Постанова

Іменем України

16 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 755/18472/18

провадження № 61-23002св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Солонько Микола Миколайович,

заінтересована особа - Київська регіональна дирекція Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пустового Максима Володимировича на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 13 червня 2019 року у складі судді Астахової О. О. та постанову Київського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Пікуль А. А., Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Пустового Максима Володимировича на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 13 червня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Солонька М. М. про скасування постанов про відкриття виконавчого провадження та стягнення основної винагороди.

На обґрунтовування скарги зазначив, що на підставі рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 24 червня 2015 року у цивільній справі № 755/11612/13-ц Дніпровським районним судом м. Києва 14 вересня 2018 року видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 1 829 943,92 грн заборгованості за кредитом, 425 404,04 грн заборгованості за відсотками, а всього - 2 255 347,96 грн, а також 3 441,00 грн судового збору.

На підставі вказаного виконавчого документа приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Солонько М. М. 05 листопада 2018 року було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 57595689. Також 05 листопада 2018 року приватним виконавцем винесено постанову про стягнення з боржника основної винагороди у вказаному виконавчому провадженні.

16 листопада 2018 року заявником було отримано постанови приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Солонька М. М. від 05 листопада 2018 року про відкриття виконавчого провадження № 57595689 та про стягнення з боржника основної винагороди у вказаному виконавчому провадженні.

Заявник вказав, що рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 24 червня 2015 року у цивільній справі № 755/11612/13-ц вступило в законну силу 29 січня 2016 року, що підтверджується ухвалою Апеляційного суду м. Києва.

Станом на момент набрання рішенням законної сили діяв Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-VІХ. Виходячи з положень статті 22 цього Закону, виконавчий лист, виданий Дніпровським районним судом м. Києва на виконання рішення суду, яке набрало законної сили 29 січня 2016 року, міг бути пред`явлений до виконання протягом одного року з наступного дня після набрання рішенням суду законної сили. Тобто, строк пред`явлення до виконання виконавчого листа сплинув через рік, а саме - 29 січня 2017 року.

А відтак, на думку заявника, в силу положень частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ, який вже діяв на момент винесення приватним виконавцем оспорюваних постанов, виконавчий документ підлягав поверненню у зв`язку із пропуском встановленого законом строку пред`явлення виконавчого листа до виконання.

З урахуванням викладених обставин просив суд визнати неправомірними та скасувати постанови приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Солонька М. М. від 05 листопада 2018 року про відкриття виконавчого провадження у виконавчому провадженні № 57595689 та від 05 листопада 2018 року про стягнення з боржника основної винагороди в сумі 225 878,89 грн у виконавчому провадженні № 57595689.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 13 червня 2019 року провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Солонька М. М. в частині визнання неправомірною та скасування постанови приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Солонька М. М. від 05 листопада 2018 року про стягнення з боржника основної винагороди в сумі 225 878,89 грн у виконавчому провадженні № 57595689 закрито.

Одночасно суд роз`яснив заявнику його право звернутись із даними вимогами в порядку адміністративного судочинства.

Скаргу ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Солонька М. М., скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, стягувач: Київська регіональна дирекція ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що постанова про відкриття виконавчого провадження винесена приватним виконавцем правомірно, оскільки строк пред`явлення виконавчого листа до виконання не сплив.

При цьому суд вказав, що вимоги скарги в частині стягнення з боржника основної винагороди відносяться до юрисдикції адміністративного суду, тому підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Не погодившись із цією ухвалою, ОСОБА_1 подав до суду апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 13 червня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У грудні 2019 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від представника ОСОБА_1 - адвоката Пустового М. В. надійшла касаційна скарга на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 13 червня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив суд оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції ухвалені рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

24 січня 2020 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від АТ «Райффайзен Банк Аваль» надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заінтересована особа просить суд у задоволенні касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Пустового М. В. відмовити, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

12 лютого 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 24 червня 2015 року у цивільній справі № 755/11612/13-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 29 січня 2016 року, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 1 829 943,92 грн заборгованості за кредитом, 425 404,04 грн заборгованості за відсотками, а всього - 2 255 347,96 грн, а також 3 441,00 грн судового збору.

14 вересня 2018 року Дніпровським районним судом м. Києва виданий виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 1 829 943,92 грн заборгованості за кредитом, 425 404,04 грн заборгованості за відсотками та 3 441,00 грн сплаченого судового збору, а всього - 2 258 788,96 грн.

05 листопада 2018 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Солоньком М. М. на підставі заяви стягувача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» від 18 травня 2018 року, відкрите виконавче провадження № 56440224 з примусового виконання виконавчого листа, виданого 14 вересня 2018 року Дніпровським районним судом м. Києва по справі № 755/16212/13-ц.

Також 05 листопада 2018 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Солоньком М. М. винесено постанову про стягнення з боржника основної винагороди в сумі 225 878,89 грн у вказаному виконавчому провадженні.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України (тут і далі в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 447 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно частини першої статті 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Згідно статті 124 Конституції України та статті 18 ЦПК України судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України і виконуються в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження».

У частинах першій, третій статті 431 ЦПК України закріплено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Виконавчий лист, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами. Виконавчий лист, судовий наказ, ухвала мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом.

Суди встановили, що на виконанні приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Солонько М. М. знаходиться виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 755/11612/13-ц, виданого 14 вересня 2018 року Дніпровським районним судом м. Києва про стягнення з з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 1 829 943,92 грн заборгованості за кредитом, 425 404,04 грн заборгованості за відсотками та 3 441,00 грн сплаченого судового збору, а всього: 2 258 788,96 грн.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 2 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності, тощо.

Згідно частини першої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Згідно з пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень до цього Закону виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

Відповідно до частини п`ятої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Суди встановили, що 05 листопада 2018 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Солоньком М. М., на підставі заяви стягувача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» від 18 травня 2018 року, відкрито виконавче провадження № 57595689 з примусового виконання виконавчого листа, виданого 14 вересня 2018 року Дніпровським районним судом м. Києва по справі № 755/16212/13-ц.

Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 4 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, зокрема якщо пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Цей Закон був прийнятий 02 червня 2016 року, але набрав чинності 05 жовтня 2016 року.

Положення частини першої, другої статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року визначали, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в строк протягом року, якщо ішне не передбачено законом. Строки, встановлені для виконання судових рішень, рахуються з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення.

У даній справі рішення суду набрало законної сили 29 січня 2016 року за дії Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року, і виходячи з положень цього Закону строк пред`явлення виконавчого листа до виконання становив один рік. Проте 05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року, за яким строк пред`явлення виконавчого листа до виконання встановлюється три роки. При цьому слід звернути увагу, що на момент набрання чинності цим Законом строк пред`явлення виконавчого листа за рішенням суду щодо боржника ОСОБА_1 не сплинув. Виконавчий лист щодо боржника ОСОБА_1 був виданий 14 вересня 2018 року, тобто після набрання чинності Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року.

Згідно статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшли правильного висновку щодо поширення трирічного строку на пред`явлення цього виконавчого листа до виконання.

При таких обставинах доводи касаційної скарги щодо пропуску строку пред`явлення виконавчого листа до виконання є безпідставними, оскільки виходячи з положень пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону, виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом, а згідно з частиною першою статті 12 цього Закону виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років. Тобто, як виконавчі листи видані до набрання чинності цим Законом, так і виконавчі листи видані після набрання ним чинності, підлягають пред`явленню до виконання протягом трьох років.

Правильним також є висновок судів попередніх інстанцій про закриття провадження в частині вимоги заявника про скасування постанови приватного виконавця від 05 листопада 2018 року про стягнення основної вимоги з огляду на таке.

Відповідно до частини першої-другої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий лист.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Закон України «Про виконавче провадження» встановлює спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 127/9870/16-ц, від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15, від 20 вересня 2018 року у справі № 821/872/17, від 17 жовтня 2018 року у справі № 826/5195/17, від 16 січня 2019року у справі № 279/3458/17-ц, від 09 жовтня 2019 року у справі № 758/201/17, від 18 грудня 2019 року у справі № 759/15553/14-ц.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшли обґрунтованого висновку про закриття провадження в частині вимоги заявника про скасування постанови приватного виконавця від 05 листопада 2018 року про стягнення основної вимоги.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухваленібез додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пустового Максима Володимировича залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 13 червня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев