ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 755/9830/18

провадження № 61-9082 св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу адвоката Осіпова Олександра Андрійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 17 грудня 2018 року в складі судді Соколової В. В.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 04 липня 2018 року відкрито провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів. Розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 20 вересня 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 30 172,09 грн неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.

12 грудня 2018 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу на вказані судові рішення.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 04 липня 2018 року та на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 20 вересня 2018 року повернуто без розгляду особі, яка її подала.

Апеляційний суд виходив із того, що апеляційна скарга подана з порушенням вимог підпункту 15.5 пункту 1 Розділу ХІІІ ЦПК України, оскільки станом на 12 грудня 2018 року функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи не розпочате, а тому наявні правові підстави для повернення апеляційної скарги без розгляду особі, яка її подала.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

30 квітня 2019 року адвокат Осіпов О. А. з пропуском строку на касаційне оскарження подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 17 грудня 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2019 року поновлено адвокату строк на касаційне оскарження та відкрито касаційне провадження в даній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2020 року дана справа призначена до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі представник позивача, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Адвокат указує, що відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року в справі № 514/134/17, апеляційний суд не мав права повертати апеляційну скаргу без розгляду особі, яка її подала, лише з тих підстав, що вона подана безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відзив на касаційну скаргу

Відзив на дану касаційну скаргу від інших учасників справ до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Апеляційний суд установив, що 12 грудня 2018 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 04 липня 2018 року та на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 20 вересня 2018 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.

Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України(тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Оскаржувана ухвала апеляційного суду не відповідає зазначеним вимогам закону.

Згідно статті 355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Європейський суд з прав людини вказує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року у справі № 514/134/17 (провадження № 61-12112сво18) та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року в справі № 145/1330/17 (провадження № 14-549цс19) зроблено висновок, що особа, яка подає скаргу, вправі очікувати застосування норм процесуального законодавства (статті 355 ЦПК України, підпункту 15.5 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України), які надають їй право як безпосереднього подання апеляційної скарги до апеляційного суду, так і подання апеляційної скарги через місцевий суд. Застосування принципу пропорційності при здійсненні судочинства вимагає такого тлумачення підпункту 15.5 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України, що б гарантувало особі право на безпосереднє звернення із апеляційною скаргою до апеляційного суду, яке визначене статтею 355 ЦПК України, оскільки держава не вправі обмежувати права особи без певної мети для захисту якогось суспільного інтересу.

Тому висновок апеляційного суду заснований на помилковому тлумаченні підпункту 15.5 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України. Таким чином, при поверненні апеляційної скарги без розгляду, суд апеляційної інстанції виявив надмірний формалізм та непропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню в справі.

За встановлених обставин Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Керуючись статтями 400, 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу адвоката Осіпова Олександра Андрійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 17 грудня 2018 року скасувати, справу направити до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Із моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції ухвала Київського апеляційного суду від 17 грудня 2018 року втрачає законну силу.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

М. М. Русинчук

Є. В. Краснощоков