Постанова

Іменем України

18 березня 2020 року

м. Київ

справа № 755/6119/17

провадження № 61-48231св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Крушинський Валентин Валентинович, на ухвалу Київського апеляційного суду від 02 листопада 2018 року у складі судді Верланова С. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

Позовна заява мотивована тим, що 29 грудня 2001 року Центральним відділом реєстрації шлюбів м. Києва з державним Центром розвитку сім`ї зареєстровано шлюб між нею та ОСОБА_2 .Під час перебування у шлюбі у них народилися діти: дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Діти були народженні в Федеративній Республіці Німеччина.

Спільне життя у подружжя не склалося у зв`язку із різними поглядами на шлюб та сім`ю, з січня 2014 року сімейні відносини між ними припинені, спільне господарство вони не ведуть, внаслідок чого збереження сім`ї є неможливим.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила розірвати шлюб між нею та ОСОБА_2 , зареєстрований 29 грудня 2001 року Центральним відділом реєстрації шлюбів м. Києва з державним Центром розвитку сім`ї.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 14 червня 2017 року у складі судді Гончарука В. П. позов ОСОБА_1 задоволено.

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 29 грудня 2001 року Центральним відділом реєстрації шлюбів м. Києва з державним Центром розвитку сім`ї (актовий запис № 2614), розірвано.

Суд першої інстанції виходив із того, що спільне життя сторін не склалося у зв`язку із різними поглядами на шлюб та сім`ю, із січня 2014 року сімейні відносини між ними припинені, збереження сім`ї є неможливим, що є підставою для розірвання шлюбу на підставі статті 112 Сімейного кодексу України. Судом також було враховано, що відповідач визнав позов.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Київського апеляційного суду від 02 листопада 2018 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_5 , на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 14 червня 2017 року відмовлено на підставі частини другої статті 358 ЦПК України.

Апеляційний суд постановив, що суд першої інстанції належним чином повідомив ОСОБА_1 про дату, час і місце розгляду цієї справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Рішення у цій справі ухвалено судом першої інстанції 14 червня 2017 року, апеляційна скарга на нього подана 12 жовтня 2018 року, тобто після спливу одного року з дня складання повного тексту цього рішення. Матеріали цивільної справи не містять доказів виникнення обставин непереборної сили, які унеможливили своєчасне звернення позивачки до суду із апеляційною скаргою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Крушинський В. В., посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 02 листопада 2018 року і направити справу на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що у позовній заяві та заяві про розгляд справи за відсутності ОСОБА_1 міститься не її підпис, вона ці документи до суду не подавала та не підписувала. У позовній заяві зазначена поштова адреса ОСОБА_1 у м. Києві, однак вона не має в Україні ні реєстрації місця проживання, ні зазначеної поштової адреси, оскільки є громадянкою Республіки Білорусь, а проживає у Федеративній Республіці Німеччина. У період подання позовної заяви до суду та розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_1 не перебувала на території України.

Ці обставини були викладені ОСОБА_1 в її апеляційній скарзі.

Вона випадково дізналася про судове рішення з Єдиного державного реєстру судових рішень.

Із матеріалами справи та із самим рішенням суду першої інстанції адвокат ОСОБА_1. - Крушинський В. В. ознайомився лише 17 вересня 2018 року.

У зв`язку з цим ОСОБА_1 просила суд апеляційної інстанції поновити їй строк на апеляційне оскарження на підставі пункту 1 частини другої статті 358 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 зазначив, що позивачкою не було надано належних та допустимих доказів того, що у період подання позовної заяви до суду та її розгляду в суді ОСОБА_1 була відсутня на території України. Також вона не надала докази на підтвердження підстав поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Крушинський В. В., на ухвалу Київського апеляційного суду від 02 листопада 2018 року і витребувано із Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу № 755/6119/17.

Ухвалою Верховного Суду від 10 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи

14 червня 2017 року Дніпровським районним судом м. Києва ухвалено рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, 17 жовтня 2018 року ОСОБА_1 , від імені якої діяв адвокат Крушинський В. В., звернулася до суду із апеляційною скаргою, до якої були додані заява про поновлення строку на апеляційне оскарження та клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 02 листопада 2018 року ОСОБА_1 , від імені якої діяв адвокат Крушинський В. В., відмовлено у відкритті апеляційного провадження на підставі частини другої статті 358 ЦПК України.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Згідно зі статтею 129 Конституції України та статті 2 ЦПК України забезпечення апеляційного оскарження рішення суду - це одна з основних засад (принципів) цивільного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 294 ЦПК України 2004 року, у редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Підстави відмови у відкритті апеляційного провадження визначені у статті 358 ЦПК України.

Так, згідно із частиною другою статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_1 була належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи судом першої інстанції, апеляційну скаргу на це рішення вона подала після спливу одного року з дня складення повного тексту цього рішення.

Проте з таким висновком апеляційного суду не можна погодитись, виходячи з наступного.

Фундаментальними засадами цивільного судочинства є, зокрема, принципи диспозитивності, змагальності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Диспозитивність цивільного судочинства передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до частин першої і другої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Виходячи із усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - ЄСПЛ) застосовується судами як джерело права, принцип рівності сторін, який передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу і докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента, є складовою частиною визначеного цією статтею права на справедливий суд є (Рішення ЄСПЛ у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів» (Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands) від 27 жовтня 1993 року, п. 33).

Відповідно до вимог статей 128 130 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання.

У разі, якщо в процесі розгляду справи суду необхідно вручити документи на території іншої держави, суд України може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

У випадку, коли суду України необхідно вручити судовий документ (повістку, повідомлення) особі, яка перебуває на території держави-учасниці Гаазької конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних і торговельних справах 1965 року (чинної для України на підставі Закону України про приєднання до Конвенції від 19 жовтня 2000 року), то ця процесуальна дія вчиняється відповідно до положень конвенції.

Згідно із журналом судового засідання від 14 червня 2017 рокурішення Дніпровського районного суду м. Києва від 14 червня 2017 року ухвалено за відсутності сторін (а. с. 28).

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є громадянкою Республіки Білорусь, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , проживає у АДРЕСА_2 . Під час подання позовної заяви (24 квітня 2017 року) та розгляду справи у суді першої інстанції (14 червня 2017 року) перебувала за межами території України, що підтверджується її паспортом та довідкою з місця роботи.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 14 червня 2017 року було направлено судом до реєстру 20 червня 2017 року, а оприлюднено 21 червня 2017 року.

Матеріали цієї цивільної справи не містять доказів отримання ОСОБА_1 або її адвокатом Крушинським В. В. копії рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 14 червня 2017 року. У матеріалах справи міститься лише заява адвоката Крушинського В. В. від 17 вересня 2018 року про ознайомлення з матеріалами справи.

17 жовтня 2018 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Крушинський В. В., звернулася до Київського апеляційного суду із апеляційною скаргою на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 14 червня 2017 року, долучивши до неї заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Як на підставу поважності пропуску строку на апеляційне оскарження, ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Крушинський В. В., посилалася на те, що у встановлений строк вона не мала можливості звернутися з апеляційною скаргою, оскільки не знала про існування оскаржуваного судового рішення, позовну заяву та заяву про розгляд справи за її відсутності не підписувала, у період подання позовної заяви та розгляду справи не знаходилася на території України.

До апеляційної скарги ОСОБА_1 на підтвердження своїх доводів надавала, зокрема, такі документи: адвокатські запити до Державної прикордонної служби України щодо підтвердження інформації про перетин нею державного кордону України, копію довідки з місця роботи у Федеративній Республіці Німеччина про те, що у період з 01 березня 2017 року до 30 червня 2017 року вона постійно перебувала на роботі, заяву начальнику Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві про вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого статтями 190 358 384 Кримінального кодексу України, та клопотання про призначення у цій справі судової почеркознавчої експертизи.

Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_7 щодо офіційного тлумачення положення пункту 10 частини першої статті 293 ЦПК України 2004 року у взаємозв`язку з положеннями пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України, частини другої статті 293 ЦПК України 2004 року).

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд не дослідив та не надав правової оцінки доводам ОСОБА_1 , викладеним в апеляційній скарзі, про причини подання нею апеляційної скарги після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, не врахував того, що частиною третьою статті 354 ЦПК України передбачено, що строк на апеляційне провадження може бути поновлено у разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

У порушення вимог частини першої статті 382 ЦПК України, апеляційний суд не навів в оскаржуваній ухвалі мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі ОСОБА_1 .

Принцип належного здійснення правосуддя передбачає, що у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позиції сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01 липня 2003 року, п. 36). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя (Рішення ЄСПЛ у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27 вересня 2001 року, п. 30).

Таким чином, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд неправильно застосував положення, статті 2, частини другої статті 358 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, у зв`язку із чим підлягає скасуванню з передачею справи до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини четвертої статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанції, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанцій.

Керуючись статтями 400 406 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Крушинський Валентин Валентинович, задовольнити.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 02 листопада 2018 року скасувати, справу передати на розгляд до Київського апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовця

Ю. В. Черняк