№ 756/1932/23 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 756/1932/23

провадження № 61-9549св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державне підприємство «Адміністрація морських портів України», третя особа- Первинна профспілкова організація працівників державного підприємства «Адміністрація морських портів України»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 23 листопада 2023 року, ухвалене у складі судді Діденка Є. В., та постанову Київського апеляційного суду від 05 червня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Мостової Г. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (далі - ДП «Адміністрація морських портів України»), третя особа - Первинна профспілкова організація працівників державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (далі - ППО ПДП «Адміністрація морських портів України»), про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що з 20 липня 2020 року він перебував у трудових відносинах з ДП «Адміністрація морських портів України». 20 травня 2021 року його призначено на посаду начальника відділу досліджень та аналізу служби аналізу та управління ризиками апарату управління ДП «Адміністрація морських портів України».

Наказом ДП «Адміністрація морських портів України» від 28 лютого 2022 року № 84-к оголошено простій.

Наказом ДП «Адміністрація морських портів України» від 30 серпня 2022 року № 239-к простій з 30 серпня 2022 року припинено та призупинено дію трудового договору з ним до відновлення можливості виконувати ним роботу, але не пізніше наступного дня після припинення або скасування воєнного стану в Україні.

Наказом ДП «Адміністрація морських портів України» від 09 вересня 2022 року № 65/10 введено в дію організаційну структуру апарату управління ДП «Адміністрація морських портів України», а відповідно до наказу ДП «Адміністрація морських портів України» від 09 вересня 2022 року № 66/10 запроваджено зміни в організації виробництва і праці в апараті управління ДП «Адміністрація морських портів України» шляхом скорочення штату і чисельності працівників.

Наказом ДП «Адміністрація морських портів України» від 09 січня 2023 року № 17-к його звільнено з 10 січня 2023 року з посади начальника відділу досліджень та аналізу служби та управління ризиками апарату управління, на підставі пункту статті 40 КЗпП України, у зв`язку зі скороченням штату та чисельності працівників. ОСОБА_2 вважав своє звільнення незаконним, оскільки його не було попереджено про зміни в організації виробництва і праці та скорочення штату і чисельності працівників за два місяці, як передбачено законом, та не виконано вимоги закону щодо пропозиції іншої роботи серед усіх вільних вакансій.

Також, зазначав, що реального скорочення штату та чисельності працівників не було, а таким чином роботодавець усунув небажаних працівників.

Крім того, ДП «Адміністрація морських портів України» не виконало вимоги закону щодо повідомлення профспілкового органу про наступне вивільнення та не отримало згоду на його звільнення.

Окрім того, ОСОБА_1 стверджував про неможливість його звільнення, оскільки дію трудового договору було призупинено самим роботодавцем, тому звільнення під час призупинення дії трудового договору є незаконним.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд:

- поновити його на посаді начальника відділу досліджень та аналізу служби аналізу та управління ризиками апарату управління ДП «Адміністрація морських портів України» з 10 січня 2023 року (дати звільнення);

- стягнути з ДП «Адміністрація морських портів України» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 23 листопада 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 05 червня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідачем запроваджені зміни в організації виробництва і праці шляхом скорочення штату і чисельності працівників, зокрема було вирішено скоротити відділ, у якому працював позивач і його посаду.

Позивач був належним чином повідомлений про наступне звільнення за два місяці, з метою продовження трудових відносин позивачу неодноразово було запропоновано переведення на вакантні посади відповідно до його кваліфікації та досвіду роботи, на які останній не реагував.

Також, позивач не обирався до профспілкових органів та не мав переважного права на залишення на роботі.

Крім того, суд відхилив доводи позивача про неможливість його звільнення через призупинення трудового договору, оскільки призупинення трудового договору не припиняє трудових відносин. Законодавством не встановлено заборони для роботодавця запроваджувати зміни в організації виробництва і праці під час призупинення дії трудового договору, а також відсутня заборона звільнення працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у період такого призупинення.

При цьому, оскільки вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною від вимоги про поновлення на роботі, суд вважав, що підстави для її задоволення також відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У липні 2024 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просив скасувати рішення Оболонського районного суду міста Києва від 23 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 червня 2024 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на невиконання ДП «Адміністрація морських портів України» під час звільнення вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України, зокрема, що його не було завчасно повідомлено про майбутнє звільнення та не запропоновано всіх вакантних посад на підприємстві.

Підставою касаційного оскарження рішення Оболонського районного суду міста Києва від 23 листопада 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 05 червня 2024 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, зокрема судами застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 грудня 2018 року у справі № 686/21222/16 (провадження № 61-18573св18), від 11 червня 2019 року у справі № 904/2882/19, від 24 вересня 2019 року у справі № 922/1151/18, від 28 грудня 2019 року у справі № 922/788/19, від 16 березня 2020 року у справі № 910/1162/19, від 11 квітня 2024 року у справі № 127/29245/22 (провадження № 61-13250св23), а також посилався на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме застосування пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у випадку, коли з працівниками призупинено дію трудового договору відповідно до Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2024 року ДП «Адміністрація морських портів України» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в просило суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У липні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 з 20 липня 2020 року перебував у трудових відносинах з ДП «Адміністрація морських портів України», а з 20 травня 2021 року був призначений на посаду начальника відділу досліджень та аналізу служби аналізу та управління ризиками апарату управління ДП «Адміністрація морських портів України».

Наказом ДП «Адміністрація морських портів України» від 28 лютого 2022 року № 84-к «Про організаційні заходи, пов`язані з введенням воєнного стану в Україні» в ДП «Адміністрація морських портів України» оголошено простій з 01 березня 2022 року.

Наказом ДП «Адміністрація морських портів України» від 30 серпня 2022 року № 239-к припинено з 30 серпня 2022 року простій, встановлений наказом ДП «Адміністрація морських портів України» від 28 лютого 2022 року № 84-к, начальнику відділу досліджень та аналізу служби аналізу та управління ризиками апарату управління ОСОБА_1. та призупинено з 30 серпня 2022 року дію трудового договору, укладеного з ОСОБА_1 , до відновлення можливості виконувати ним роботу, але не пізніше наступного дня після припинення або скасування воєнного стану в Україні.

У серпні 2022 року затверджено нову організаційну структуру ДП «Адміністрація морських портів України».

Наказом ДП «Адміністрація морських портів України» від 09 вересня 2022 року № 66/10 запроваджено зміни в організації виробництва і праці шляхом скорочення штату і чисельності працівників.

Наказом ДП «Адміністрація морських портів України» від 24 жовтня 2022 року № 374-к «Про скорочення штату і чисельності працівників апарату управління ДП «АМПУ», вирішено скоротити, зокрема, з 11 січня 2023 року відділ досліджень та аналізу служби аналізу та управління ризиками у складі: начальник відділу - у штатна одиниця, аналітик консолідованої інформації 1 категорії - 1 штатна одиниця. Надано розпорядження зі здійснення заходів щодо вивільнення працівників відповідно до вимог законодавства: повідомити за два місяці, запропонувати переведення на вакантні посади.

Листом ДП «Адміністрація морських портів України» від 28 жовтня 2022 року № 2527/10-01-16 ОСОБА_1 поштою надіслано зазначені накази, попередження про наступне вивільнення та запропоновано інші вакантні посади за надісланим переліком вакантних посад. Крім того, попередження про наступне вивільнення надіслано ОСОБА_1 у месенджер WhatsApp.

Також, ОСОБА_1 листами ДП «Адміністрація морських портів України» з описом вкладення надсилались переліки вакантних посад, зокрема: 01 листопада 2022 року станом на 31 жовтня 2022 року; 07 листопада 2022 року станом на 01 листопада 2022 року; 14 листопада 2022 року станом на 14 листопада 2022 року; 21 листопада 2022 року станом на 21 листопада 2022 року; 30 листопада 2022 року станом на 28 листопада 2022 року; 06 грудня 2022 року станом на 05 грудня 2022 року; 12 грудня 2022 року станом на 12 грудня 2022 року; 20 грудня 2022 року станом на 20 грудня 2022 року; 26 грудня 2022 року станом на 26 грудня 2022 року; 02 січня 2023 року станом на 02 січня 2023 року; 09 січня 2023 року станом на 09 січня 2023 року. Листи направлялись на поштову адресу ОСОБА_1 , із зазначенням його дійсного номера телефону.

Наказом ДП «Адміністрація морських портів України» від 09 січня 2023 року № 17-к звільнено з 10 січня 2023 року ОСОБА_1 з посади начальника відділу досліджень та аналізу служби аналізу та управління ризиками апарату управління ДП «Адміністрація морських портів України». на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 5-1 КЗпП України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених, зокрема у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Статтею 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

При розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника, з його згоди, на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 07 квітня 2021 року у справі № 444/2600/19 (провадження № 61-13999св20), від 22 липня 2021 року у справі № 456/57/20 (провадження № 61-6268св21), від 23 липня 2021 року у справі № 766/12805/19 (провадження № 61-7098св21), від 27 серпня 2021 року у справі № 712/10548/19 (провадження № 61-10299св21), від 09 грудня 2021 року у справі № 646/2661/20 (провадження № 61-7496св21), від 06 квітня 2023 року у справі № 686/2549/22 (провадження № 61-12734св22) та інших.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

У правовому висновку, викладеному в постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, зазначено, що оскільки обов`язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Близький за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 07 листопада 2011 року у справі № 6-45цс11 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (провадження № 11-431асі18).

У справі, яка переглядається в касаційному порядку, судоми першої та апеляційної інстанції встановлено та не спростовано сторонами і матеріалами справи те, що наказом ДП «Адміністрація морських портів України» від 30 серпня 2022 року № 239-к припинено з 30 серпня 2022 року простій, встановлений наказом ДП «Адміністрація морських портів України» від 28 лютого 2022 року № 84-к, начальнику відділу досліджень та аналізу служби аналізу та управління ризиками апарату управління ОСОБА_1. та призупинено з 30 серпня 2022 року дію трудового договору, укладеного з ОСОБА_1 , до відновлення можливості виконувати ним роботу, але не пізніше наступного дня після припинення або скасування воєнного стану в Україні.

Наказом ДП «Адміністрація морських портів України» від 24 жовтня 2022 року № 374-к «Про скорочення штату і чисельності працівників апарату управління ДП «Адміністрація морських портів України», вирішено скоротити, зокрема, з 11 січня 2023 року відділ досліджень та аналізу служби аналізу та управління ризиками у складі: начальник відділу - у штатна одиниця, аналітик консолідованої інформації 1 категорії - 1 штатна одиниця. Надано розпорядження зі здійснення заходів щодо вивільнення працівників відповідно до вимог законодавства: повідомити за два місяці, запропонувати переведення на вакантні посади.

Таким чином, судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що в ДП «Адміністрація морських портів України» відбулося скорочення штату працівників, про що ОСОБА_1 було належним чином повідомлено.

У постанові Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 303/798/17 (провадження № 61-1863св20) зазначено, що «законодавством про працю не передбачена форма та спосіб повідомлення працівника про скорочення чисельності або штату працівників. Метою персонального попередження про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці є надання працівникові можливості завчасно визначитися із майбутнім працевлаштуванням або підшукати собі іншу роботу».

Аналогічний висновок міститься і в листі Міністерства соціальної політики України від 24 вересня 2019 року № 10/0/36-19, зокрема: «законодавством про працю не передбачена форма та спосіб повідомлення працівника про наступне вивільнення у зв`язку із ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скороченням чисельності або штату працівників».

Тобто, роботодавець самостійно визначає спосіб та форму повідомлення про вивільнення працівника та про наявні вакантні посади на підприємстві.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 не надав згоди на переведення на жодну із запропонованих посад та взагалі не повідомив про своє рішення.

Отже, ДП «Адміністрація морських портів України» належним чином виконало положення частини другої статті 40 КЗпП України.

Зазначене також узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 03 жовтня 2023 року у справі № 752/17592/19 (провадження № 61-12242св22), від 11 вересня 2024 року у справі № 758/2190/23 (провадження № 61-5749св24).

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не було персонально ознайомлена з наказом від 24 жовтня 2022 року № 374-к про скорочення його посади та не запропоновано всіх наявних вакантних посад, оскільки він таких документів особисто не отримував, колегія суддів Верховного Суду не приймає до уваги, оскільки судами першої та апеляційної інстанції ці доводи ОСОБА_1 перевірялись та були спростовані наявними у справі письмовими документами, іншими доказами, і фактично доводи касаційної скарги з цього приводу направлені на переоцінку доказів, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про те, що звільнення позивача відбулося на законних підставах і з додержанням норм трудового законодавства України, тому підстави для поновлення на роботі позивача відсутні.

Вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною від вимоги про поновлення на роботі, тому підстави для її задоволення також відсутні.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надали їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання в касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги та зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 23 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник