ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 756/16907/18

провадження № 51-835км23

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 8 листопада 2022 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1201810005000782 щодо

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки та жительки АДРЕСА_1 ,

засудженої за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Оболонського районного суду м. Києва від 17 листопада 2021 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді арешту на строк 4 місяці 8 днів.

На підставі ст. 72 КК зараховано ОСОБА_7 в строк покарання її попереднє ув`язнення у цьому кримінальному провадженні з 4 грудня 2018 року по 11 квітня 2019 рік із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день арешту. Звільнено останню від відбування призначеного покарання у зв`язку з його повним відбуттям.

За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватою в тому, що вона 4 грудня 2018 року близько 17:30, перебуваючи в приміщенні магазину «Ярослав», розташованого на вул. Маршала Малиновського, 9 у м. Києві, повторно намагалася викрасти з торговельних прилавків комплекти постільної білизни на загальну вартість 1415,58 грн, однак довести свій злочинний намір до кінця не змогла з причин, що не залежали від її волі, оскільки спрацювала сигнальна рамка лінії контролю і остання була затримана працівником магазину.

Київський апеляційний суд ухвалою від 8 листопада 2022 року вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_7 залишив без змін.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. На його думку, апеляційний суд усупереч ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) не дав належної оцінки доводам, наведеним в апеляційній скарзі, про неправильне призначення ОСОБА_7 покарання у виді арешту в днях, що не відповідає вимогам ст. 73 КК. Стверджує, що місцевий суд спочатку повинен був призначити одне із видів основного покарання, передбачене санкцією статті, а потім зарахувати строк попереднього ув`язнення.

Позиції інших учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції захисник засудженої ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6 заперечила проти задоволення касаційної скарги. Прокурор частково підтримав касаційну скаргу та просив змінити ухвалу апеляційного суду.

Мотиви Суду

Відповідно до ст.433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.

Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Статтею370 КПК визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення та кваліфікація її дій у касаційній скарзі не заперечуються.

Доводи прокурора в частині неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність є обґрунтованими.

Положеннями ст. 60 КК визначено, що покарання у виді арешту полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції і встановлюється на строк від одного до шести місяців.

Відповідно до ст. 73 КК строки покарання обчислюються відповідно в роках, місяцях та годинах. При заміні або складанні покарань, а також у разі зарахування попереднього ув`язнення допускається обчислення строків покарання у днях.

Згідно з правовою позицією, наведеною в постанові Верховного Суду Українивід 1 жовтня 2015 року в справі № 5-118кс15, суди повинні спершу призначити одне із видів основного покарання за нормою, яка передбачає відповідальність за вчинення кримінального правопорушення, керуючись загальними засадами призначення покарання, а потім зарахувати строк попереднього ув`язнення. І лише зарахування строку попереднього ув`язнення у фактично призначене покарання для визначення його остаточного розміру може бути обчислено у днях.

Призначаючи покарання у кримінальному провадженні, суд зобов`язаний керуватися загальними засадами призначення покарання, які є основоположними вимогами про порядок і межі призначення покарання.

Зі змісту ч. 1 ст. 65 ККубачається, що суд під час призначення покарання зобов`язаний враховувати всі положення Загальної частини цього Кодексу, які пов`язані з призначенням покарання.

При цьому строкові покарання обчислюються в різних вимірах, якими є: роки (позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк); місяці і роки (виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців);місяці (арешт); години (громадські роботи). Отже, строки покарань не можуть обчислюватись у неділях, декадах тощо.

Крім того, у певних випадках може виникнути потреба в обчисленні строкових покарань в днях, а саме у разі: заміни покарання іншим; складанні остаточного покарання (здійснюється, як уже зазначалось, під час призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів і сукупністю вироків); зарахуванні попереднього ув`язнення у порядку застосування ч. 5 ст. 72 КК.

Попереднє ув`язнення відповідно до ст. 1 Закону України від 30 червня 1993 року «Про попереднє ув`язнення» є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених КПК, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок стосовно якого не набрав законної сили.

Отже, попереднє ув`язнення не є покаранням, оскільки особа перебуває в місцях ув`язнення ще до постановлення вироку в справі. Водночас фактично воно означає перебування особи в умовах ізоляції від суспільства і за характером обмежень, покладених на особу, прирівнюється до позбавлення волі як виду покарання. Тому, відповідно до норм кримінального права, суди повинні обов`язково зараховувати попереднє ув`язнення у строк покарання, що призначається судом, а не враховувати цей строк, призначаючи покарання.

З урахуванням вищенаведеного колегія суддів дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, а саме, призначено ОСОБА_8 покарання у виді арешту в днях усупереч вимог ст. 73 КК, тому судові рішення стосовно останньої слід змінити.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які бибули підставами для скасування ухвали апеляційного суду, колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 433 434 436 438 441 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Вирок Оболонського районного суду м. Києва від 17 листопада 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 8 листопада 2022 року стосовно ОСОБА_7 змінити, вважати її засудженою за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді арешту на строк 4 місяці. В іншій частині судові рішення залишити без змін.

Постанова набираєзаконноїсилизмоментуїї проголошення, єостаточноютаоскарженнюнепідлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3