Постанова
Іменем України
30 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 755/7113/19
провадження № 61-15110св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересована особа - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва у складі судді Виниченко Л. М.
від 11 травня 2019 року та на постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Шахової О. В., Вербової І. М., Саліхова В. В., від 26 червня 2019 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог заявника
У травні 2019 рокуОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про видачу обмежувального припису відносно свого пасинка ОСОБА_2 .
Заява мотивована тим, що він проживає у квартирі
АДРЕСА_1 разом зі своєю колишньою дружиною ОСОБА_3 , з якою шлюб розірвано у 2006 році. За рішенням Апеляційного суду м. Києва від 23 вересня 2010 року вказана квартира між колишнім подружжям поділена по 1/2 частині та є їх спільною частковою власністю.
Відносини між колишнім подружжям вкрай напружені. Син колишньої дружини від першого шлюбу ОСОБА_2 (пасинок) неодноразово застосовував відносно нього погрози та фізичне насильство. Вказані дії обумовлені бажанням примусити спільно продати квартиру, на що він не погоджується через відсутність іншого житла.
ОСОБА_2 не має права власності на квартиру, там не зареєстрований, проте маючи ключі від вхідних дверей, які йому надала його мати
ОСОБА_3 , постійно з`являється у квартиру з метою вчинення щодо нього психічного та фізичного насильства.
Зазначав, що 26 жовтня 2019 року з приводу вчиненого фізичного насильства до нього було розпочате кримінальне провадження стосовно
ОСОБА_2 .
Просив видати обмежувальний припис на строк 6 місяців, яким заборонити ОСОБА_2 перебувати в місці його реєстрації та проживання (перебування) за адресою: АДРЕСА_2 ; заборонити наближення на 100 метрів до місця проживання заявника, заборонити в будь-який спосіб особисто або через третіх осіб спілкуватися із заявником та зобов`язати ОСОБА_2 пройти відповідну програму для кривдників за визначенням Бородянської районної державної адміністрації на строк
12 місяців.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 11 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 26 червня 2019 року, у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, щозаявником не доведено, а матеріали справи не містять достатніх доказів того, що саме заінтересована особа є беззаперечним кривдником, а підстави вважати, що наявні ризики настання тяжких наслідків для заявника у зв`язку з відмовою у видачі обмежувального припису, відсутні. Також заявником не надано достатньої інформації, що саме заінтересована особа вчинила насильство.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення його заяви, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що матеріали справи містять достатньо належних та допустимих доказів, які підтверджують вчинення з боку ОСОБА_2 відносно нього психічного та фізичного насильства, а тому суди безпідставно відмовили у задоволенні заяви.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до довідки форми № 3, виданої ЖБК «Арсеналець-16»
від 28 листопада 2016 року у квартирі
АДРЕСА_1 зареєстровані заявник ОСОБА_1 , його дружина ОСОБА_4 , мати ОСОБА_5 , колишня дружина ОСОБА_3 , син ОСОБА_6 (а. с. 10).
Згідно з копією виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 305 ОСОБА_1 перебував на лікуванні з 03 по 05 січня 2017 року з діагнозом: забиття грудної клітини зліва, больовий синдром, у виписці зазначено про те, що зі слів пацієнта 02 січня 2017 року побитий пасинком
(а. с. 7).
Відповідно до копії виписки № 32140 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_1 перебував на лікуванні з 11 по 26 грудня
2017 року з діагнозом: струс головного мозку, забій м`яких тканин голови, з зазначенням про те, що зі слів хворого 11 грудня 2017 року побив знайомий (а. с. 6).
Позивачем надано до суду копії трьох листків непрацездатності про перебування ним на амбулаторному лікуванні з 23 по 31 жовтня 2017 року (а. с. 8), на стаціонарному лікуванні у період з 12 по 26 грудня 2017 року (а. с. 9) та на амбулаторному лікуванні з 27 грудня 2017 року по 03 січня 2018 року (а. с. 9),
у яких діагноз не зазначений.
Відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, 26 жовтня
2018 року зареєстроване кримінальне провадження № 12018100040009922 за заявою ОСОБА_1 , відповідно якої 22 жовтня 2018 року у квартирі
АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 наніс тілесні ушкодження ОСОБА_1 .
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Згідно з пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.
Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належать: 1) терміновий заборонний припис стосовно кривдника; 2) обмежувальний припис стосовно кривдника; 3) взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи; 4) направлення кривдника на проходження програми для кривдників.
За пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.
Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.
Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду: від 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18 (провадження № 61-19328св18), від 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18 (провадження № 61-49077св18), від 02 вересня 2020 року у справі
№ 635/4854/19-ц (провадження № 61-3510св20).
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суди правильно встановили, що заявник не надав суду належних й допустимих доказів на підтвердження фактів вчинення психологічного або фізичного насильства щодо нього саме ОСОБА_2 , а також ризиків, які можуть настати у майбутньому у зв`язку із невчиненням щодо останнього обмежувального припису, що є його процесуальним обов`язком у силу
При цьому сам факт звернення заявника до органів поліції та внесення відомостей про кримінальні провадження до Єдиного реєстру досудових розслідувань не підтверджує факт вчинення ОСОБА_2 насильства відносно заявника, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Судами установлено, що рішень по вказаним фактам або іншим конфліктним ситуаціям між сторонами компетентними органами не приймалося.
Крім того, із наданої позивачем медичної документації не вбачається можливим встановити хто саме наніс заявнику фізичні ушкодження здоров`я.
Отже, беззаперечних доказів вчинення ОСОБА_2 насильства щодо ОСОБА_1 не встановлено.
Вирішуючи спір, суди з дотриманням вимог статей 89 263-265 382 ЦПК Україниповно та всебічно з`ясували обставини справи, надали належну правову оцінку доводам сторін, наданим ними доказам та дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 .
Висновки судів відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані, тому колегія суддів Верховного Суду погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.
Доводи касаційної скарги про те, що суди неповно з`ясували фактичні обставини справи та не надали належної правової оцінки наявним у справі доказам щодо встановлення факту тривалого вчинення ОСОБА_2 насильства відносно ОСОБА_1 не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються матеріалами справи і зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 червня
2019 року- без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара