Чобіток А. О., Немировської О. В., Ящук Т. І.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кістанов С. М., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Галущенко Н. М., Головне територіальне управління юстиції у місті Києві, з позовом, в якому просив: встановити факт проживання однією сім`ю ОСОБА_1 з ОСОБА_3 не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини - ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати недійсним заповіт, складений 22 квітня 2004 року від імені ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; змінити черговість одержання права на спадкування та визнати за ним права на спадкове майно, як спадкоємця першої черги за законом, яке залишилось після смерті ОСОБА_3 .

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , яка була його мачухою, з якою він проживав з 2002 року.

13 жовтня 2016 року позивач звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , однак спадкова справа вже була заведена.

21 жовтня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Галущенко Н. М. повідомлено про те, що його заява долучена до спадкової справи за від 28 липня 2016 року, однак додатково повідомлено про наявність складеного ОСОБА_3 заповіту на користь сина ОСОБА_2 , який прийняв спадщину.

Проте, з 2001 року ОСОБА_2 в Україні не проживає та не надавав жодної допомоги своїй матері. Відповідно до медичної картки

ОСОБА_3 з 1980 року постійно перебувала на обліку у лікаря невролога, страждала на хронічні захворювання, неодноразово проходила обстеження та лікування у неврологічних відділеннях Київської міської клінічної лікарні № 9, Київської міської клінічної лікарні №12, Київської міської клінічної лікарні № 14 та в Міському спеціалізованому психоневрологічному об`єднанні.

Під час перебування ОСОБА_3 на стаціонарному лікуванні, позивач неодноразово відвідував її, забезпечував необхідними речами, здійснював догляд за квартирою, сплачував комунальні платежі та вирішував інші необхідні питання.

Вказані обставини свідчать про наявність підстав для зміни черговості одержання права на спадкування та визнання за позивачем права на спадкове майно, як спадкоємця першої черги за законом, яке залишилось після смерті ОСОБА_3 , яка в силу похилого віку та тяжких неврологічних розладів потребувала стороннього догляду через свою хворобу, і саме він понад п`яти років на момент відкриття спадщини проживав та піклувався про неї, матеріально її забезпечував та надавав їй іншу матеріальну і моральну допомогу.

Крім того, з урахуванням стану здоров`я, в якому перебувала ОСОБА_3 під час складання заповіту від 22 квітня 2004 року, вказаний правочин слід визнати недійсним з підстав, передбачених статтею 225 ЦК України.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 16 січня

2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами факт його проживання однією сім`єю із померлою ОСОБА_3 , а тому вимоги щодо зміни черговості одержання права на спадкування та визнання за ним права на спадкове майно, як спадкоємця першої черги за законом, що залишилось після смерті ОСОБА_3 задоволенню не підлягають, оскільки вони є похідними від виникнення у позивача права на спадкування після померлої, як спадкоємця четвертої черги за статтею 1264 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання заповіту недійсним, суд виходив з того, що на момент посвідчення спірного заповіту заповідач ОСОБА_3 усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними, що унеможливлює визнання цього заповіту недійсним з тих підстав, що заявлені у позові.

Постановою Київського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовної вимоги про визнання заповіту недійсним змінено, шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови, зокрема відмовлено у задоволенні вказаних вимог з інших підстав.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог

ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю з

ОСОБА_3 та про зміну черговості одержання права на спадкування, визнання за ним права на спадкове майно.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання заповіту недійсним, апеляційний суд виходив з того, що звернутися до суду з вимогою визнати заповіт недійсним або частково недійсним може тільки особа, права і законні інтереси якої цим документом порушено. Позов подається особами, які втратили право на спадкування за законом через наявність заповіту або через скасування заповіту на свою користь наступним заповітом.

Апеляційний суд виходив з того, що лише за умов доведення

ОСОБА_1 вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 , а також обставин, передбачених частиною другою

статті 1259 ЦК України для зміни черговості спадкування, у ОСОБА_1 могло виникнути право на звернення з позовом ОСОБА_2 про визнання заповіту, складеного ОСОБА_3 недійсним, і в разі доведення його недійсності та визнання його недійсним судом, він би мав право на спадкування разом із ОСОБА_2 , який би при умові визнання заповіту недійсним, успадковував би майно ОСОБА_3 як спадкоємець першої черги, оскільки є сином останньої.

Разом з тим, при розгляді даної справи встановлено відсутність підстав визнавати за ОСОБА_1 право на спадкування у четверту чергу, унаслідок чого підстави вважати, що оспорюваним ним заповітом порушуються його права і законні інтереси, також відсутні.

Оскільки заповітом, складеним ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , не порушуються права і законні інтереси ОСОБА_1 , то він не є особою, яка має право його оспорювати, а отже, заявлені ним позовні вимоги про визнання заповіту недійсним задоволенню не підлягають саме із цих підстав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 не погодився з висновками судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами неправильно застосовано норми матеріального права, а саме: застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18), Верховного Суду від 23 травня 2020 року у справі № 686/8440/16-ц (провадження № 61-15699св19), від 18 березня

2020 року у справі № 695/1732/16-ц (провадження № 61-38901св18), від 28 березня 2018 року у справі № 520/8073/16-ц (провадження

№ 61-4114св17), від 17 квітня 2019 року у справі № 308/12730/15-ц (провадження № 61-46522св18), від 24 червня 2020 року у справі

№ 127/9778/17 (провадження № 61-3706св19) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник вказує на порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази.

Так, судами не надано належної оцінки доказам позивача, зокрема копіям чеків по оплаті комунальних послуг, тому факту, що вони сплачувалися позивачем та від свого імені, зберігалися ним та є доказами сумісних сімейних із спадкодавцем витрат. Судом не надано оцінку показам свідка ОСОБА_4 - близької подруги померлої.

Крім того, ухвалою Київського апеляційного суду від 03 червня 2019 року провадження у даній справі було зупинено, у зв`язку з призначенням повторної посмертної судово-психіатричної експертизи. Експертиза була проведена та 26 грудня 2019 року до суду повернулись матеріали справи із висновком судово-психіатричного експерта від 12 вересня 2019 року, яким встановлено, що спадкодавець на момент складання спірного заповіту не могла усвідомлювати значення свої дій та керувати ними. Проте, суд апеляційної інстанції не дослідив вказані докази, що стосуються фактів, на які посилався позивач в апеляційній скарзі, в тому числі не надав оцінки висновку судово-психіатричного експерта

від 12 вересня 2019 року.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника заперечує проти доводів позивача та просить залишити ухвалені у справі рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до суду не подано.

Фактичні обставини, встановлені судами

19 серпня 1977 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладено шлюб.

Позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Після смерті ОСОБА_5 , на підставі заповіту від 08 лютого 1999 року його дружина - ОСОБА_3 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на Ѕ частину АДРЕСА_1 .

Відповідач ОСОБА_2 є спільним сином ОСОБА_5 та ОСОБА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , у зв`язку з чим відкрилася спадщина на належне їй майно.

28 липня 2016 року до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини звернувся ОСОБА_2 та 05 жовтня 2016 року - ОСОБА_1

ОСОБА_3 була зареєстрована одна з 12червня 1997 року по 05вересня 2016 року в квартирі АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 зареєстрований з 24лютого 2004 року за адресою: АДРЕСА_2 , разом з дружиною та дочкою.

За життя, 22квітня 2004 року ОСОБА_3 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кістановим С. М., за яким, на випадок своєї смерті заповіла все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось і взагалі все те, що буде належати їй на день смерті і на що вона за законом матиме право, своєму сину ОСОБА_2 . Раніше складений від її імені заповіт, посвідчений державним нотаріусом Десятої нотаріальної контори

м. Києва Домашенко В. В. від 01 серпня 2002 року на ім`я ОСОБА_6 , цим заповітом скасувала.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Звернувшись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 , вважає себе спадкоємцем четвертої черги відповідно до статті 1264 ЦК України та відповідно до частини другої статті 1259 ЦК України має право на спадкування після померлої ОСОБА_3 разом із спадкоємцем тієї черги, яка закликана до спадкування, при цьому заповіт на ім`я ОСОБА_2 , складений ОСОБА_3 вважає недійсним, оскільки остання за станом свого здоров`я не усвідомлювала значення своїх дій.

Відповідно до статей 1216 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з частинами першою, другою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Відповідно до змісту статті 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом право на спадкування одержують спадкоємці за законом.

Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК України.

Відповідно до частини другої статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями цієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

За змістом наведеної норми при вирішенні питання про зміну черговості спадкування позивач повинен довести факт опікування, матеріального забезпечення спадкодавця протягом тривалого часу та перебування спадкодавця у безпорадному стані, тобто стані, обумовленому похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли особа не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Судовий порядок зміни черговості застосовується на підставі задоволення позову спадкоємця наступних черг до спадкоємців тієї черги, які безпосередньо закликаються до спадкування. Право на пред`явлення позову про зміну черговості спадкування мають лише спадкоємці за законом.

Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3;

5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.

Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п`яти вищезазначених обставин.

З таких же висновків виходив Верховний Суд у постановах від 18 лютого 2019 року в справі № 569/18047/17-ц (провадження № 61-40302св18), від 09 жовтня 2019 року у справі №552/8452/17 (провадження №61-48561св18), від 17 вересня 2020 року у справі № 755/14155/16-ц (провадження №61-23350св19), 02 грудня 2020 року у справі № 592/1045/18-ц (провадження № 61-820св20), від 27 серпня 2020 року в справі № 266/2391/16 (провадження № 61-1300св20), від 01 березня 2021 року у справі № 233/5990/18 (провадження № 61-19232св19).

Проте позивачем не доведено наявність зазначених вище юридичних фактів у їх сукупності, що є його процесуальним обов`язком у силу статтей 12 81 ЦПК України.

Так, у справі яка переглядається, встановлено, що спадкодавець

ОСОБА_3 була зареєстрована одна з 12 червня 1997 року по 05 вересня

2016 року та постійно проживала у квартирі

АДРЕСА_1 , з 01 листопада 2012 року по 08 липня

2016 року, отримувала допомогу від Міжнародного благодійного фонду «Єврейський Хесед «Бней Азріель», яка включала в себе догляд вдома (патронаж), купівлю та доставку продуктів харчування, медикаментів, одягу, здійснення генерального прибирання, прання білизни і одягу, здійснювалась часткова оплата комунальних послуг та інше, а також отримувала грошові перекази від свого сина ОСОБА_2 .

ОСОБА_1 зареєстрований з 24 лютого 2004 року за іншою адресою

( АДРЕСА_2 ) разом з дружиною та дочкою. Будь-яких належних доказів на підтвердження факту спільного проживання позивача та ОСОБА_3 протягом п`яти років до відкриття спадщини, а також, що вони були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, суду не надано.

Також позивач не довів факту надання ним матеріальної допомоги спадкодавцю протягом тривалого часу, а також факт перебування спадкодавця у безпорадному стані.

На підставі належної оцінки зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд правильно застосував до спірних правовідносин наведені вище норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю із спадкодавцем та зміну черговості одержання права на спадкування, а також визнання права на спадкове майно.

Під час розгляду справи позивачем не надано належних доказів, які б давали йому право на спадкування, як спадкоємцю четвертої черги після смерті ОСОБА_3 , так і на спадкування в цілому разом з іншим спадкоємцем, який закликаний до спадкування та у даному випадку є спадкоємцем за заповітом, а не за законом першої черги. Позивачем не доведено відповідними засобами доказування наявність вказаних у статті 1259 ЦК України юридичних фактів у їх сукупності для зміни черговості одержання права на спадкування.

Щодо вимоги позивача про визнання заповіту недійсним.

Відповідно до статей 1233 1234 ЦК України - заповіт є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Статтями 1235 1236 ЦК України передбачено, що заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб. Заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складання заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або його частини.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 2 ЦПК України встановлено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені у статті 16 ЦК України.

У вказаній нормі зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

Вимога про визнання заповіту недійсним або частково недійсним може заявлятись особою, права і законні інтереси якої порушено у зв`язку із складанням цього правочину, зокрема у випадку втрати цією особою права на спадкування за законом або через скасування заповіту на свою користь наступним заповітом.

Водночас, у справі, яка переглядається, належними та допустимими доказами не підтверджено факт порушення прав позивача складеним ОСОБА_3 на користь свого сина ОСОБА_2 заповіту, а також не встановлено у зв`язку із цим обставин і підстав для захисту такого права шляхом визнання цього одностороннього правочину недійсним за позовом особи, який фактично право на спадкування не набув.

Установивши відсутність підстав для віднесення позивача до кола спадкоємців четвертої черги, зокрема недоведення факту проживання позивача із спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини, а також за відсутності підстав для зміни черговості одержання права на спадкування, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що спадкові права позивача оспорюваним у цій справі заповітом не порушені, оскільки такі права ним фактично не набуті, а отже позовні вимоги про визнання такого правочину недійсним за позовом ОСОБА_1 задоволенню не підлягають саме з цих підстав.

Посилання у касаційній скарзі на висновок судово-психіатричного експерта від 12 вересня 2019 року, яким встановлено, що ОСОБА_3 на момент складання заповіту не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, за встановлених у цій справі обставин не має правового значення, оскільки такі обставини мали б враховуватись у сукупності з іншими доказами при наявності у позивача порушеного права чи законного інтересу, зокрема спадкових прав, які підлягали судовому захисту шляхом визнання заповіту недійсним. Проте наявність таких прав та їх порушення оспорюваним правочином у цій справі не встановлено.

Суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що лише за умовдоведення ОСОБА_1 факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 , а також обставин, передбачених частиною другою статті 1259 ЦК України для зміни черговості спадкування, у нього б виникло право на звернення з позовом про визнання заповіту, складеного ОСОБА_3 на ОСОБА_2 , недійсним, і лише у разі доведення його недійсності та визнання його недійсним судом, він би набув право на спадкування разом із

ОСОБА_2 , який при умові визнання заповіту недійсним, успадковував би майно ОСОБА_3 як спадкоємець першої черги, оскільки є сином останньої.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання у касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) про встановлення факту, що має юридичне значення - визнання заявникачленом сім`ї племінника з метою отримання одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) військовослужбовця. Висновки Верховного Суду у цій справі стосувались розгляду в порядку окремого провадження справи про встановлення факту, що мають юридичне значення та зводяться до того, що у разі згоди заявника з відмовою у призначенні та виплаті йому одноразової грошової допомоги за загиблого військовослужбовця з підстав припинення піклування про останнього, за відсутності спору з приводу законності означеної відмови та щодо припинення піклування суд повинен розглянути заяву про встановлення юридичного факту - віднесення заявника до кола членів сім`ї загиблого військовослужбовця - за правилами цивільного судочинства в окремому провадженні.

Проте, у даному випадку має місце спір про право, зокрема щодо набуття позивачем права на спадкування за законом четвертої черги, зміни черговості одержання права на спадкування та визнання права на спадкове майно, тобто інші предмет і підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин, ніж у наведеній вище постанові Великої Палати Верховного Суду.

За таких же підстав колегія суддів не приймає до уваги посилання заявника у касаційній скарзі на неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 23 травня 2020 року у справі № 686/8440/16-ц (провадження № 61-15699св19) про усунення перешкод у користуванні будинковолодінням шляхом виселення, від 18 березня 2020 року у справі № 695/1732/16-ц (провадження № 61-38901св18) про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Так, висновки у вказаних справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично - доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Колегія суддів відхиляє посилання у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 520/8073/16-ц (провадження № 61-4114св17) про усунення перешкод у користуванні власністю, від 17 квітня 2019 року у справі № 308/12730/15-ц (провадження № 61-46522св18) про встановлення факту проживання однією сім`єю, зміну черговості одержання права на спадкування за законом та усунення особи від права на спадкування, оскільки цими постановами, за результатами скасування судових рішень справи направлено на новий розгляд, що не означає остаточного вирішення відповідної справи, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у такій справі та в судових рішеннях з неї. За результатами нового розгляду цієї справи фактично-доказова база в ній може істотно змінитися, адже й сам новий розгляд став наслідком недостатнього дослідження в ній судами обставин і доказів зі справи, а така зміна, у свою чергу, вплине на правові висновки в ній.

За таких же підстав колегія суддів відхиляє посилання у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі № 127/9778/17 (провадження № 61-3706св19), якою судові рішення скасовано в частині відмови у задоволенні позову про зміну черговості одержання права на спадкування з направленням справи у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому, колегія суддів враховує, що вказаною постановою залишено без змін рішення суду першої та апеляційної інстанції в частині встановлення факту проживання позивача із спадкодавцем однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Проте, обставини, встановлені у цій справі у нескасованій частині є відмінними від справи, яка переглядається.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що заявник хоча й посилається на неврахування судами висновків Верховного Суду, наведених у вищевказаних постановах, однак не наводить норму права, яку суди неправильно застосували у порівнянні з такими висновками.

Посилання у касаційній скарзі на висновки у наведених вище постановах суду касаційної інстанції фактично зводяться до доведення необхідності переоцінити докази і встановлені на їх підставі у цій справі обставини саме у тому контексті, який на думку позивача свідчить про наявність підстав для встановлення факту його проживання із спадкодавцем однією сім`єю не менше не менше п`яти років до часу відкриття спадщини, підстав для зміни черговості одержання права на спадкування та визнання заповіту недійсним.

Проте такі аргументи належним чином перевірені судами попередніх інстанцій та спростовані під час розгляду справи з урахуванням установлених обставин та норм матеріального права, які суди правильно застосували до спірних правовідносин та врахували відповідні висновки Верховного Суду в аналогічних спорах.

Вирішуючи даний спір, суди правильно застосували норми матеріального права та виходили з конкретних обставин справи та фактично - доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 16 січня

2019 року у незміненій апеляційним судом частині та постанову Київського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко