Постанова

Іменем України

01 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 756/13712/18

провадження № 61-12177св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Калараша А. А. (суддя-доповідач),

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

Ткачука О. С.,

учасники справи за первісним позовом:

позивач ? ОСОБА_1 ,

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Морган Кепітал», комунальне підприємство «Світоч» м. Києва,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 19 січня 2021 року у складі судді Жука М. В. та постанову Київського апеляційного суду від 16 червня 2021 року у складі колегії суддів: Іванової І. В., Невідомої Т. О., Пікуль А. А., у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Морган Кепітал», комунального підприємства «Світоч» м. Києва, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання незаконними дій та скасування реєстраційного запису,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Морган Кепітал» (далі - ТОВ «ФК «Морган Кепітал»), комунального підприємства «Світоч» м. Києва (далі - КП «Світоч» м. Києва), третя особа - ОСОБА_2 , про визнання незаконними дій та скасування реєстраційного запису.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 18 грудня 2007 року між ОСОБА_2 та акціонерним комерційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКБ «УкрСиббанк», банк) укладений кредитний договір № 11271153000, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_2 кредит у розмірі 397 000,00 грн зі сплатою відсотків у розмірі 13,90 процентів річних на строк із 18 грудня 2007 року по 18 грудня 2014 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 18 грудня 2007 року між нею, ОСОБА_2 та АКБ «УкрСиббанк» укладено договір іпотеки № 73058, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , яка на підставі свідоцтва про право власності належала в рівних частках їй та ОСОБА_2 08 грудня 2011 року право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки на підставі договорів купівлі-продажу права вимоги спочатку перейшло до акціонерного банку «Дельта Банк» (далі - АТ «Дельта Банк»), а 16 січня 2018 року - до ТОВ «ФК «Морган Кепітал», за заявою якого 28 вересня 2018 року в порядку задоволення вимог іпотекодержателя зареєстровано право власності на спірну квартиру за ТОВ «ФК «Морган Кепітал».

Враховуючи те, що державна реєстрація права власності на зазначену квартиру проведена відповідачами з порушенням вимог закону під час дії заборони вчинення реєстраційних дій, а також на підставі договору іпотеки, який припинив свою дію внаслідок набрання законної сили судового рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором, ОСОБА_1 просила суд визнати незаконними дії ТОВ «ФК «Морган Кепітал», КП «Світоч» у м. Києві в особі реєстратора Урупа А. Ф. щодо реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 та скасувати реєстраційний запис № 28172458 щодо реєстрації квартири АДРЕСА_1 ві за ТОВ «ФК «Морган Кепітал» (а. с. 65, т. 1).

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 19 січня 2021 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Постановою Київського апеляційного суду від 16 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 19 січня 2021 року залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що доводи позивача про відсутність у відповідача права на звернення стягнення на предмет іпотеки у зв`язку з припиненням дії іпотечного договору не підтверджуються матеріалами справи, оскільки ухвалення рішення суду щодо стягнення боргу не призводить до припинення зобов`язань з огляду на те, що рішення суду про стягнення боргу не виконано. Судові рішення про заборону вчинення реєстраційних дій щодо спірної квартири не ухвалювалися, спірна квартира на момент звернення позивача із заявами про заборону вчинення реєстраційних дій перебувала в іпотеці, яка була чинною і припинилася лише внаслідок переходу до відповідача права власності на предмет іпотеки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 19 січня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 червня 2021 року, у якій просить суд скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що між сторонами не укладався договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який б передбачав право банку звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності на предмет іпотеки, що є підставою для задоволення позову. Посилання суду апеляційної інстанції на те, що відсутність окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя не були предметом доказування, не відповідає дійсності, оскільки позивач неодноразово звертала увагу суду на ці обставини, тоді як суд апеляційної інстанції, із урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, мав надати правову оцінку цим обставинами.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У жовтні 2021 року справу № 756/13712/18 передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

В ухвалі Верховного Суду від 16 вересня 2021 року про відкриття касаційного провадження вказано, що касаційна скарга подана з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України, зокрема, касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Доводи інших учасників справи

Відзиву на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходило.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

08 грудня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № 11271153000, згідно з умовами якого позивач надав відповідачу кредитні кошти у розмірі 397 000,00 грн з розрахунку 13,90 відсотків річних на строк з 18 грудня 2007 року по 18 грудня 2014 року (а. с. 66-71, т. 1).

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 18 грудня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 укладений договір іпотеки № 73058, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л. Д.

Згідно з пунктом 1.1 зазначеного договору іпотеки ОСОБА_2 , ОСОБА_3 передали в іпотеку АКІБ «УкрСиббанк» нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , яка на підставі свідоцтва про право власності належала в рівних частках ОСОБА_3 , ОСОБА_2 (а. с. 72-74, т. 1).

04 червня 2013 року ОСОБА_4 уклала шлюб, у зв`язку з чим відбулася зміна її прізвища на « ОСОБА_5 » (а. с. 76, т. 1).

08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених договором, ПАТ «УкрСиббанк» передало ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитним та забезпечувальним договорами.

Відповідно до договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами ПАТ «Дельта Банк» набуло права вимоги за кредитним договором від 08 грудня 2007 року № 11271153000 та договором іпотеки від 18 грудня 2007 року № 73058.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 04 квітня 2013 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість у розмірі 625 104,68 грн.

13 лютого 2018 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Морган Кепітал» укладено договір купівлі-продажу майнових прав № 211/К, за умовами якого ПАТ «Дельта Банк» відступило ТОВ «ФК «Морган Кепітал» право вимоги за договором про надання споживчого кредиту від 18 грудня 2007 року № 1127115300, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 .

Того ж дня, за договором відступлення прав вимоги від 13 лютого 2018 року за договором іпотеки № 73058, посвідченим 18 грудня 2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л. Д., за реєстровим № 2982, ТОВ «ФК «Морган Кепітал» набуло прав вимоги за договором іпотеки.

28 вересня 2018 року ТОВ «ФК «Морган Капітал» звернуто стягнення на предмет іпотеки позасудовим шляхом на підставі Закону України «Про іпотеку» шляхом набуття права власності.

28 вересня 2018 року державним реєстратором КП «Світоч» Урупою А. Ф. на підставі договору іпотеки від 18 грудня 2007 року, договору відступлення права вимоги до Реєстру внесено запис № 28172458 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «ФК «Морган Кепітал», що підтверджується інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 28 вересня 2018 року (а. с. 77-79, т. 1).

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 11 грудня 2019 року у справі № 756/8240/18 у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ТОВ «ФК «Морган Кепітал» про визнання договорів припиненими було відмовлено (а. с. 241-243, т. 1).

Постановою Київського апеляційного суду від 02 липня 2020 року у справі № 756/8240/18 рішення Оболонського районного суду м. Києва від 11 грудня 2019 року в частині відмови у визнанні припиненим договору іпотеки скасовано та ухвалено нове рішення, яким визнано припиненим договір іпотеки № 73058, укладений 18 грудня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , який зареєстрований у реєстрі № 2982 (а. с. 244-244в, т. 1).

Постановою Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 756/8240/18 рішення Оболонського районного суду м. Києва від 11 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 липня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання припиненим договору іпотеки скасовано та прийнято в цій частині нову постанову про відмову в задоволенні про визнання припиненим договору іпотеки з мотивів, викладених у мотивувальній частині постанови.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що право власності на предмет іпотеки зареєстроване за іпотекодержателем, який не заперечує факт припинення іпотеки внаслідок переходу до нього права власності на предмет іпотеки, тому відсутні правові підстави вважати порушеними права позивачів в спірних правовідносинах, у зв`язку з чим у задоволенні позову необхідно відмовити з указаних мотивів (а. с. 43-47, т. 2).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги у межах та з підстав касаційного перегляду, вивчивши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Частиною першою статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення в повній мірі не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку», (тут і надалі - у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки, а також - Закон № 898-IV) іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 36 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

За змістом частини першої, другої статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

У Розділі 5 «Застереження про задоволення вимог іпотекодержателя» договору іпотеки від 18 грудня 2007 року № 73058, укладеного між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання (пункт 5.1).

У пункті 5.2 договору сторони передбачили, що позасудове врегулювання здійснюється одним із наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки:

- передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» (пункт 5.2.1);

- отримання іпотекодержателем права продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору-купівлі продажу від імені іпотекодавців на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» (пункт 5.2.2) (а. с. 73, т. 1).

Таким чином, сторони за договором іпотеки погодили можливість виникнення в іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя та у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».

Разом з цим, докази укладення такого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у матеріалах справи відсутні.

За таких обставин, ураховуючи відсутність укладеного між сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя, тобто у спосіб, визначений іпотечним договором, ненадання такого договору нотаріусу та залишення ним без перевірки наявності чи відсутності факту виконання відповідних умов правочину, з яким закон пов`язує можливість переходу права власності, дії реєстратора КП «Світоч» в м. Києві Урупа А. Ф. щодо реєстрації за ТОВ «ФК «Морган Кепітал» права власності на спірну квартиру не можна вважати законними.

Наведене узгоджується із висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 554/14813/15-ц (провадження № 14-66цс18), у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 752/10790/16-ц (провадження № 61-25642св18).

Висновок суду апеляційної інстанції про те, що зазначена обставини не була підставою позову, а тому не може бути врахована апеляційним судом, є помилковим, оскільки під час вирішення питання про правомірність рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, за іпотекодержателем, суд зобов`язаний встановити правову підставу для реєстрації права власності іпотекодержателя на таке нерухоме майно.

У процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки, інше) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 просила скасувати реєстраційний запис № 28172458 щодо реєстрації квартири АДРЕСА_1 ві за ТОВ «ФК «Морган Кепітал».

За змістом пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон України № 1952) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

У частині другій статті 26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній до 16 січня 2020 року, яка діяла на момент звернення позивача до суду) унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Проте згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України № 1952 викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України № 1952 відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції на час ухвалення судами рішень у справі, способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Викладене свідчить, що з 16 січня 2020 року такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачає.

Водночас у пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності цим Законом.

Отже, за змістом цієї норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16 січня 2020 року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України № 1952.

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 23 червня 2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 15 липня 2021 року у справі № 204/5525/18.

Звертаючись до суду із цим позовом у жовтні 2018 року, у позивача були відсутні підстави викласти позовні вимоги відповідно до вимог статті 26 Закону України № 1952 у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», оскільки станом на момент звернення до суду зазначений закон ще не набрав чинності.

Зважаючи на істотну зміну з 16 січня 2020 року матеріально-правового регулювання спірних реєстраційних відносин, Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для скасування рішення реєстратора КП «Світоч» м. Києва Урупа А. Ф. від 01 жовтня 2018 року індексний номер 43280209 щодо державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «ФК «Морган Кепітал».

При цьому, Верховний Суд не порушує вимог закону щодо диспозитивності цивільного процесу та не виходить за межі заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, оскільки, із урахуванням принципу jura novit curia- «суд знає закон», суд дійшов висновку про скасування рішення реєстратора КП «Світоч» м. Києва Урупа А. Ф. щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно з огляду на те, що саме таке рішення суду є ефективним способом захисту порушених прав позивача.

Наведене узгоджується із висновками, зробленими Верховним Судом у постанові від 07 квітня 2021 року у справі № 465/7960/18-ц (провадження № 61-13617св20).

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Водночас, позовні вимоги про визнання незаконними дій ТОВ «ФК «Морган Кепітал», КП «Світоч» м. Києва щодо реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 є неналежним та неефективним способом захисту порушених прав у розумінні статті 16 ЦПК України, а тому відсутні підстави для задоволення цих позовних вимог.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, тому рішення судів першої й апеляційної інстанцій підлягають скасуванню у частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування реєстраційного запису із ухваленням нового рішення про задоволення позову у цій частині.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Враховуючи наведене, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскаржувані судові рішення у частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування реєстраційного запису- скасуванню із ухваленням нового рішення про задоволення позову у цій частині.

Щодо розподілу судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

ОСОБА_1 за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 4 581,03 грн (704,80 грн + 1 057,21 грн + 2 819,02 грн), що підтверджується відповідними квитанціями.

З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги, сплачений ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг у розмірі 2 290,51 грн (4 581,03 грн / 2) підлягає стягненню на її користь із ТОВ «ФК «Морган Кепітал».

Керуючись статтями 141 400 402 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 19 січня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 червня 2021 року у частині позовних вимог про скасування реєстраційного запису № 28172458 щодо реєстрації квартири АДРЕСА_1 ві за товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Морган Кепітал» скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Скасувати рішення реєстратора комунального підприємства «Світоч» м. Києва Урупа Андрія Федоровича від 01 жовтня 2018 року індексний номер 43280209 щодо державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Морган Кепітал».

У решті рішення судів залишити без змін.

Стягнути із товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Морган Кепітал» на користь ОСОБА_1 2 290,51 грн судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А. А. Калараш

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

О. С. Ткачук