Постанова

Іменем України

02 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 755/20853/15-ц

провадження № 61-12784св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 лютого 2016 року у складі судді Ластовки Н. Д. та постанову Київського апеляційного суду від 30 червня 2021 року у складі колегії суддів: Вербової І. М., Андрієнко А. М., Шахової О. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Позовні вимоги мотивовано тим, що на підставі розписки від 22 травня 2013 року позивач надав у борг відповідачу 25 000,00 доларів США, що відповідно до курсу НБУ становило 577 000,00 грн. Вказану суму грошових коштів ОСОБА_2 зобов`язувався повернути до 30 червня 2013 року.

Разом із тим, у встановлений строк відповідач отримані у борг грошові кошти

не повернув, у зв`язку з чим ОСОБА_1 просив суд стягнути з

ОСОБА_2 на його користь суму боргу за договором позики в розмірі 577 000,00 грн та 3 % річних від суми боргу за період із 01 липня 2013 року

до 01 листопада 2015 року у розмірі 40 390,00 грн, а всього - 617 390,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 22 лютого 2016 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 617 390,00 грн та судовий збір у розмірі 6 090,00 грн, а всього - 623 480,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання за договором позики, грошові кошти позивачу не повернув, при цьому термін повернення коштів, визначений у договорі позики та розписці, минув,

а тому суд вважав за можливе стягнути з відповідача суму позики в розмірі

25 000,00 доларів США, що еквівалентно за офіційним курсом НБУ станом

на 05 листопада 2015 року 577 000,00 грн, оскільки судом встановлено наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту договору позики - розписки, на підставі якої підтверджується факт укладення договору позики та його умови.

Крім того, у зв`язку із зазначеним, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини другої статті 625 ЦК України, а тому суд вважав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача також 3 % річних від простроченої суми боргу, яка згідно з розрахунком, наданим позивачем, становить 40 390,00 грн.

У березні 2021 року ОСОБА_2 подав до суду заяву про перегляд заочного рішення, яка мотивована тим, що ОСОБА_2 не з`явився у судове засідання, не повідомив про причини своєї неявки, виходячи з того, що він взагалі не знав про існування судового процесу та не був належним чином повідомлений про дату проведення судового засідання. Крім того, суд проігнорував вимоги законодавства України (положення статті 109 ЦПК України) та відповідь адресно-довідкового підрозділу ГУ ДМС України в м. Києві, порушивши підсудність розгляду справи.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 26 квітня 2021 року поновлено ОСОБА_2 строк для подання заяви про перегляд заочного рішення.

Заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 лютого 2016 року у справі № 755/20853/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики залишено без задоволення.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 30 червня 2021 року заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 лютого 2016 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про те, що оскільки відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання у строк, встановлений розпискою, наявні правові підстави для задоволення позову про стягнення боргу за договором позики.

При цьому апеляційний суд відхилив посилання ОСОБА_2 про порушення судом першої інстанції підсудності розгляду справи та вважав, що справа підсудна Дніпровському районному суду м. Києва, оскільки

ОСОБА_2 був знятий із реєстрації місця проживання за адресою:

АДРЕСА_1 ще

08 лютого 2009 року, а у розписці, написаній ним 22 травня 2013 року, останній зазначив наступну адресу реєстрації: АДРЕСА_1 ,

що територіально відноситься до Дніпровського району м. Києва.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У липні 2021 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду

м. Києва від 22 лютого 2016 року та постанову Київського апеляційного суду

від 30 червня 2021 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу за встановленою підсудністю для продовження розгляду.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У жовтні 2021 року матеріали справи № 755/20853/15-ц надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Як на підставу касаційного оскарження скаржник посилається на пункти 5, 6 частини першої статті 411 ЦПК України, що відповідає підставі касаційного оскарження, визначеній пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права, оскільки відповідач не був повідомлений про дату та час розгляду справи, в матеріалах справи відсутні зворотні повідомлення про сповіщення відповідача, на його адресу не надходили жодні повістки та процесуальні документи, що призвело до порушення прав ОСОБА_2 на справедливий суд.

На адресу Дніпровського районного суду м. Києва було направлено відповідь відділу адресно-довідкового підрозділу ГУ ДМС України в м. Києві, відповідно до якої місце проживання відповідача зазначено за адресою: АДРЕСА_1 , а не як вказано у позові -

м. Київ, а тому суд мав направити справу до Обухівського районного суду за встановленою підсудністю.

Суд апеляційної інстанції, відхиляючи доводи відповідача про порушення підсудності розгляду справи, дійшов висновку про те, що ОСОБА_2 знято з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , проте вказаний висновок не відповідає дійсності та спростовується матеріалами справи, зокрема, відповіддю відділу адресно-довідкового підрозділу ГУ ДМС України в м. Києві, у якій міститься посилання на місце проживання ОСОБА_2 та відсутні жодні відомості про зняття його з реєстрації.

З огляду на вказані порушення норм процесуального права, а саме: розгляд справи за відсутності відповідача, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання та ухвалення судових рішень із порушенням правил територіальної юрисдикції, судами порушено право ОСОБА_2 на суд,

а також на надання пояснень і заперечень у справі.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що відповідно до розписки від 22 травня 2013 року, написаної від імені ОСОБА_2 , останній отримав 25 000,00 доларів США

від ОСОБА_1 для вирішення питання працевлаштування. Термін вирішення -

до 30 червня 2013 року (а. с. 6).

17 листопада 2015 року Дніпровський районний суд м. Києва надіслав запит до відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в м. Києві про надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи,

а саме: ОСОБА_2 (а. с. 11)

Відповідно до відповіді відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України

в м. Києві ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 12).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, врахувавши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Оскаржувані судові рішення не відповідають вказаним вимогам закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які мають бути справедливими.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Стаття 6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод, містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, повинен бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права особи на справедливий судовий розгляд, а також порушенням статей 8-12 128-130 372 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи апеляційним судом), які передбачають, що ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду справи, врегульовують порядок повідомлення учасників справи про дату судового засідання та наслідки неявки в судове засідання.

Крім того, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Оскаржуючи заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 лютого 2016 року, яким задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , відповідач посилався зокрема на те, що він не був належним чином сповіщений про дату, час та місце розгляду справи судом першої інстанції, не отримував будь-яких повісток та процесуальних документів.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи апеляційним судом) порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (в разі, якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що в них відсутні належні та допустимі докази на підтвердження факту належного повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи в суді першої інстанції. Натомість, у матеріалах справи міститься лист-повернення із позначкою «За закінченням встановленого строку зберігання».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі

№ 752/11896/17 зроблено висновок про те, відповідно до частини п`ятої статті 74 ЦПК України в редакції, чинній на момент ухвалення заочного рішення, судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. У разі відсутності адресата особа, що доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення (частина четверта статті 74 ЦПК України у зазначеній редакції). Відповідно до частини восьмої статті 128 ЦПК України в редакції, чинній на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, днем вручення судової повістки є:

1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Отже, приписи ЦПК України як на момент ухвалення заочного рішення, так і на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи.

Апеляційний суд у порушення норм процесуального права в своїй постанові не надав правової оцінки доводам відповідача про неналежне повідомлення його щодо розгляду справи в суді першої інстанції та не виконав вимоги пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України, залишивши рішення суду першої інстанції без змін, за наявності обов`язкової підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Крім того, в апеляційній та касаційній скаргах ОСОБА_2 вказує на порушення судом першої інстанції правил територіальної підсудності.

Право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті

6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року

у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але

й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Предметом спору у цій справі є вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за договором позики.

Відповідно до положень статті 109 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Аналогічні правові норми закріплені в частині першій статті 27 ЦПК України в чинній редакції Кодексу.

Відповідно до статті 115 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) якщо суддя, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, встановить, що справа не підсудна цьому суду, заява повертається позивачеві для подання до належного суду, про що постановляється ухвала. Ухвала суду разом із заявою та всіма додатками до неї надсилаються позивачеві.

У справі, що переглядається, встановлено, що 17 листопада 2015 року Дніпровський районний суд м. Києва надіслав запит до відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в м. Києві про надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи, а саме: ОСОБА_2 .

Відповідно до відповіді відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України

в м. Києві ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 12).

Відповідно до статті 378 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи апеляційним судом) судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності). Справа не підлягає направленню на новий розгляд у зв`язку з порушеннями правил територіальної юрисдикції (підсудності), якщо учасник справи, який подав апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи.

Разом із тим, матеріали справи не містять відомостей та належних і допустимих доказів на підтвердження факту належного повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи в суді першої інстанції.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції підсудності розгляду справи, суд апеляційної інстанції вважав, що справа підсудна Дніпровському районному суду м. Києва, оскільки ОСОБА_2 був знятий із реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 ще 08 лютого 2009 року, а у розписці, написаній ним 22 травня 2013 року, останній зазначив наступну адресу реєстрації: АДРЕСА_1 , що територіально відноситься до Дніпровського району м. Києва.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставини кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Під умотивованістю судового рішення розуміється повне і всебічне відображення в рішенні суду мотивів, якими він керувався при ухваленні свого рішення, при оцінюванні доказів для встановлення наявності або відсутності обставин, на які сторони посилалися як на підґрунтя своїх вимог і заперечень, із зазначенням, чому певні докази були взяті до уваги або відхилені.

Колегія суддів наголошує, що судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.

У порушення вищезазначених положень закону апеляційний суд не навів мотивів відхилення доводів апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції підсудності розгляду справи, з урахуванням відсутності у відповіді відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в м. Києві відомостей про зняття ОСОБА_2 з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .

Предметом спору у цій справі є стягнення заборгованості за договором позики,

а тому такі вимоги мають розглядатися за зареєстрованим місцем проживанням відповідача, який є стороною зобов`язання, тобто за місцем проживанням боржника за договором позики.

Схожий за змістом правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду

від 19 лютого 2020 року у справі № 752/10126/19 (провадження № 61-21345св19).

Таким чином, ураховуючи, що згідно з відповіддю відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в м. Києві ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має місце проживання за адресою:

АДРЕСА_1 , в апеляційного суду були наявні правові підстави для застосування частини першої статті 378 ЦПК України, згідно з якою судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності).

З урахуванням вказаних вище порушень судами норм процесуального права, що є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, колегія суддів приймає доводи касаційної скарги та вважає за необхідне скасувати оскаржувані судові рішення на підставі пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з пунктами 1, 6 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції.

Отже, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд за встановленою підсудністю, а саме: до Обухівського районного суду Київської області.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження

№ 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо касаційна інстанція, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює судове рішення про скасування судових рішень та ухвалення нового судового рішення або змінює судові рішення повністю або частково (стаття 412 ЦПК України), цей суд вирішує питання про розподіл судових витрат. Якщо суд касаційної інстанції скасував судові рішення з передачею справи на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції (стаття 411 ЦПК України) або постановлено будь-яке інше судове рішення, крім передбаченого статтею 412 ЦПК України, то розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 лютого 2016 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 червня 2021 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд за встановленою підсудністю до Обухівського районного суду Київської області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

О. С. Ткачук