Постанова

Іменем України

07 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 756/14390/16-ц

провадження № 61-12859св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1 ,

відповідач -Державне підприємство «Об`єднана компанія «Укрвуглереструктуризація»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргуДержавного підприємства «Об`єднана компанія «Укрвуглереструктуризація» на постанову Апеляційного суду міста Києва від 11 січня 2018 року у складі колегії суддів: Борисової О. В., Ратнікової В. М., Левенця Б. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державногопідприємства «Об`єднана компанія «Укрвуглереструктуризація» (далі - ДП «ОК «Укрвуглереструктуризація») про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсацію втрати частини заробітної плати.

Позов обгрунтований тим, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 25 листопада 2015 року, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 15 березня 2016 року, з відповідача на користь позивача стягнуто заборгованість із виплати заробітної плати у розмірі 16 029,85 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 березня 2015 року до 23 листопада 2015 року у розмірі 54 573,73 грн, компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з затримкою термнів її виплати у розмірі 2 720,91 грн.

Станом на 04 листопада 2016 року заборгованість із заробітної плати відповідачем не виплачена, а вказане рішення суду не виконане.

Позивач з урахуванням уточнених позовних вимог просив суд стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 листопада 2015 року до 31 жовтня 2017 року у розмірі 158 202,15 грн та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з затримкою термінів її виплати у розмірі 4 180,58 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 09 листопада 2017 року в позові відмовлено.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що після ухвалення рішення суду про стягнення заборгованості з заробітної плати та звернення його до примусового виконання, між сторонами у справі та державною виконавчою службою виникли правовідносини, які регулюються законодавством України про виконавче провадження. Стаття 117 КЗпП України на правовідносини, що виникли в результаті невиконання судового рішення, не поширюються.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 11 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 09 листопада 2017 року скасовано та ухвалено нову постанову про задоволення позову. Стягнуто з ДП «ОК «Укрвуглереструктуризація» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 158 202,15 грн та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з затримкою термінів її виплати в розмірі 4 180,58 грн. Стягнуто з ДП «ОК «Укрвуглереструктуризація» на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1 623,83 грн. Стягнуто з ДП «ОК «Укрвуглереструктуризація» в дохід держави судові витрати в розмірі 1 786,21 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, з урахуванням правового висновку, викладеного в постановах Верховного Суду України від 29 січня 2014 року у справі № 6-144цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-76цс14, виходив з того, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини за невиплату належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2018 року ДП «ОК «Укрвуглереструктуризація» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Апеляційного суду міста Києва від 11 січня 2018 року, просило скасувати оскаржуване рішення, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

19 березня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, зупинено виконання постанови Апеляційного суду м. Києва від 11 січня 2018 року до закінчення касаційного розгляду справи.

У квітні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення є незаконним, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушеннями норм процесуального права.

При зверненні до суду апеляційної інстанції позивач не сплатив судовий збір за подання апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції, порушивши норми процесуального права, відкрив апеляційне провадження без вирішення питання щодо задоволення чи відмови в задоволенні клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору та залишив без задоволення клопотання відповідача про залишення апеляційної скарги без руху.

Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги доводи відповідача про відсутність його вини у не сплаті заробітної плати позивачу, не застосував до спірних правовідносин статтю 617 ЦК України та пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги положення постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької і Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства» (далі - Постанова), якою призупинено фінансування всіх видатків тимчасово непідконтрольних територій Луганської і Донецької областей. Позивач працював на шахті «Голубівська», що ліквідується, та розташована у м. Кіровськ Луганської області, яке віднесено до населених пунктів, на території яких здійснюється антитерористична операція, тобто знаходиться на непідконтрольній Україні території, що позбавляє підприємство можливості повноцінно здійснювати господарську діяльність, здійснювати розрахунки, в тому числі заробітної плати працівникам шахти.

Суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки тому факту, що відповідач за відсутності затвердженого фінансування та існуючої заборони здійснювати видатки за проектами, які знаходяться на непідконтрольній території, не має правових підстав сплатити заборгованість із заробітної плати позивачу.

Аргументи інших учасників справи

Відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ДП «ОК «Укрвуглереструктуризація» мотивований тим, що оскаржуване рішення є законним, ухвалене з додержанням норм матеріального права та процесуального права.

Безпідставними є доводи касаційної скарги щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при відкритті апеляційного провадження без сплати позивачем судового збору за подачу апеляційної скарги.

Відповідно до частини другої статті 136 ЦПК України якщо у встановлений судом строк судові витрати не будуть сплачені, заява відповідно до статті 257 цього Кодексу залишається без розгляду, або витрати стягуються за судовим рішенням у справі.

Суд апеляційної інстанції стягнув з відповідача судові витрати за судовим рішенням у справі, оскільки позов задоволено у повному обсязі.

Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» засвідчення факту настання обставин непереборної сили щодо юридичної особи під час здійснення нею господарської діяльності є сертифікат Торгово-промислової палати України. Відповідач не отримував такого сертифікату, тому доводи касаційної скарги про відсутність вини відповідача за невиплату вчасно заробітної плати позивачу через настання обставин непереборної сили, а саме прийняття Постанови, є безпідставними. Позивач безпосередньо перебував у трудових відносинах не з шахтою «Голубівська», а з ДП «ОК «Укрвуглереструктуризація», тому Постанова жодним чином не перешкоджала відповідачу здійснити виплату заробітної плати позивачу.

Зауважив, що у справі «Кечко прти України» (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що органи державної влади не вправі посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. Відповідний висновок викладений в рішенні ЄСПЛ у справі № 59498/00 «Бурдов проти Росії», де ЄСПЛ дійшов висновку, що право позивача на отримання грошового забезпечення не залежить від наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у лютому 2018 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, щоОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ДП «ОК «Укрвуглереструктуризація» та обіймав посаду електрослюсаря підземного п`ятого розряду шахти «Голубівська» у відокремленому підрозділі «Донецька виконавча дирекція з ліквідації шахт» ДП «ОК «Укрвуглереструктуризація».

29 березня 2015 позивач звільнений з роботи за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 23 листопада 2015 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 15 березня 2016 року, стягнуто з ДП «ОК «Укрвуглереструктуризація» на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати заробітної плати у розмірі 16 029,85 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 30 березня 2015 року до 23 листопада 2015 року у розмірі 54 473,73 грн, компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку із затримкою термінів її виплати у розмірі 2 720,91 грн. Допущено негайне виконання рішення суду в частині присудження працівникові виплати заробітної плати за один місяць в розмірі 5 706,87 грн. Вирішено питання судових витрат.

У провадженні Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві перебуває виконавче провадження № 52880605 з примусового виконання виконавчого листа № 756/10013/15-ц, виданого 13 квітня 2016 року Оболонським районним судом м. Києва про стягнення з ДП «ОК «Укрвуглереструктуризація» на користь ОСОБА_1 боргу у розмірі 73 221,49 грн.

Станом на день розгляду цієї справи рішення суду не виконане.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану роботу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму .

Згідно з статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

При розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, а коли він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні останнього до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Відповідно до правового висновку, викладено в постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-2807цс16, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Механізм здійснення відповідного розрахунку визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100. При обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки потрібно використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку, якщо іншого непередбачено чинним законодавством.

Відповідний правовий висновок щодо застосування статті 117 КЗпП України викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2019 року, справа № 552/2191/17, провадження № 14-453цс19.

Доводи касаційної скарги про неможливість виконання відповідачем рішення Оболонського районного суду м. Києва від 25 листопада 2015 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 15 березня 2016 року, є необґрунтованими з таких підстав.

Відповідно до статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків.

Відповідно до статті 117 КЗпП України підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника.

Згідно з статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).

Тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення визначає Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».

Згідно з статтею 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення антитерористичної операції - це територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

07 листопада 2014 року за № 1085-р та 02 грудня 2015 року за № 1275-р затверджено перелік населених пунктів, де здійснювалась антитерористична операція, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження та які розташовані на лінії зіткнення.

До цього переліку, зокрема, належить м. Кіровськ Луганської області.

Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що м. Кіровськ Луганської області віднесений до населених пунктів, на території яких здійснюється антитерористична операція, тобто знаходиться на неконтрольованій Україною території з 02 грудня 2015 року, а рішення суду про стягнення заборгованості із заробітної плати ухвалено 23 листопада 2015 року.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що відсутня вина відповідача у невиплаті заборгованості з заробітної плати позивачу, у зв`язку з тим, що йому не виділені бюджетні кошти на виплату заробітної плати, а видатки з державного бюджету здійснюються лише після повернення згаданої території під контроль органів державної влади, оскільки, як встановлено судами, відповідач постійно перебував на підконтрольній Україні території, при цьому юридична адреса відповідача: м. Київ, пров. Приладний, 2-А, а його відокремлений структурний підрозділ «Донецька виконавча дирекція з ліквідації шахт» «Об`єднана компанія «Укрвуглереструктуризація», має місцезнаходження: Донецька область, м. Димитров, вул. Артема, будинок 36, тобто знаходиться у м. Димитров, яке підконтрольне державній владі України.

Верховний Суд виходить з того, що суд апеляційної інстанції встановив, що відповідач перебував у трудових відносинах не безпосередньо з шахтою, а з відповідачем, що підтверджується витягом з наказу ДП «ОК «Укрвуглереструктуризація» Відокремлений підрозділ «Донецька виконавча дирекція з ліквідації шахт» від 24 грудня 2014 року «Про прийом на роботу» № 151-к.

Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що зазначені відповідачем постанови Кабінету Міністрів України жодним чином не перешкоджали ДП «Укрвуглереструктуризація» проводити виплату заробітної плати позивачу, крім того відповідач не отримував сертифіката Торгово-промислової палати України про засвідчення настання обставин непереборної сили для цього підприємства під час здійснення господарської діяльності на території Луганської області.

Доводи касаційної скарги про те, що оплата праці ОСОБА_1 можлива тільки за рахунок коштів державного бюджету, в межах затвердженої програми КПВК 1101070 «Реструктуризація вугільної та торфодобувної промисловості» згідно з проектом ліквідації шахти, у якому передбачено кошти на заробітну плату, тому органи державної влади, в тому числі і відповідач, при відсутності затвердженого фінансування та існуючій забороні здійснювати видатки за проектами, які знаходяться на непідконтрольній території, не має правових підстав сплатити заборгованість з заробітної плати ОСОБА_1 є безпідставними.

Відповідно до статті 98 КЗпП України оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

Правило про оплату праці у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів не регулює трудові відносини. Воно стосується розробки кошторисів бюджетних установ та організацій. З його урахуванням, відповідно до пункту 20 Порядку складання, розгляду затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року № 228, приписує головним розпорядникам бюджетних коштів під час визначення обсягів видатків розпорядників нижчого рівня враховувати об`єктивну потребу в коштах кожної установи, а також в першу чергу забезпечувати бюджетними коштами видатки на оплату праці. Що стосується права працівників установ, організацій та підприємств на оплату праці відповідно до трудового законодавства, то воно не залежить від розміру бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що відсутність бюджетних асигнувань не може вважатися відсутністю вини відповідача у невиплаті позивачу заробітної плати та непроведенні з ним розрахунку при звільненні.

ЄСПЛ у справі «Кечко проти України» у рішенні від 08 листопада 2005 року зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними. Органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

ЄСПЛ у справі «Бакалов проти України» у рішенні від 30 листопада 2004 року та у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18 жовтня 2005 року зазначив, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Твердження відповідача про те, що на вказані правовідносини поширюється Закон України «Про виконавче провадження» не заслуговують на увагу з огляду на правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2019 року в справа № 552/2191/17, провадження № 14-453цс19.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не стягнув із позивача судовий збір за подання апеляційної скарги, необхідно зазначити таке.

За змістом пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду) від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Разом з тим, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

З огляду на викладене, пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду України від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, провадження № 12-301гс18.

З матеріалів справи випливає, що звернувшись у листопаді 2016 року до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсацію втрати частини заробітної плати, ОСОБА_1 судовий збір не сплатив. Разом з тим, позов ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі.

Суд апеляційної інстанції вирішив спір, розподілив судові витрати і стягнув у дохід держави з відповідача - ДП «ОК «Укрвуглереструктуризація» судові витрати у розмірі 1 786,21 грн.

Отже, доводи касаційної скарги щодо несплати позивачем судового збору є необґрунтованими.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року).

Перевіряючи доводи касаційної скарги, які спрямовані на незгоду із судовим рішенням у справі та власне тлумачення норм матеріального права, Верховний Суд зазначає, що суд апеляційної інстанції повно встановив обставини справи, надав належну оцінку доводам сторін та наданим доказам у справі, правильно здійснив тлумачення норм матеріального та процесуального права і застосував їх до спірних правовідносин.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення без змін.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2018 року зупинено виконання постанови Апеляційного суду м. Києва від 11 січня 2018 року до закінчення касаційного розгляду справи, то згідно із статтею 436 ЦПК України його виконання підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400 401 409 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державногопідприємства «Об`єднана компанія «Укрвуглереструктуризація»залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду міста Києва від 11 січня 2018 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Апеляційного суду міста Києва від 11 січня 2018 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко