Постанова

Іменем України

09 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 756/11356/19

провадження № 61-6804св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»,

треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 27 серпня 2021 року у складі судді Диби О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 14 червня 2022 року у складі колегії суддів: Заришняк Г. М., Кулікової С. В., Рубан С. М.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, ОСОБА_2 , про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у серпні 2019 року звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 27 червня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. та зареєстрований у реєстрі за № 13050, про стягнення з нього на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») заборгованості за кредитним договором від 11 квітня 2008 року № 2608/0408/77-004 в розмірі 5 708 717,54 грн.

Зазначений позов обґрунтований тим, що 11 квітня 2008 року між ним та Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Сведбанк» (далі - ПАТ «Сведбанк»), було укладено кредитний договір № 2608/0408/77-004, за умовами якого банк зобов`язався надати кредитні кошти у сумі 120 000 доларів США зі строком погашення до 10 квітня 2018 року.

Заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 20 лютого 2012 року з нього на користь банку стягнуто заборгованість за кредитним договором в розмірі 1 433 610,57 грн.

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. вчинено виконавчий напис № 13050 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованості за кредитним договором № 2608/0408/77-004 від 11 квітня 2008 року в розмірі 5 708 717,54 грн.

Відділом примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Київській області відкрито виконавче провадження № 51982455 з примусового виконання вказаного виконавчого напису.

Постановою Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Київській області від 30 жовтня 2017 року виконавче провадження № 51982455 з виконання вказаного виконавчого напису закінчено у зв`язку з реалізацією іпотечного майна боржника на електронних торгах.

Зазначав, що виконавчий напис було вчинено приватним нотаріусом з грубим порушенням встановленої чинним законодавством процедури його вчинення та на підставі неправомірних вимог стягувача, за відсутності документів, що підтверджують безспірність вимог стягувача, оскільки з дня виникнення права вимоги у банку до моменту звернення банку до приватного нотаріуса з заявою про вчинення виконавчого напису минуло більше трьох років.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Оболонський районний суд міста Києва рішенням від 27 серпня 2021 року позов залишив без задоволення.

Рішення місцевий суд мотивував тим, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту своїх прав та інтересів, оскільки оспорюваний виконавчий напис є таким, що створив юридичні наслідки та вичерпав свою дію фактичним виконанням в момент закінчення торгів, визначення переможця торгів, надходження коштів від покупця та закінченням виконавчого провадження з реалізації заставного майна, при цьому суд не вправі за власною ініціативою вжити інших способів захисту, оскільки це матиме наслідком втручання суду в предмет та підстави позову, їх зміну за рішенням суду, а не позивача.

Київський апеляційний суд постановою від 14 червня 2022 року апеляційну скаргу адвоката Паламарчука М. А., діючого в інтересах ОСОБА_1 , залишив без задоволення, а рішення Оболонського районного суду міста Києва від 27 серпня 2021 року залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував дійсні обставини справи, зібраним у справі доказам надав належну правову оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту своїх прав та інтересів, оскільки оспорюваний виконавчий напис є таким, що створив юридичні наслідки та вичерпав свою дію фактичним виконанням в момент закінчення торгів, визначення переможця торгів, надходження коштів від покупця та закінченням виконавчого провадження з реалізації заставного майна, в зв`язку з чим суд не вправі за власною ініціативою вжити інших способів захисту, оскільки це матиме наслідком втручання суду в предмет та підстави позову, їх зміну за рішенням суду, а не позивача.

Постановлене судом рішення відповідає вимогам норм матеріального та процесуального права та не може бути скасованим з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Від ОСОБА_1 21 липня 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 27 серпня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 червня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що суди попередніх інстанцій в судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справі № 910/10374/17 та у постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 201/6498/20.

Приватний нотаріус видав виконавчий напис з порушенням вимог, передбачених статтею 88 Закону України «Про нотаріат», а також повторно притягнув ОСОБА_1 до цивільно-правової відповідальності, оскільки видав виконавчий документ про стягнення боргу, який вже стягувався за іншим виконавчим документом - виконавчим листом, що був виданий на підставі рішення суду від 20 лютого 2012 року.

Висновки судів попередніх інстанцій не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки продаж іпотечного майна в межах виконавчого провадження за ціною 100 240 грн не може свідчити про реалізацію (фактичне виконання) виконавчого напису про стягнення заборгованості в сумі 5 708 717,54 грн (оскаржуваний виконавчий напис саме про стягнення заборгованості, а не про звернення стягнення на предмет іпотеки).

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Від представника ОСОБА_2 - адвоката Ковальчука С. М. надійшли відзиви на касаційну скаргу, в яких заявник просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, а рішення судів попередніх інстанцій законними, судами правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, з`ясовано фактичні обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору.

Висновки судів попередніх інстанцій про те, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним - правильні, оскільки задоволення вимоги про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача, зокрема повернення у його власність нерухомого майна, яке було реалізоване на електронних торгах з реалізації арештованого майна в порядку примусового виконання виконавчого напису нотаріуса, що призвело до зміни власника, яким сплачено грошові кошти, які були спрямовані на виконання виконавчого напису.

Посилання у касаційній скарзі на правові висновки Верховного Суду є недоречним, оскільки такі висновки викладені у правовідносинах, які не є подібними до тих, що виникли в межах розгляду цієї справи де предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних правовідносин є різними.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 26 липня 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Оболонського районного суду міста Києва.

Справа № 756/11356/19 надійшла до Верховного Суду 20 вересня 2022 року.

Верховний Суд ухвалою від 02 листопада 2022 року продовжив до 16 вересня та до 19 вересня 2022 року представнику ОСОБА_2 - адвокату Ковальчуку С. М. строк на подання відзивів на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Паламарчука М. А. на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 27 серпня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 червня 2022 року у цій справі. Справу призначив до судового розгляду у складі колегії п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Між ОСОБА_1 та ПАТ «Сведбанк» 11 квітня 2008 року було укладено кредитний договір № 2608/0408/77-004, за умовами якого банк зобов`язався надати кредитні кошти у сумі 120 000 доларів США на строк до 10 квітня 2018 року.

У зв`язку з невиконанням позичальником своїх зобов`язань, банк направляв позичальнику повідомлення про зміну умов кредитного договору № 3951 від 10 липня 2009 року, проте станом на 19 липня 2009 року у строк, вказаний у повідомленні, позичальник заборгованість за кредитним договором не погасив.

Заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 20 лютого 2012 року з ОСОБА_1 стягнуто на користь банку заборгованість за кредитним договором № 2608/0408/77-004 від 11 квітня 2008 року в розмірі 1 433 610,57 грн, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 700 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи - 120 грн, всього - 1 435 430,57 грн.

28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ ФК «Вектор Плюс», а в подальшому між ТОВ ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договори факторингу, за умовами яких відступлено право вимоги до позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором № 2608/0408/77-004 від 11 квітня 2008 року.

ТОВ «Кредитні ініціативи» 27 травня 2016 року надіслало на адресу ОСОБА_1 вимогу про усунення порушень, у якій вимагало сплатити заборгованість за кредитом, нараховані відсотки за користування кредитом і нараховану неустойку на загальну суму 517 813,79 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на 14 квітня 2016 року становило 13 195 695,81 грн, проте вказана вимога виконана не була.

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. 27 червня 2016 року за заявою ТОВ «Кредитні ініціативи» вчинено виконавчий напис № 13050 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованості за кредитним договором № 2608/0408/77-004 від 11 квітня 2008 року в розмірі 5 708 717,54 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом в розмірі 2 879 632,90 грн; заборгованості за відсотками за користування кредитом - 2 829 084,64 грн.

З вказаного виконавчого напису судами встановлено, що його вчинено у безспірному порядку внаслідок допущення боржником прострочення платежів. Стягнення заборгованості проводиться за період з 01 серпня 2013 року до 14 квітня 2016 року. Загальна сума заборгованості становить 5 708 717,54 грн. При вчиненні нотаріальної дії нотаріус керувався статтями 87-91 Закону України «Про нотаріат» та пунктом 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік).

Постановою заступника начальника відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Київської області Телявського А. М. від 30 жовтня 2017 року виконавче провадження № 51982455 з виконання виконавчого напису № 13050, вчиненого 27 червня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. за заявою ТОВ «Кредитні ініціативи» про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованості за кредитним договором № 2608/0408/77-004 від 11 квітня 2008 року в розмірі 5 708 717,54 грн закінчено у зв`язку з реалізацією іпотечного майна боржника на електронних торгах, переможцем яких став ОСОБА_2 .

Судами також встановлено, що на час звернення позивача до суду із позовною заявою вчинений виконавчий напис був реалізований, а виконавче провадження закінчено.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення у повній мірі не відповідають, з огляду на таке.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Вчинюючи виконавчі написи, нотаріус відповідно до закону встановлює та офіційно визнає факт наявності певної безспірної заборгованості та викладає такий свій висновок у відповідному нотаріальному акті - документі (виконавчому написі), що одночасно є підставою для примусового виконання (пункт 3 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження»).

Нотаріус у межах реалізації наданих йому юрисдикційних повноважень не вирішує спорів про право. Проте, здійснюючи повноваження у сфері безспірної юрисдикції, нотаріус має встановлювати наявність або відсутність певного юридичного складу, що є підставою нотаріального акта в межах вчинюваної ним відповідної нотаріальної дії.

Вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. При цьому безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 цього Закону). Таким актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).

Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Згідно з підпунктом 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу.

Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком.

Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Такий висновок щодо застосування норм права викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19), від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 14-278гс18), від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) визначила, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Отже, кредитодавець має право нараховувати передбачені договором проценти лише впродовж строку дії кредитного договору або до звернення кредитора до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості, після спливу такого строку нарахування відсотків є безпідставним.

Матеріали справи свідчать про те, що при зверненні до нотаріуса про вчинення виконавчого напису банк до заяви надав не всі необхідні документи на підтвердження безспірної заборгованості боржника, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Так, нотаріальна справа не містить належних документів, що підтверджують безспірність заборгованості боржника, оскільки заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 20 лютого 2012 року, яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Сведбанк» заборгованість за кредитним договором № 2608/0408/77-004 від 11 квітня 2008 року в сумі 1 433 610,57 грн, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 1 700 грн та на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи - 120 грн, всього - 1 435 430,57 грн.

Однак нотаріус 27 червня 2016 року вчинив виконавчий напис № 13050 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за період з 01 серпня 2013 року до 14 квітня 2016 року в розмірі 5 708 717,54 грн, яка складається із заборгованості за кредитом в розмірі 2 879 632,90 грн та заборгованості за відсотками за користування кредитом - 2 829 084,64 грн.

Банк на підтвердження виникнення більшої заборгованості, ніж стягнена судовим рішенням, належні та допустимі докази не надав, не обґрунтував письмовими доказами, на підставі чого виникла така заборгованість після набрання законної сили вказаним судовим рішенням.

Отже, станом на дату вчинення виконавчого напису позичальник мав заборгованість перед банком, але не в тому розмірі, в якому вчинено виконавчий напис.

Верховний Суд враховує, що, звернувшись у 2012 році із позовом про стягнення з позичальника заборгованості за кредитним договором, банк змінив строк виконання зобов`язання, а тому нарахування процентів після цієї дати є безпідставним, однак з виконавчого напису вбачається, що нотаріусу надано розрахунок заборгованості ОСОБА_1 станом на 14 квітня 2016 року і нотаріусом запропоновано звернути стягнення заборгованості у більшому розмірі.

Зазначене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 28 березня 2018 року (справа № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року (справа № 14-154цс18).

Оскільки вказаним судовим рішенням встановлена сума заборгованості позичальника ОСОБА_1 перед банком за кредитним договором, однак заборгованість за кредитним договором, на підставі якого був вчинений оспорюваний виконавчий напис, не узгоджується зі змістом судового рішення, то така заборгованість не може вважатися безспірною, у зв`язку із чим суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про безспірність заборгованості.

Крім того, слід зазначити, що виконавчий напис вчинено в порушення статті 88 Закону України «Про нотаріат», оскільки минуло більше трьох років з моменту виникнення права вимоги. Як було зазначено вище, вперше з позовом про стягнення заборгованості достроково банк звернувся у 2012 році й саме з цього часу виникло право вимоги за тілом кредиту та відсотками, а до нотаріуса відповідач звернувся лише у 2016 році.

Таким чином, суди попередніх інстанцій вказані вище висновки Верховного Суду не врахували, не звернули уваги на відмінність заборгованості, стягнутої за рішенням суду з позичальника на користь банку, від заборгованості, стягнутої за виконавчим написом нотаріуса, а також, що минуло більше трьох років з моменту виникнення у банка права вимоги, унаслідок чого дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позову.

Також помилковим є висновок судів попередніх інстанцій про те, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, з огляду на таке.

За змістом статей 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді із застосуванням способів захисту, які передбачені частиною другою статті 16 цього Кодексу. Частиною другою статті 20 Господарського кодексу України визначено способи захисту прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18, пункт 5.5)). Тобто це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19, пункт 14) та від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19, пункт 40)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18, пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18, пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19, пункт 48), від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (провадження № 14-98цс20, пункт 14) та від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 42).

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (такий висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20)).

Позивач звернувся до суду з вимогами про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, на підставі якого було звернуто стягнення на належні йому на праві власності земельні ділянки.

Враховуючи викладене, обраний позивачем спосіб захисту є ефективним, оскільки у разі визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, втрачаються ті правові наслідки, які були передбачені.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд, про що зазначив у постановах від 23 грудня 2020 року у справі № 639/7253/18 (провадження № 61-1287св20) та від 20 січня 2021 року у справі № 127/14089/18 (провадження № 61-15073св19).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК Українипідставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; а також вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Верховний Суд зробив висновок про задоволення касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Паламарчука М. А. й ухвалення нового судового рішення про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Частиною першою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, то понесені ним судові витрати у вигляді сплати судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг в загальному розмірі 3 457,80 грн (768,40 грн + 1 152,60 грн + 1 536,80 грн) підлягають стягненню з ТОВ «Кредитні інціативи» на користь ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 141 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 27 серпня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 червня 2022 року скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, ОСОБА_2 , про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем, зареєстрований у реєстрі за № 13050.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг у загальному розмірі 3 457 (три тисячі чотириста п`ятдесят сім) гривень 80 копійок.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийА. І. Грушицький Судді:І. В. Литвиненко С. Ю. Мартєв Є. В. Петров В. В. Пророк