Постанова

Іменем України

15 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 755/2030/19

провадження № 61-9991св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

представник позивачів - ОСОБА_3 ,

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва Алла Михайлівна,

представник ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» - ОСОБА_4 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на рішення Дніпровського районного суду міста Києва, у складі судді Марфіної Н. В., від 10 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Семенюк Т. А., від 02 червня 2020 року.

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 29120350, яке прийняте 06 квітня 2016 року державним реєстратором прав на нерухоме майно - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А. М., про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», на підставі якого 31 березня 2016 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно був внесений запис № 14038508 про право власності ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на вищезазначену квартиру.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 05 грудня 2005 року між ЗАТ «Тас-Інвестбанк», правонаступником якого є ПАТ «СведБанк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, на підставі якого їй надано кредит у розмірі 45 000 доларів США зі сплатою 15 % річних за користування кредитом строком до 04 грудня 2008 року на споживчі цілі та погашення заборгованості, яка виникла у ОСОБА_1 перед АК «БАНК ФОРУМ». В подальшому до вказаного кредитного договору укладались додаткові угоди щодо збільшення кредитного ліміту та терміну його повернення. З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором з ЗАТ «Тас-Інвестбанк» 05 грудня 2005 року був укладений іпотечний договір, предметом якого стала вищезазначена квартира АДРЕСА_1 .

Позивачі стверджували, що 15 лютого 2017 року їм стало відомо про те, що ПАТ «СведБанк» відступив своє право вимоги за кредитним та іпотечним договорами ТОВ «ФК «Вектор Плюс» на підставі договору факторингу № 15 від 28 листопада 2012 року та договору про відступлення прав за іпотечними договорами від 28 листопада 2012 року, а 24 жовтня 2016 року приватний нотаріус Кобелєва А. М. прийняла рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки за ТОВ «ФК «Вектор Плюс».

Позивачі вважали, що у приватного нотаріуса були відсутні правові підстави проводити державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за товариством, оскільки на момент прийняття оскаржуваного рішення у квартирі були зареєстровані та проживали онуки ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проте нотаріусом при вчиненні реєстраційної дії не отримано дозволу органу опіки та піклування.

Крім того вказували, що їм не надсилалася письмова вимога про усунення порушень, а державна реєстрація права власності відбулася не у спосіб, визначений іпотечним договором.

Також позивачі зазначали, що на момент виникнення спірних правовідносин товариство не повідомило їх про відступлення права грошової вимоги із зазначенням суми грошової вимоги, яка підлягає виконанню; товариством не направлялась письмова вимога про усунення порушень та відсутній документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцями письмової вимоги іпотекодержателя.

Позивачі стверджували, що звернення стягнення на предмет іпотеки призвело до подвійного задоволення кредиторських вимог, оскільки наявне рішення Апеляційного суду міста Києва від 19 червня 2014 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Вектор Плюс» 1 317 977 грн 68 коп. заборгованості за кредитним договором, за яким видано виконавчий лист, який може бути повторно пред`явлений до виконання у строк до 27 травня 2020 року.

Крім того, позивачі зазначали, що приватний нотаріус не врахувала, що у межах виконавчого провадження № 477220870 04 червня 2015 року був накладений арешт на все майно боржника, у тому числі і на спірну квартиру, що є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде зняте.

Посилались позивачі і на те, що квартира, яка є предметом іпотеки, підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки виступає предметом іпотеки за споживчим кредитом в іноземній валюті, використовується ними з двома неповнолітніми дітьми як місце постійного проживання, загальна площа квартири не перевищує 140 кв. м і є їхнім єдиним житлом.

Також позивачі посилалися на те, що ТОВ «ФК «Вектор Плюс» не має генеральної ліцензії НБУ на здійснення валютних операцій, тому товариство не мало права вчиняти жодних дій щодо спірної квартири, оскільки вона була передана в іпотеку на забезпечення кредиту в іноземній валюті.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 10 травня 2019 року позов задоволено, визнано незаконним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 29120350, прийняте 06 квітня 2016 року державним реєстратором прав на нерухоме майно - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А. М., про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», на підставі якого 31 березня 2016 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно був внесений запис № 14038508 про право власності ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на вищезазначену квартиру. Вирішено питання судових витрат.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 24 грудня 2019 року заяву ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріали справи не містять доказів повідомлення позивача в порядку статті 1082 Цивільного кодексу України про відступлення права грошової вимоги із визначенням суми грошової вимоги, яка підлягає виконанню, а також доказів вручення письмової вимоги іпотекодержателя про усунення іпотекодавцем порушень, що б підтверджувало завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя.

Суд першої інстанції також зазначив, що враховуючи факт наявного виконавчого провадження № 5817093 та зміст постанови державного виконавця від 26 травня 2017 року про те, що виконавчий лист може бути повторно пред`явлено до виконання до 27 травня 2020 року, прийняття приватним нотаріусом оскаржуваного рішення на підставі іпотечного договору є свідченням подвійного задоволення кредиторських вимог.

Посилання сторони позивача на застосування положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» суд першої інстанції визнав безпідставними, дійшовши висновку, що застосований порядок звернення стягнення на предмет іпотеки не може вважатись примусовим.

Суд першої інстанції встановив, що дозвіл органу опіки та піклування для реєстрації права власності на нерухоме майно, де проживають неповнолітні діти, не отримувався.

Також суд першої інстанції зазначив, що наявність в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису про заборону відчуження майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде зняте.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 02 червня 2020 рокуапеляційну скаргу ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» залишено без задоволення, а заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 10 травня 2019 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» не надала доказів направлення позивачам письмової вимоги про усунення порушення, як це передбачено положеннями статті 35 Закону України «Про іпотеку», а приватним нотаріусом Кобелєвою А. М. не надано доказів дотримання вимог пункту 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень при здійсненні реєстрації права власності за товариством.

Крім того, постановою головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві Торбинської О. М. від 04 червня 2015 року у виконавчому провадженні № 47720870 накладено арешт на все нерухоме майно боржника ОСОБА_1 , що є підставою для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Висновки суду першої інстанції про наявність подвійного задоволення кредиторських вимог, про необхідність отримання дозволу органу опіки та піклування на реєстрацію права власності за іпотекодержателем у зв`язку із проживанням у квартирі малолітніх дітей, щодо неможливості вчинення спірної реєстраційної дії нотаріусом та недотримання ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» вимог статті 1082 ЦК України, зроблені на підтвердження наявності підстав для задоволення позовних вимог, визнані апеляційними судом такими, що не ґрунтуються на нормах матеріального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» просить скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 10 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 червня 2020 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначив неправильне застосування судами норм матеріального

і порушення норм процесуального права, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Заявник стверджує, що суди залишили поза увагою, що належним способом захисту прав позивачів є скасування запису про проведену державну реєстрацію, а не скасування рішення державного реєстратора, яке вичерпує свою дію із внесенням відповідного запису до відповідного реєстру. ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» вважає, що звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку відбулось з дотриманням вимог чинного законодавства. Наявність арешту, накладеного на майно в інтересах стягувача, не є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки. Звертає увагу, що виконавчий документ був повернутий стягувачу у травні 2017 року.

ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» вважає? що висновки судів не відповідають висновкам, висловленим Верховним Судом, зокрема, у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 635/2208/16-ц.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А. М., ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвокат Андрушко І. П.посилається на те, що оскаржені судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Доводи касаційної скарги не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів, зокрема і щодо застосування ефективного способу захисту права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

05 грудня 2005 року між ЗАТ «Тас-Інвестбанк», правонаступником якого є ПАТ «СведБанк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 471-Ф, на підставі якого банк відкрив кредитну лінію, що відновлюється, та надав кредит у розмірі 45 000 доларів США зі сплатою 15 % річних за користування кредитом строком до 04 грудня 2008 року на споживчі цілі та погашення заборгованості, яка виникла у ОСОБА_1 перед АКБ «ФОРУМ».

З 21 вересня 2006 року по 20 січня 2009 року між сторонами укладалися додаткові договори до кредитного договору № 471-Ф від 05 грудня 2005 року, за умовами яких змінювалися розмір кредитного ліміту, строк дії договору та графік погашення заборгованості.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 471-Ф від 05 грудня 2005 року в цей же день між ЗАТ «Тас-Інвестбанк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 був укладений іпотечний договір № 471-Ф/ІП-1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С. М., за яким позивачі передали в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 67,4 кв. м, яка належить іпотекодавцям на праві власності з 1997 року.

21 вересня 2006 року та 06 червня 2007 року сторонами були внесені зміни до іпотечного договору, які посвідчені приватним нотаріусом Івановою С. М.

У пункті 4.1 іпотечного договору від 05 грудня 2005 року сторони погодили, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадках, передбачених Законом України «Про іпотеку» та (або) іпотечним договором, а також, якщо у момент настання строку виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором ці зобов`язання не будуть виконані, а саме: при несплаті чи частковій несплаті в строк сум процентів за користування кредитом, та (або) при повному або частковому неповерненні суми кредиту у встановлені строки, відповідно до кредитного договору; та (або) при несплаті чи частковій несплаті в строк сум комісій, пені та (або) штрафів, а також в інших випадках невиконання умов кредитного договору. У зазначених випадках іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки незалежно від наявності інших застав (іпотек) та інших видів забезпечення виконання зобов`язань за іншими договорами, укладеними з кредитодавцем за кредитним договором, без додержання будь-якої черговості.

Пунктом 4.2 іпотечного договору сторони визначили, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється за вибором іпотекодержателя, зокрема, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Згідно пункту 4.5 іпотечного договору зазначене у пункті 4.2 іпотечного договору положення є застереженням про позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки, необхідним та достатнім для звернення іпотекордежателем стягнення на предмет іпотеки.

28 листопада 2012 року між ПАТ «СведБанк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» укладені договори факторингу № 15 та відступлення прав за іпотечними договорами, відповідно до яких ТОВ «ФК «Вектор Плюс» набуло право вимоги за кредитним договором № 471-Ф та іпотечним договором № 471-Ф/ІП-1, укладеними від 05 грудня 2005 року між ЗАТ «Тас-Інвестбанк» та позивачами.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 19 червня 2014 року у справі № 755/29453/13, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 липня 2014 року, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Вектор Плюс» заборгованість за кредитним договором у розмірі 164 891,49 доларів США, що за курсом НБУ становить 1 317 977грн 68 коп., а саме: заборгованість по кредиту в сумі 87 700 доларів США, що за курсом НБУ становить 700 986 грн 10 коп.; заборгованість за відсотками 42 646,97 доларів США, що за курсом НБУ становить 340 873 грн 63 коп.; пеня в сумі 34 544,97 доларів США, що за курсом НБУ становить 276 617 грн 95 коп., та витрати по сплаті судового збору у сумі 3 441 грн.

04 листопада 2016 року державним виконавцем Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Клітченко О. А. прийнята постанова про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 755/29453/13, виданого 05 вересня 2014 року Дніпровським районним судом міста Києва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Вектор Плюс» заборгованості за кредитним договором у розмірі 1 321 418 грн 70 коп.

Постановою державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Клітченко О. А. від 26 травня 2017 року виконавчий лист № 755/29453/13 повернутий стягувачу з роз`ясненням про можливість повторного пред`явлення до виконання в строк до 27 травня 2020 року.

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А. М. 06 квітня 2016 року прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 29120350, на підставі якого 31 березня 2016 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно був внесений запис № 14038508 про право власності ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на квартиру АДРЕСА_1 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 2 ЦПК України однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є змагальність сторін.

Відповідно до статей 526 530 610 612 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У силу статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності до положень статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі у редакції, чинній на час звернення стягнення на предмет іпотеки) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із частиною першою статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Частиною першою статті 33 Закону України Про іпотеку» передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У частині першій статті 36 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно із положеннями частини третьої зазначеної статті договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

При цьому згідно частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності. Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Судами встановлено, що в іпотечному договорі від 05 грудня 2005 року, укладеному між сторонами, міститься відповідне застереження, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в разі порушення кредитних зобов`язань.

Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (ту і далі у редакція, що була чинною на час проведення спірних реєстраційних дій) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною другою статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нотаріус є державним реєстратором.

Згідно зі статтею 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Наведена норма спрямована на фактичне повідомлення іпотекодавця, аби надати йому можливість усунути порушення і цим запобігти зверненню стягнення на його майно. Тому повідомлення іпотекодавця слід вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення.

Згідно пункту 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25 грудня 2015 року, у редакції, чинній на час проведення спірних реєстраційних дій, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Таким чином, іпотекодержатель здійснює звернення стягнення на предмет іпотеки тільки після направлення іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушення, та не усунення іпотекодавцем порушення у тридцятиденний строк з моменту отримання такої вимоги, а державна реєстрація права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, здійснюється державним реєстратором після надання доказів про направлення такої вимоги іпотекодавцю та завершення тридцятиденного строку з моменту отримання такої вимоги.

Під час розгляду справи судами встановлено, що ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» не надало доказів направлення основному боржнику та майновому поручителю письмової вимоги про усунення порушення, як це передбачено положеннями статтею 35 Закону України «Про іпотеку», а приватним нотаріусом Кобелєвою А. М. не надано доказів дотримання нею вимог пункту 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень при здійсненні реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем, що є достатньою підставою для визнання вчинених дій протиправними.

Також необхідно зазначити, що у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, провадження № 11-474апп19 Велика Палата Верховного Суду, крім іншого, вказала, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який набрав чинності 07 червня 2014 року, ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження, за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Суд першої інстанції, у частині висновків, з якими погодився суд апеляційної інстанції, оцінивши у сукупності надані сторонами докази, обґрунтовано вважав, що при реалізації іпотекодержателем свого права на звернення стягнення на предмет іпотеки не було дотримано вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку», статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»та пункту 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути доступним та ефективним, призводити до поновлення відповідних прав.

Враховуючи обставини цієї справи, положення частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у відповідності до яких скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав виступало підставою для внесення запису Державного реєстру прав про скасування державної реєстрації прав, взявши до уваги, що спір між сторонами з 2017 року перебуває на розгляді у судах (постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року у справі № 826/3039/17 закрито провадження у адміністративній справі), а судами встановлено порушення вимог чинного законодавства як з боку іпотекодержателя при реалізації процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, так і з боку державного реєстратора при проведенні державної реєстрації права власності, при цьому позивачі просили визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстрова, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно був внесений запис про право власності іпотекодежателя на вищезазначену квартиру, колегія суддів не знаходить застосований судами спосіб захисту права позивачів неефективним.

Вказані обставини не свідчать про те, що висновки суду апеляційної інстанції щодо застосування норм матеріального права суперечать правовим висновкам Верховного Суду.

Колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій, у частині висновків, з якими погодився суд апеляційної інстанції, та судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Доводи касаційної скарги про невідповідність висновків судів правовим висновкам, висловленим Верховним Судом, є безпідставними.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

За змістом статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 10 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович