Постанова

Іменем України

02 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 756/13292/15-ц

провадження № 61-1909св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Комунальне підприємство «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департамент міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Земляного Дмитра Васильовича на постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Головачова Я. В., Вербової І. М., Шахової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - КП «Київблагоустрій»), Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), який змінив назву на Департамент міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про відшкодування шкоди, посилаючись на те, що йому належить на праві власності нежитлове приміщення - торгівельний павільйон загальною площею 41,20 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 20 березня 2014 року між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛЛО» (далі - ТОВ «АЛЛО») було укладено договір оренди нежитлового приміщення № 07, за умовами якого він передав ТОВ «АЛЛО» у строкове платне користування на строк з 01 квітня 2014 року до 28 лютого 2017 року вищевказане нежитлове приміщення. 16 вересня 2015 року КП «Київблагоустрій» за дорученням Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 286/08-15 від 19 серпня 2015 року були вчинені дії з демонтажу приміщення, а саме: пошкоджено облицювання будівлі, знято двері та вікна. У зв`язку з демонтажем орендованого нежитлового приміщення 16 вересня 2015 року між ним та ТОВ «АЛЛО» було укладено додаткову угоду до договору оренди № 07 від 20 березня 2014 року, за умовами якої сторони дійшли згоди про припинення договору оренди з 16 вересня 2015 року. На виконання зазначеної додаткової угоди він повернув ТОВ «АЛЛО» кошти в розмірі 20 579,43 грн та 6 870,58 грн як сплачену орендну плату за останній місяць користування приміщенням та за період з 17 по 30 вересня 2015 року. Таким чином, він не отримав дохід у вигляді орендної плати за період з 17 вересня 2015 року по 28 лютого 2017 року в розмірі 885 382,95 грн. 17 вересня 2015 року між ним та Приватним підприємством «СПРУТ-СБ» (далі - ПП СПРУТ-СБ») було укладено договір на фізичну охорону об`єкта, на виконання якого він сплатив 79 693 грн за послуги охорони з 17 вересня 2015 року по лютий 2017 року. 15 жовтня 2015 року між ним та ПП «СПРУТ-СБ» було укладено договір № 1094/М про проведення робіт з монтажу засобів охоронної сигналізації, на виконання якого він сплатив 6 113,40 грн. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути солідарно з відповідачів на свою користь майнову шкоду в розмірі 1 091 228,05 грн, яка складається з: вартості робіт з відновлення попереднього стану будівлі - 92 588,69 грн; витрат, пов`язаних з охороною об`єкта, - 85 806,40 грн; збитків, понесених внаслідок припинення дії договору оренди, - 27 450,01 грн; упущеної вигоди - 885 382,95 грн.

Відповідачі заперечили проти позову, посилаючись на те, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження завданої йому майнової шкоди, а укладаючи договори щодо охорони об`єкта та додаткову угоду до договору оренди нерухомого майна, ОСОБА_1 діяв на власний розсуд, тому його вимоги є безпідставними та необґрунтованими.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 30 липня 2018 року у складі судді Шевчука А. В. позов задоволено частково. Стягнуто з КП «Київблагоустрій» та Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в солідарному порядку на користь ОСОБА_1 92 588,69 грн - в рахунок компенсації заподіяних збитків для відновлення пошкодженого об`єкта нерухомого майна, 79 693 грн - збитків, понесених у зв`язку з необхідністю охорони об`єкта, 27 450 грн - збитків, заподіяних припиненням дії договору оренди, та 885 382,95 грн - неотриманого доходу (упущеної вигоди) внаслідок вимушеного розірвання договору оренди. Стягнуто з КП «Київблагоустрій» та Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по 3 445 грн з кожного на користь ОСОБА_1 в рахунок сплаченого судового збору. В решті позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 квітня 2016 року, яке залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2016 року, у справі № 826/22540/15 за позовом ОСОБА_1 до КП «Київблагоустрій», Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправними і скасування рішень визнано протиправним та скасовано припис № 1503537 від 05 травня 2015 року, визнано протиправним та скасовано доручення № 286/08-15 від 19 серпня 2015 року в частині нежитлового будинку, який належить на праві власності ОСОБА_1 та знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ), а також визнано протиправними дії КП «Київблагоустрій» з демонтажу та знесенню вказаного нежитлового будинку. Позивач довів завдання йому відповідачами майнової шкоди, яка складається з: вартості робіт для відновлення пошкодженого об`єкта нерухомого майна - 92 588,69 грн, витрат, понесених у зв`язку з необхідністю охорони об`єкта, - 79 693 грн, збитків у зв`язку з достроковим припиненням дії договору оренди - 27 450,01 грн, упущеної вигоди - 885 382,95 грн. При цьому вартість обладнання та робіт в сумі 6 113,30 грн щодо встановлення засобів охоронної сигналізації за договором № 1094/М від 15 жовтня 2015 року, укладеним між ПП «СПРУТ-СБ» та ОСОБА_1 , не підлягає відшкодуванню, оскільки позивач виявив бажання на встановлення сигналізації виключно за власним переконанням та на свій розсуд, отримуючи при цьому послуги з фізичної охорони належного йому нерухомого майна.

Постановою Київського апеляційного суду від 04 грудня 2018 року апеляційні скарги КП «Київблагоустрій» та Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) задоволено частково, рішення Оболонського районного суду міста Києва від 30 липня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з КП «Київблагоустрій» на користь ОСОБА_1 майнову шкоду в розмірі 46 294,34 грн. Стягнуто з Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь ОСОБА_1 майнову шкоду в розмірі 46 294,34 грн. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з КП «Київблагоустрій» на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 292,13 грн. Стягнуто з Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 292,13 грн.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що для настання солідарної відповідальності при заподіянні шкоди кількома особами, обов`язковими умовами є наявність спільного наміру та заподіяння шкоди внаслідок спільності дій. Відповідачі своїми діями завдали позивачу майнової шкоди, однак в даному випадку не можна вважати, що шкода неподільна і завдана спільними діями відповідачів, оскільки протиправність дій Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) полягає у видачі доручення на демонтаж нежитлової будівлі, а КП «Київблагоустрій» - в безпосередніх діях з демонтажу цієї будівлі. Тому вартість відновлювального ремонту підлягає відшкодуванню відповідачами в рівних частинах. При цьому вимоги позивача про стягнення витрат, пов`язаних з охороною об`єкта, є необґрунтованими і не підлягають задоволенню, оскільки часткове пошкодження належної позивачу нежитлової будівлі не було безумовною підставою для цілодобової її охорони спеціалізованими підрозділами і такі витрати позивач поніс з власної ініціативи. Укладений між позивачем та ТОВ «АЛЛО» договір оренди був припинений за їх взаємною згодою і вони на власний розсуд домовилися про розрахунки щодо невиконаних зобов`язань, тому позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування збитків, понесених внаслідок припинення дії договору оренди, та стягнення упущеної вигоди також не підлягають задоволенню.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

23 січня 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Земляний Д. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2018 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 і залишити без змін рішення Оболонського районного суду міста Києва від 30 липня 2018 року в частині стягнення з КП «Київблагоустрій» та Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в солідарному порядку на користь ОСОБА_1 79 693 грн збитків, понесених у зв`язку з необхідністю охорони об`єкта, 27 450 грн збитків заподіяних припиненням дії договору оренди та 885 382,95 грн неотриманого доходу (упущеної вигоди) внаслідок вимушеного розірвання договору оренди.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд неповно з`ясував обставини справи, не дослідив у повному обсязі доказів і не звернув уваги на те, що саме внаслідок незаконних дій відповідачів, які були спрямовані на знищення приватної власності, між ОСОБА_1 та ПП «СПРУТ-СБ» було укладено договір на фізичну охорону нежитлового приміщення, а також позивач вимушений був розірвати укладений з ТОВ «АЛЛО» договір оренди у зв`язку з неможливістю використання приміщення. Висновок апеляційного суду про добровільне розірвання договору оренди є помилковим, оскільки в додатковій угоді від 16 вересня 2015 року ОСОБА_1 та ТОВ «АЛЛО» зазначили причину розірвання договору оренди № 07 від 20 березня 2014 року, а саме у зв`язку з демонтажем орендованого приміщення на підставі листа Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 064-8274 від 19 серпня 2015 року. Крім того, укладаючи довгостроковий договір оренди, ОСОБА_1 розраховував на реальне отримання прибутку за весь час його дії, тому посилання апеляційного суду на відсутність причинно-наслідкового зв`язку між незаконними діями відповідачів та шкодою, яка була заподіяна позивачу, є безпідставним.

У лютому 2019 року КП «Київблагоустрій» та Департамент міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) подали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу, в яких просили залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, зазначивши про її законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 24 січня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Оболонського районного суду міста Києва.

20 лютого 2019 року справа № 756/13292/15-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом частин першої-п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду в повній мірі не відповідає.

Судами встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 01 вересня 2005 року ОСОБА_1 на праві власності належить нежитловий будинок - торгівельний павільйон загальною площею 41,20 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

20 березня 2014 року між ОСОБА_1 (орендодавець) та ТОВ «АЛЛО» (орендар) було укладено договір оренди № 07, за умовами якого орендодавець передав орендарю у строкове платне користування на строк з 01 квітня 2014 року по 28 лютого 2017 року нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 3.1 вищевказаного договору оренди орендна плата за повний місяць оренди з 01 квітня по 30 червня 2014 року становить за всю площу 14 000 грн, в тому числі податок з доходів фізичних осіб 17 %. Орендна плата за повний місяць оренди з 01 липня 2014 року обчислюється за формулою: орендна плата за поточний місяць Отек=2 500 х Ктек, де Отек - орендна плата за поточний місяць, а Ктек - офіційний курс Національного банку України долара США до гривні. Перший платіж за цим договором сплачується в момент підписання договору та складає 38 794,50 грн, в тому числі податок з доходів фізичних осіб 17 %. Ця сума є орендою платою за перший (14 000 грн) та останній місяць оренди (24 794,50 грн).

За пунктами 3.3, 3.4 вищевказаного договору оренди орендна плата не включає в себе податок на додану вартість. Оплату за електроенергію, холодне і гаряче водопостачання, комунальні послуги та інші витрати орендодавця відшкодовуються орендарем за розцінками служб - постачальників. Оплату послуг телефонного зв`язку (в тому числі міського, міжміського та міжнародного), послуг з охорони приміщення та інші орендар здійснює самостійно.

28 серпня 2015 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Алло» укладено додаткову угоду № 06 до договору оренди від 20 березня 2014 року № 07, за умовами якої сторони домовилися, що орендна плата за повний місяць оренди з 01 вересня 2015 року по 31 грудня 2015 року складає 18 755 грн, в тому числі податок з доходів фізичних осіб 20 %. На період з 01 вересня 2015 року по 31 грудня 2015 року пункт 3.1 договору не діє.

14 вересня 2015 року ОСОБА_1 отримав від ТОВ «Алло» орендну плату за вирахуванням податків на суму 14 722,67 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 14 вересня 2015 року № 91076 та довідкою АТ «Укрексімбанк» від 22 лютого 2016 року №153-04/272.

16 вересня 2015 року КП «Київблагоустрій» за дорученням Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 19 серпня 2015 року № 286/08-15 були вчинені дії з демонтажу нежитлового будинку, який належить на праві власності ОСОБА_1 , а саме: пошкоджено облицювання будівлі, знято двері та вікна.

Також 16 вересня 2015 року між ОСОБА_1 та ТОВ «АЛЛО» було укладено додаткову угоду до договору оренди № 07 від 20 березня 2014 року, за умовами якої сторони дійшли згоди про припинення дії договору оренди з 16 вересня 2015 року у зв`язку з демонтажем орендованого нежитлового приміщення на підставі листа Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища від 19 серпня 2015 року № 064-8274 (доручення № 286/08-15), що призвело до неможливості використання приміщення за призначенням відповідно до умов договору.

При цьому згідно з пунктами 2, 3 вищевказаної додаткової угоди орендодавець зобов`язався у строк до 15 жовтня 2015 року повернути орендарю сплачені останнім грошові кошти на підставі пункту 3.1 договору в розмірі 20 579,43 грн як орендну плату за останній місяць користування приміщенням, які не були використані в процесі оренди. Також орендодавець зобов`язався у строк до 15 жовтня 2015 року повернути орендарю грошові кошти в розмірі 6 870,58 грн, які були сплачені орендарем як орендна плата за період з 17 вересня 2015 року по 30 вересня 2015 року.

ОСОБА_1 повернув TOB «АЛЛО» грошові кошти в сумі 27 450,01 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 21 грудня 2015 року № 1692.

17 вересня 2015 року між ОСОБА_1 та ПП «СПРУТ-СБ» було укладено договір № 1086/ФО на фізичну охорону об`єкта, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , торгівельний павільйон (в літ. А), загальною площею 41,20 кв. м.

Крім того, 15 жовтня 2015 року між ОСОБА_1 та ПП «СПРУТ-СБ» було укладено договір № 1094/М про проведення робіт з монтажу засобів охоронної сигналізації на об`єкті, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , торгівельний павільйон (в літ. А).

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 квітня 2016 року у справі № 826/22540/15 за позовом ОСОБА_1 до КП «Київблагоустрій», Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправними і скасування рішень визнано протиправним та скасовано припис № 1503537 від 05 травня 2015 року, визнано протиправним та скасовано доручення № 286/08-15 від 19 серпня 2015 року в частині нежитлового будинку, який належить на праві власності ОСОБА_1 та знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ), а також визнано протиправними дії КП «Київблагоустрій» з демонтажу та знесення вказаного нежитлового будинку.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2016 року апеляційну скаргу КП «Київблагоустрій» залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 квітня 2016 року - без змін.

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Звертаючись до суду з цим позовом ОСОБА_1 посилався на те, що внаслідок незаконних дій відповідачів йому завдано матеріальних збитків і він поніс витрати, пов`язані з охороною належного йому нерухомого майна. Крім того, ці дії призвели до неможливості використання належного йому нежитлового будинку - торгівельного павільйону - за призначенням і він змушений був укласти з ТОВ «АЛЛО» (орендарем) додаткову угоду від 16 вересня 2015 року про розірвання договору оренди № 07 від 20 березня 2014 року, повернути орендарю орендну плату,сплачену за останній місяць користування приміщенням та за період з 17 по 30 вересня 2015 року, а також він не отримав доходів, які міг би реально отримати за звичайних обставин.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини четвертої статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частин першої-третьої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Частиною першою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним.

Відповідно до частин першої, другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.

Частиною першою статті 1190 ЦК України передбачено, що особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

Виходячи зі змісту зазначеної норми матеріального права, особи, які спільно заподіяли неподільну шкоду взаємопов`язаними, сукупними діями або діями з єдністю наміру, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

Згідно з частиною другою статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд обґрунтовано виходив з відсутності підстав для стягнення з відповідачів у солідарному порядку на користь ОСОБА_1 заподіяних збитків для відновлення пошкодженого об`єкта нерухомого майна, оскільки протиправність дій Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) полягає у видачі доручення на демонтаж нежитлової будівлі, а протиправність дій КП «Київблагоустрій» - в безпосередньому демонтажу цієї будівлі, тобто дії відповідачів, якими завдано шкоди, не були спільними. Тому висновок апеляційного суду про те, що вартість відновлювального ремонту підлягає відшкодуванню позивачу відповідачами залежно від ступеня вини кожного з них, є правильним. При цьому, відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення витрат, пов`язаних з охороною нежитлового приміщення, апеляційний суд також правильно виходив з того, що такі витрати позивач поніс із власної ініціативи, а дії відповідачів щодо часткового демонтажу належної позивачу нежитлової будівлі не були безумовною підставою для її цілодобової охорони спеціалізованими підрозділами.

Доводи касаційної скарги про те, що саме незаконні дії відповідачів стали причиною укладення між ОСОБА_1 та ПП «СПРУТ-СБ» договору на фізичну охорону нежитлового приміщення, не заслуговують на увагу, оскільки ґрунтуються на припущеннях.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, яка складається з вартості робіт з відновлення попереднього стану будівлі, а також витрат, пов`язаних з охороною об`єкта, постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, вказане судове рішення в означеній частині підлягає залишенню без змін.

Разом з тим Верховний Суд не може погодися з висновками апеляційного суду про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до КП «Київблагоустрій», Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про відшкодування збитків, понесених внаслідок припинення дії договору оренди, та упущеної вигоди з огляду на таке.

Частинами першою-третьою статті 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів.

Крім того, для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.

Отже, при обчисленні розміру упущеної вигоди першочергове значення має визначення реальності тих доходів, які особа передбачала отримати за звичайних умов цивільного обороту. Обов`язок щодо доведення розміру тих доходів, які особа отримала б у випадку непосягання на її право, покладається на позивача.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на особу обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними.

Позивач повинен довести також те, що він міг i повинен був отримати визначені доходи, i тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною i достатньою причиною, яка позбавила його можливості їх отримати.

Обґрунтовуючи позовні вимоги про відшкодування збитків, понесених внаслідок припинення дії договору оренди, та упущеної вигоди, ОСОБА_1 вказував, що укладаючи 20 березня 2014 року з ТОВ «АЛЛО» договір оренди, він розраховував на реальне отримання прибутку за весь час дії цього договору, тобто з 01 квітня 2014 року по 28 лютого 2017 року. У зв`язку з демонтажем орендованого нежитлового приміщення 16 вересня 2015 року між ним та ТОВ «АЛЛО» було укладено додаткову угоду до договору оренди № 07 від 20 березня 2014 року, за умовами якої сторони дійшли згоди про припинення договору оренди з 16 вересня 2015 року. На виконання зазначеної додаткової угоди він повернув ТОВ «АЛЛО» кошти в розмірі 20 579,43 грн та 6 870,58 грн як сплачену орендну плату за останній місяць користування приміщенням та за період з 17 по 30 вересня 2015 року. Крім того, він не отримав дохід у вигляді орендної плати за період з 17 вересня 2015 року по 28 лютого 2017 року в розмірі 885 382,95 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування збитків, понесених внаслідок припинення дії договору оренди, та упущеної вигоди, апеляційний суд дійшов висновку про те, що укладений між позивачем та ТОВ «АЛЛО» договір оренди був припинений за їх взаємною згодою і вони на власний розсуд домовилися про розрахунки щодо невиконаних зобов`язань.

Однак при цьому апеляційний суд не спростував обставин, встановлених місцевим судом, щодо того, що в додатковій угоді від 16 вересня 2015 року ОСОБА_1 та ТОВ «АЛЛО» зазначили причину розірвання договору оренди № 07 від 20 березня 2014 року, а саме - у зв`язку з демонтажем орендованого приміщення на підставі листа Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 064-8274 від 19 серпня 2015 року. Тобто договір оренди було розірвано не за звичайних обставин, а саме у зв`язку з демонтажем орендованого приміщення.

Таким чином, апеляційний суд не спростував доводів позивача про те, що отримання ним доходів у вигляді орендної плати було обумовлено виключно протиправними діями відповідачів.

Відповідно до статті 611 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

За змістом наведеної правової норми обов`язковою умовою покладення на особу відповідальності у вигляді відшкодування збитків є порушення нею своїх зобов`язань.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування збитків, понесених внаслідок припинення дії договору оренди, та упущеної вигоди, місцевий суд виходив з наведених позивачем розрахунків та дійшов висновку, що збитки позивача у зв`язку з достроковим припиненням дії договору оренди з вини відповідачів складають 27 450,01 грн, а упущена вигода - 885 382,95 грн.

В апеляційних скаргах на рішення суду першої інстанції КП «Київблагоустрій» та Департамент міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) посилалися на те, що позивачем не підтверджено належними доказами розмір понесених збитків та упущеної вигоди.

За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78 81 83 84 87 89 228 235 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд не перевірив правильності встановлення судом першої інстанції обставин справи, що мають значення для вирішення спору, не дослідив належним чином зібраних доказів, не спростував доводів відповідачів щодо неправильності наведеного позивачем розрахунку збитків, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування збитків, понесених внаслідок припинення дії договору оренди, та упущеної вигоди.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд апеляційної інстанції не виклав у судовому рішенні в достатній мірі мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).

В силу вищенаведених положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення в цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до КП «Київблагоустрій», Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про відшкодування збитків, понесених внаслідок припинення дії договору оренди, та упущеної вигоди не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд.

Верховним Судом враховано тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до апеляційного суду для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400 409 410 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Земляного Дмитра Васильовича задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2018 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про відшкодування збитків, понесених внаслідок припинення дії договору оренди, та упущеної вигоди скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В решті постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов