Постанова

Іменем України

04 березня 2020 року

м. Київ

справа № 755/32663/14-ц

провадження № 61-44397св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,Гулька Б. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Концерн радіомовлення, радіозв`язку та телебачення,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 червня 2018 року у складі судді Гончарука В. П. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 05 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Українець Л. Д., Шебуєвої В. А., Оніщука М. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення (далі - Концерн РРТ) про поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та за час затримки виплати належних сум при звільненні, донарахування та виплату одноразових і щомісячних премій, донарахування та виплату вихідної допомоги та перерахунок розміру середньої заробітної плати.

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 працював на посаді бухгалтера-ревізора 1 категорії відділу внутрішнього аудиту в Концерні РРТ до 18 листопада 2014 року.

Згідно з наказами відповідача від 12 листопада 2014 року № 89/ок та від 18 листопада 2014 року № 512 ОСОБА_1 звільнено із займаної посади у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників.

Позивач зазначав, що він був членом первинної профспілкової організації Концерну РРТ і відповідно до статті 43 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) міг бути звільнений лише за попередньою згодою профспілкового комітету, проте відповідно до листа Первинної профспілкової організації Концерну РРТ генеральному директору Концерну РРТ від 11 листопада 2014 року № 89, було відмовлено в наданні згоди на розірвання трудового договору з ним.

Крім цього, відповідачем не виконано вимогу статті 49 КЗпП України. Аргументація відповідача щодо підстав необхідності скорочення працівників є невідповідною. Вказані обставини свідчать про те, що він був звільнений без законної підстави.

Також безпідставно та незаконно була ненарахована та невиплачена одноразова премія з нагоди державного та професійного свята по одному посадовому окладу до Дня незалежності України та Дня працівників радіо, телебачення та зв`язку. Підстав для позбавлення його премії не було.

У вересні та жовтні 2014 року йому було зменшено розмір щомісячної премії зі 100 % до 50 %, передбаченої пунктом 5.12 колективного договору, а за вересень та листопад 2014 року взагалі не нарахована та не виплачена. І на такі дії підстав також не було, і це є порушенням колективного договору. Виплачена йому вихідна допомога при звільненні у розмірі 6 658,20 грн є невідповідною, оскільки розрахунок робився без урахування визначеної колективним договором суми премій, що потягло за собою і неправильний розрахунок середньоденної заробітної плати.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконними та скасувати накази про його звільнення; поновити його на роботі; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу; визначити розмір середньоденної плати в сумі 475,04 грн; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому невиплачені премії до Дня Незалежності України та Дня працівників радіо, телебачення та зв`язку по 3 881,00 грн; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому ненараховану та невиплачену премію за основні результати виробничої та фінансово-господарської діяльності за серпень-листопад 2014 року в сумі 8 238,31 грн; зобов`язати відповідача донарахувати та виплатити вихідну допомогу в розмірі 4 030,20 грн; стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки виплати йому сум при звільненні по день фактичного розрахунку та допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі.

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Суди розглядали цю справу неодноразово.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 26 червня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема скорочення чисельності штату працівників, позивача було попереджено про наступне вивільнення за два місяці та запропоновано останньому вакантні на підприємстві посади, з можливістю переведення також на іншу роботу на цьому підприємстві, від яких він відмовився, відповідач звернувся до профспілкової організації про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 , при цьому надана відмова профспілки не містить правового обґрунтування.

Останньою ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 10 лютого 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 червня 2015 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції всебічно і об`єктивно дослідив усі обставини справи, дав правильну правову оцінку зібраним доказам й ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону.

Останньою ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 червня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 10 лютого 2016 року було залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, суд касаційної інстанції виходив із того, що суди правильно визначились із характером спірних правовідносин, нормою права, яка підлягає застосуванню, надали оцінку наявним в матеріалах справи доказам, законно та обґрунтовано дійшли висновку про відмову в задоволенні позову. Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками судів щодо їх оцінки.

Короткий зміст заяв про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами

31 серпня 2015 року та 22 березня 2017 року ОСОБА_1 подав до суду заяви про перегляд рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 червня 2015 року за нововиявленими обставинами, які обґрунтовував тим, що під час розгляду цивільної справи за його позовом суди першої та апеляційної інстанцій в основу рішень поклали наказ від 12 серпня 2014 року № 378 «Про скорочення штату і чисельності працівників Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення», на підставі якого було вже видано наказ від 12 листопада 2014 року № 89/ок про звільнення ОСОБА_1 та наказ від 18 листопада 2014 року № 512.

У заяві від 31 серпня 2015 року ОСОБА_1 посилався на те, що рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 07 травня 2015 року, яке в подальшому було скасоване рішенням Апеляційного суду Київської області від 15 липня 2015 року та ухвалено нове рішення, яким визнано протиправним та скасовано наказ генерального директора Концерну РРТ від 12 серпня 2014 року № 378 «Про скорочення штату і чисельності працівників Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення».

У заяві від 22 березня 2017 року ОСОБА_1 посилався на те, що рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 грудня 2015 року, яке набрало законної сили 13 березня 2017 року, визнано протиправним та скасовано наказ генерального директора Концерну РРТ від 12 серпня 2014 року № 378 «Про скорочення штату і чисельності працівників Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення».

Ураховуючи те, що підставою для його звільнення за наказами від 12 листопада 2014 року № 89/ок та від 18 листопада 2014 року № 512 став саме скасований судом наказ генерального директора Концерну РРТ від 12 серпня 2014 року № 378, всі видані в подальшому на його підставі накази повинні бути скасовані, в тому числі і наказ про його звільнення.

Судом першої інстанції об`єднано розгляд заяв ОСОБА_1 про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, що подані позивачем 31 серпня 2015 року та 22 березня 2017 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій ухвалених за результатом розгляду заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 26 червня 2018 року заяву ОСОБА_1 про перегляд у зв`язку з нововиявленими обставинами рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 червня 2015 року задоволено. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 червня 2015 року скасовано за нововиявленими обставинами. Позов ОСОБА_1 до Концерну РРТ задоволено частково. Визнано незаконними та скасовано накази Концерну РРТ від 12 листопада 2014 року № 89/ок та від 18 листопада 2014 року № 512 про звільнення ОСОБА_1 з посади бухгалтера-ревізора 1 категорії відділу внутрішнього аудиту з 18 листопада 2014 року за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників. Поновлено ОСОБА_1 на посаді бухгалтера-ревізора 1 категорії відділу внутрішнього аудиту з 18 листопада 2014 року. Стягнуто з Концерну РРТ на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 18 листопада 2014 року по 26 червня 2018 року в розмірі 219 506,21 грн. Стягнуто з Концерну РРТ на користь Державного бюджету України 2 195,60 грн судового збору. Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць за час вимушеного прогулу допущено до негайного виконання.

Задовольняючи заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що зазначені заявником обставини є нововиявленими та є підставою для скасування рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 червня 2015 року.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 05 вересня 2018 року апеляційну скаргу Концерну РРТ залишено без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 червня 2018 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, дав їм належну оцінку; рішення суду відповідає вимогам закону, наданим доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У вересні 2018 року Концерн РРТ засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 червня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 05 вересня 2018 року у вищевказаній справі, в якій скаржник, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про перегляд рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 червня 2015 року за нововиявленими обставинами залишити без задоволення.

Касаційна скарга мотивована тим, що скасування наказу від 12 серпня 2014 року № 378 не є підставою для перегляду рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 червня 2015 року за нововиявленими обставинами, оскільки зазначена обставина не існувала на час ухвалення цього судового рішення.

Також заявник звертає увагу на те, що на момент прийняття рішення у даній справі взагалі не існувало тієї обставини, яку позивач та суд вважають нововиявленою, оскільки ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 жовтня 2015 року скасовано рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 07 травня 2015 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 15 липня 2015 року, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Крім того, до касаційної скарги додано клопотання Концерну РРТ про зупинення виконання рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 червня 2018 року та постанови Апеляційного суду міста Києва від 05 вересня 2018 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Станом на момент розгляду справи від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу Концерну РРТ.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Концерну РРТ на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 червня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 05 вересня 2018 року, витребувано матеріали справи № 755/32663/14-ц із Дніпровського районного суду міста Києва та надано іншим учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

Цією ж ухвалою задоволено частково клопотанняКонцерну РРТ про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень. Зупинено виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 червня 2018 року в частині стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу з 18 листопада 2014 року до 26 червня 2018 року в розмірі 219 506,21 грн до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Відмовлено в задоволенні клопотання щодо зупинення виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 червня 2018 року в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць.

Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2019 року справу № 755/32663/14-ц призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 листопада 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, визначених частиною третьою статті 403 ЦПК України.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року справу № 755/32663/14-ц повернуто на розгляд колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду на підставі частини шостої статті 404 ЦПК України.

13 лютого 2020 року справа № 755/32663/14-ц надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ).

Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (в редакції станом на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України (в редакції станом на час подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга Концерну РРТ підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з 21 липня 2008 року працював у Концерні РРТ, був прийнятий на посаду бухгалтера-ревізора 2 категорії, а з 01 грудня 2011 року - переведений на посаду бухгалтера-ревізора 1 категорії.

Наказом Концерну РРТ від 12 серпня 2014 року № 378 «По скорочення штату і чисельності працівників Концерну радіомовлення, радіозв`язку і телебачення» було прийнято рішення про скорочення штатної чисельності дирекції концерну в зв`язку зі збільшенням у 2013 році кількості штатних одиниць дирекції на 30 %, а за три роки майже в 2 рази, та зменшення при цьому штатної чисельності працівників філій.

Цей наказ був доведений до відома працівників, у тому числі позивача, який підлягав скороченню.

12 серпня 2014 року був складений акт, відповідно до якого позивач відмовився від запропонованих йому вакантних посад у Концерні.

23 жовтня 2014 року на адресу Первинної профспілкової організації дирекції Концерну РРТ відповідачем було направлено подання про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з скороченням штату та чисельності працівників Концерну РРТ, з проханням надати відповідь у визначений статтею 43 КЗпП України термін.

Відповідно до акта від 27 жовтня 2014 року член профспілкового комітету Первинної профспілкової організації дирекції Концерну РРТ ОСОБА_2 відмовилась від отримання повідомлення та листа від 23 жовтня 2014 року.

Згідно з листом від 11 листопада 2014 року голова Первинної профспілкової організації дирекції Концерну РРТ надав відповідь генеральному директорові Концерну РРТ про те, що Первинна профспілкова організація Концерну РРТ відмовляє в наданні згоди на розірвання трудового договору із позивачем.

Відповідно до наказу генерального директора Концерну РРТ Півнюка О. В. від 12 листопада 2014 року № 89/ок ОСОБА_1 звільнено з займаної посади за пунктом перший статті 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників.

В свою чергу оспорюваний наказ про звільнення позивача, було видано на підставі раніше прийнятого та підписаного генеральним директором Концерну РРТ Півнюком О. В. наказу від 12 серпня 2014 року № 378 «Про скорочення штату і чисельності працівників Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення».

Наказом Концерну РРТ від 18 листопада 2014 року № 512 встановлено дату звільнення ОСОБА_1 - 18 листопада 2014 року.

Вважаючи своє звільнення незаконним, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та за час затримки виплати належних сум при звільненні, донарахування та виплату одноразових і щомісячних премій, донарахування та виплату вихідної допомоги та перерахунок розміру середньої заробітної плати.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 26 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 10 лютого 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2017 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

03 серпня 2015 року та 22 березня 2017 року позивачем подано заяви про перегляд рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 червня 2015 року за нововиявленими обставинами, які обґрунтовані тим, що під час розгляду цивільної справи за його позовом суд першої інстанції в основу рішення поклав наказ від 12 серпня 2014 № 378 «Про скорочення штату і чисельності працівників Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення», на підставі якого видано наказ про звільнення ОСОБА_1 від 12 листопада 2014 року № 89/ок та наказ від 18 листопада 2014 року № 512.

Дотримання відповідачем вимог закону під час винесення наказу від 12 серпня 2014 року № 378 було перевірено судом під час розгляду справи № 359/10611/15-ц за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_1 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 до Концерну РРТ про визнання протиправним та скасування наказу генерального директора про скорочення штату та чисельності працівників.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 07 травня 2015 року у цій справі в задоволенні позову про визнання незаконним та скасування наказу від 12 серпня 2014 року № 378 відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 15 липня 2015 року скасовано рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 07 травня 2015 року та ухвалено нове рішення, яким визнано протиправним та скасовано наказ генерального директора Концерну РРТ від 12 серпня 2014 року № 378 «Про скорочення штату і чисельності працівників Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення».

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 жовтня 2015 року касаційну скаргу Концерну РРТ задоволено частково, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 07 травня 2015 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 15 липня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 грудня 2015 року визнано протиправним та скасовано наказ генерального директора Концерну РРТ від 12 серпня 2014 року № 378 «Про скорочення штату і чисельності працівників Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення».

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 15 березня 2016 року залишено без змін рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 грудня 2015 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 листопада 2016 року касаційну скаргу Концерну РРТ задоволено частково, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 15 березня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 13 березня 2017 року рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 грудня 2015 року залишено без змін.

Таким чином, ОСОБА_1 вважав, що всі накази, які прийняті на підставі наказу генерального директора Концерну РРТ від 12 серпня 2014 року № 378, мають бути скасовані, в тому числі і про його звільнення, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 червня 2015 року підлягає перегляду за нововиявленими обставинами.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно з частиною першою статті 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

Нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин.

При вирішенні питання про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами суд має виходити з визначених частиною другою статті 423 ЦПК України підстав, перелік яких є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, та дотримання заявником умов, що містяться в статтях 424 426 ЦПК України.

Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є: 1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; 2) встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що призвели до ухвалення незаконного рішення у даній справі; 3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду.

Необхідними умовами нововиявлених обставин, визначених пунктом 1 частини другої статті 423 ЦПК України, є те, що вони існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов`язки осіб, які беруть участь у справі.

Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення.

Суд має право скасувати судове рішення за нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.

Питання про те, які обставини можна вважати істотними, є оціночним, і вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи ці обставини могли спростувати факти, покладені в основу судового рішення, та вплинути на висновки суду під час його ухвалення таким чином, що якби вказана обставина була відома особам, які беруть участь у справі, то зміст судового рішення був би іншим.

Згідно з частиною третьою статті 12 ЦПК України доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі та щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виник спір, а тому підставою для скасування судового рішення є не всі невідомі на час розгляду справи обставини, а лише ті, які входять до предмета доказування у справі.

Необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення заяви ОСОБА_1 про перегляд у зв`язку з нововиявленими обставинами рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 червня 2015 року та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно виходив із того, що обставини щодо порушення відповідачем вимог закону під час винесення наказу від 12 серпня 2014 року № 378, які встановлені рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 грудня 2015 року, фактично існували на момент розгляду справи та винесення рішення Дніпровським районним судом м. Києва від 26 червня 2015 року, є істотними, та не були і не могли бути відомі заявнику на час розгляду справи, тому вони є нововиявленими обставинами.

Доводи касаційної скарги про те, що факт скасування наказу від 12 серпня 2014 року № 378 не є підставою для перегляду рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 червня 2015 року за нововиявленими обставинами, оскільки зазначена обставина не існувала на час ухвалення цього судового рішення, були предметом розгляду суду апеляційної інстанції та їм надана належна оцінка.

Зокрема апеляційний суд виходив із такого.

Судом встановлено, що 18 листопада 2014 року позивач звільнений з займаної посади у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників пункту 1 статті 40 КЗпП України, згідно з наказом Концерну РРТ від 12 серпня 2014 року № 378.

Оспорювані накази про звільнення позивача, а саме: накази від 12 листопада 2014 року № 89/ок та від 18 листопада 2014 року № 512, були видані на підставі наказу від 12 серпня 2014 року № 378 «Про скорочення штату і чисельності працівників Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення», отже, за своєю суттю вони є підґрунтям для подальших дій, спрямованих на вивільнення працівників Концерну РРТ.

Під час ухвалення Дніпровським районним судом міста Києва рішення від 26 серпня 2015 року, яке позивач просив переглянути за нововиявленими обставинами, судом не досліджувалося питання щодо доцільності скорочення чисельності та штату працівників, оскільки таких вимог позивачем заявлено не було.

У свою чергу, дотримання відповідачем вимог закону під час винесення наказу від 12 серпня 2014 року № 378 було перевірено судом в ході розгляду справи за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_15 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_1 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 до Концерну РРТ про визнання протиправним та скасування наказу генерального директора про скорочення штату та чисельності.

На час розгляду заяв про перегляд рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 червня 2015 року за нововиявленими обставинами в силі було рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 грудня 2015 року, яким визнано протиправним та скасовано наказ генерального директора Концерну РРТ від 12 серпня 2014 року № 378 «Про скорочення штату і чисельність працівників Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення» та яке набрало законної сили 13 березня 2017 року.

Отже, обставина щодо порушення відповідачем вимог закону під час винесення наказу від 12 серпня 2014 року № 378, фактично існувала на момент розгляду справи та винесення рішення Дніпровським районним судом міста Києва від 26 червня 2015 року.

Враховуючи те, що процедура скорочення чисельності та штату працівників, оформлена у вигляді наказу від 12 серпня 2014 року № 378, визнана протиправною та відповідний наказ скасовано, й зазначена істотна обставина не була відома позивачу на час ухвалення рішення Дніпровським районним судом міста Києва від 26 серпня 2015 року, проте визнання незаконним наказу скасовує його чинність з моменту його видачі, тому обставина у вигляді визнання протиправним та скасування наказу генерального директора Концерну РРТ від 12 серпня 2014 року № 378 «Про скорочення штату і чисельність працівників Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення» правильно визнана судом нововиявленою.

Посилання у касаційній скарзі на те, що на момент прийняття рішення у даній справі взагалі не існувало тієї обставини, яку позивач та суд вважають нововиявленою, оскільки ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 жовтня 2015 року скасовано рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 07 травня 2015 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 15 липня 2015 року, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд вважає безпідставними з огляду на те, що судами у цій справі встановлено, що за результатами нового розгляду справи № 359/10611/15-ц Бориспільський міськрайонний суд Київської області від 16 грудня 2015 року ухвалив нове рішення, яким визнав протиправним та скасував наказ генерального директора Концерну РРТ від 12 серпня 2014 року № 378 «Про скорочення штату і чисельності працівників Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення», тобто підтвердив дійсність обставини, яку позивач та суд у цій справі вважали нововиявленою

Касаційна скарга Концерну РРТ не містить будь-яких інших доводів щодо незаконності та необґрунтованості рішення в частині, зокрема, визнання судом незаконними та скасування наказів Концерну РРТ від 12 листопада 2014 року № 89/ок та від 18 листопада 2014 року № 512 про звільнення ОСОБА_1 з 18 листопада 2014 року за пунктом 1 статті 40 КЗпП «в зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників», поновлення ОСОБА_1 на посаді бухгалтера ревізора 1 категорії відділу внутрішнього аудиту з 18 листопада 2014 року та стягнення з Концерну РРТ на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 18 листопада 2014 року по 26 червня 2018 року в розмірі 219 506,21 грн, тому згідно з положеннями статті 400 ЦПК України (в редакції станом на момент подання касаційної скарги) оскаржувані судові рішення в цій частині не перевіряє.

Таким чином, доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах судових рішень, а зводяться до незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх спростували. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (§ 23 рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року № 63566/00).

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України (в редакції станом на момент подання касаційної скарги).

Керуючись статтями 409 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуКонцерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 червня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 05 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. І. Усик В. В. Яремко