Постанова

Іменем України

13 липня 2020 року

місто Київ

справа № 756/1539/14-ц

провадження № 61-37762св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду міста Києва від 24 травня 2018 року у складі колегії суддів: Андрієнко А. М., Заришняк Г. М., Мараєвої Н. Є.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У січні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позов обґрунтовувало тим, що 28 листопада 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ПАТ «Сведбанк») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі - ТОВ «ФК «Вектор Плюс») укладено договір факторингу, за умовами якого банк відступив фактору свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами, укладеними з боржниками, право на вимогу якої належали банку на підставі документації. У свою чергу, 08 листопада 2012 року між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір факторингу, за умовами якого ТОВ «ФК «Вектор Плюс» відступає ТОВ «Кредитні ініціативи» свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами, укладеними з боржниками, право на вимогу якої належить банку на підставі документації.

Відповідно до цих договорів факторингу до ТОВ «Кредитні ініціативи» перейшло право вимоги за зобов`язаннями, які виникли на підставі укладених з ПАТ «Сведбанк» кредитними договорами, серед яких договір, укладений з відповідачем. Так, 14 березня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ВАТ «Сведбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір

№ 2608/0308/71-016. За умовами цього договору ОСОБА_1 надано кредит у сумі 175 000, 00 дол. США.

З метою забезпечення виконання зобов`язання за цим кредитним договором 14 березня 2008 року ОСОБА_1 укладено з ВАТ «Сведбанк» іпотечний договір, за умовами якого відповідач передала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 . У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору станом на 01 березня 2013 року у відповідача утворилася заборгованість за кредитом у розмірі 170 429, 04 дол. США, заборгованість за відсотками у розмірі 97 507, 05 дол. США, а також неустойка у розмір 206, 36 дол. США.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач позов не визнала, просила відмовити у його задоволенні.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 12 грудня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції керувався тим, що ТОВ «Кредитні ініціативи» пропустило позовну давність для звернення до суду із зазначеними позовними вимогами та, враховуючи, що про її застосування заявлено відповідачем, це є підставою для відмови у позові.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 24 травня 2018 року скасовано рішення суду першої інстанції, ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Суд звернув стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 14 березня 2008 року № 2608/0308/71-016, яка станом на 22 грудня 2010 року відповідно до рішення Оболонського районного суду міста Києва становить: 170 429, 04 дол. США - за сумою кредиту, 36 939, 10 дол. США - за процентами, разом - 207 368, 14 дол. США, що за курсом НБУ на 28 лютого 2012 року становить 1 656 187, 14 грн, а також заборгованість за пенею 288 816, 75 грн, разом -1 945 003, 00 грн, шляхом проведення прилюдних торгів відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», встановивши початкову ціну предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії продажу майна. Застосовано Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», відстрочено виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки до закінчення дії цього Закону.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, зазначив, що до ТОВ «Кредитні ініціативи» перейшло право вимоги відповідно до укладених договорів факторингу, отже позивач має право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 2608/0308/71-016, укладеним 14 квітня 2008 року з ВАТ «Сведбанк», виключно в межах суми, стягнутої за рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 28 лютого 2012 року, яке набрало законної сили.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у червні 2018 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права. Так, суд не врахував, що строк виконання за кредитним договором настав 26 листопада 2009 року, а позивач звернувся до суду у січні 2014 року, тобто із пропуском позовної давності. Окрім цього, судом не враховано, що відповідно до рішення Оболонського районного суду міста Києва у справі № 756/15515/15-ц позивач не набув правових підстав стягнення заборгованості з відповідачів.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У наданому відзиві позивач просив відмовити у задоволенні касаційної скарги з підстав її необґрунтованості.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX

(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2018 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи в межах доводів касаційної скарги, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 14 березня 2008 року між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 2608/0308/71-016, за умовами якого банк надав відповідачу кредит у сумі 175 000, 00 дол. США на строк з 14 березня 2008 року до 13 березня 2037 року включно на умовах, передбачених у цьому договорі.

Для забезпечення належного виконання зобов`язання за кредитним договором 14 березня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладений іпотечний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .

ВАТ «Сведбанк» свої зобов`язання за кредитним договором виконало у повному обсязі, надавши кредитні кошти у сумі 175 000, 00 дол. США, відповідач не виконує взяті на себе зобов`язання, у зв`язку із чим утворилася заборгованість.

16 листопада 2009 року ПАТ «Сведбанк» направило відповідачу ОСОБА_1 повідомлення про зміну умов кредитного договору від 14 березня 2008 року № 2608/0308/71-016 та надало строк для добровільного виконання основного зобов`язання за договором до 26 листопада 2009 року.

Зазначені обставини встановлені рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 02 червня 2016 року у справі № 756/15515/15-ц за позовом ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, яке набрало законної сили, та доказуванню не підлягають.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 28 лютого 2012 року у справі № 2-112/12, яке набрало законної сили, позов ПАТ «Сведбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку 1 945 003, 87 грн.

Зазначеним рішенням встановлено, що 22 грудня 2010 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №2608/0308/71-016 становить: 170 429, 04 дол. США за тілом кредиту, 36 939, 10 дол. США за процентами, а разом 207 368, 14 дол. США, що за курсом НБУ станом на 28 лютого 2012 року складає 1 656 187, 14 грн, а також заборгованість за пенею 288 816, 75 грн, а разом 1 945 003, 87 грн.

28 листопада 2012 року між ВАТ «Сведбанк» та ФК «Вектор Плюс» укладено договір факторингу № 15. Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 договору банк відступає фактору свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами, укладеними з боржниками, право на вимоги до яких належить банку на підставі документації. З моменту відступлення банком фактору прав вимоги заборгованості від боржників, всі гарантії, надані боржниками щодо заборгованостей, стають дійсними для фактора та вважаються наданими фактору. Разом з правами вимоги до фактора переходять всі пов`язані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов`язкових платежів. За змістом підпункту 2.6.5 наступне відступлення фактором прав вимоги заборгованості до боржників фінансовій установі допускається без письмового дозволу (погодження) Спостережної Ради Банку.

Відповідно до договору про передачу прав за іпотечними договорами, укладеного 28 листопада 2012 року між ВАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс», банком разом з відступленням права вимоги заборгованості за кредитними договорами від боржників, що здійснюється на підставі договору факторингу від 28 листопада 2012 року № 15, укладеного між сторонами договору, одночасно відступаються права вимоги за іпотечними договорами, які визначені цим договором, в тому числі за іпотечним договором № 2608/0308/71-016, укладеним з позичальником ОСОБА_1 .

У свою чергу, ТОВ «ФК «Вектор Плюс» того ж дня, 28 листопада 2012 року, уклало з ТОВ «Кредитні ініціативи» інший договір факторингу. Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 договору клієнт (ТОВ «ФК «Вектор Плюс») відступає фактору (ТОВ «Кредитні ініціативи») свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами, укладеними з боржниками, право на вимогу якої належить клієнту на підставі документації. З моменту відступлення клієнтом фактору прав вимоги заборгованості від боржників всі гарантії, надані боржниками щодо заборгованостей, стають дійсними для фактора та вважаються наданими фактору. Разом з правами вимоги до фактора переходять всі пов`язані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов`язкових платежів.

Відповідно до переліку зобов`язань, що перейшли за цим договором факторингу до ТОВ «Кредитні ініціативи», також перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 2608/0308/71-016.

28 листопада 2012 року між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір про передачу прав за іпотечним договором, за умовами якого до ТОВ «Кредитні ініціативи» перейшли права іпотекодержателя, у тому числі за іпотечним договором № 2608/0308/71-016, укладеним з ОСОБА_1 .

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно квартира АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , обтяжена іпотекою, іпотекодержатель ТОВ «Кредитні ініціативи».

За умовами договору факторингу від 28 листопада 2012 року № 15, укладеного між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс», та договору факторингу від 28 листопада 2012 року, укладеного між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи», останнє товариство набуло право вимоги до певної категорії боржників ПАТ «Сведбанк».

За змістом пункту 2.1 договору факторингу банк відступає фактору свої права вимоги за кредитними договорами, укладеними з боржниками, право на вимогу якої належить банку на підставі документації.

Пункт 1.1 договору факторингу містить тлумачення документації, це, зокрема, оригінали кредитних договорів, оригінали договорів забезпечення, матеріали, що стосуються судових справ (позови, постанови, рішення та/або ухвали суду) та /або виконавчого провадження (виконавчі листи, постанови, інші виконавчі документи), якщо порушено позовне та/або виконавче провадження.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Стосовно заміни кредитора у зобов`язанні

За правилом статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Позивач у цій справі є сингулярним правонаступником первісного кредитора за укладеним кредитним договором, відповідно, описані кредитні правовідносини продовжують існувати з попереднім змістом, відбулася виключно заміна сторони кредитора в існуючому зобов`язанні з попереднім змістом та усіма істотними умовами.

За правилами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, тобто існує презумпція правомірності наведених правочинів, допоки іншого висновку не дійде суд у самостійному провадженні.

Верховний Суд виходить з презумпції правомірності та чинності угод факторингу, укладених стосовно кредитного договору з відповідачем у цій справі.

Вимоги про визнання таких правочинів недійсними стороною не пред`являлися, судами такі вимоги не вирішувалися, відповідач не посилався на обставини нікчемності договору й суд їх не встановив, а отже, умови договору факторингу підлягають застосуванню під час вирішення цієї справи.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про перехід прав кредитора від ПАТ «Сведбанк» до ТОВ «ФК «Вектор Плюс», надалі до ТОВ «Кредитні ініціативи» за укладеним кредитним та іпотечним договорами з ОСОБА_1 .

Стосовно обсягу невиконаного зобов`язання

Як встановлено судами, рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 02 червня 2016 року у справі № 756/15515/15-ц, яке набрало законної сили, відмовлено у позові ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Цим судовим рішенням встановлено, що ТОВ «Кредитні ініціативи» за укладеним договором факторингу не набуло повноважень щодо нарахування процентів, будь-яких штрафних санкцій, комісій тощо за укладеним із відповідачем кредитним договором, оскільки на момент укладення договору факторингу вже існувало рішення про стягнення заборгованості, та відповідно відсутні повноваження на їх стягнення з відповідача.

Тобто, ТОВ «Кредитні ініціативи» має право вимоги до ОСОБА_1 виключно у межах суми, стягнутої за рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 28 лютого 2012 року, яке набрало законної сили, за кредитним договором № 2608/0308/71-016, укладеним 14 квітня 2008 року з ВАТ «Сведбанк», і яка становить: 170 429, 04 дол. США за тілом кредиту, 36 939, 10 дол. США за процентами, разом 207 368, 14 дол. США, що за курсом НБУ станом на 28 лютого 2012 року складає 1 656 187, 14 грн, а також заборгованість за пенею 288 816, 75 грн, що разом складає 1 945 003, 87 грн.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За правилом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків. Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За загальним правилом статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами

(з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував, що у цій справі розмір заборгованості відповідача перед позивачем встановлений рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 28 лютого 2012 року у справі

№ 2-112/12 про солідарне стягнення заборгованості з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - 170 429, 04 дол. США за кредитом, 36 939, 10 дол. США за процентами, разом 207 368, 14 дол. США, що за курсом НБУ станом на 28 лютого 2012 року становить 1 656 187, 14 грн, а також заборгованість за пенею 288 816, 75 грн, разом 1 945 003, 00 грн.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, оскільки у справі № 2-112/12 ОСОБА_1 була стороною, зазначене рішення має преюдиціальне значення для вирішення справи, що переглядається, у частині визначення розміру заборгованості, на погашення якої необхідно звернути стягнення на предмет іпотеки.

У рішенні Оболонського районного суду міста Києва від 02 червня 2016 року у справі № 756/15515/15-ц судом зроблено висновок з приводу набуття ТОВ «Кредитні ініціативи» права нараховувати проценти та інші штрафні санкції після укладення договору факторингу.

Проте, з моменту зміни банком, первісним кредитором, строку виконання кредитного зобов`язання у повному обсязі право нараховувати відсотки, пеню після такої події втратив і новий кредитор.

В частині висновків суду про відсутність правових підстав для стягнення заборгованості з відповідача у цій справі за договором факторингу, то Верховний Суд визнає такі висновки не такими, що стосується встановлення обставин спору, а виключно правовою оцінкою таких обставин справи. А отже, висновки судів щодо правової оцінки обставин справи не створюють для суду у цій справі преюдиції, обов`язкової під час розгляду цієї справи.

Суд керується тим, що преюдиція може стосуватися виключно встановлення певних обставин, та не передбачає обов`язковості правової оцінки таких обставин іншим судом.

Таким чином, доводи касаційної скарги про те, що рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 28 лютого 2012 року у справі № 2-112/12 встановлено преюдиціальну обставину, яка полягає у тому, що позивач не набув права вимоги за спірним кредитним договором, спростовуються матеріалами справи, при цьому, відповідно до частини сьомої статті 82 ЦПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Стосовно звернення стягнення на предмет іпотеки

За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме

майно, - це вид забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом України «Про іпотеку», згідно з частиною третьою статті 33 якого звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до статті 38 Закону України «Про іпотеку» якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, то іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

Частиною першою статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Зі змісту поняття «ціна» як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» можна зробити висновок, що у розумінні норми статті 39 Закону України

«Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмета іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

Разом з тим, відповідно до статей 19, 57 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження не позбавлені можливості заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж буде зазначена в резолютивній частині рішення суду, якщо наприклад, така вартість майна змінилася.

З урахуванням наведеного Велика Палата Верхового Суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 235/3619/15-ц (провадження

№ 14-11цс18) зробила висновок про те, що у спорах цієї категорії лише незазначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні не має вирішального значення та не тягне за собою безумовного скасування судових рішень.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд не встановив порушень у частині незазначення апеляційним судом початкової ціни продажу предмета іпотеки у резолютивній частині рішення.

Стосовно доводів касаційної скарги про сплив позовної давності

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України).

Відповідно до пункту 10.11 кредитного договору сторони домовились, що строк позовної давності за будь-якими вимогами банку, що випливають з цього договору, встановлюються тривалістю десять років.

Сторонами під час підписання кредитного договору погоджено збільшення позовної давності до 10 років, отже доводи касаційної скарги щодо її спливу є необґрунтованими.

Таким чином, Верховний Суд дійшов переконання, що суд апеляційної інстанції розглянув спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України

«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматия як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду міста Києва від 24 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

А. С. Олійник

В. В. Яремко