Постанова

Іменем України

10 червня 2022 року

м. Київ

справа № 756/13205/17

провадження № 61-16439св20

ВерховнийСуд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач- ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Маршала Тимошенка, 13-А»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 грудня 2019 року у складі судді Диби О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Савченка С. І., Верланова С. М., Мережко М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Маршала Тимошенка, 13-А» (далі - ОСББ) про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.

Вказував, що в ході діяльності правління ОСББ (далі - правління) виник конфлікт між ним і відповідачем ОСОБА_2 , який розпочав кампанію з його дискредитації. Зокрема, на засіданнях правління наприкінці 2016 року відповідач негативно коментував його професійні якості та знання законодавства, що регулює діяльність ОСББ, вказував, що рівень його підготовки і знання законодавства України «нульові», що підтверджує отримання ним «0» балів при проходженні тестів на знання законодавства під час конкурсу до Національного антикорупційного бюро України. Під час зустрічі членів правління із співвласниками 01 квітня 2017 року відповідач звинуватив його у закликах до мешканців не сплачувати щомісячні внески до ОСББ. На засіданні правління 25 квітня 2017 року відповідач зазначив про нелегітимність обрання його до складу правління і заборонив до надання документів про право власності на житлове приміщення запрошувати його на засідання правління і виконувати свої повноваження. Крім того, у листі ОСББ, адресованому депутату Київради Приходько Н. І. на її запит, зазначено, що ОСОБА_1 увів в оману учасників ініціативної групи, що він є співвласником будинку, хоча таким не був, та на неодноразові вимоги надати підтверджуючі документи не надав їх, що є шахрайством. Зазначав, що поширена відповідачем інформація є недостовірною, негативною, її поширення ганьбить честь, гідність та ділову репутацію його та його родини, а тому звернувся до суду з метою захисту своїх прав шляхом визнання такої інформації недостовірною та її спростування у спосіб, наближений до її поширення. Поширенням зазначеної інформації йому завдано моральої шкоди, яка полягає у його моральних стражданнях, порушенні душевної рівноваги, погіршенні стану здоров`я та відносин з оточуючими. Завдану моральну шкоду оцінив у розмірі 100 000,00 грн.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 12 грудня 2019 року в позові відмовлено. Стягнено із ОСОБА_1 на користь ОСББ витрати на правничу допомогу в розмірі 29 200,00 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 грудня 2019 року в частині відшкодування витрат на правничу допомогу змінено, стягнено із ОСОБА_1 на користь ОСББ витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн.

В іншій частині рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 грудня 2019 року залишено без змін.

Вирішуючи питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив із того, що між адвокатом Олійником О. В. та ОСББ в особі голови правління ОСОБА_2 укладено договір № 02/04/19-пд-7 про надання правничої допомоги від 02 квітня 2019 року, відповідно до якого за надання правничої допомоги клієнт сплатив адвокату кошти у розмірі 20 000,00 грн, що також підтверджується рахунком від 02 квітня 2019 року № 13205 та платіжним дорученням від 29 травня 2019 року № 1203.

Перевіряючи правильність вирішення судом першої інстанції питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що між адвокатом Олійником О. В. та ОСББ укладено договір № 02/04/19-пд-7 про надання правничої допомоги від 02 квітня 2019 року, на підставі якого за надання правничої допомоги клієнт сплатив адвокату кошти у розмірі 20 000,00 грн, що також підтверджується рахунком від 02 квітня 2019 року № 13205 та платіжним дорученням від 29 травня 2019 року № 1203 відхилив доводи апеляційної скарги про невідповідність платіжного доручення щодо сплати відповідачем ОСББ адвокату Олійнику О. В. 20 000,00 грн, мотивуючи висновки тим, що платіжне доручення є належним та достатнім доказом понесення відповідачем витрат на правничу допомогу, яке має відповідні відмітки банку про проведення 29 травня 2019 року операції з оплати. Якщо ж позивач вважає, що платіжне доручення містить ознаки фальшування, то вправі звернутися із відповідною заявою до правоохоронних органів.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20 000,00 грн є співмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а доводи позивача щодо неспівмірності та невідповідності витрат зі складністю справи, характером та змістом послуг мають загальний характер і не спростовують обґрунтованості цих витрат.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року, просив судові рішення в частині розподілу витрат на правничу допомогу скасувати.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що відповідач не надав ні суду, ні йому договору № 02/04/19-пд-7 про надання правової допомоги від 02 квітня 2019 року. У матеріалах справ такого документа немає.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц, провадження № 14-280цс18, викладено правовий висновок про те, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

У постанові Верховного Суду від 22 грудня 2018 року у справі № 826/856/18, провадження № К/9901/57401/18, викладено правовий висновок про те, що розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Додаткова постанова Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18 містить висновок про те, що відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Суди не застосували висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 грудня 2018 року у справі № 826/856/18, провадження № К/9901/57401/18, від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18, постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц, провадження № 14-280цс18, не з`ясували, чи не перебував адвокат Олійник О. В. у трудових відносинах з ОСББ.

Платіжне дорученнявід 29 травня 2019 року №1203 не містить обов`язкових реквізитів: коду платника, підпису платника. На копії платіжного доручення є відбитки штампів банку - отримувача коштів, а не банку платника та підписи співробітників банку - отримувача коштів, а не співробітників банку платника коштів. Тому копія платіжного доручення від 29 травня 2019 року №1203 не може вважатися належним доказом оплати витрат на правову допомогу. Відповідь Національного банку України підтверджує його позицію щодо невідповідності оформлення платіжного доручення вимогам законодавства.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху, надано строк для усунення її недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У квітні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а акож у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Підставами для касаційного оскарження відповідно до статті 389 ЦПК України заявник зазначає: те, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права в частині стягнення судових витрат, а саме статтю 141 ЦПК України, не застосували висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 грудня 2018 року у справі № 826/856/18, провадження № К/9901/57401/18,від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц, провадження № 14-280цс18.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, ВерховнийСуд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268) (рішення від 23 січня 2014 року у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України»).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Отже, у ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Тобто саме заінтересована сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідний правовий висновок викладений у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц, провадження № 14-280цс18,викладено правовий висновок про те, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

У постановіВерховного Суду від 22 грудня 2018 року у справі № 826/856/18, провадження № К/9901/57401/18, викладено правовий висновок про те, що розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Додаткова постанова Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18 містить висновок про те, що відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Таким чином, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Вирішуючи питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходивіз того, що між адвокатом Олійником О. В. та ОСББ в особі голови правління ОСОБА_2 укладено договір про надання правничої допомоги від 02 квітня 2019 року №02/04/19-пд-7, відповідно до якого за надання правничої допомоги клієнт сплатив адвокату кошти в розмірі 20 000,00 грн, що також підтверджується рахунком від 02 квітня 2019 року № 13205 та платіжним дорученням від 29 травня 2019 року № 1203.

Перевіряючи правильність вирішення судом першої інстанції питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що між адвокатом Олійником О. В. та ОСББ укладено договір № 02/04/19-пд-7 про надання правничої допомоги від 02 квітня 2019 року, на підставі якого за надання правничої допомоги клієнт сплатив адвокату кошти у розмірі 20 000,00 грн, що також підтверджується рахунком від 02 квітня 2019 року № 13205 та платіжним дорученням від 29 травня 2019 року № 1203.

Отже, обставини укладенняміж Олійником О. В. і ОСББ договору № 02/04/19-пд-7 про надання правової допомоги від 02 квітня 2019 року встановлені судами.

У матеріалах справи наявні договір № 02/04/19-пд-7 про надання правової допомоги від 02 квітня 2019 року, рахунок № 13205 від 02 квітня 2019 року, платіжне доручення № 1203 від 29 травня 2019 року, акт прийому -передачі виконаних рбіт від 30 травня 2019 року, детальний опис витрат, пов`язаних з судовим розглядом справи № 756/13205/17 (правнича допомога адвоката) (т. 2, а. с. 165-166, 186-188).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

У матеріалах справи наявне клопотання ОСОБА_1 про зменшення розміру витрат на правничу допомогу (стаття 137 ЦПК України), в якому він просить не брати до уваги надані адвокатом Олійником О. В. документи для визначення розміру витрат на правничу допомогу ( т. 3, а .с. 91-96).

Верховний Суд враховує, що матеріали справи не містять заперечення чи клопотання позивача про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката, у тому числі з наведенням мотивів про те, що Олійник О. В. перебував у трудових відносинах з ОСББ.

Витрати на професійну правничу допомогу в присудженому апеляційним судом розмірі (20 000,00 грн) є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

У відповіді Національного банку України на звернення від 21 жовтня 2020 року зазначено про обов`язкові реквізити платіжного доручення, оформленого на паперовому носії.

Верховний Суд виходить з того, що відсутність у платіжному дорученні від 29 травня 2019 року № 1203 коду платника, підпису платника та на копії платіжного доручення відбитків штампів банку платника й підписів співробітників банку платника коштів не впливає на законність та правильність оскаржуваних судових рішень, не може бути формальною підставою для їх скасування, оскільки суди встановили фактичне списання з рахунка ОСББ на користь адвоката Олійника О. В. грошових коштів у розмірі 20 000,00 грн на виконання умов договору про надання правничої допомоги.

З огляду на наведене Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанцій в частині відшкодування витрат на правничу допомогупостановлена з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, а тому немає правових підстав для задоволення касаційної скарги.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року в частині відшкодування витрат на правничу допомогузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко