Постанова

Іменем України

15 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 755/26689/13-ц

провадження № 61-11751св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів:Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом)- Акціонерне товариство «УкрСиббанк»,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «УкрСиббанк» на постанову Київського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Сліпченка О. І., Сушко Л. П.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2013року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», яке змінило назву на Акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - АТ «УкрСиббанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 21 лютого 2008 року в сумі 104 734,42 доларів США, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на 10 вересня 2013 року становить 837 142,23 грн, яка складається з: кредитної заборгованості у розмірі 102 281,91 дол. США, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на 10 вересня 2013 року становить 817 539,31 грн; заборгованості за відсотками у розмірі 2 439,01 дол. США, що за курсом НБУ станом на 10 вересня 2013 року становить 19 495,01 грн; пені за прострочення сплати кредиту у розмірі 0,11 дол. США, що за курсом НБУ станом на 10 вересня 2013 року становить 0,88 грн; пені за прострочення сплати процентів у розмірі 13,39 дол. США, що за курсом НБУ станом на 10 вересня 2013 року становить 107,03 грн.

Позов мотивовано тим, що 21 лютого 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» (з 21 грудня 2009 року ПАТ «УкрСиббанк», у подальшому АТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_1 укладений договір про надання споживчого кредиту, за умовами якого останній отримав кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 130 000,00 дол. США та зобов`язався повернути наданий кредит у повному обсязі не пізніше 21 лютого 2018 року згідно з графіком погашення кредиту та сплатити за користування кредитом проценти у розмірі 13,9 % річних.

08 червня 2010 року між банком та ОСОБА_1 укладена додаткова угода № 3 до кредитного договору, у якій сторони домовились, що для ідентифікації договору можуть застосовуватись як номер договору, зазначений при його укладенні, а саме № 11302838000, так і реєстраційний номер договору в системі обліку банку, а саме № 11302838001; також сторони домовились про зміну графіка погашення кредиту за договором та про зміну кінцевого терміну кредиту за договором.

Згідно з додатковою угодою від 24 червня 2011 року № 4 сторони домовились, що для ідентифікації договору можуть застосовуватись як номер договору, зазначений при його укладенні, а саме № 1130283800 ( НОМЕР_1 ), так і № 11302838002 - реєстраційний номер договору в системі обліку банку. Також сторони дійшли згоди про зміну схеми погашення кредиту та визначили розмір ануїтетного платежу в сумі 1501,00 дол. США в місяць. День сплати 24 червня кожного місяця.

Банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав належним чином шляхом зарахування коштів на поточний рахунок позичальника.

Проте станом на час звернення з позовом до суду відповідач свої зобов`язання щодо погашення заборгованості за наданим кредитом та сплати процентів за користування ним не виконує, у результаті чого виникла заборгованість, яку банк просить стягнути в судовому порядку.

У грудні 2013 року ОСОБА_1 пред`явив до суду зустрічний позов до АТ «УкрСиббанк» про розірвання договору про надання споживчого кредиту.

У зустрічному позові ОСОБА_1 просив суд розірвати договір про надання споживчого кредиту від 21 лютого 2008 року та стягнути з АТ «УкрСиббанк» судові витрати.

Зустрічний позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 як позичальник за період з 21 лютого 2008 року по 07 червня 2010 року сплатив на користь банку загальну суму у розмірі 53 996,28 дол. США, у тому числі: 15 561,93 дол. США - загальна сума погашення основної суми кредиту; 38 434,35 дол. США - загальна сума погашення процентів за користування кредитом, про що свідчать квитанції про погашення кредиторської заборгованості за кредитним договором та довідки-розрахунки заборгованості за кредитом та за процентами за користування кредитом станом на 10 вересня 2013 року, що містяться в матеріалах справи та на яких ґрунтуються вимоги банку.

На виконання умов додаткової угоди від 08 червня 2010 року №3 він у період з 08 червня 2010 року по 24 червня 2011 року сплатив на користь банку 127 422,68 дол. США, з яких в тому числі: 114 438 дол. США - загальна сума погашення основної суми кредиту; 12 984,54 дол. США - загальна сума погашення процентів за користування кредитом, про що свідчать квитанції про погашення кредиторської заборгованості за кредитним договором та, довідки-розрахунки заборгованості за кредитом та за процентами за користування кредитом станом на 10 вересня 2013 року, що містяться в матеріалах справи та на яких ґрунтуються вимоги банку за первісним позовом, що підтверджується копіями квитанцій за період 08 червня 2010 року по 24 червня 2011 року.

На виконання умов додаткової угоди від 24 червня 2011 року №4 позичальник за період з 25 липня 2011 року по час звернення із зустрічним позовом сплатив на користь банку 52 038,93 дол. США, що складається із основної суми кредиту та суми погашення процентів за користування кредитом.

Всього за період з 21 лютого 2008 року (з моменту укладення договору про надання споживчого кредиту від 21 лютого 2008 року) ОСОБА_1 сплатив банку 233 457,89 дол. США.

Таким чином, позичальник виконав взяті на себе зобов`язання у повному обсязі та достроково погасив кредит за договором від 21 лютого 2008 року та додатковими угодами до нього № 3 від 08 червня 2010 року та № 4 від 24 червня 2011 року.

Банком порушені умови договору про надання споживчого кредиту від 21 лютого 2008 року, що полягає у безпідставних вимогах дострокового повернення всієї суми кредиту та сплати за користування кредитом, а отже, є підстави для розірвання договору.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 05 лютого 2014 року, постановленою без видалення до нарадчої кімнати із занесенням до журналу судового засідання, зустрічний позов ОСОБА_1 прийнято до спільного розгляду із первісним позовом АТ «УкрСиббанк».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 23 вересня 2020 року у складі судді Гончарука В. П. позов АТ «УкрСиббанк» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 21 лютого 2008 року у розмірі: основний борг - 101 321,13 дол. США, у тому числі прострочений борг- 9 866,06 дол. США, що на день звернення до суду з позовом (16 жовтня 2013 року) складало 809 555,82 грн; 2439,01 дол. США - заборгованість за відсотками, що на день подачі позову складало 19 495,01 грн, а всього стягнуто 103 769,14 дол. США, що в еквіваленті складає 829 043,52 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до АТ «УкрСиббанк» про розірвання договору про надання споживчого кредиту відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наявність заборгованості ОСОБА_2 перед банком за договором про надання споживчого кредиту від 21 лютого 2008 року підтверджується матеріалами справи, в тому числі висновком експерта, складеним за результатами проведення судово-економічної експертизи від 18 вересня 2019 року, який є належним та допустимим доказом на підтвердження цих обставин.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову про розірвання кредитного договору, суд першої інстанції виходив з того, що при розгляді справи не встановлено жодного з порушень закону з боку АТ «УкрСиббанк» при укладанні кредитного договору та додаткових договорів до нього, при укладенні кредитного договору позичальникубули відомі всі викладені уньому умови та не існувало ніяких інших підстав, які б примусили позичальника прийняти ці умови на вкрай невигідних для себе умовах, оскільки на спростування даних тверджень стороною позивача за зустрічним позовом не надано будь-яких доказів.

Постановою Київського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог АТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та в частині стягнення судових витрат скасовано з ухваленням нового рішення.

Позов АТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишено без задоволення.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що незалежно від дати подання позивачем позову (11 жовтня 2013 року) та/або направлення банком відповідачу вимоги (22 жовтня 2013 року) про погашення заборгованості за відсотками відповідач ОСОБА_1 23 жовтня 2013 року здійснив погашення існуючого на той час заборгованості за відсотками в розмірі 2 439,01 дол. США у межах, встановлених кредитним договором, та відповідно до зазначеного у вимозі строку.

Суд першої інстанції, покладаючи в основу ухваленого рішення про задоволення позову висновок експерта за результатами судово-економічної експертизи, не надав йому належної оцінки.

Апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції зазначив помилкові дані у поставлених перед експертом питаннях в ухвалі про призначення судової експертизи, що призвело до помилкового та необґрунтованого висновку експерта.

Так, під час проведення експертного дослідження експертом досліджувались банківські виписки за період з 21 лютого 2008 року по 10 грудня 2013 року. Проте ОСОБА_1 після отримання вимоги бану щодо дострокового погашення кредиту виконав вимогу та сплатив кошти на банківський рахунок.

Зазначене не було досліджено експертом і таким обставинам оцінка не надавалась. Також не встановлено,на які рахунки були зараховані сплачені ОСОБА_1 суми, уякому розмірі погашалось тіло кредиту, а в якому проценти тощо.

У висновку експертом не вказані квитанції щодо погашення, призначення погашення (тіло чи проценти), кореспонденції рахунків тощо.

Також із змісту дослідницької частини висновку не вбачається, що експертом співставлені дані квитанцій з даними банківських виписок.

За даними додатків № 1 та №2 до висновку експерта не можливо ідентифікувати джерело визначення сум погашення (чи за банківською випискою чи за квитанцією). Не можливо визначити,чому є різними періоди нарахування процентів.

У додатку № 2 не зазначені дати та суми погашених прострочених процентів. Відсутня інформація та аналіз довідки розрахунку станом на 10 вересня 2013 року щодо її відповідності умовам договору.

Таким чином, суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про призначення додаткової судово-економічної експертизи. Проте під час апеляційного розгляду таке клопотання не заявлялось.

З урахуванням наведеного апеляційний суд дійшов висновку, що позовні вимоги банку є безпідставними у зв`язку з погашенням ОСОБА_1 суми боргу за вимогою банку у встановлені кредитним договором та вимогою банку строки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі АТ «УкрСиббанк» не погодився з висновками апеляційного суду в частині вирішення первісного позову про стягнення кредитної заборгованості, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати прийняту цим судом постанову в оскаржуваній частині із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Отже, у частині вирішення зустрічного позову судові рішення не оскаржуються та в силу приписів статті 400 ЦПК України у касаційному порядку не переглядаються.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позову про стягнення кредитної заборгованості з формальних підстав, зокрема дійшов помилкових висновків, що у АТ «УкрСиббанк» не виникло право вимагати дострокового повернення кредиту з тих підстав, що позичальник здійснив усунення порушення (погасив прострочену заборгованість).

Апеляційний суд не врахував, що звертаючись до суду з даним позовом у 2013 році, банк ставив питання про стягнення усієї наявної суми заборгованості. Для правильного вирішення спору суд мав встановити, чи дійсно з боку відповідача існують невиконані зобов`язання та яким є їхній розмір. Проте суд обмежився встановленням факту виконання зобов`язань (усунення порушень) відповідачем станом на 2013 рік.

Зважаючи на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо сплати основного боргу (суми наданого кредиту), строк виконання якого визначено періодичними платежами, та враховуючи, що сума таких платежів (щодо сплати основного боргу) охоплюється предметом позову, суд мав підстави для стягнення простроченої заборгованості за основним боргом станом на момент вирішення справи.

Сума прострочених (щомісячних платежів) станом на момент прийняття оскаржуваної постанови є такою, що прострочена з боку відповідача, а позивач має право на судовий захист в цій частині шляхом примусового сгягнення прострочених платежів.

Суд апеляційної інстанції не надав правової оцінки та не спростував той факт, що протягом тривалого часу розгляду справи в суді першої інстанції відповідач взагалі не здійснював погашення заборгованості за кредитним договором, що власне і свідчить про порушене право АТ «УкрСиббанк», за захистом якого останнєзвернулось з позовом до суду.

Заявник посилається на те, що вирішальне значення для розгляду даної справи становить правильне застосування судами положень статті 611 ЦК України в системному зв`язку зі статтями 1048 1050 ЦК України щодо можливості стягнення простроченої заборгованості, яка існує станом на момент ухвалення судом відповідного рішення, за умови, що строк повернення кредиту не змінено за вимогою кредитора, що була виконана боржником в межах встановленого нею строку, натомість пред`явлення позову цей строк повернення кредиту змінює, що свідчить про відсутність відповідного висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Встановивши, що ОСОБА_1 після отримання вимоги банка щодо дострокового погашення кредиту її виконав, суд, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи в їх сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, мав встановити наявність або відсутність порушеного права позивача станом на дату прийняття судом рішення та визначити, яку правову норму необхідно застосувати для остаточного вирішення спору.

У порушення статей 89 263 - 264 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції не з`ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених АТ «УкрСиббанк» вимог, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, не надав належної правової оцінки доводам і доказам сторін та не врахував, що заборгованість за кредитним договором станом на дату ухвалення судом першої інстанції рішення не погашена, внаслідок чого не застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню, а саме положення статтей 611 1048 1050 ЦК України в їх системному тлумаченні, що призвело до неправильного вирішення справи.

Вирішуючи спір щодо стягнення кредитної заборгованості, апеляційний суд не врахував висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 295/3531/16-ц (провадження № 61-29654св18), від 04 вересня 2019 року № 484/1399/16-ц (провадження № 61-16965св18), від 11 грудня 2019 року у справі № 294/1654/15-ц (провадження № 61-3083св19).

Також у касаційній скарзі як підстава касаційного оскарження зазначено відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, вказуючи, що суд не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Так, суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки та не врахував зміст направленої банком позичальнику вимоги про дострокове погашення кредиту, за якою від позичальника, крім погашення простроченої заборгованості вимагалось сплатити нараховані штрафні санкції. Не надано належної оцінки умовам кредитного договору з додатковими угодами до нього, якими передбачено право банку вимагати від позичальника дострокового повернення всієї наданої йому суми кредиту та сплати відсотків за користування коштами.

Під час розгляду справи відповідач не спростував розмір боргу і не довів його відсутність або його повне погашення. Також не встановлено підстав для звільнення відповідача від обов`язку з повернення використаних ним кредитних коштів у вказаному розмірі, або для зменшення вказаної суми боргу.

Апеляційний суд не дав належної оцінки висновку судово-економічної експертизи, проведеної у справі та безпідставно виходив з його помилковості, оскільки не врахував докази, які надавались банком, як під час розгляду справи, так і під час проведення судової бухгалтерської експертизи, зокрема: меморіальні ордери щодо зарахування кредитних коштів, виписки за поточними рахунками на дату видачі кредитних коштів, розгорнута виписка за рахунками кредитного договору, відповідні довідки-розрахунки заборгованості, у тому числі і платіжні документи, які були надані стороною відповідача на підтвердження заявлених зустрічних вимог, які досліджувались експертом при складанні висновку.

Під час оцінки доказів і перевірки встановлених на їх підставі обставин суд апеляційної інстанції не врахував висновків, наведених у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19), від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц (провадження № 61-16754св19), від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц (провадження № 61-22158св19), належним чином не дослідив зібрані у справі докази у їх сукупності, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, при цьому, відмовляючи у задоволенні позову банку про стягнення заборгованості, безпідставно звільнив відповідача від обов`язку з повернення використаних ним кредитних коштів.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У поданому до Верховного Суду відзиві ОСОБА_1 заперечує проти доводів касаційної скарги АТ «УкрСиббанк» та посилається на те, що суд апеляційної інстанції надав належну оцінку спірним правовідносинам, підставам та вимогам, які заявлені банком, дослідив зміст вимог та розрахунок заборгованості за кредитним договором.

У відзиві ОСОБА_1 заявив клопотання про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою АТ «УкрСиббанк» з підстав, передбачених пунктами 4, 5 частини першої статті 396 ЦПК України.

Фактичні обставини, встановлені судами

21 лютого 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 укладений договір про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 130 000,00 доларів США, а позичальник зобов`язався повернути наданий кредит у повному обсязі не пізніше 21 лютого 2018 року згідно з графіком погашення кредиту та сплатити за користування кредитом проценти у розмірі 13,9 % річних.

08 червня 2010 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 укладена додаткова угода № 3 до кредитного договору,відповідно до якої сторони домовились, що для ідентифікації договору можуть застосовуватись як номер договору, зазначений при його укладенні, а саме № 11302838000, так і реєстраційний номер договору в системі обліку банку, а саме №11302838001. Також сторони домовились про зміну графіка погашення кредиту за договором та про зміну кінцевого терміну погашення кредиту за договором.

Встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути кредит у повному обсязі не пізніше 21 лютого 2020 року.

Згідно з додатковою угодою № 4 від 24 червня 2011 року сторони домовились, що для ідентифікації договору можуть застосовуватись як номер договору, зазначений при його укладенні, а саме № НОМЕР_2 ( НОМЕР_1 ), так і реєстраційний номер договору в системі обліку банку, а саме № 11302838002.

Також сторони дійшли згоди про зміну схеми погашення кредиту. Встановилирозмір ануїтетного платежу 1501,00 доларів США. День сплати 24 червня кожного місяця.

11 жовтня 2013 року АТ «УкрСиббанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

22 жовтня 2013 року АТ «УкрСиббанк» направило на адресу позичальника ОСОБА_1 вимогу про дострокове погашення суми кредиту за договором про надання споживчого кредиту від 21 лютого 2008 року та додаткових угод до нього, яку ОСОБА_1 отримав 01 листопада 2013 року.

У вказаній вимозі АТ «УкрСиббанк» зазначило, що станом на 10 вересня 2013 року заборгованість ОСОБА_1 складає 104 720,92 дол. США з яких: 102 281,91 дол. США - кредитна заборгованість; 2 439 дол. США - заборгованість за процентами.

Вказувалось на те, що у випадку непогашення простроченого грошового зобов`язання протягом 31 календарного дня з дня отримання вимоги банк визнає термін повернення кредиту таким, що настав.

Згідно із зазначеним банк вимагав від ОСОБА_1 усунення порушень кредитного договору, а саме, погашення простроченої заборгованості протягом 31 календарного дня з дати одержання повідомлення, у розмірі 2 439,01 доларів США заборгованості по процентам.

У випадку неусунення порушень на 32 день з дня отримання вимоги, банк вимагав виконання зобов`язання за кредитним договором у повному обсязі.

23 жовтня 2013 року ОСОБА_1 сплатив на користь банку 3 948,00 дол. США.

Згідно з довідкою-розрахунком заборгованості за договором про надання споживчого кредиту від 21 лютого 2008 року, заборгованість відповідача ОСОБА_1 - 104 734,42 дол. США, що за курсом НБУ станом на 10вересня 2013 року становить 837 142,23 грн, до якої входять: заборгованість за кредитом у розмірі 102 281,91 дол. США, що за курсом НБУ становить 817 539,31 грн; заборгованість за відсотками у розмірі 2 439,01 дол. США, що за курсом НБУ становить 17 495,01 грн; пеня за прострочення сплати кредиту у розмірі 0,11 дол. США, що за курсом НБУ становить 0,88 грн; пеня за прострочення сплати процентів у розмірі 13,39 дол. США, що за курсом НБУ становить 107,03 грн.

У висновку судово-економічної експертизи від 18 вересня 2019 року установлено, що розмір заборгованості за договором про надання споживчого кредиту від 21 лютого 2008 року з урахуванням додаткових угод до нього станом на 27 січня 2016 року становить: основний борг 101 321,13 дол. США, в тому числі, прострочений борг у сумі 9 866,06 дол. США, відсотки - 31 865,21 дол. США, в тому числі прострочені 31 865,21 доларів США.

Суми погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором з урахуванням додаткових угод до нього за період часу з 23 жовтня 2013 року по 10 грудня 2013 року включно документально підтверджується на загальну суму 5 450,00 доларів США.

Наявна у матеріалах справи довідка-розрахунок заборгованості ОСОБА_1 перед АТ «УкрСиббанк» за кредитним договором станом на 10 вересня 2013 року по сплаті відсотків за кредитним договором та тіла кредиту перед ПАТ «УкрСиббанк» у цілому відповідає умовам договору про надання споживчого кредиту від 21 лютого 2008 року із додатковими угодами до нього.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У справі, яка переглядається, за умовами кредитного договору та додаткових угод до нього сторонами встановлено строк кредитування до 21 лютого 2020 року.

Проте у жовтні 2013 року, посилаючись на порушення позичальником умов кредитного договору, банк звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути усю суму заборгованості за кредитом, тобто, за тілом кредиту - 102 281,91 дол. США, проценти - 2 439,01 дол. США та пеню (0,11 дол. США за прострочення сплати кредиту, 13,39 доларів США за прострочення сплати процентів).

Частково задовольняючи позов АТ «УкрСиббанк» та стягуючи заборгованість за тілом кредиту і відсотками, суд першої інстанції з поміж інших матеріалів справи поклав в основу розрахунків висновок судово-економічної експертизи від 18 вересня 2019 року, складений Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз. При цьому під час розгляду справи ухвалою від 05 лютого 2020 року суд відмовив у задоволенні клопотання сторони відповідача про призначення повторної судово-економічної експертизи, а ухвалою від 25 травня 2020 року відмовив у задоволенні клопотання щодо призначення у справі додаткової експертизи.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи банку у задоволенні позову про стягнення кредитної заборгованості, суд апеляційної інстанції встановив неповноту та неясність вказаного висновку експерта та виходив з того, що суд першої інстанції безпідставно відмовив стороні відповідача у призначенні додаткової судово-економічної експертизи. Проте не врахував положень статті 113 ЦПК України щодо можливості призначення додаткової експертизи за умов визнання висновку експерта неповним або неясним, не обговорив вказане питання з учасниками справи та не роз`яснив сторонам можливість заявлення відповідного клопотання, обмежившись посиланням на неподання такого під час апеляційного розгляду.

Встановивши факт існування між сторонами кредитних зобов`язань, суд апеляційної інстанції не врахував, що заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду не має сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Зазначаючи, що після отримання вимоги банку щодо дострокового погашення кредиту ОСОБА_1 її виконав, апеляційний суд не вказав, що 23 жовтня 2013 року останнім було сплачено лише 3 948 доларів США та не врахував, що банк подав позов про стягнення усієї суми по кредиту.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У мотивувальній частині судового рішення мають бути наведені дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чичастково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

Суд апеляційної інстанції взагалі не дослідив графік погашення кредиту, не перевірив обґрунтованість розрахунку загальної суми боргу, не встановив дійсного розміру кредитної заборгованості та не визначив обсягу відповідальності боржника.

Перевіряючи рішення суду першої інстанції на предмет законності і обґрунтованості, апеляційний суд, пославшись на недоведеність розміру кредитної заборгованості, формально відмовив у перевірці обставин, на які посилався банк на підтвердження своїх вимог та відповідач, заперечуючи проти наявності заборгованості, фактично самоусунувшись від розгляду справи про стягнення кредитної заборгованості, щодо якої спір фактично залишився не вирішеним.

Так, за змістом умов кредитного договору та додаткових угод до нього сторони цих кредитних правовідносин врегулювали в договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання та визначили умови такого повернення.

У справі, яка переглядається, установлено, що підставою звернення до суду з даним позовом про стягнення кредитної заборгованості стало неналежне виконання позичальником умов договору щодо своєчасного виконання зобов`язань зі сплати відповідних платежів в обумовлені у договорі розмірі і строки.

Звернувшись до суду з цим позовом, АТ «УкрСиббанк» просив стягнути всю суму заборгованості за кредитом.

Апеляційний суд послався на безпідставність позовних вимог банку про стягнення кредитної заборгованості з тих підстав, що ОСОБА_1 23 жовтня 2013 року здійснив погашення наявної на той час заборгованості за відсотками у розмірі 2 439,01 дол. США у межах встановленого кредитним договором та зазначеного у вимозі строку.

Однак не перевірив, чи змінив банк відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України та умов кредитного договору строк виконання основного зобов`язання та чи виникло у зв`язку з цим у позивача право на дострокове стягнення всієї суми заборгованості.

За таких обставин суд дійшов передчасного висновку про відсутність правових підстав для стягнення кредитної заборгованості у визначеному у позові розмірі.

Відповідно до наведених положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення у цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.

Відповідно до пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення в частині вирішення первісного позову банку про стягнення кредитної заборгованості не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи у цій частині на новий розгляд.

Верховним Судом враховано тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до апеляційного суду для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Колегія суддів відхиляє клопотання ОСОБА_1 , викладене у відзиві на касаційну скаргу, про закриття касаційного провадження з підстав, передбачених пунктами 4, 5 частини першої статті 396 ЦПК України, оскільки у справі знайшла своє підтвердження підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини першої статті 396 ЦПК України, на яку посилався заявник, тому оскаржувана постанова апеляційного суду скасовується з направленням справи на новий апеляційний розгляд для усунення порушень норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «УкрСиббанк» задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 06 квітня 2021 рокув частині вирішення позову Акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати.

Справу у цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк