№ 756/15854/15-ц - Судова практика України

Постанова

Іменем України

03 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 756/15854/15-ц

провадження № 61-21914св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Комунальне підприємство «Київжитлоспецексплуатація»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третя особа - Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» - Богданевич Юлії Валеріївни на постанову Київського апеляційного суду від

21 серпня 2019 року у складі колегії суддів Невідомої Т. О., Гаращенка Д. Р.,

Пікуль А. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2015 року Комунальне підприємство «Київжитлоспецексплуатація»

(далі - КП «Київжитлоспецексплуатація») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: Департамент комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про визнання договору недійсним та виселення з нежилого приміщення.

На обгрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської ради від 13 січня 1992 року № 26 «Про формування комунального майна міста та районів» нежилий будинок

АДРЕСА_1 (відповідно до поверхового плану БТІ - АДРЕСА_1 ) віднесено до комунальної власності територіальної громади м. Києва, та згідно з розпорядженням Представника Президента України від 29 травня 1992 № 368 закріплено на праві господарського відання за Державним комунальним виборчим житлово-ремонтним об`єднанням, правонаступником якого є позивач.

Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є власниками нежитлових приміщень в будинку АДРЕСА_2 .

З акту обстеження нежилих приміщень від 10 червня 2015 року

КП «Київжитлоспецексплуатація» стало відомо, що відповідач ОСОБА_1 використовує частину вільних нежилих приміщень на першому поверсі (комору) площею 16,3 кв. м без згоди орендодавця (Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)) чи КП «Київжитлоспецексплуатація». 13 травня

2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено договір про порядок користування місцями спільного користування (допоміжними приміщеннями та спорудами в будинку АДРЕСА_2 ), на підставі якого у коморі, площею 16,3 кв. м зберігається їх рухоме майно.

Посилаючись на те, що укладений між відповідачами договір про порядок користування місцями спільного користування (допоміжними приміщеннями та спорудами в будинку АДРЕСА_2 ) від 13 березня 2015 року, порушує права позивача на користування зазначеними нежитловими приміщеннями, позивач з урахуванням уточнених позовних вимог, просив: визнати зазначений договір недійсним, виселити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з нежилих приміщень на першому поверсі, загальною площею

16,3 кв. м в будинку АДРЕСА_2 ; зобов`язати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 передати КП «Київжитлоспецексплуатація» нежилі приміщення на першому поверсі загальною площею 16,3 кв. м в будинку АДРЕСА_2 .

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до

КП «Київжитлоспецексплуатація», третя особа: ОСОБА_2 , про знесення самовільно збудованих приміщень та приведення допоміжних приміщень до попереднього стану.

На обгрунтування зустрічного позову зазначав, що тамбур, площею 3,7 кв. м, та сходова клітина 27,6 кв. м, в будинку АДРЕСА_2 є місяцями спільного користування та перебувають у спільному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Право користування вказаними приміщеннями підтверджується договором про порядок спільного користування місцями спільного користування від 13 березня 2015 року.

Невідомими особами на першому поверсі будинку під сходовою клітиною зведено допоміжне приміщення (комору) площею 16 кв. м за відсутності дозвільних документів, що порушує його права як співвласника нежитлових приміщень, у зв`язку з чим просив зобов`язати КП «Київжитлоспецексплуатація» знести самовільно збудоване на першому поверсі будинку АДРЕСА_2 під сходовою клітиною допоміжне приміщення - комору, площею 16 кв. м, та привести допоміжні приміщення - тамбур, площею 3,7 кв. м, сходову клітину, площею 27,6 кв. м, до попереднього стану.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 28 березня 2019 року позовні вимоги КП «Київжитлоспецексплуатація» задоволено.

Визнано недійсним договір про порядок користування місцями спільного користування (допоміжним приміщеннями та спорудами в будинку

АДРЕСА_2 ) від 31 березня 2015року, укладений між

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Виселено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з нежилих приміщень на першому поверсі загальною площею 16,3 кв. м в будинку АДРЕСА_2 .

Зобов`язано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 передати

КП «Київжитлоспецексплуатація» нежилі приміщення на першому поверсі загальною площею 16,3 кв. м в будинку АДРЕСА_2 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до

КП «Київжитлоспецексплуатація», третя особа: ОСОБА_2 , про знесення самовільно збудованих приміщень та приведення допоміжних приміщень до попереднього стану відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірні допоміжні приміщення (комора, тамбур та сходова клітина) є місцями спільного користування, перебувають у власності територіальної громади - Київської міської ради, закріплені за КП «Київжитлоспецексплуатація» на праві господарського відання. Оскільки у відповідачів відсутні розпорядчі документи на право зайняття нежилих приміщень, оспорюваний договір укладено без згоди орендодавця чи балансоутримувача, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору про порядок користування місцями спільного користування та виселення відповідачів з нежилих приміщень.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог про знесення самовільно збудованих приміщень та приведення допоміжних приміщень до попереднього стану, суд урахував висновок експерта № 60/18 від 15 травня 2018 року про те, що приміщення комори під сходовою клітиною не є самочинним.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 21 серпня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 задоволено, рішення Оболонського районного суду м. Києва від 28 березня 2019 року в частині вирішення первісних позовних вимог КП «Київжитлоспецексплуатація» скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована недоведеністю позивачем порушення його прав, оскільки він не є власником чи користувачем нерухомого майна щодо якого виник спір, спірні нежитлові приміщення є допоміжними та перебувають у спільній сумісній власності усіх власників нежилих приміщень будинку, а обраний позивачем спосіб захисту не перебачений законом. Апеляційний суд зауважив, що чинним законодавством не врегульовано вирішення спорів щодо нежитлових приміщень, що розміщені не в багатоквартирному будинку, а тому до спірних правовідносин за аналогією закону підлягають застосовуванню положення Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», відповідно до якого спірні допоміжні приміщення є власністю відповідачів, які є співвласниками нежитлових приміщень у будинку. Наявність укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договору про порядок користування місцями спільного користування (допоміжним приміщеннями та спорудами в будинку АДРЕСА_2 ) від 31 березня 2015року не порушує права позивача, оскільки допоміжні приміщення не можуть належати позивачу на праві господарського відання як окремі об`єкти, він не є власником чи користувачем нерухомого майна щодо якого виник спір, а як балансоутримувач будинку реалізує свої права лише на управління зазначеним майном за згодою співвласників нежитлових приміщень будинку. Зважаючи на наведене та за відсутності доказів на підтвердження того, що інші співвласники нежитлових приміщень заперечують проти користування відповідачами допоміжними приміщеннями (коморою), апеляційний суд дійшов висновку, що КП «Київжитлоспецексплуатація» не може вимагати визнання оспорюваного договору недійсним та виселення відповідачів з допоміжних приміщень.

Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи

У грудні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника КП «Київжитлоспецексплуатація» - Богданевич Ю. В., у якій заявник просила скасувати постанову Київського апеляційного суду від 21 серпня 2019 року та залишити в силі рішення Оболонського районного суду м. Києва від 28 березня 2019 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що нежитловий будинок АДРЕСА_2 , у тому числі спірні допоміжні приміщення, перебувають у власності територіальної громади м. Києва - Київської міської ради та закріплені за КП «Київжитлоспецексплуатація» на праві господарського відання з 1992 року. Позивач несе витрати на утримання спірного майна, доказів про здійснення відповідачами витрат на утримання спірних приміщень немає, як і доказів їх звернення до власника майна - Київської міської ради із заявою про передачу їм спірного приміщення у безоплатне користування. Суд апеляційної інстанції на зазначене увагу не звернув та дійшов взаємовиключних висновків про неможливість віднесення спірних допоміжних приміщень як окремого об`єкту нерухомості, належних позивачу на праві господарського відання, з посиланням на те, що він не є власником чи користувачем нерухомого майна,та недоведеності порушення прав КП «Київжитлоспецексплуатація»як балансоутримувача. Застосування до спірних правовідносин за аналогією закону Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» є помилковим, оскільки чинним законодавством передбачено механізм правомірного користування майном, що перебуває у комунальній власності. Також безпідставним є покладення на позивача обов`язку з відшкодування вартості експертизи, оскільки він визнавав факт належності спірних приміщень до місць спільного користування. Долучений

ОСОБА_1 до матеріалів справи висновок експерта не є допустимим доказом, оскільки виготовлений особою, яка не має кваліфікації судового експерта, та не є атестованою, як того вимагає чинне законодавство.

У січні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу

від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , у якому він зазначив, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обгрунтованим. Суд апеляційної інстанції правильно застосував до спірних правовідносин аналогію закону щодо порядку експлуатації допоміжних приміщень у багатоквартирному жилому будинку. Відповідачі з моменту набуття права власності на нежитлові приміщення стали співвласниками також і допоміжних приміщень. КП «Київжитлоспецексплуатація» не оспорює факт віднесення спірних приміщень до допоміжних, інші співвласники будинку заперечень щодо користування допоміжними приміщеннями не висловили. Позивач не є власником допоміжного приміщення, немає будь-яких інших речових прав на допоміжні приміщення у будинку, оскільки право господарського відання було закріплене за позивачем до початку приватизації нежитлових приміщень, а тому оспорюваний договір ніяким чином не порушує його права. Вимога про виселення відповідачів з нежитлових приміщень є такою, що не грунтується на положеннях чинного законодавства, оскільки виселення допускається тільки із житлового приміщення. Дії позивача суперечать принципу добросовісності, оскільки комора є самовільно збудованим приміщення попередніми власниками нежитлових приміщень, позивач планував його демонтувати, однак згодом, з метою отримання доходу від передачі його в оренду звернувся до суду із зазначеним позовом. Позивач не надав документи на підтвердження його права на володіння та користування спірним майном, не утримував спірні нежитлові приміщення та протягом тривалого часу не заявляв на нього ніяких прав, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду.

18 грудня 2019 року справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга не містить посилань на неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_7 до

КП «Київжитлоспецексплуатація», третя особа: ОСОБА_2 , про знесення самовільно збудованих приміщень та приведення їх до попереднього стану, а тому судові рішення у цій частині в касаційному порядку не переглядаються.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської ради від 13 січня 1992 року № 26 «Про формування комунального майна міста та районів» нежилі приміщення в будинку АДРЕСА_2 (згідно з поверховим планом БТІ-

АДРЕСА_2) віднесено до комунальної власності територіальної громади м. Києва та згідно з розпорядженням Представника Президента України від 29 травня 1992 року № 368 закріплено на праві господарського відання за Державним комунальним виборчим житлово-ремонтним об`єднанням, правонаступником якого є КП «Київжитлоспецексплуатація».

Відповідач ОСОБА_1 є власником нежитлових приміщень НОМЕР_1, площею 56,5 кв. м, відповідач ОСОБА_2 є власником нежитлових приміщень АДРЕСА_3 , що підтверджується договором купівлі- продажу від 31 липня 2013 року, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю Ліком-2000» та

ОСОБА_1 , ОСОБА_2

13 березня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір про порядок користування місцями спільного користування (допоміжними приміщеннями та спорудами в будинку АДРЕСА_2 ), відповідно до умов якого сторони дійшли згоди щодо користування місцями спільного користування: біля входу в будинок - майданчик з 8 сходинками, оздоблені плиткою, на якому закріплені сходові поручні, на І поверсі- тамбур площею 3,7 кв. м, сходова клітина площею 27,6 кв. м.

Допоміжні приміщення на першому поверсі в будинку

АДРЕСА_2 , тамбур, площею 3,7 кв. м, сходова клітина, площею 27,6 кв. м є місцями спільного користування.

Відповідно до висновку експерта № 60/18 від 15 травня 2018 року, функціонально приміщення комори під сходовою клітиною першого поверху призначено для побутового обслуговування співвласників групи приміщень АДРЕСА_2 , приміщення комори під сходовою клітиною першого поверху будинку по

АДРЕСА_2 відноситься до допоміжних приміщень, не є самочинним.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги та відзивів на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представника

КП «Київжитлоспецексплуатація» - Богданевич Ю. В. підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України).

Право оспорювати правочин, відповідно до ЦК України, належить не лише стороні (сторони) правочину, але третім особам, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215 216 ЦК України). Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

У рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року

№ 18-рп/2004 надано офіційне тлумачення поняття «охоронюваний законом інтерес» як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Ураховуючи наведене, договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором її прав та охоронюваних законом інтересів.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог КП «Київжитлоспецексплуатація», апеляційний суд виходив з недоведеності позивачем його порушених прав, оскільки він не є власником чи користувачем нерухомого майна щодо якого виник спір, спірні нежитлові приміщення є допоміжними та перебувають у спільній сумісній власності усіх власників нежилих приміщень нежитлового будинку, а обраний позивачем спосіб захисту не перебачений законом.

Зазначений висновок суду апеляційної інстанції не можна вважати законним та обгрунтованим, з огляду на наступне.

За змістом частини першої статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, в тому числі житловий фонд, нежитлові приміщення та інше майно, майнові права, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Частиною восьмою зазначеної норми передбачено, що право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування», у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використанні та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Аналіз наведених положень Закону України «Про місцеве самоврядування» дає підстави для висновку, що ним урегульовано питання правового режиму права комунальної власності, що належить територіальній громаді, та повноважень органів місцевого самоврядування щодо розпорядження зазначеним майном.

У матеріалах справи відсутні відомості, і судами не встановлено, що нежитловий будинок АДРЕСА_2 , що належить на праві комунальної власності територіальній громаді міста Києва та перебуває на балансі

КП «Київжитлоспецексплуатація», в порядку приватизації був переданий у власність інших осіб які є його співвласниками, а позивач лише надає послуги з обслуговування та технічної експлуатації цього майна.

Відповідно до частини дев`ятої статті 10 ЦПК України якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону).

Правовідносини щодо користування майном, що належить до комунальної власності урегульовані Законом України «Про місцеве самоврядування», а правовідносини щодо користування нежитловими, у тому числі допоміжними приміщеннями у багатоквартирному будинку урегульовані Законом України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку». Правовий статус нежилого будинку, що належить до комунальної власності є відмінним від правового статусу жилого багатоквартирного будинку, а отже правовідносини щодо порядку користування допоміжними приміщеннями у зазначених будинках не є подібними. З огляду на наведене, застосування судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин за аналогією закону - Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» є помилковим.

Судами встановлено, що нежитловий будинок

АДРЕСА_2 належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва, з 1992 року переданий на баланс КП «Київжитлоспецексплуатація» за актом приймання-передачі основних засобів від 01 липня 1992 року на праві господарського відання.

Відповідно до частини першої статті 136 Господарського кодексу України (далі- ГК України) право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Частина друга указаної статті закріплює, що власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб`єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Згідно з частиною четвертою статті 136 ГК України до захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 придбали у ТОВ «Ліком-2000» нежитлові приміщення НОМЕР_1, та НОМЕР_2, розташовані у нежитловому будинку АДРЕСА_2 , за договором купівлі-продажу від

31 липня 2013 року.

Спірні допоміжні приміщення перебували в орендному користуванні попереднього власника нежитлових приміщень ТОВ «Ліком-2000» на підставі договору оренди № 05/2142 від 30 серпня 2005 року, з 15 серпня 2013 року

ТОВ «Ліком-2000» передало зазначені допоміжні приміщення за актом приймання-передачі до КП «Київжитлоексплуатація».

Договір оренди спірних допоміжних приміщень, якими попередньо за договором оренди користувалось ТОВ «Ліком-2000», відповідачі ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 з КП «Київжитлоспецексплуатація» чи Київською міською радою, як власником цього майна, не укладали, а отже користуються ними без належних правових підстав.

Ураховуючи наведене, висновок суд апеляційної інстанції про те, що КП «Київжитлоспецексплуатація» не є власником чи користувачем нерухомого майна щодо якого виник спір, спірні допоміжні приміщення перебувають у спільній сумісній власності усіх власників нежилих приміщень нежитлового будинку, а тому внаслідок укладеного 31 березня 2015 року між відповідачами договору про порядок користування місцями спільного користування (допоміжними приміщеннями та спорудами в будинку

АДРЕСА_2 ) не порушені права позивача, є помилковим.

Згідно з частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Таким чином, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-186гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та від 04 червня

2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Отже, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Ураховуючи, що фактично підставою звернення позивача з позовом до суду є усунення порушення права КП «Київжитлоспецексплуатація» щодо користування та володіння належними йому на праві господарського відання спірними допоміжними приміщеннями, обраний позивачем спосіб захисту шляхом визнання недійсним договору про порядок користування місцями спільного користування (допоміжними приміщеннями та спорудами в будинку

АДРЕСА_2 ) не забезпечує відновлення його порушеного права, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про його задоволення.

Натомість, задовольняючи позовні вимоги КП «Київжитлоспецексплуатація» в частині виселення відповідачів з нежилих приміщень на першому поверсі, загальною площею 16,3 кв. м, суд першої інстанцій дійшов правильного висновку, що такий спосіб захисту забезпечує відновлення порушених прав

КП «Київжитлоспецексплуатація» щодо користування спірним майном.

Вимоги про зобов`язання відповідачів передати КП Київжитлоспецексплуатація» нежилі приміщення на першому поверсі загальною площею 16,3 кв. м не підлягають задоволенню, оскільки виселення відповідачів зі спірних приміщень є достатнім та ефективним способом відновлення порушених прав позивача.

Аргументи, викладені представником ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу про те, що вимога про виселення відповідачів з нежитлових приміщень не грунтується на положеннях чинного законодавства є неспроможною, оскільки виселення з нежитлового приміщення за смисловим змістом є аналогічним вимогам про звільнення нежитлового приміщення, а тому є застосовним та ефективним способом захисту.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зважаючи на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, що призвело до помилкового висновку про відсутність порушень прав позивача, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що постанова Київського апеляційного суду від 21 серпня 2019 року підлягає скасуванню.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 28 березня 2019 року в частині вирішення позовних вимог КП «Київжитлоспецексплуатація» про визнання договору недійсним, зобов`язання передати приміщення КП «Київжитлоспецексплуатація» є таким, що ухвалено внаслідок неправильного застосування норм матеріального права та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні зазначених вимог з підстав викладених у цій постанові.

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 28 березня 2019 року в частині вирішення позовних вимог КП «Київжитлоспецексплуатація» про виселення відповідачів з нежитлового приміщення на першому поверсі, площею 16,3 кв. м, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає залишенню в силі.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України). Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (пункт 3 частини першої вказаної статті).

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга КП «Київжитлоспецексплуатація» підлягає задоволенню частково, сплачений за її подання судовий збір в частині задоволених вимог підлягає стягненню з відповідачів у рівних частинахна користь позивача.

Відповідно до підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання касаційної скарги на рішення суду підлягає сплаті 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.

При поданні позовної заяви з трьома вимогами немайнового характеру підлягало сплаті 3 654,00 грн, за подання касаційної скарги - 7 308,00 грн.

Ураховуючи, що за результами розгляду касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку щодо законності та обгрунтованості рішення суду першої інстанції в частині вирішення однієї немайнової вимоги (виселення відповідачів зі спірного допоміжного приміщення), в порядку розподілу судових витрат на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним судовий збір у сумі

3 654,00 грн (за подання позовної заяви щодо однієї вимоги немайнового характеру - 1 218,00 грн та за подання касаційної скарги - 2 436,00 грн), яка підлягає стягненню з відповідачів у рівних частинах, по 1 827,00 грн з кожного.

Керуючись статтями 141 400 402 409 412 413 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» - Богданевич Юлії Валеріївни задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 21 серпня 2019 року скасувати.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 28 березня 2019 року в частині вирішення позовних вимог Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: Департамент комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про визнання договору недійсним, зобов`язання передати приміщення скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» судовий збір, сплачений за подання позовної заяви та касаційної скарги, у розмірі по

1 827,00 грн з кожного.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко